Вона йшла від нього частинами...Спочатку зібрала по намистинах свій ядерний сміх і пересипала його в залізну коробку з-під кіноплівки.Потім схопила в оберемок духмяні різнокольорові сни та подарувала їх першому ліпшому зустрічному на вулиці...


Одягла сукню й пішла на вокзал,щоб там залишити у камері схову свої бажання в паперовому пакетику,перев'язаному пістрявою стрічкою...до кращих часів.

Настрої,якими була переповнена її шафа,спакувала до валізи,а собі залишила тільки один найсіріший-дорожній.

Дійшла черга до звичок:кожну з них вона залила у скляний флакон з протертим дном.Флакони ж помістила у гірчичні конверти і ненароком забула їх в перукарні.Вона з'їла свою посмішку за сніданком,приправлену корицею,між ложкою вівсянки та здобною випічкою...Ненародженні поцілунки покришила через вікно голубам.Зберегла голос на диктофон і викинула через чорний квадрат в нікуди.

Своїм виноградним подихом наповнила повітряну кульку і довго-довго дивилась як вона тане у вечірньому небі над сонним містом.Потім...присіла в дорогу-мовчки,знесилено та байдуже.Заплющила очі,спалахнула білим і зникла.

Якщо у вас вдома є жінка,гляньте уважніше...Може,вона не вся.

2011