PROГRЕС (прононс прогресу)

To do is to be (Socrates)
To be is to do (Plato)
To be or not to be? (Shakespeare)
Do be do be do! (Sinatra)

Отче наш
Нехай свяцься іммтво
Хай при цас тво
Ха бу воль тя
Я нанн тайназ
Хлі нанна ссу
Дана дне
І прои впро на
Ями про всі во на
і неви наус
тайзба наолу

Воймо
Іси
Йдусфя

Во
Іси
Сф

Vo
ise
of

AM...EN
ericagland


* * *


Скінчилось усе

Скінчилося все
Геть
Муза
Одвернулась од мене
Та подалась
Гордо ляснула хвіртков
Дбайливо
Впакувала мої думи
У велетенські запилені чорнії скрині
Зоставила
На опіку
Лише свою дику
Сором`язну
Падчірку
Ехо.
Хо.
О.
__________Oooo_
__oooO___(___)_
_(___)____)_/__
___(____(__/___
____)__________
.
Подалась подалась подалася подалась подалась
Подалась подалася подалась
Продалася
Сумно
Лихо
Поставимо крапку
………………………………………………………………………………
…………………………..крапкакрап……………………………………
….……… …..крапкакарпкакрап...……………………
…………………крапкакрапкакрапкакр………………………
…………….крапкакрапкакрапкакрапк……………………
……………крапкакрапкакрапкакрапка……………………
……...крапкакрапкакрапкакрапкак…………………
……...крапкакрапкакрапкакрапкак…………………
………………крапкакрапкакрапкакрапка…………………
……………..крапкакрапкакрапкакрап……………………
……………………крапкакрапкакрапкак…………………………
………………………крапкакрапкакра…………………………………
…………………………………пкакрапка………………………………………
………………………………………………………………………


* * *


Лляне жабуриння на моєму десктопі

Зималітозима
осіньвесналіто


Куди
згинули
фарби
вічнорожеві фарби?
і де
та знайома
хмаринка
над містом моїм?

Намісто неї лиш
джоб
намісто неба -
десктоп
над містом літає
страх
по місту ходить в штанях

і орди сивих комах
плетуть лляне жабуриння


Веснаосіньвесна
зимавесналіто


І хто я тепер
перед
моїми
синами?
Що завтра скажу я
своєму
коханню?
Платина ззовні
Пластик в душі
Контент очей
негламурний, журний
Палає в них лише
страх

Ми не покинем наш
ворлд
Де намість сонця -
бігборд
Намість покрівлі -
діра
На подрі гніздиться жах

де орди сивих комах
плетуть лляне жабуриння


* * *


Я і Текст. Діалоги

Я оспівую те
лише те, що нетерплю
а про те, що люблю
я буду мовчать -
то єдиний шлях його зберегти
Бережіть свої зорі
од згорання
в гливких шарах ноосфери

...

Ба навіть не плачу
не оплакую
але мовчу
мовчу про своє
вічне мовчання
живу як усі
роблю те, що усі
(тому, що ми всі
робимо те, що усі)
я тону в лайні
і буду тонути
лише так я збережу
те, чим іще
дорожу
тримаючи дистанцію
од і до істини
Господи, як добре,
що така
безконечно глибока
відстань
до серця

..

А все
інше
те, що я роблю
те, як ви мислите
те, чим
ми живемо
то все
схоже
на
Пусті слова
замуровані в дуплину вакууму
фінал котрих -
вічність, заціпеніла у центрі
чорної
діри

Урбан МСМХІІ

Хрестна хода
Чи хрестовий похід
Quo vadis,
Ти,
наш новий Урбан?

Я можу стати твоїм лицарем
Але котрого ордену?
Я міг би бути новим Савлом,
Але чи ти воскреснеш перед ним?

Ти величніше усіх пірамід
Я мізерніше жмені квасолі
Але й ти не обіймеш
усіх тих
бескид
Які наймити
сіяли
мною


* * *


сповідь спайдермена

Коли я мав зо триста пар очей
з десяток рук і надцять ніг
Я нервував та бився
своїм чолом зпітнілим
об міцний горіх
(бо сь я не був таким як то усі)
Усі волали:
«Дайош сала!»
А я...
Я лишень позіхав
і в небі чумаками
зубрівку смакував
Тепер у мене
між ногами
підріс моцненький дуб
Коріннями
глибоко
заліз проклятий душогуб!
Одсохли руки, ноги здали
вдерев'яніла голова
І дупчитися лишень
тепер моя судьба


* * *


Тайни

Нехай я ніколи не побачу
Твій перший раз
Ну що ж, зараз я пробачу
Твій перший раз
Але нехай мій останній раз
Ніколи не побачиш ти
Останній раз я вибухну у всесвіт
Молочним шляхом
Серед потаємних глибин
Я ввійду в гирла дівочих галактик
І розтану метеоритним дощем
По орбітах міріадів зірок
Які ніколи так і не дізнаються
Мого імені
Як і ніколи не повірять в те,
Що я – просто людина,
Що засліплена сяйвом
Твоїх рожевих променів
Я обміняю цю тайну
На сотні твоїх
І день стане білим
А повітря – прозорим
І вчорашній сизий туман
Осяде на наших щоках
Криштально-чистою
Вранішньою
Росою


* * *


DELeВІЗОР

Ти зачиняєш галасливу скриню
І знову опиняєшся на самоті у власноруч зітканих тенетах
Тенетах
Чужих мрій та фантазій

Частка тебе продовжує буксувати
У їх карамельному полоні,
І твоя знесилена вісь марно прагне звільнитися
Од нової порції приторно-солодкого адреналіну
Ти починаєш розуміти
Що з кожним наступним зануренням
у калейдоси алюзій
Окови ставатимуть все цупкішими
А твоя облисіла карма
й надалі продовжуватиме кришталізуватися
На запітнілому від обіймів екрані
Екрані
Чужих мрій та фантазій

Ти вже не раз запитував себе:
“Чого їм потрібно від мене?
Нехай собі забирають мого кота чи папугу –
Усі ж бо говорять, що од них більше пуття
Але чому я?”
Ти вже занадто дорослий, щоб задавати подібні питання
Хоча... клацни по каналам,
І на гарячому від поцілунків екрані
Ти знайдеш собі відповідь на будь-який смак
Смак
Чужих мрій та фантазій

* * *

Зоряна елегія

Якщо зорі
палають -
отже – це комусь потрібно?
В. Маяковський

Поглянь на свою зорю
Вона так яскраво палає тому, що до божевілля самотня
В пусткій множині холодного всесвіту
Але ти віриш у її бурхливе щастя
Та простягаєш до неба свої зневірені руки
«Люби мене» - шепоче у відповідь зоря
І ти обіймаєш її за примарне сяйво талії
Дбайливо вкладаєш у свій сріблястий кадилак
Та вирушаєш у далеку подорож
Ви будете стрімко летіти, минаючи віки та епохи,
Заходитися над сліпотою часу
Та передражнювати викривлення простору
Спостерігати, як вогнища пройдешніх світів
Перетворюються на курне павутиння над вирвами зубожілої золи
Воно вже там, глибоко в прірві чужого змісту,
А ви будете леліяти слухняне кермо насолоди
Та підійматись все вище і вище
в своїх мріях та сподіваннях задля того,
Аби десь там, серед сотні подібних сузір’їв,
Запалати для когось новим життям
І стати такою ж
До божевілля самотньою та безконечно малою
Часткою
Всесвіту


* * *


На підвіконні

Із поривань, натхнень, одчаю
останеться лиш попіл мрій
Богдан-Ігор Антонич

Тепер я знаю – я чекав на тебе все життя
Я ніколи не бачив тебе, але твердо знав, що ти є

Коли нетерпляче пригортався до материнського лона
Коли виводив олівцем перші незграбні каракулі
Коли потирав вивихнуте коліно
Коли мріяв стати дорослим
Коли тішився оцінками в щоденнику
Коли мене вчили танцювати вальс
Коли натягав парадний кітель
І коли мчав на роботу
Я просто чекав і не думав ні про що
Вічно шукав твоєї вірності
І міріади розчарувань лише зміцнювали мою віру в тебе

Я знав, що ти – саме така
І відмовитися від тебе не можливо
Тому що ти приходиш завжди
Та не зраджуєш нікому
Моя вірна
Смерть


* * *


Ірині

Усі будують мури
З картону
Та піску
Ти будеш жити вічно
В палаці
З кришталю
Бо в мене є надія
Прокинутись
У сні
В ту мить
Коли
Торкнуться

Мене
Вуста
Твої


* * *


ОкО

Розплющ своє Око -
Відчуєш
Безмежність
Стуливши повіки
Узрієш
Усе
А тим
Хто по віку
Двооким
Проходить
Стара сіра панна
На ім’я
Буденність
Висмоктує небо
Й таврує
Чоло