Палає бруківка, палають серця
За волю до бою стають громадяни.
З безстрашшям повстали живого мерця
Скидаючи з себе столітні кайдани
За волю повстали старі й молоді
На захист людей, ненароджених діток,
Бо годі країні тонути в крові,
Три місяці люди чекали на диво.
Та люди все гинуть, і сліз вже нема
Здається що вічно терпіти цю муку
Надтріснуту долю накрила війна
І смерть забирає людей попід руку.
Підступная куля вже вкотре свистить
Звільнила під ребрами ще одну душу
А тіло героя під пилом лежить –
Посмертне знамення минувшого штурму.
Лихе і ненависне гору бере
Шрамовані ниють душа вже і тіло
Нічого не варте життя вже людське
І наче над пеклом збудовано Київ.

Перетвори мене в попіл, спали мої сни,
Я відчуваю твій подих на відстані мрій.
Більш немає вагання і каяття
Є одне лиш бажання –почати з нуля

Перетвори мене в птаха, надай мені крил,
В клітці жити не вдасться, отож я зумів
Твої грати порвати, решітку, сітки,
Адже вільний пернатий, є вільним піти.

Перетвори мене в себе, я ним ще не був,
Я неначе священик, що Бога відчув.
В полон марень потрапив, без вороття,
Опріч тебе, не бачив тверезо життя

Ми все ж надто далекі, тяжіння нема,
Дві нещасні лелеки, між нами – стіна,
Якби вкупі, то мали б сенс у житті,
А так – просто примари із різних світів.

Are you certain about what you're doing?
Are you certain about how you've lived?
Is there something that you have to cure
Inside body made of soul and skin?

Are you sure that it's none of your business
Someone's feelings that you have just seen?
You're infected with some kind of illness,
Torn apart by which you've always been.

Is there anything here, you're afraid of?
Or it's fine to be cold as a rock?
Why don't you pick a part to be fair more,
And prepare yourself for the worst?

Why you always keep on the escaping,
Is it hard to stand for your own rights?
Is it hard for you to stop blaming,
All the people you're willing to hug?

You are useless, a piece of a problem,
Always trying to put on a mask.
Spreading what you're unwilling to solving,
Losing what is not hard to detect.

Все вже пробачено, вже перебуто,
Друзі лишаються, та вже не ті.
Люди по людях – усе що набуто
А я лиш прошу годинник не йти.

А я лиш долю прохаю спинитись,
Вибити хочу для себе тайм-аут.
Так щоби серцю вже більше не битись
Я вже щодень убачаю фінал.

Дух серед темряви. Дайте ракету!
Ну запаліть же сигнальні вогні!
Сонце і місяць лишили планету,
Я загубився у власній пітьмі.

Темрява в серці, сяйво на зовні,
Так і живу в дисбалансі буття,
Всіх моїх дій результати потворні,
Хоч їхні наміри повні добра

День перервав своє існування,
Світло застигло на півшляху.
Більше не цілий – розшарування,
Ніч потопила все в власнім соку.

Сенс у житті заховався у правім,
А його барви – в другім рукаві
Я із життя свого йтиму яскраво
Хоч і не знатиму точно куди

Любов придумали людські серця,
Бо важко все життя самотньо битись.
В любові зрощена душа людська
Вона колодязь, звідки не напитись.

Тобі в житті з коханням йти вперед,
Кохання – твій супутник вічний.
Десь ти впав, а десь відчуєш злет,
Воно з тобою, байдуже який ти.

Кохання – з світла покриття
Воно є пилом, ніжним й таємничим.
Кохаю світ, люблю чиєсь дитя,
Кохання зцілює, хоч часом і калічить

Бідний, може цар поміж людей,
Цей "пил" в повітрі, наче кисень.
Як кисень, потрапляє до грудей,
Без кисню - вмрем, легені дишуть

Кохання! Скільки в нім добра,
А скільки щастя! Краще не лічити.
Проте й у нього зла є сторона,
З усього судячи, то я – її хранитель.

Прорвась крізь темні ґрати в'язень,
Здійснив прорив у світ людей.
Жбурнув себе в потік, мов камінь,
Чи зможе жити він тепер?

Роки в тюрмі, і ґрати оповили
Всі спогади набулі крізь життя.
А душу в пекло наче помістили,
Спалили все, залишили сміття.

Здійснив утечу бідний в'язень,
Та що свобода? Тільки жах.
Розклав шматки душі у вази,
Але залишив ту, де страх.

Минуле, що здавалось спало
Прорвало шлях йому в мерці.
А скоро ніч над небом стане,
З насіння будуть корінці.

А страх щоночі повертався,
І в'язень мучився, страждав.
Людей навколо всіх цурався,
Від болю голосно кричав.

Та біль в середині не зникнув
Він знав завдати де удар.
"Бездушний", але врешті вільний.
Кінець. Він більше не вмирав.

Все по колу циклічно вертається,
Все по колу іде – механізм.
Точка відліку щодень міняється,
Та незмінним буває лиш дим.

В нім огорнений кожен, так сталося,
Спокій також кінчається ним.
Чим більш літ в наше тіло вливалося,
Тим скоріш загортались у дим.

Боїмося ввійти в царство темряви,
Та нема в нас жалю і страху
Коли всі ми, обсипані перлами,
Піддаєм чужу долю суду.

Дим – спокута, за вчинки проплачена,
Він – це те, де лежить наш кінець.
Але люди, не все в нас ще втрачено,
Не урвався ще Богу терпець.

Ми усі – десь між пеклом та раєм,
У розхитаній флязі подій.
Народилсь по циклу й вмираєм,
Циклом вийшли й ним зайдемо в дим.

15.01.2013

В час відсутніх емоцій згадай дороге,
І більмо, що на оці, можливо й спаде.
В час відсутніх емоцій ти пам'ять зігрій,
Бо вона все ж і досі є клапаном дій

В час відсутніх емоцій фальшивим не вір,
Виникають при кроці стіною із брил.
Ти ніколи не знаєш, яка справжня з них,
Кожен сам обирає свій шлях у житті.

В час відсутніх емоцій тебе вже нема,
Особистість не проти стиратись сама.
І в руках не резинка, в руках лиш папір,
Проте він як іскринка минає твій зір.

В час відсутніх емоцій тверезо поглянь –
Світ чудових пропорцій і дивних діянь.
Віднайди старе світло у себе в душі,
Що раніше принишкло в собі пробуди.

Я лишь вижу Вас сердцем, ощущаю душой,
Каждый день, каждый час, днем и ночью.
Это чувство не меркнет, оно вечно со мной,
Вы – мой рай, без греха и без почвы.

Я Вас слышу как песню, оживляющий звон,
Мне хотелось быть с Вами, но тщетно.
Перестала быть пресной вода из под гор,
Унесла мой покой в сад из пепла.

Мне не ведом был сон, я в постели горел,
Как в тумане, в бреду, будто болен.
В Вашу душу влюблен, Ваше тело хотел
Лишь обнять. Ухожу несвободным.

Нещадно скалічений, втоптаний в грунт
Наш люд пригнічений мріє про бунт.
Кожен з нас подумки зірку хапав,
Та себе в променях слави купав.

Ми між монголами сіяли страх,
Без зброї, голими, вносили крах.
Силою духу валили чийсь мур,
Щоб до наруги не йшов самодур.

Гітлеру гідний дали ми відпір,
Втратили рідних, і в крові був бір.
Ми за свободу тисли на курок,
Не знаючи броду робили ривок.

Славне минуле в країни було,
Все що ми чули своє віджило.
Зараз не те, загубились мужі,
Кров все тече, а не точать ножі.

Термін терпіння народу пройшов,
Точка кипіння і рветься вже шов.
Пращурів волю в житті проявіть,
Сонце додолу вороже зваліть.

Колись цей світ назвали білим,
Та це було ще за царя.
Тоді не міг, ніяким чином,
Мораль ніхто в собі вбивать.
Бувало пройдеш ти повз кого,
Хай незнайомця, друга хай,
Зроняєш щире, любе слово,
А зараз що? Лиш "прощавай"
У натовпі шукаєш поміч,
Втрачаєш день, втрачаєш ніч.
І манить таємничий поклик,
Нічого в ньому зла опріч.
В людині душу вже не бачать,
Немає сил вже лити сліз.
Любов нічого вже не значить,
Найбільш фатальна з усіх криз.
Тож як зоря свій блиск утратить,
Межа зітреться зла й добра,
Тоді вже буде пізно. Кряче
Старенький ворон з-за вікна.

Кров багряна лилася віками з чаші,
І "життя людське" було її ім'ям.
Як вино міцне, стікало по губам,
Омиваючи злочинні плоті й душі ваші
Кров багряна протікала з-під мерця,
Що його колись к хресту прип'яли,
Та за що й повіщо ви самі не знали,
Смертний вирок просочився у сердця.
Пишна мова - не причина щоб отця,
Ви свого майбутнього продали,
Суд над ним руці чужій піддали,
Тіло й смерть повели в вічність до вінця.
Над душею скоївши наругу, без лиця
У кут темряви добро вмістивши
Ви чужеє сяйво духу взялись нищить,
Як у вас , у грішних, піднялась оце рука?

Христа-Спаса діти та сини Пророка,
Що створила їх могутняя рука,
Бачить стали одне в одному врага,
І ненависть їх зросла безока.
Все ж останнього зробивши кроку,
Кров-Алаха видав своє слово,
"Святвійну хрестинам!" - він промовив,
Зажадав умити світ в багрянім соку

Борись за мир, та поруч йди з війною,
Бо ґлузду часткою буть мусиш ти,
Якщо вже крові схочеться сліпому.
Якщо немає місця світлу у душі.

Люби людей, очам їх дай відкриться,
Нехай і буде зло у відповідь добру.
Вкажи їм шлях, дай душам підвестися,
Скажи:"Живи", як чуєш:" Я помру".

В очах наляканих завжди є злая іскра
Лиш страх є праотцем лихих думок.
Не дай в душі потворі вкорениться,
Борись, Орфею, та не взводь курок.

Навчи мене дивитись крізь тумани,
Щоб бачив "чистоту" чужих голів.
Щоб всю брехню, що мелять язиками
Впускати в серце більше не зумів.

Бо вже не сила загоїти мої рани,
Вони душею ширяться навзрид,
І їхній біль в мені уже стовпами
Покрив в тумані весь цей світ

Навчи мене прожити без обману,
І не втирати в чужий розум пил.
Не насипати із брехні кургани,
Їх більш ніхто щоб вже не рив.

Бо остогидло жити "ковпаками",
Коли думки не пробивають їх
Не взмозі жити більш з кротами,
Що розширяють свій огидний рід.

Я видел счастье и грусть,
Я видел небо в огне.
Я слышал сотни боюсь,
Я видел зло не во сне.
Я видел вихрь невзгод,
Я слышал все что нельзя.
Я видел много хлопот,
Их видел день ото дня.
И я дурак ещё тот
Что был три года назад.
Горит теперь моя плоть
Ведь во мне два говорят
Во мне уже сплетено
И то добро и тот ад,
Уже мне не все равно
Лечу ли в пропасть, назад.

Я видел много людей,
Я слышал крики детей.
Умру ли я молодым
Подскажет лиш Прометей.
Умру ли я целиком
Или частичка меня?
Наедине с своим злом
Я замыкаю себя

Я своих близких людей
Подвел, разочаровал.
И город моих идей
Давным-давно уже пал
Я видел столько зверей,
Сколько никто до меня
По зверю в каждом с людей.
По зверю в каждом из нас.
Не спал десятки ночей,
Зверя в себе хороня,
И ядовитей, и злей
Ставала моя душа.
Я слышал крик изнутри,
Я видел смерти причал,
Послал туда свои сны -
Не раз их там догонял.
Последствия того зла
Заметил очень давно.
Ему не зная конца
Сражаюсь с ним все равно.
Владею частью себя,
Точнее лишь половиной:
Все остальное - не я,
Все остальное - трясина.
Во мне и демон и бог
Но кто из них это я?
Я видел вихрь невзгод
Я слышал все что нельзя

Выходить в рейс ежедневно к небосводу,
Каждый день к себе потягивать штурвал.
Среди облаков я всегда искал свободу,
Ей как другу, ей как брату, все отдал.

Я всегда считал, что от бед мне не укрыться,
В жизни роль свою никак не отыскать.
За штурвалом, здесь, я успел забыться,
Здесь я нужен, здесь я дома, здесь мой рай.

Средь огней ночных, самолет мой дышет,
Вместе с ним и я, под музыку дождя,
Скорей всего "земле"она не слышна,
По крышам, по окнам, словно волна.

Мне неведом страх, не смотрю в чужие соты,
Ведь сейчас и здесь убегает время прочь
Облака терзать – такова жизнь у пилота:
Даже в бурю, даже в грозы, даже в ночь

Приліг на мить і більш не прокинувся,
Хоч тіло живе, заснула душа.
В мені горить вогонь нестабільності,
І котрий день рубаю з плеча.

Палай, гори. Зітри усі спогади,
Не дай журбі знов взяти верх.
Вогонь росте, бо на душі посуха,
І він мене приречить на смерть.

Нехай мене згадає хто подумки,
А я з–за вікна йому посміхнусь.
Нехай шепне мені мої помилки,
Хоч може я уже й не проснусь.

06.09.2012

I think I'm getting further with everyday I live,
My enemy is closer, my fear is beneath.
The pulse is disappearing, I'm blinded by the dark,
I'm standing here inside my ring, this fight will leave a mark!

Chase my life, trying to catch whats left.
No more lies, I'm a walking dead.
Piercing knives - they cut through my skin
No more lies, I am sick of them!

The air's becoming colder and it gets hard to breathe,
Surrounded by the vultures, I have no time to sleep.
Expecting me to fall down, they circle round and round,
But I'm not easy to be hunt and this time I'll survive!

Chase my life, trying to catch whats left.
No more lies, I'm a walking dead.
Piercing knives - they cut through my skin
No more lies, I am sick of them!

Let me take my first step, tired to walk behind
Def to all the nonsence all above the ground.
At the point of changes lays my bigger part,
But I'll go through danger's mawl laughing from the heart!

Chase my life, trying to catch whats left.
No more lies, I'm a walking dead.
Piercing knives - they cut through my skin
No more lies, I am sick of them!

Человек,внизу стоящий, смотрит вверх, стремясь к вершинам,
Сотни на пути препятствий, сотни пуль изрежут спину.
Человек, внизу стоящий, видит боль и ощущает,
Сотни на пути препятствий и он это понимает.

Человек, внизу стоящий, знает вкус своей мечты,
Сколько б не было ненастий, среди тучь найдет лучи.
Человек, внизу стоящий, свою гордость не уронит
Дух внутри него рычащий, он об этом вечно помнит

Человек, что на вершине, вниз от скуки часто смотрит
К славе воля путь отныне ежедневно ему портит.
Человек, что на вершине, вряд ли слушает другого
Не откроет глаз он шире, не воспримет даже слова.

Человек, что на вершине, вниз роняет остальных,
Он роняет как любимых, так роняет и родных.
Человек, что на вершине, уклонился от добра
О душе его из гнили вам расскажут зеркала.

Но залезть чтоб на вершину и достойным умереть,
Пули должны резать спину, и мечтою мозг гореть.
Чтоб держаться на вершине, бедняка в себе храни,
Не считай людей храмыми, каждого из них люби.

Я у днях блукаю, в пошуках шляхів,
Що вели б мене геть від страхів.
З часом все минає, карнавал затих,
А я все чужий серед своїх

Я вже не чекаю, більше не люблю,
Спогад твій у серці підпалю.
Я святих благаю, важко у бою,
Кожен день на шмаття себе рву.

Відпусти, благаю, я вже не живу
Мрії всі вже під тавром "табу".
Долю свою знаю, я її прийму,
І колись, можливо, й полюблю.

Вулиці стихають на порозі змін,
Я на світ відпущу свою тінь.
Сутінки збігають, зупинився млин.
У кохання грають молодим.

28.08.2012

Сьогодні з вами ми святкуєм разом,
Щасливий кожен - радість через край.
Назад зирніть,а там дивіться прямо,
Не промовляйте: "Боже, зачекай"

Я вдячний Вам, отож пожмімо руки,
Подякуємо Господу, що ми - живем.
Колись над нами закружляють круки,
Але до того часу, поклянімося, не вмрем.

Над часом ми ніяк не будем власні,
Ми не зупиним цей великий механізм,
Зоря на небі - з часом також гасне,
Проте свій слід лишає в світі цім.

Отож бажаю Вам, зорею помирати,
При смерті, щоб світили ліпше за життя.
І як настане час аби врожай зібрати,
То доведіть свої угіддя до пуття.

Коли смієшся ти, то часу не існує,
І вічність стала ближчою на крок.
Усе, що робиш ти, мене хвилює,
І подих мій відносить до зірок.

Коли танцюєш ти, очима я малюю,
У пам'яті своїй твій кожен рух.
В полон царівни я щораз крокую,
Де вже не відчуваю більше мук.

Коли в руці рука, тремчу усім я тілом,
І децибели набирає в вухах свист.
Неначе вперше, стиха й несміливо,
Торкаюсь на обличчі твоїх рис.

Коли смієшся ти, то пламеніє серце,
І світ блідий вдягає колоьори.
Напевно в нас любов'ю це зоветься,
У пошуках якої йдем на край землі.

2012

"Де мій гай, чи пропав, може хто підкаже?"
"Вітра в полі йди шукай, гаю вже немає"
"Де він дівся, розкажіть, може за горами?"
"Відійшов у вир століть, більш його немає"

"Як так сталося? А ви? Чом не пильнували?"
"Сил нема для боротьби з сими тарганами"
"Що я чую, ви про що? Звідки їм узятись?"
"Звів їм там колись гніздо дух в тобі проклятий"

"Що верзеш, який ще дух? Чи не є ти п'яний"?
"Він зійшов із твоїх рук і пішов гаями"
"Де тепер він і куди шлях його лягає?"
"Він тепер в душі твоїй паном над панами"

Лихо ось таке спіткає і немає вороття,
Деінде причин шукає, загубилося маля.
Я йому казав про духа, ворожбита в голові,
Та хлоп'ю ім'я є Мука - він живе в тобі й мені.

2012

Настало время снов, и жизнь увядает,
Глаза людей покрыла пелена.
И каждый ищет, чего сам не знает,
Но роет землю, в поисках, до дна!

Настало время снов, цветы завяли
Мечты и цели больше не живут.
И как могли, себе вы изменяли,
Впуская в свое сердце ртуть.

Любовь, Надежду - всё поизганяли,
И кто любил, надеялся - тех сжечь.
Вы в чудо верить даже перестали,
И ваша благородность дала течь.

Вы на ночь сказок детям не читали,
И первым словом слышно "месть".
Настало время снов, пойдемте с нами,
В реальный мир уже прохода нет!

2012

Я вже відчув цей шлях на собі,
Цей же вогонь бачу в твоїх очах.
Та іти ним - подібне різьбі:
Все твоє тіло буде в рубцях.

Серце відкрив, всім розповів,
Хто ти і як віднедавна живеш.
Та зупинитись ти не зумів
Домом твоїм став цирковий манеж.

З часом твій сміх замінить гнів,
Чимало друзів твоїх віднесе.
Будеш подібний розі вітрів,
Напрямок твій - куди вітер подме.

Краще пильнуй, не всім зразу вір,
І озирайся, що було колись.
В кожному з нас є лютий звір,
Що одягає маску із лиць.

Такий настав вже певно час,
Наше життя - це проритий тунель.
І як не жаль, але кожен із нас
Тепер на війні, на битві тіней.

2012 рік.

Дірою б чорною назвав свою я душу,
Нема нічого в ній, одна лиш пустота.
Приховувать її усе життя я мушу,
Допоки я живу - немає вороття.

Усе що було в ній - віддав у руки вітру,
А той воді, вогню, дійшовши й до землі.
І залишив мені лишень дурну макітру,
Яку сповняють помисли лихі.

Цю серцевину людям я не відкриваю,
Не приймуть, не пробачать, лиш уб'ють
І всю остачу, що старанно зберігаю,
Як все навколо себе, знищать і порвуть

І всі ці дні, що швидко так майнули,
Стирав би я сто тисяч клятих раз.
Бо люди сторінки мені перегорнули,
Завдавши болю правдою в свій час.

Ось перша правда: "Дружба не навічно"
Та ти не переймайся, у всіх вона така
Прийде спокуса, що живе і буде вічно
Наставши, відішле їх в небуття.

Ось ще: "Любов - підступна і брехлива"
І проти цього компромат не нагребеш.
Таких історій в світі незліченна сила
І чи любив тебе насправді той, за кого вмреш?

"За вчинком - наслідок" - це правда третя,
Я довго думав, що змінилося б якби,
Людина кожна порвала тенета,
І сили віднайшла для боротьби

Я встиг вам правил цих нарахувати,
Хоч ви напевно скажете: "Дурні"
Та вже не сила мені вам брехати,
Вирішуйте самі, чи правда це чи ні.

2012 рік