Кров багряна лилася віками з чаші,
І "життя людське" було її ім'ям.
Як вино міцне, стікало по губам,
Омиваючи злочинні плоті й душі ваші
Кров багряна протікала з-під мерця,
Що його колись к хресту прип'яли,
Та за що й повіщо ви самі не знали,
Смертний вирок просочився у сердця.
Пишна мова - не причина щоб отця,
Ви свого майбутнього продали,
Суд над ним руці чужій піддали,
Тіло й смерть повели в вічність до вінця.
Над душею скоївши наругу, без лиця
У кут темряви добро вмістивши
Ви чужеє сяйво духу взялись нищить,
Як у вас , у грішних, піднялась оце рука?

Христа-Спаса діти та сини Пророка,
Що створила їх могутняя рука,
Бачить стали одне в одному врага,
І ненависть їх зросла безока.
Все ж останнього зробивши кроку,
Кров-Алаха видав своє слово,
"Святвійну хрестинам!" - він промовив,
Зажадав умити світ в багрянім соку