Колись цей світ назвали білим,
Та це було ще за царя.
Тоді не міг, ніяким чином,
Мораль ніхто в собі вбивать.
Бувало пройдеш ти повз кого,
Хай незнайомця, друга хай,
Зроняєш щире, любе слово,
А зараз що? Лиш "прощавай"
У натовпі шукаєш поміч,
Втрачаєш день, втрачаєш ніч.
І манить таємничий поклик,
Нічого в ньому зла опріч.
В людині душу вже не бачать,
Немає сил вже лити сліз.
Любов нічого вже не значить,
Найбільш фатальна з усіх криз.
Тож як зоря свій блиск утратить,
Межа зітреться зла й добра,
Тоді вже буде пізно. Кряче
Старенький ворон з-за вікна.