Дірою б чорною назвав свою я душу,
Нема нічого в ній, одна лиш пустота.
Приховувать її усе життя я мушу,
Допоки я живу - немає вороття.

Усе що було в ній - віддав у руки вітру,
А той воді, вогню, дійшовши й до землі.
І залишив мені лишень дурну макітру,
Яку сповняють помисли лихі.

Цю серцевину людям я не відкриваю,
Не приймуть, не пробачать, лиш уб'ють
І всю остачу, що старанно зберігаю,
Як все навколо себе, знищать і порвуть

І всі ці дні, що швидко так майнули,
Стирав би я сто тисяч клятих раз.
Бо люди сторінки мені перегорнули,
Завдавши болю правдою в свій час.

Ось перша правда: "Дружба не навічно"
Та ти не переймайся, у всіх вона така
Прийде спокуса, що живе і буде вічно
Наставши, відішле їх в небуття.

Ось ще: "Любов - підступна і брехлива"
І проти цього компромат не нагребеш.
Таких історій в світі незліченна сила
І чи любив тебе насправді той, за кого вмреш?

"За вчинком - наслідок" - це правда третя,
Я довго думав, що змінилося б якби,
Людина кожна порвала тенета,
І сили віднайшла для боротьби

Я встиг вам правил цих нарахувати,
Хоч ви напевно скажете: "Дурні"
Та вже не сила мені вам брехати,
Вирішуйте самі, чи правда це чи ні.

2012 рік