Автори /
Ігор Шоха (1947)
|
Рубрики
/ ОРНАМЕНТИ ПАНТЕЇЗМУ
Опис: Рубрика пейзажної лірики із етюдами, замальовками сьогодення і образами давнини у фольклорних і природних явищах кожної пори року.
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
З ирію у вирій
•
Осіння палітра
•
Пробудження весни
•
Напередодні коловороту
•
Осіння журба
•
Суворий погляд листопада
•
Дивовижні розсипи
•
Сувора пора
•
Осінній марафон
•
У павутинні пам'яті
•
Осінні мотиви
•
Міграція в осінь
•
Фантоми літа
•
Карантин на відлюдді
•
Дотики поезії
•
Терапія словом
•
Теплінь
•
Перший сніг
•
Осінні вітражі
•
Осіння елегія
•
Осінь зблизька
•
Під знаком зорі
•
День за днем...
•
Весняні зажинки
•
Ракурси звисока
•
Три побачення
•
Жалобний листопад
•
Прощавай, осене
•
Чорний ліс
•
Прикмети осені
•
Примхи
•
Літньо-осіння естафета
•
Осінні візії
•
Депо погоди
•
Недопите літо у зеніті
•
Дзвони весни у літню пору
•
Від весни до весни
•
Божий промисел
•
Приморожені пуп'янки
•
Високосна трава
•
Проводи осені
•
Зимне попурі
•
Елегія на спомин
•
Самоцвіти опалої осені
•
Дереворити пам'яті
•
Нев'янучий букет
•
На повороті
•
Весняні каруселі
•
Весняна бухгалтерія
•
Давним-давно
•
Передноворічні миттєвості
•
Ранкова ідилія
•
Зачахле передзим'я
•
Літепло осені
•
Напередодні
•
Між полями
•
Осінь у розстрочку
•
Сумна веселка житія
•
Пташине літо
•
Прозоро ні про що
•
Світанок дня
•
Квіти рідного краю
•
Початки торішнього
•
Зимові світлини
•
Обеліски осені
•
Дерев’яна любов
•
Канікули любові
•
Державні браконьєри
•
Осінь на спомин
•
Лісова журба
•
Осіння смута
•
За ширмою літа
•
За коловоротом весни
•
Натхненні солов’ями
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Пливе за обріями ирій
і як не тішитись, коли
і як не тішитись, коли
Опало золото беріз
на березі Дунаю.
на березі Дунаю.
Гуляє березень лісами,
веде уквітчану весну,
веде уквітчану весну,
І знову та сама весна
займає околиці світу,
займає околиці світу,
Які обереги, то й доля така,
які береги, то така і ріка...
які береги, то така і ріка...
Рудіє полум’ям сурьми
опалене опале листя,
опалене опале листя,
Щедра на видива нині весна...
Не описати, як падають роси
Не описати, як падають роси
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
уже згасає. Настає сувора.
Перекипів зелений шум
у золоті розмаю
у золоті розмаю
Вже на останньому причалі
надії наші і жалі...
надії наші і жалі...
Не зріє ярина у високосний рік...
Тривога на душі із тугою у серці
Тривога на душі із тугою у серці
Уже і зелень в'яне біля хати.
Нема мокви на порцію борщу.
Нема мокви на порцію борщу.
У леті літа виринає пам'ять,
в якій живе навіяне у сни,
в якій живе навіяне у сни,
І ти одна, і я один,
а сонце гляне із-за хмари,
а сонце гляне із-за хмари,
Засинаю нічною порою
під акорди поезій згори.
під акорди поезій згори.
Ангели сіють зело,
мають поети таланти
мають поети таланти
На зиму ще не повернуло.
Погода тепла і ясна
Погода тепла і ясна
Ронить ніч невидимі узори
на поля, і луки, і гаї.
на поля, і луки, і гаї.
Замайоріло рясно, урочисто
і, неймовірне барвами до сліз,
і, неймовірне барвами до сліз,
Погідно на душі і з тугою у серці
узгоджені часи і дні календаря.
узгоджені часи і дні календаря.
У засіки збирають до зернини
надії наші руцями селян.
надії наші руцями селян.
Впоєні росою
впали спориші
впали спориші
Іду у полі чи гуляю в лузі –
попереду ідилія й краса.
попереду ідилія й краса.
Весна, не упускаючи моменту,
і поле гріє, і дощі дає,
і поле гріє, і дощі дає,
Калина знову опускає віти,
готуючись до сонної пори.
готуючись до сонної пори.
І
У цьому місяці ще осінь.
У цьому місяці ще осінь.
Осінній вечір тліє-догорає.
За обріями гаснуть небеса.
За обріями гаснуть небеса.
Спека подалася за моря
перелітну птицю обігріти
перелітну птицю обігріти
Була пора – і я у лісі ріс,
аж поки явори пішли на лати,
аж поки явори пішли на лати,
Калина починає червоніти.
Оскомина опалює шипшину.
Оскомина опалює шипшину.
Десь є дощі, а інде – холоди
і деінде між хмарами проб'ється
і деінде між хмарами проб'ється
У туге зав'яле перевесло
дожинає вересень жита.
дожинає вересень жита.
І
Немає візії такої,
Немає візії такої,
У небі Трійця поганяє хмари,
а не Еол примушує вітри
а не Еол примушує вітри
Літо ще вирує і гуде.
Височіє сонце у зеніті.
Височіє сонце у зеніті.
I
Лірою, тихою ласкою,
Лірою, тихою ласкою,
Весна зелена засіяє
і кращої пори немає
і кращої пори немає
І
Малюю картину. Палітру згущу.
Малюю картину. Палітру згущу.
За горою вечоріє. Свято
укриває тогою ночей…
укриває тогою ночей…
Ніщо так не тішить весною
як пізня пора дощова
як пізня пора дощова
І
Осіння Гея дихає зимою.
Осіння Гея дихає зимою.
У полі віє хугою-пургою.
Посивіли дерева і трава.
Посивіли дерева і трава.
Осінь оголила ясени.
Вітер заколисує калину, –
Вітер заколисує калину, –
У погоди – одні чудеса
на порозі пори дощової.
на порозі пори дощової.
Не дерев'яні ми. Дереворити
ще нагадають украдену мить,
ще нагадають украдену мить,
Малює літо диво-міражі
на цілині квітуючого поля,
на цілині квітуючого поля,
Буяє юністю зело
уже до осені зігріте.
уже до осені зігріте.
Усіяв дороги акації цвіт.
Рябіє осоння отави.
Рябіє осоння отави.
Іде весна у маєві журби
і у буянні розового безу.
і у буянні розового безу.
Коли сади
оазою буяли,
оазою буяли,
на порі
рік
рік
Антисердечна аритмія
нагадує урочу мить,
нагадує урочу мить,
Зворушує, чахне і тане
усе, що чарує здаля –
усе, що чарує здаля –
Ще тліє літепло. Одначе,
оберігаючи себе,
оберігаючи себе,
Упряжка осені і літа
не поспішає за саньми,
не поспішає за саньми,
Небесне поле всіяне зірками,
як росами на трав'яних полях,
як росами на трав'яних полях,
І
Вона явилася незримо
Вона явилася незримо
Який погожий день...
Яке осіннє літо!
Яке осіннє літо!
Неначе літа і немає,
а нібито і є.
а нібито і є.
Таке навіює весна,
що спокою немає.
що спокою немає.
Зелений гай ще одягає шати.
І ярі, і озимі у полях
І ярі, і озимі у полях
Тільки пух мережаних сніжинок
все укриє білою габою,
все укриє білою габою,
У першій фазі рік новий,
а на плечах ще ціла ноша
а на плечах ще ціла ноша
Зима – пухнаста чепуруха
на умовляння дітвори
на умовляння дітвори
Корони крон дерев оголених лісів
у то́зі сивини, і розпустили коси,
у то́зі сивини, і розпустили коси,
Листопад роздягає березу.
Гомонить ошелешений сад.
Гомонить ошелешений сад.
Пережили себе і Пушкін, і Єсенін,
і їх пережила ця осінь золота.
і їх пережила ця осінь золота.
Пахне хвоєю й бензином.
«Люба влада» ріже ліс.
«Люба влада» ріже ліс.
І все-таки – осінь. І ось таки знову
у колір веселки одягнений ліс,
у колір веселки одягнений ліс,
Ну от.
Живу.
Живу.
Поси́віли ліси. Ось-ось уже і осінь,
і паморозь паде на чубчики отав.
і паморозь паде на чубчики отав.
У врунні́ ярини́
вітер сині волошки колише.
вітер сині волошки колише.
У мареві оаз буяє ще весна,
а я іду у літо за тобою.
а я іду у літо за тобою.
Ой солов’ї, не надривайте душу
ані свою, ані ось так мою,
ані свою, ані ось так мою,