Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.21
02:58
На відомий завод у Немирові
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
2026.07.20
22:45
Розглядались державні вакансії
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
2026.07.20
15:43
Брати приїхали на рідну батьківщину,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
2026.07.20
13:43
Шопена вальс... Шопена вальс (с)
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
2026.07.20
12:40
О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
2026.07.20
11:16
Насіялось стільки...Насіялось маку.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
2026.07.20
10:31
Розділ ІІІ: Ціна однієї перлини
Римські генерали вміли рахувати золото мішками, але вони не вміли рахувати розкіш. На другий вечір бенкету Антоній сидів на парчевих подушках, розхристаний, з масним від печеної дичини підборіддям і затуманеним поглядом
2026.07.20
09:43
літо йде
через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
2026.07.20
09:30
Ярослав Олегович Чорногуз — видатний поет, патріот України, людина з вразливим серцем, щедрою душею та самобутнім гумором був моїм наставником, найкращим другом, який завжди мене підтримував, надихав та вселяв віру в свої можливості.
Серед його учнів бул
2026.07.20
07:33
Море хвилями дзвінкими
Б'є об скелі мовчазні
І мені назустріч линуть
Любі здавна позивні.
Рвійний вітер хвилі гонить
Без вагання та зусиль, -
Невгомонні та солоні
Всюдисущі бризки хвиль.
Б'є об скелі мовчазні
І мені назустріч линуть
Любі здавна позивні.
Рвійний вітер хвилі гонить
Без вагання та зусиль, -
Невгомонні та солоні
Всюдисущі бризки хвиль.
2026.07.20
01:30
Вода солона на столі
як символ сліз в чужій землі.
Гірка трава, і не одна,
як згадка рабського вона.
Сумною б трапеза була,
та ось рух ангела крила
дає надію на життя
як символ сліз в чужій землі.
Гірка трава, і не одна,
як згадка рабського вона.
Сумною б трапеза була,
та ось рух ангела крила
дає надію на життя
2026.07.19
20:36
Після кожного виступу Кіо
Продавались направо й наліво
Дефіцитні кролі,
Невеличкі й малі
З комбінату в циліндрі у Кіо.
Довела до тюрми лотерея
Одного з дідусів Гемінґвея.
Продавались направо й наліво
Дефіцитні кролі,
Невеличкі й малі
З комбінату в циліндрі у Кіо.
Довела до тюрми лотерея
Одного з дідусів Гемінґвея.
2026.07.19
18:53
Мені було лиш дев'ятнадцять,
А їй більше двадцяти трьох,
Вона мене дуже кохала,
І нам було добре удвох.
Вона була дуже гарна,
В мене аж виростали крила
Поруч з нею,
А їй більше двадцяти трьох,
Вона мене дуже кохала,
І нам було добре удвох.
Вона була дуже гарна,
В мене аж виростали крила
Поруч з нею,
2026.07.19
16:47
Хто збирав шовковицю,
Згадує й за хліб.
В ступах пил в косовицю
Проситься в політ.
Бийся дощик в озеро,
В хату Лукаша.
Там де ранком росяно,
Знайдеш слід вужа,
Згадує й за хліб.
В ступах пил в косовицю
Проситься в політ.
Бийся дощик в озеро,
В хату Лукаша.
Там де ранком росяно,
Знайдеш слід вужа,
2026.07.19
15:45
Ніч на землю опустила чорне покривало.
В небі зорі, наче маку хтось по нім розсипав.
Ароматом неймовірно п‘янким пахне липа
І виспівують цикади вечірні хорали.
Жебонить ледь чутно річка, вербам миє коси.
А над річку невелике вогнище палає.
Розсілася
В небі зорі, наче маку хтось по нім розсипав.
Ароматом неймовірно п‘янким пахне липа
І виспівують цикади вечірні хорали.
Жебонить ледь чутно річка, вербам миє коси.
А над річку невелике вогнище палає.
Розсілася
2026.07.19
14:36
Бунт посередностей - це бунт юрби гнилої,
Що розпинає завжди на горі,
Це фарисеї в масках і елої,
Вовки в овечих шкурах, трунарі.
Бунт посередностей змете усе на світі,
Що має лик, а не лише мурло.
Так паразити на веснянім цвіті
Повзуть настирливо,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що розпинає завжди на горі,
Це фарисеї в масках і елої,
Вовки в овечих шкурах, трунарі.
Бунт посередностей змете усе на світі,
Що має лик, а не лише мурло.
Так паразити на веснянім цвіті
Повзуть настирливо,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
ОРНАМЕНТИ ПАНТЕЇЗМУ
Зимне попурі
І
У полі віє хугою-пургою.
Посивіли дерева і трава.
Але цією ранньою зимою
ще диригує осінь дощова.
І на її пюпітрі щогодини
і що-не-день – новий репертуар:
то об’являє фуги хуртовини,
інде опереджає роковини,
а то назад гортає календар.
Не виплакані арії із опер
цієї симфонічної пори,
і, чинячи зимі шалений опір,
жовтогарячі, та бліді і мокрі
ще майорять осінні прапори.
І чуються нечувані мотиви.
То соло сюр, то шоу увертюр.
То буревій, розпелехавши гриви,
як огир б'є копитами алюр.
Що не чекай, а пізно або рано
і морозенко запряже у сани
булану, і гніду, і ворону,
а далі черга віхоли настане,
яка огорне мрякою тумани
і одягне у білу пелену
пейзажі й декорації казкові...
Почуємо рапсодію зимову,
її поліфонію затяжну
і на волинці місячну сонату...
І завітає гостею у хату
снігуронька, і занесе дари
улюбленець всієї дітвори –
із палицею – дідо пелехатий.
І, може, подарують меценати
забуті новорічні вечори.
ІІ
Зима іде із півночі і сходу.
Не помагають західні вітри,
і явно остогиділо народу,
що не утихомирює погоду
хороша міна на лиці у морди
і не така її манера гри.
Принесене чумою моровою
те саме, що украдене зимою
у осені – даремна суєта.
Але Кощій із торбою-сумою
існує. І не осінь золота,
а насуває золота орда,
на іншій території якої
одна яса і темрява густа.
У пам'яті малюємо ще казку
із контурами довоєнних мап,
і приказку, і лиховісну ласку
тісних обіймів і медвежих лап.
Десь вибухають карлики-гіганти
і на землі з'являються мутанти,
яких немає навіть у Перро.
І Лоухі* Ягою заглядає
за Калевалу*, де ще сонце сяє,
а Сампо* перемелює добро,
за сині води моря і Дунаю,
за Гоголевий, а не наш, Дніпро,
який і досі юний і широкий
у їхнє море чайок не жене.
Мотаються сороки білобокі,
сова, буває, крилами майне,
або ворона на вербі високій
очікує скоромне і смачне.
А іншого нічого не буває,
хіба що засумують упирі
на Лисій маргаритиній горі.
І очамріла пам'ять умирає
зимовою луною попурі...
ІІІ
Але зима лишається зимою.
Учора обіцяли снігопад,
а там і рік Новий не за горою...
Аби не кулі… І якби – не град.
Нехай і не поезія, а проза:
у синій іній заснують морози
узори віт і білі килими,
і на вікні мальовані мімози
засяють силуетами зими.
Її візаж, її мініатюри –
на дзеркалі хрещеної води.
І на новій зимовій партитурі
рефренами ударять холоди –
форте і п'яно на клавіатурі
голодної куті і коляди.
А на багату – обіцяють візи,
а не фермати і нові репризи
з діезами – а ля і – о-ла-ла,
а декому і оперні круїзи
аби у серці Муза ожила,
аби були герої й героїні,
достойні поетичного пера.
І молодий гуцул у полонині
заграє, наче вітер на соснині,
мелодію любові і добра;
почуємо, – ой, вівці та отари,
узріємо, навіяну у сни,
наяду, і уявимо до пари
її, як дивину старовини.
І хай би полонила амазонка
гусара-гусляра не на війні,
але, таки, на білому коні,
або яка русалка з ополонки,
та хай би і знайома незнайомка
покликала поета уві сні.
Тоді якоюсь іншою порою,
нараяне погодою ясною,
прокинеться торішнє і земне
і так повіє ранньою весною,
що і зима такого не утне.
11.11.2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зимне попурі
У полі віє хугою-пургою.
Посивіли дерева і трава.
Але цією ранньою зимою
ще диригує осінь дощова.
І на її пюпітрі щогодини
і що-не-день – новий репертуар:
то об’являє фуги хуртовини,
інде опереджає роковини,
а то назад гортає календар.
Не виплакані арії із опер
цієї симфонічної пори,
і, чинячи зимі шалений опір,
жовтогарячі, та бліді і мокрі
ще майорять осінні прапори.
І чуються нечувані мотиви.
То соло сюр, то шоу увертюр.
То буревій, розпелехавши гриви,
як огир б'є копитами алюр.
Що не чекай, а пізно або рано
і морозенко запряже у сани
булану, і гніду, і ворону,
а далі черга віхоли настане,
яка огорне мрякою тумани
і одягне у білу пелену
пейзажі й декорації казкові...
Почуємо рапсодію зимову,
її поліфонію затяжну
і на волинці місячну сонату...
І завітає гостею у хату
снігуронька, і занесе дари
улюбленець всієї дітвори –
із палицею – дідо пелехатий.
І, може, подарують меценати
забуті новорічні вечори.
Зима іде із півночі і сходу.
Не помагають західні вітри,
і явно остогиділо народу,
що не утихомирює погоду
хороша міна на лиці у морди
і не така її манера гри.
Принесене чумою моровою
те саме, що украдене зимою
у осені – даремна суєта.
Але Кощій із торбою-сумою
існує. І не осінь золота,
а насуває золота орда,
на іншій території якої
одна яса і темрява густа.
У пам'яті малюємо ще казку
із контурами довоєнних мап,
і приказку, і лиховісну ласку
тісних обіймів і медвежих лап.
Десь вибухають карлики-гіганти
і на землі з'являються мутанти,
яких немає навіть у Перро.
І Лоухі* Ягою заглядає
за Калевалу*, де ще сонце сяє,
а Сампо* перемелює добро,
за сині води моря і Дунаю,
за Гоголевий, а не наш, Дніпро,
який і досі юний і широкий
у їхнє море чайок не жене.
Мотаються сороки білобокі,
сова, буває, крилами майне,
або ворона на вербі високій
очікує скоромне і смачне.
А іншого нічого не буває,
хіба що засумують упирі
на Лисій маргаритиній горі.
І очамріла пам'ять умирає
зимовою луною попурі...
Але зима лишається зимою.
Учора обіцяли снігопад,
а там і рік Новий не за горою...
Аби не кулі… І якби – не град.
Нехай і не поезія, а проза:
у синій іній заснують морози
узори віт і білі килими,
і на вікні мальовані мімози
засяють силуетами зими.
Її візаж, її мініатюри –
на дзеркалі хрещеної води.
І на новій зимовій партитурі
рефренами ударять холоди –
форте і п'яно на клавіатурі
голодної куті і коляди.
А на багату – обіцяють візи,
а не фермати і нові репризи
з діезами – а ля і – о-ла-ла,
а декому і оперні круїзи
аби у серці Муза ожила,
аби були герої й героїні,
достойні поетичного пера.
І молодий гуцул у полонині
заграє, наче вітер на соснині,
мелодію любові і добра;
почуємо, – ой, вівці та отари,
узріємо, навіяну у сни,
наяду, і уявимо до пари
її, як дивину старовини.
І хай би полонила амазонка
гусара-гусляра не на війні,
але, таки, на білому коні,
або яка русалка з ополонки,
та хай би і знайома незнайомка
покликала поета уві сні.
Тоді якоюсь іншою порою,
нараяне погодою ясною,
прокинеться торішнє і земне
і так повіє ранньою весною,
що і зима такого не утне.
* – символічні найменування із відомого карело-фінського епосу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
