Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
ОРНАМЕНТИ ПАНТЕЇЗМУ
Зимне попурі
І
У полі віє хугою-пургою.
Посивіли дерева і трава.
Але цією ранньою зимою
ще диригує осінь дощова.
І на її пюпітрі щогодини
і що-не-день – новий репертуар:
то об’являє фуги хуртовини,
інде опереджає роковини,
а то назад гортає календар.
Не виплакані арії із опер
цієї симфонічної пори,
і, чинячи зимі шалений опір,
жовтогарячі, та бліді і мокрі
ще майорять осінні прапори.
І чуються нечувані мотиви.
То соло сюр, то шоу увертюр.
То буревій, розпелехавши гриви,
як огир б'є копитами алюр.
Що не чекай, а пізно або рано
і морозенко запряже у сани
булану, і гніду, і ворону,
а далі черга віхоли настане,
яка огорне мрякою тумани
і одягне у білу пелену
пейзажі й декорації казкові...
Почуємо рапсодію зимову,
її поліфонію затяжну
і на волинці місячну сонату...
І завітає гостею у хату
снігуронька, і занесе дари
улюбленець всієї дітвори –
із палицею – дідо пелехатий.
І, може, подарують меценати
забуті новорічні вечори.
ІІ
Зима іде із півночі і сходу.
Не помагають західні вітри,
і явно остогиділо народу,
що не утихомирює погоду
хороша міна на лиці у морди
і не така її манера гри.
Принесене чумою моровою
те саме, що украдене зимою
у осені – даремна суєта.
Але Кощій із торбою-сумою
існує. І не осінь золота,
а насуває золота орда,
на іншій території якої
одна яса і темрява густа.
У пам'яті малюємо ще казку
із контурами довоєнних мап,
і приказку, і лиховісну ласку
тісних обіймів і медвежих лап.
Десь вибухають карлики-гіганти
і на землі з'являються мутанти,
яких немає навіть у Перро.
І Лоухі* Ягою заглядає
за Калевалу*, де ще сонце сяє,
а Сампо* перемелює добро,
за сині води моря і Дунаю,
за Гоголевий, а не наш, Дніпро,
який і досі юний і широкий
у їхнє море чайок не жене.
Мотаються сороки білобокі,
сова, буває, крилами майне,
або ворона на вербі високій
очікує скоромне і смачне.
А іншого нічого не буває,
хіба що засумують упирі
на Лисій маргаритиній горі.
І очамріла пам'ять умирає
зимовою луною попурі...
ІІІ
Але зима лишається зимою.
Учора обіцяли снігопад,
а там і рік Новий не за горою...
Аби не кулі… І якби – не град.
Нехай і не поезія, а проза:
у синій іній заснують морози
узори віт і білі килими,
і на вікні мальовані мімози
засяють силуетами зими.
Її візаж, її мініатюри –
на дзеркалі хрещеної води.
І на новій зимовій партитурі
рефренами ударять холоди –
форте і п'яно на клавіатурі
голодної куті і коляди.
А на багату – обіцяють візи,
а не фермати і нові репризи
з діезами – а ля і – о-ла-ла,
а декому і оперні круїзи
аби у серці Муза ожила,
аби були герої й героїні,
достойні поетичного пера.
І молодий гуцул у полонині
заграє, наче вітер на соснині,
мелодію любові і добра;
почуємо, – ой, вівці та отари,
узріємо, навіяну у сни,
наяду, і уявимо до пари
її, як дивину старовини.
І хай би полонила амазонка
гусара-гусляра не на війні,
але, таки, на білому коні,
або яка русалка з ополонки,
та хай би і знайома незнайомка
покликала поета уві сні.
Тоді якоюсь іншою порою,
нараяне погодою ясною,
прокинеться торішнє і земне
і так повіє ранньою весною,
що і зима такого не утне.
11.11.2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зимне попурі
У полі віє хугою-пургою.
Посивіли дерева і трава.
Але цією ранньою зимою
ще диригує осінь дощова.
І на її пюпітрі щогодини
і що-не-день – новий репертуар:
то об’являє фуги хуртовини,
інде опереджає роковини,
а то назад гортає календар.
Не виплакані арії із опер
цієї симфонічної пори,
і, чинячи зимі шалений опір,
жовтогарячі, та бліді і мокрі
ще майорять осінні прапори.
І чуються нечувані мотиви.
То соло сюр, то шоу увертюр.
То буревій, розпелехавши гриви,
як огир б'є копитами алюр.
Що не чекай, а пізно або рано
і морозенко запряже у сани
булану, і гніду, і ворону,
а далі черга віхоли настане,
яка огорне мрякою тумани
і одягне у білу пелену
пейзажі й декорації казкові...
Почуємо рапсодію зимову,
її поліфонію затяжну
і на волинці місячну сонату...
І завітає гостею у хату
снігуронька, і занесе дари
улюбленець всієї дітвори –
із палицею – дідо пелехатий.
І, може, подарують меценати
забуті новорічні вечори.
Зима іде із півночі і сходу.
Не помагають західні вітри,
і явно остогиділо народу,
що не утихомирює погоду
хороша міна на лиці у морди
і не така її манера гри.
Принесене чумою моровою
те саме, що украдене зимою
у осені – даремна суєта.
Але Кощій із торбою-сумою
існує. І не осінь золота,
а насуває золота орда,
на іншій території якої
одна яса і темрява густа.
У пам'яті малюємо ще казку
із контурами довоєнних мап,
і приказку, і лиховісну ласку
тісних обіймів і медвежих лап.
Десь вибухають карлики-гіганти
і на землі з'являються мутанти,
яких немає навіть у Перро.
І Лоухі* Ягою заглядає
за Калевалу*, де ще сонце сяє,
а Сампо* перемелює добро,
за сині води моря і Дунаю,
за Гоголевий, а не наш, Дніпро,
який і досі юний і широкий
у їхнє море чайок не жене.
Мотаються сороки білобокі,
сова, буває, крилами майне,
або ворона на вербі високій
очікує скоромне і смачне.
А іншого нічого не буває,
хіба що засумують упирі
на Лисій маргаритиній горі.
І очамріла пам'ять умирає
зимовою луною попурі...
Але зима лишається зимою.
Учора обіцяли снігопад,
а там і рік Новий не за горою...
Аби не кулі… І якби – не град.
Нехай і не поезія, а проза:
у синій іній заснують морози
узори віт і білі килими,
і на вікні мальовані мімози
засяють силуетами зими.
Її візаж, її мініатюри –
на дзеркалі хрещеної води.
І на новій зимовій партитурі
рефренами ударять холоди –
форте і п'яно на клавіатурі
голодної куті і коляди.
А на багату – обіцяють візи,
а не фермати і нові репризи
з діезами – а ля і – о-ла-ла,
а декому і оперні круїзи
аби у серці Муза ожила,
аби були герої й героїні,
достойні поетичного пера.
І молодий гуцул у полонині
заграє, наче вітер на соснині,
мелодію любові і добра;
почуємо, – ой, вівці та отари,
узріємо, навіяну у сни,
наяду, і уявимо до пари
її, як дивину старовини.
І хай би полонила амазонка
гусара-гусляра не на війні,
але, таки, на білому коні,
або яка русалка з ополонки,
та хай би і знайома незнайомка
покликала поета уві сні.
Тоді якоюсь іншою порою,
нараяне погодою ясною,
прокинеться торішнє і земне
і так повіє ранньою весною,
що і зима такого не утне.
* – символічні найменування із відомого карело-фінського епосу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
