« Добре там, де їх немає»

Приповідка

                        І
Малюю картину. Палітру згущу.
Яка від людей допомога?
Очікую манну. У небо кричу.
Та де місяцями немає дощу,
немає ніякого Бога.

Мене випробовує сам сатана.
Який же це промисел Божий?
Краса у луги подалася одна.
За хатою – вата, у хаті – війна
і доля знущається, схоже.

Не хочу я видіти пику, і тин,
і як заглядає у двір сучий син,
хоча я людина не горда.

Мої забобони гіркі як полин.
Допоки ще я виживаю один,
мене виживає природа.

                        ІІ
Не дивина, що і дощу немає,
і вітер тучі в тартари несе,
і двоєликих Бог недочуває,
коли одне теля двох маток ссе.

В моїм краю одна існує мова
яка лунає ще споконвіків.
Не чує небо язика катів,
ані молитви, ні чужого слова.

Не відає лукавих і лихих,
паяца і заїку, і нічого
із того, що обчовгує пороги
у мачухи. Не чуючи німих,
не знає небо і минає тих,
що моляться і сатані, і Богу.


                        ІІІ
Мені щебече соловейко –
усім куняти не дає.
Не дихаю і за Бутейко
треную житіє своє.

А я і грому не почую,
хоча і насуває ніч.
І поки вдома не ночую,
на мене не чатує сич.

І поки квакають моралі,
готую вила й рогачі.
По радіо наобіцяли
метеорологи дощі.

А Бозя не кує й не меле.
Очима блимає Зевес.
Чекає житіє веселе,
немає манни із небес.

Напевне небеса почули,
що обіцяли нам орли,
як неоперені були
і як обіцяне забули.

Позачергово обманули
і учергове підвели.


                              06.2017