Якось так дивно на душі
Коли танцюють зранку очі
І ті уста вже не дівочі
Печуть від учорашніх діл
І тихий шурхіт за вікном
То перший сніг і наче вперше
З тобою я лежу й зі сном
Ніхто цю мить не переверше
А ти ще спиш, а я дивлюсь
І вроді би давно тебе вже знаю
Та наче вперший раз боюсь
Так сильно я тебе кохаю
А білий сніг все падає навколо
Вкриває наче ліжко й кольорово
Стає навколо в думах неземних
Лиш білий сніг, старечий сніг
Так добре, затишно, не хочеться вставати
Так сонячно, коли обоє ми у хаті
І вже все рівно, що кругом зима
Розтопить кригу наша істина – свята
Ми перейшли вже немалі дороги
І ще чекають стоптані й нові пороги
Та я дивлюсь на тебе-і невзгод нема
Я просто насолоджуюсь й в душі весна

@ Дівчур Христина 2015 р

Стою близь тебе та не можу доторкнутись
І простягаю руку та не дотягається вона
Стою близь тебе та не можу зазирнути
У твою душу вічно дорогий
Стою близь тебе та не можу пригорнутись
Не можу і сказати, ні зітхнути
Так просто каменем собі стою
Я відчуваю подих десь далеко і так близько
Ловлю губами, а вітер не туди несе
Так хочеться вхопити і забутись
Та людство мою думку розіпне
Так хочеться хоч іноді впуститись
У вирій пережитих почуттів
Та я лиш можу вікові вклонитись
І не позволити собі й тобі того
А рука гладить в думці
Розумом леліє
Спросоння образ твій малює й береже
Шукає в памяті, знаходить й тихо мліє
Від того, що ніколи не було
А очі бачать, голосно цілують
Й не відпускають
та приходить сонце й залишає пил
Який ж ти рідний й зовсім незнайомий
Та мій ти дорогий і серцю мил
А як говориш у далі - просто калатає
Мов струмом ударяє і горить
Я більше вже нічого не чекаю
Шукаю тільки ту жадану мить
І більш нічого- попелу немає
Нехай горить і просто миготить
Нехай вгортає інша твоє тіло
А я лиш твого стану хіть
Та я з пів кроку твогу вже зомлію
Ти просто йди, а я тонка ця нить

@ Дівчур Христина 2015 р

Якби душа не знала
Не любила би нікого
Якби я не кричала
Ось так лишилася з тобою
Якщо такий турнір, то я не краща боса
Я наче гіркий мед
Й чесала собі коси
Неначе уві сні
Пливла за течією
І наче у пітьмі
Не раз була своєю
Якийсь прадавній страх
Охоплює і кличе
Не хочеться отак
Замкнути і закрити
І не впустити сни
І не закритти очі
Я бачила пітьму
І більше вже не хочу…

@ Дівчур Христина 2015 р

Так плинність часу всихається на вік
І я б пішла з тобою – та ти лишень поклич
Та то не та погада і був лише прилив
І якби не негода – то вітер би все змив
Короткочасні втечі не врятували хіть
І наші колотнечі розпалюють мов мідь
Я плавлся з тобо і все одно тону
Не відпуска хлвоя і вся уже горю
А починалось мило – і квіти, все було
Чому так похитливо- так сталось й понесло
Неначе мови гомін, неначе стаї клич
Так голосно й сміливо -скрізь тисячі облич
А я боюся ночі – вона все забере
І я більш не захочу – і відпущу тебе

@ Дівчур Христина 2015 р

Я можу заставляти перевернути світ
Та я лиш не пробачу зрадливий хмурий піт
Коли чекаєш ранку неначе глибини
То відчуваєш бранку – усю у тій пітьмі
Раса то не з веселих – в вісках голодно б'є
І зовсім не цікава- розповідає лиш своє
І не казки з стандартом, і зовсім не роман
То ми гуляли парком – і снився нам кошмар
Якби були не разом – то були би одні
І зовсім не цікаво – такі ми от були
Як сієш кардаганом, як стелиться туман
То ми ось тим лиманом – купляємо капкан
Ми як в темниці разом – і сковані одним
Коротким капітаном і шарфом не тугим
Та розвязати легко – звязати знову –зась
Отак усім нелегко – сімейний то удав
Він ніби і легенько – та як відійдеш все
Лоскоче черед ночі і тягне за плече
А колись зовсім давить – немає сили йти
Та другий є й розправить – і чмокне , і піде
Та не піде назовсім – бо шарф не забере
А вернеться залічить і знову десь піде.

@ Дівчур Христина 2015 р

Як був би мій – ніколи б не впустила
Як був би мій – тебе би стерегла
А так здалека глянула і відпустила
І наче і ніколи не була

Як був би мій то сонце зустрічала
А так я сплю й воно само встає
Як був би мій тобі б себе віддала
А так само собою перейде

Та ти не мій – і я лиш споглядаю
І день так тягнеться, і вже не йде
Та все одно тебе я не кохаю
Та все-одно чекаю я тебе

Та ти не мій – і цей пожар в очах не втушиш
Та ти не мій – ідякую за те
Що ти не споглядаєш в мою душу
А я скучаю.. ну а вітер рознесе

@ Дівчур Христина 2015 р

Я забуваю дихати , коли з тобою
Я забуваю чути і тону в очах
Неначе ми уже сто літ знайомі
А решта хай летить і в пух, і в прах
А я тріпочу лиш з тобою
Як цей листок перед журбою
І перед тим як падать вниз
Хочу здійснити свій каприз
Себе не слухаю, лиш ти
Не відкидаю глибини
О, божевілля так солодке
Що роблю я тебе й лиш фотки
І зупинитись, і не відпустити
Цього не можу я вчинити
А попущу лиш бремінь страху
Й не підпущу ту бурю краху
Та знаю – скоро все мине
А зараз просто – хай живе !
@ Дівчур Христина 2015 р

Розстріляна ілюзія, як втрата
Не розуміла до кінця
Але вона така, як крайня хата
Така далека і своя

Розстріляні надії – ніби камінь
І наче б не тяжкі
Та тягнуть вниз
Вони давали відблиски красиві
І не побачили що це був лиш каприз

Розстріляна юрба
Це вже не злочин
Так, не карають видно в нас за це
Чому слова письменників пророчі
Чому…і каюся лише за це.

@ Дівчур Христина 2015 р

На передчутті базується зітхання
На небі зірка, на душі туман
На серці грузом лиш залишиться кохання
А на ромашці знов невіданий узор
На почуттях базується кохання
Та лиш мінлива хмарність і пройде
Закоханість лише чарівна манна
І щастя дико мимо пронесе
А закохатися так легко, як зітхнути
Нафантазувати можна будь-кого
А потім з соромом почути
«Вставай, Вставай !»- і все мине.

@ Дівчур Христина 2015 р

Проігнорувати щоби вберегти себе
Себе від болю і від кохання муки
І так дивитися у слід і наче не моє
Очима поглинати погляд злуки
І пройти мимо, наче і не ти
Так глибока в думках моїх сидиш
І так кричати щоб ніхто не чув
І у руках своїх таких
Жевріє той вогонь поруки
Та не візьму я у нахабства бал
Не підійду і не скажу нічого
Я лише дивно й марно промовчу
Та не впущу тебе у світ свій, не впущу
А так хотілось підхопитись і втекти
Тебе на мить зачарувати і почути
Та я мордую і тебе й мене
Напевно це потрібніше не чути
А так хотілось – лише запахом тобі
Відкрити і поцілувати віки
Та не судилося і біллю віддає
Десь там відлуння не твоєї муки
А, може, й не хотілося тобі
А, може, й не плекалося думками
Та дощ лиш поведе мене туди
До тої невідомої розлуки.
@ Дівчур Христина 2015 р

Коли ж не чутиму я сльози матерів,
Коли ж не чутиму снарядів і розлуку
Коли ж не чутиму потоптаних ланів
Коли я чутиму лиш серця стукіт
Коли ж не бачитиму трупи молодих
Коли ж не бачитиму смерті я героїв
Коли ж всміхнеться сонечко і їм
Коли ж відкриє двері без паролю
Якесь вже довге слово те «коли»
Та суті вже багато вклали в нього
А хто ж будує долі ті сумні
А хто ж відлагодить закрите серце
А ці слова, що у душі німі
І чорним гоменем повсюди лиш озветься
Відлуння прилітало звідусіль
Відлуння болю й чорного прокляття
Чому ж навіки долі кам’яні
І всі вже бачать лиш одне розпяття…
@ Дівчур Христина 2015 р

Повелася немов дитя
І за цукерку лиш до тебе я пішла
Та напоїв ти не дитячою водою
Вогнем спалив й зосталася з тобою
Ти як наркотик – оп’янив болотом
Це був міраж – і я і з «Ідіотом»
То як туман, а то просвітлення приходить
Та розум все ж до мене не приходить
Ми робим речі, творимо безумства
І нема краю мому й твому глупству
Це біль років чи просто лиш світанок
А скільки у житті у тебе тих коханок?
Не хочу знати, ну і ти не говори
Намрію, ніби перша та остання
Хоч розум знає, що то робить лиш кохання
Закрию очі, не відкрию собі правди
Та не розвію я весни нашої барви
Та це лиш мить і мить омани
В житті немає більше карми
За вчинки зла ніхто не відповідає
Всі роблять, те чого ми не чекаєм
І без наказані живем, але у пеклі
І без мети, як наші предки
Перекладаємо думки з кишені в душу
Немає більше «хочу», є лиш «мушу»…
@ Дівчур Христина 2015 р

Я так хотіла підійти і огорнути
Зігріти у долоньках гострий жар
То поглядом хотіла охопити
А лиш сиджу і тліє твій капкан
Я так хотіла бачити й не чути
Не знати правди й замкнені вуста
Я так хотіла їм відкритись і забути
Що грішна і ще зовсім не твоя
Я так хотіла прагнути й зловити
Лиш вітру подих твій і занесла
Закрила я емоції до літа
Та клітки все ж, на жаль, не заперла
І ключика нікому не дала
Отак сиджу, мов замкнена й на волі
Отак я борюся з думками у собі
Отак чекаю поворота долі
Та перший крок не зроблю у житті
Кохати буду і зітліє почуття
А, може, і ніколи не цвіла
@ Дівчур Христина 2015 р

Ти так хворів – що серце колотило
І так терпів – і біль не відпускав
Та помогти тобі я не зуміла
Хіба любов мою ти собі вкрав
А погляд твій такий же, як ніколи
А погляд грів і припікав усю мене
Ти огорнув мене лише очима
І я любила тебе більш за все
Ти не торкався – та мороз по шкірі
Ти говорив, а наче обіймав
А поцілунок твій усе-таки тривожив
Так ніжно вкрав і ніжно колихав
Якби не ти, себе б не розуміла
Якби не ти і зовсім не жила
Чому ж так скоро білий світ покинув
І залишив лиш спогади життя
Печаль моя – то вічний сон кохання
Печаль моя – як гомін пелюсток
Я кожен день на вулиці тебе встрічаю
А ти все сповільняєш крок
Чи можна відпустити, коли все - твоє кохання
Чи можна відпустити, коли й так уже нема
Чому немає вибору бажання
А тільки доля є твоя й моя
@ Дівчур Христина 2015 р

А у мене в країні війна
І у вир нас усіх засмоктала
А колись смакувала вина
А тепер лише свічки постава
Це війна, не словесна вона
Забирає на вічно життя
І від тебе не буде і сліду
І як поїзд по тобі проїду
Це війна – і наче я, й не твоя
Це війна – не сприймаю нічого
Тільки душі палкі в небеса
І не знала я більшого горя
Цявійна змінила весь світ
Кругозір не тобі відчинила
Ще життя і немає буття
І вже двері давно зачинила
Та кому пожалітись, кому
Та кому розпростерти обійми
«І дишу я допоки живу»
І коли вже здійсняться ті мрії
Мрії миру чи тихого дня
Коли стихне весь плач на вкраїні
Хоч годину, хоч хвилю життя
Дай зловити ту мертву надію
@ Дівчур Христина 2015 р.

Наша мова –колискова
Я тону у нашій мові
І вбираю всі слова
Наче поле волошкове
Розповсюдилась вона
Вона тиха й мелодійна
Вона гучна і страшна
А ще може бути ніжна
І казково молода
І п’янять слова гарячі
І солодко так манять
Навіть губи ті дитячі
Вимовляють, галасять
І милуюся, вслухаюсь
Завжди рідна і своя
Тааємнича, своєрідна
І моя, моя, моя.
@ Дівчур Христина 2015 р.

В домах свічки уже не затухаючи горять
Бойовики уже не затихаючи бомблять
І вже не чути і веселощів, лиш гомін пуль
І вже земля покарана й зачищена під нуль
Ми всі переживаємо за всіх
І вже нема в Україні поділу своїх, чужих
Усі вже просто, всі мої сини
Батьки і наречені, молоді
Як мати хочу оборонить крилом
Поцілувати і низький уклін чолом
Та їх нема, усі за Україну там
Коли ж повернуть спокій, мир той нам???
В очах свічки і тисячі смертей
І сльози вже без ліку на щоках
Коли вже пройде, вже той чорний час
Та зараз сльози, сльози у всіх нас
Й ніхто не буде убивать дітей
І не вкладається, що стільки вже нема
І вже не можу підібрати слова
Нема коментарів, одна строка
І співчуваємо, а траур без кінця…
@ Дівчур Христина 2015

А в очах смерті сотні тисяч тіл
Новини вже глаголять – та їм візьми й не вір
А людей покидають в небуття
І стогне, рве на собі вся наша земля
А стогін грішний лине звідусіль
І ми всі докладаємо зусиль
Та вже нема, рятунку вже нема
І спогади сумні і трин-трава
Могили поросли вже мохом, перший сніг
І вже нема кому цим кроком стоптувать поріг
Чи є бажання, похибка пприціла
Й ніхто вже не розшукує чому душа не мила
А постріли немов удари серця
Так часто і жахливо, небезпечно
І вже не розбирає, вже життя війна
І щоб ми не казали – ти вже не жива…
@ Дівчур Христина 2015 р.

Ніхто й не прочитає,
Не бачить ту печаль
А очі пам'ятають
Зривають і всім жаль
Та жаль не вкриє втрати
Не вкриється нічим
Яка ж біда крилата
Не зупиняється ніким
Немає та й немає
Й не буде, не впущу
І не вгамую болю
І сором не спущу
Я б'юся сам з собою
І вже не злічу втрат
А були ми з юрбою
Й не поступає час
Я бачу гомін моря
Та перекриє град
Я бачу мирне небо
Та пролетить снаряд
І вже ніщо не бачу
І кличе лиш печаль
А я стою і плачу
Й не видно більше…даль…
@ Дівчур Христина 2015 р

Я дивилась тобі в очі
Ти метав в мене ножі
І що серце твоє хоче
Й чи сказав би ти мені
То лукавий, то сміливий
Завжди різний ти якийсь
То як зірка мерехтливий
Й не буваєш , як колись
То зігрієш словом дивним
То розрушиш все кругом
Ти буваєш таким шумним
І милішим горілиць
Прагнеш гніву і не можеш
Відпустити ти той дух
Та насправді не говориш
І люблю тебе за них
Ті обійми найсолодші
Ти насправді не гіркий
Залишайсь зі мною довше
Неземний, гіркий мій гріх
@ Дівчур Христина 2015 р.

А сили є, молитва лине в небеса
Ми просим милосердя у Христа
За Вас герої, молимось за Вас
Чекаєм, любимо і хочем, щоб змінився час
Ми хочем сили попросити і відваги
У Бога просим, щоб давав наснаги
У той нелегкий бій і пострілів гармат
Ми всі надіємось і просим повсякчас
Нехай із неба зійде Божа ласка
І не допустить Вам ніякого нещастя
@ Дівчур Христина 2014

Немає сорому, не бачимо нікого
Закрились вдома і не крає серце й втома
Лягла на плечі і опухли очі
Від сліз від горя . від журби й немає мочі
Від смерті і німіють руки
Все опускаються в ті вічні муки
Яка печаль, які потужні болі
І який сором, стоїмо, неначе голі
І санкції не покривають до кінця
І світ вже відвернувся, так, з проста
Той вітер нас окутає собою
І стоїмо неначе в пеклі із собою
Голі-голісінькі і помочі нема
Чого ж із нами поступили так, війна…
І ніби живемо в своїй країні,
І ніби все моє, але до нині
Не виправимо те, чого нема
А скільки їх забрала та земля
Накрила, темно й під прицілом ночі
Уже й нічий руки не лоскоче
Уже нічиє слово не зігріє
Це наче напасть і усе хворіє
Чому, за що і за які провини
Ми живемо й не бачимо дитини…
@ Дівчур Христина 2014

Чи десь-колись когось застала доля
У холод, кандали , неволя
Чи десь-колись смертельний постріл влучив
За щось когось замучив
І діти, і невиннії тіла
Усіх забрала не своя війна
Окутала, сховала й омертвила
І пострілом одним усіх своїх убила
Реалії – це чорнії стрічки
Надгробки по Вкраїні рознесли
І цифри, цифри, лічать без кінця
Уже рахунку і нема
Мільйони, тисячі розбитих тих сердець
Розбитих вщент і чи прийде кінець
А руки охололи на морозі
Скажи хоч слово, я уже не в змозі
Ти все мовчиш і кров стікає з вуха
Ти вже замерзла , в полі завірюха
Погладжу я рукою і торкнуся
Та більше ти ніколи… не змирюся
І не засвітяться ніколи твої очі
Ти так любила…і немає мочі
За що зробили, нелюди, з тобою
За що, нема ціни і зною
В автобусі і шиби вже нема
І порожнеча охопила двері
А Ви у ньому, доля не жива
І оправдання вже нема у болю
А він скрипить неначе за всіх Вас
Неначе і скорбить, і більше, і за нас
Невже все ж безкінечная журба
Невже і не закінчиться вона…
@ Дівчур Христина 2014

А як дивитися на смерть людську
Як не жаліти, як не плакать можна
І заспіваю пісню я сумну
Та голосу не маю й замовкаю
І долю я нікчемну проклинаю
Чому подарувала смерть вона усім
Чого забрала душі й не чекала
Отак взяла і підіграла
Кому, за що чаклує Ірод
Це наче епопея чи троянський вірус
Він забирає праведні серця
Він убиває, гасить й без кінця
Як карусель закручує у врій
Й не відпускає вже ніколи з миром
Земля горить вже під ногами, пнеться
І скоро все це увірветься
І лишиться лиш дим й неспокій
Пожар і попіл і вилізе все боком
@ Дівчур Христина 2014

За що карається народ
І як в Шевченковій поемі
Збирається і тягнеться усякий взброд
І на кордоні вже відкриті двері
Пророче слово і історії повтор
І очі сивії повсюди
Так ніби око вічне дивиться крізь час
І розумієм повністю – вони не люди
І як ніколи розуміємо мотив
І як ніколи, ряд у ряд стаєм, мов камінь
Каміння вишколене, пройдене роками
І душу живимо своїми же піснями
І знов, і знов на тії граблі ми встаєм
Інакше в світі й ніби не живеш
У серці тліє рана не проста
Переживання, кулі і зима
І хочеться зігріти хоч якос`ь
І не вмирати в полі за когос`ь
Тримаю ніжно свого Кобзаря
І деколи й не розуміла ці слова
Та доля вчить, історія важка
І як-не-як, а наша ця біда
Молюся тихо. Не говорю вслух
Щоб не спадав ніколи і ні в кого дух
Ми кріпнем разом і морози не страшні
Тяжкої долі побажали нам «брати»
А ціль я маю – крок і ти моя
І ще побачимо – дорога не проста…
@ Дівчур Христина 2014

Я бачила солдата на зупинці
У очах сум і посмішка дитинці
Тривожний тремор і відвага в голові
Які ж тривожні в нього там думки
Дитя і мама сильно стисли руки
Не відпускали би ніколи, …та розлука
Сльози ковтала мати та стояла
І нишком ту не свою посмішку впускала
Солдат тримався і ті лічені хвилини
Такі тяжкі і неминучі днини
Рюкзак лежав – зібрали, що могли
Усім під’їздом і всіма грішми
А сонечко пекло й не відпускало
І серце не у них одних ридало
Принишкло й затихало на хвилини
І очі ті ласкаві у дитини
Надія та дитяча все цвіла
Я хочу, щоб в усіх вона жила
Взяла за руку і не дала вбити
Як той бронежилет міцний відштовхувала б пулі
І гради, і снаряди й міномети
І щоб на голові були залізні ті кашкети
Храни Господь, Маріє, збережи
Від зла і нечисті усіх їх сохрани

@ Дівчур Христина 2014р

***
Я бачу вітер, ловлюся гачками
І гомін в думці віддає кусками
Складаю ритм, але не чую звуків
Хтось відпустив би на годину на поруку
Закрита в клітці і не бачу грати
Та все ж не можу вільно я літати
Збовтати би події, скласти все докупи
Та не складається і чую грюки
Кричу, співаю й плачу водночасно
Якби ж вдалося би спасти
Мені…когось…
Та було б вчасно
@ Дівчур Христина 2014р

Небачиться, не чується
Не хочеться, не плачеться
Ніколи і нічого , що тут вже не пробачиться
Уявиться, торкнеться та лишнього і збудеться
І колискову вузликами і цвітом кольоровими
Малюю я фломастерами, ну а виходить білими
Пишу слова і речення невидимими чорнилами
Стирає пам'ять спогади
Страшні і невеселії,
Убити можна й поглядом
А не лише качелями
Ріка пливе у руки нам
Та розіллється кровію
Як важко нам батькам
Ворога брати голими
Те втоптане життя і голоси колосся тут
Тут крики матерям і просьби сина гравієм
Й не вірять вже вони казкам
Залиті тихим обрієм
Та де ж той соловей
Зозуля що кувала
Та деж той світ пустий
І язва замовкала…
@ Дівчур Христина 2014р

Нема що казати, нема що писати
Наповнені груди ведуть у нікуди
Перчить в горлі слово
Що вилетить голом
Та замкнена книга, як замкнуте коло
Серця відчуваю, борюся із болем
І так помічаю, що стану я голим
Вже голі ті душі, все голі уста
І я вже не йду, немов кам’яна
Лишитись в словах, карбуватись у мові
Які ж ми нікчемні і все-таки голі
Не можу відра я наповнить водою
І на дорозі вже та скирта гною
Тримаюсь гілля і стараюсь не впасти
Та хто ж захистить від тієї наасти
І ось вже в болоті, і ось вже не я
І думка моя вже , уже й не моя
@ Дівчур Христина 2014р

Коли пече не моє сонце у віконце
Шукаю я у краю його донце
Шукає, прокладаю шлях широко
Та все ж я обминаю його боком
Не хочу йти по вкладеній стежині
Не хоче зазирнути в очі милій
Не хоче заспокоїти збіднілий смуток
І розтоптати сум, зігнути кутик
Чи можу я зробити щось хорошее
Повсюди вже вони і правлять гроші
Ті папірці всевладні над життям
Нема в них серця, віддають катам
Катують очі, зречені дороги
А ми всього лиш зтоптуєм пороги
Ми хочем правди
Та ніколи не знаходем
Такі нікчемні, все по колу ходем
Коли закінчитьсята нескінченна безкінченність
Коли повстане та надія, не буденність
Питання лиш, відповідей нема
І все наразі покриває тьма
@ Дівчур Христина 2014р

***
Пустили в військо, одягнули в чати
Та лиш ту зброю підходящу мені забули дати
Дали лиш шаблю і сказали: «йди»
Самі ж залізли в хованки, в мішки
А я воюю і нема нічого
Нема підмоги, лиш я і моя зброя
І побратими, спорідненії душі
А я воюю, бо так треба, мушу
Не відпускаю з думки я родину
І подумками лиш до неї лину
Несусь полями, переходжу лісом
І так спокійно, не зустрітись б з бісом
Та думка зігріває в усі дні
Я повернусь і буду в цілині
@ Дівчур Христина 2014р

Я віск не плавлю на папері
Горю словами й зачиняю двері
Та бісу замкнені ті двері не страшні
Він напролом проб’є , хоч були б кам’яні,
Сховатись я від нього в хаті хочу
Та десь в кутку собі сиджу і так, тріскочу
Та він знайде мене, по запаху прибуде
І кіл мені нікчемно так запхає в груди
Та той удар безслідно пролетить з душею
І десь опинюся уже я на постелі
Незбагненна` душа поета
І відкусила б зараз пів багета
Нема лікарства і нема сплетіння
Як розчленити признаки горіння
Пече вогонь, і не згасає мука
Комусь буде від того, може, і наука
А я вже таю, топлюся словами
І відлітаю з добрими ділами
@ Дівчур Христина 2014р

Нехай горить в вогні та українська влада
Яка вона була така вона і стала
Дітей вбивають на війні, нема підмоги
І ми уже собі чужі, невідані пороги
Пороги наклепів, безчинства
Пороги хабарів й безумства
Вхід біднякам у армію броньований
А олігархам чемно він захований
А що змінили ми – кого на що і втішились
І зразу ж затягнулись й тихо спішились
Невже нема кінця і краю нам рабам
І по плечам, так смачно, батогам
Знесилені, знедолені безчинством
Підіпхані лапшою і шановним панством
Які ведуть і зайняті лиш господарством
І всюди сльози, сльози матерів
І знову у ночі Луганськ горів
Ідемо ми й не знаємо, в нікуди
Коли ж закінчиться усе, коли
І де ті мужні люди ???
@ Дівчур Христина 2014р

Чи є в очах страшніше ніж життя
Чи є неспокій у словах далеких
Чи вчинки – дика маячня
І десь несуть тебе розкуті
Нехай вже спомин б’є тривогу дій
Нехай дзвенять, сурмлять і знову бій
Та чи, невже всі люди отупіли
Що серця їхні скам’яніли ?
Статистика математичних дій
Так жорстко вже пошитий крій
І не рахуються з життям
Дають ту волю лиш ножам
Ножам, що лезо жалить, як змія
Ножам, що все вбиває доля їх чужа
Озветься виром, защемить, перехопить
І цей пожар весь світ охопить
І не згасити полум’я слізьми
Поклали жертви, стежку ми дітьми…
@ Дівчур Христина 2014р

Я чую погляд в глибині
Твої слова й не мислю знову
Посеред натовпу чужі
І не находжу нашу мову
Й не відпускаю твій буклет
Ти ніби просиш допомоги
А потім це лише фрагмент
Якось фільму і нічого
Мене ти хочеш вберегти
Ти хочеш завжди помогти
То сторожишся, то борониш
Не можу я тебе спасти
Від свого розуму і гониш
І серед натовпу людей ти погляд швидко відвертаєш
Та лиш самотній погляд твій, тебе я чую, відчуваєш?
Ти помагаєш у біді, з вогню дістанеш мою руку
Ти наче дерево міцний, ти наче зроблений із буку
Ти підглядаєш у вікно, шукаєш подиву, розлуки
Та не відпущу я тебе як не візьмеш мене на руки
Я теплоту ту збережу
Залишу в серці й замикаю
Ти не карайся, я візму
І поведу тебе за руку

@ Дівчур Христина 2014р

Ти підхопив мене за руку
Коли я падала у рів
І притягнув до себе душу
І розум лиш від тебе млів
І злість свою ти не обрушив
І скам’янілий подив відпустив
І тіло наче легше стало
І ти лиш поглядом зігрів
Ті обржавілі рештки брами
І наче я і не жила
Неначе п’яною була
І лиш з тобою розцвіла
І човном мило попливла
Затамувала подих я
І зазирнула в твої очі
Я в них побачила печаль
І сумний відблиск тої ночі
Ти підхопив й не загубив
Лиш вислідив мене словами
І я подарю лиш тобі
Ту пісню вічну і кохану
@ Дівчур Христина 2014р

Тримаю цупко я рукав твого плаща
Кружляю в вальсі і не чую звуків
Чіпляюся до тебе як дурна
І я приречена до надзвичайних муків
Чекаю дотику – та відчуваю біль
Чекаю слів – та чую лиш зітхання
Ти ніби книжкою прихлопнув біль
Й нема мені вже більше оправдання
І зустріч ця неначе і не зустріччю була
А проста так помилка невагома
І ті слова незаймані й пішла
Я від тепла твого тікаю знову
І знову бачу я п’янку печаль
І у очах твоїх читаю жаль
Хто винуватий у згасанні почуття
Хто винуватий у завданні болю
Запам’ятаю назавжди ті відчуття
І дивний подих зною
Не відпущу – залишусь у словах
Залишусь в подиху і ти не зловиш
У солов’я залишусь у піснях
Та він прийде, а ти його відгониш
«Прощай, прощай», - не можу я сказать
І вголос не промовлю я нічого
Тобі лиш зможу мовчки написать
Й не залишу я вже нічого свого
Не відпускай! Ти доганяй мене
І в грудях так вже боляче пече
Ні… ліпше йди – і слід зітри
Не витримаю більше, й ти не приходи…
@ Дівчур Христина 2014р.

Коротким струменем мене ти шокував
І я оговтатись не можу
Й ти біля дерев стояв
І заглянув у тую ложу`
І карим оком огорнув
Усю картинку в ту негоду
Так огорнув, що повернув
Усіх до іншого ти броду
Зустріти очі я змогла
Чи відвернути погляд зможу ?
Ні я не в силах – я чужа
І в інший берег припливла
Тобі хватило і нахабства
Щоб прошмигнути в моє царство
Щоб розбудити лиш бажання
Ти не чекав розчарування
Любові подих обпікає
В цупку обгортку огортає
Як дорожезний подарунок
Ти дарував той поцілунок
В очах лишив медовий пил
Такий солодкий перелив
Як заворожена сиджу
І лиш хапаю й не жую
Надихатись не можу щастям
Ти наче ексклюзивний майстер
Намалював картину так
Неначе ти мій дивний знак
І зберети тебе я мушу
За що забрав ти мою душу ?
@ Дівчур Христина 2014р.

Дивлюсь за зіркою вночі
Вона світила довго і коти
Мурликали, ловили гав
А я сиділа на вікні
Й шукала мавк
Якась вона незрима, не земна
Мені моргне
І я утоплюся у світлі
Верба зігне
Відчути запахи й опинюся не там
Але красиво і віддамся я думкам
А місяць тихо вибирав оту одну
Аж цілу ніч не досипав, він, як в тилу
А потім ніжно цілував
Мов уві сні, він почуття свої ховав
І вже до ранку він не спав
Схопивсь за мрію красно оку
Спустився в річку він глибоку
І зразу швидко остудився
Та сили нової напився
І почуття це не зникало
Лише свободи додавало
Свободи жити й берегти
Свободу й волі не втекти
Шукав стабільності – немає
Інколи біль перемагає
Сльоза скотилась, томить очі
Прилинули всі неохочі
Стягнулись злодії вночі
Здригнуться й вийдуть каланчі

А зірка світить все яскраво
Шукає і своє кресало
Не дивиться навіть на нього
Чекає свого, когось свого…
@ Дівчур Христина 2014

Малюю долю олівцем
Як не сподобається витру
Як палець мене окутає кільцем
І опиратися не в силі вітру
То зводжу кручі, то широку стежку
То виплітаю золоту мережку
Хотілося б намалювати щастя
Як зірка в небі – десь була і згасла
То не хватає мальовидла й краски,
То намалюю я всім людям маски
Розкрасити б ці блудні стіни
Та не хватає кольорів і піни
Та ще в багаття дрова я підкину
Засурмлю в горах, на далеких схилах
Тебе я рідна моя не покину
Не кину, не розтопчу руки
Не буду слухати ті неправдиві звуки
Зберусь і уквітчаю спину
За тебе люба може і загину
@ Дівчур Христина

Так легко пальцем поманю
І подихом тебе зловлю
Я розігрію очі страсні
І ти поглинеш в дикій пастці
І я зроблю з тобою що захочу
Захоплю у полон все серце й заволочу
Та що робити із думками й болем
Запити сильно терпким алкоголем?
Як полонити серце, мозок, очі
Ті очі – спалах, в нього сильні мочі
Тебе я бачити наскрізь не можу
Ти – ніби видертися на високу гору
Так, полоняний й не полонений ніколи
Так ніби й зникнений та й знайдений за домом
Скрипить стара мотузка у руках
Сльоза бринить у втомлених речах
Відпущу, не причиню болю
Я відпущу синичку цю на волю
@ Дівчур Христина

У поле легко я ступлю
Накрию голову квітками
Ні, Боже, ні! Це я не сплю
І відчуваю довгі гами
І колос танго б’є і по ногам
І не стоїть у горлі комом
Та відпускаю гріх від себе я
Не ловлю хвиль горіння
Так легко й сила від землі
І вітер завіва повз очі
Кричати би про все я хочу
І розпалити в голові багаття
Вдягнутися в святкове плаття
І маками волосся уквітчати
І все забути і брудні ті «чати»
І танцювати, танцювати до упаду
Не боячись вже ні дощу, ні граду
Розкрити серце, розпрямити плечі
І не вдаватись вже ніколи тої втечі
І крокувати смілим кроком у життя
А не ходити похапцем і навмання
І плани дій на років п’ять
Й ніяких стоптаних багать
І звук той лине, скрипка вже не плаче
Ніхто той біль і розпач не побаче
Сховаю глибоко, схоплю соломку
І заселю ту нитку в вузьку голку
@ Дівчур Христина

Чорниці в банку я збирала
І у душі так ж темно стало
Неначе хтось зірвав те щастя
І полетіло все в пропасти
Маком посиплю я траву
І піду спати в конору
А дьоргнути смичком не можу
І ні, й комусь не допоможу
Нема вже серця і нема душі
Слова злітають наче кам'яні
І видертись так хочу, відштовхнутись
Та залишається лиш тільки пнутись
Гірка краса, гірка наївність
І сотий раз, я знову я і бідність
І плутанина між подіями в житті
Порив кохання і буденні, й ті
Сподівання і колиска навкруги
Що заколисує, й пісні
Що намотлошуть рані рвані
І всі спокійні й бездіянні…
@ Дівчур Христина

Навіщо витягнув у мене сили
Ти випив кров і залишились брили
В ногах капкан, а на руках кайдани
І мрії вже мої всі поспадали
Ти доторкнувся і замовкнув голос
І десь у полі той пожовклий колос
Ти огортаєш самотою душу
І виплутатись я колись від тебе мушу
Та зупиняюсь, мокрії колготи
Хмаринка вже дощу твого не хоче
Та силу маєш величезну віри
Й не відпускаю з голови надію
Ти як вампір, хапаєш все хороше
І ті думки про мої і не мої гроші
Як кліщ у тілі, паразитом звешся
І звідусіль, з всіх дир до нас ти пнешся
О, відчай страху, панорама й блохи
У голові комком вже ті уроки
Тікаю вже й сама від себе
І тебе не бачу
І знову це чуття
І я сміюсь і плачу
@ Дівчур Христина

А сотні тіл лежать вже на сирій землі
Лежать вже всі й ніхто більше не встане
Їх збили звірі, звірі ті чужі
Й трава зелена вже зів'яне
Тут мама, тато і дитина
Тут бабця, дідо і родина
І стогне, плаче Україна
Тут чиясь мила і кохана
Тут чиясь молода й жадана
І серце болі не витримує і крутить
Сурмить і б’є той барабан на кручі
А сонце світить - та нема життя
Чия ж рука пустила бомбу і маля
Те ніжне, що в колисці спало
А та сволота взяло й обірвало
Ту колискову, мамині ті руки
Чий той наказ і чиї муки
І рідні плачуть, стеляться, ридають
І сум від сліз, і гомін не стихає
І горе світом, співчуття літає
За що кати невинних душ карають
Згубили свої ті бісовські зграї
А покарання вам ще всім покаже
І буде грім – і вас той час настане…
@ Дівчур Христина

А очі засліпили сльози й душать
Не відпускаю я тебе і мусиш
Піти, поїхати в далекі далі
Скорити степ, здобути ті медалі
І залишаєш ти мене з тугою і в печалі
Журюся, не показуючи очі
Ховаю погляд той несмілий в ночі
Пишу листи хороші і веселі
І згадую весняні ті качелі
Та шороху боюся і вмовляння
Вернися ж по скоріш моє кохання
Прилинь до берега – зустрінешся з росою
А хочеш просто стану я сестрою
А хочеш дістану зірку з неба
Вернись – нічого вже й не треба
Болотяні стежини і шляхи
Чекатиму й писатиму завжди
Аби було кому, аби було куди…
@ Дівчур Христина

Нічною звісткою прийшла до мене у вікно
Саме кохання чи велике зло
Ця звістка линула у підсвідомість
І блиснув лиш маленький промінь
Листа читала я твого у ліжку
І обнімала чорно-білу кішку
А серце так згорталося від слів
Зі слів твоїх, боїв і як зомлів
Під свист гармат і не лунає сміх
Лиш чути гуркіт, темінь, гріх
Твій подих відчуваю лиш здалека
Ти прилітай до мене мій лелека
І тими довгими ночами
Я все сама і з босими ногами
І кожна ніч, як ще одне життя
Тоді мені літ сто і забуття
Чекаю звістки, як та зірка в небі
Чекаю звістки як насіння в жмені
Чекаю я приїзду твого
І не куди-небудь, а лиш додому
@ Дівчур Христина

Писати я про щастя хочу
Та лиш не можу відірвати очі
Від тих подій що охопили всю країну
Коли ж від них я все-таки спочину
І голову картають чорні мухи
І так кричати би, що маю слуху
Що маю сили бити би мечем
Та хтось поцілив в мене камінцем
Каміння із незвіданої далі
Коли ж полишу я свої печалі
Коли цю легкість у думках своїх
Я відновлю й переступлю поріг
Пороги стоптані, чужії ноги
Де ті незвідані дороги
Коли знайти свого я хочу
Та лиш комусь я голову морочу
І броджу серед слів
Підшукую слова
Та виходу у мене вже нема
@ Дівчур Христина

Неначе річка течій бистра
Неначе вибухи вулканів
Відчули напади піраньї
Гризуть вони наш берег всюди
Й не бачать все це добрі люди
Пустили ми їх до оселі
Широко так відкривши двері
Тай підкормили хробаками
Що радо їм допомагали
Відчули запах крові й люті
Такі наїджені й обуті
Жорстокості пеленки їхні
Так хочеться це все оббігти
Та не минути пункту нам
І цим образливим словам
Набрати диму повні груди
І доповзти до тої буди
Немає сил, нема підтримки
Нема коханої в нас жінки
Переполох і сплеск бажань
І лиш надій і розкрадань
@ Дівчур Христина

Хотілося пірнути в глубину
І виплести уже і не собою
І залишити долю свою корінну
І стати обрієм, весною
Хотілося зробити диво в ніч
А не заглибитись у дірку, й в піч
Хотілося покинути страхи
Та жити і радіти, та прости
Прости за вітер тихий та холодний
Прости за цвіт, та той болотній
Прости за скромність і за біль
За біль що лине звідусіль
Хотілось помогти усе забути
Ті долею розкриті кручі
Та сил немає і кровить плече
Таке безсиле і живе
І зранені слова пусті
І замкнені уста чужі
Невже ненависті пророк
Прийшов і опустив курок
І постріл вцілив у серця живильні
Де втратили наснагу… й пильні
Очі прокинулись й зреклися нас
Де ж відновити той запас ?
@ Дівчур Христина

Якось я опинилась серед трав
Тих трав невіданих всіх нам
Якась мелодія звучало милозвучно
Що стало шлунку мому навіть пучно
Шукаю я гармонію мелодій
Та віднаходжу лиш замок і сотні кодів
То комбінації складаю без кінця
Та не звучить усе мелодія моя
І не звучить й не попадаю в ноти
І всім платити треба вже великі квоти
Квота любові, ціна на дружбу й радість
І тихо від сусіда чую якусь гадість
Опинюсь серед трав зелених
І оспіваю дикий перець
Пройду і поцілую лиш світанок
Такий я хочу зустрічати ранок
Такий суттєвий і зернистий хліб
А не думки і мудроватий чіп
Знайти і загубити знову
Не сіно в голові, а лиш полова
@ Дівчур Христина

***
Cонце в очі заглянуло
І проміння промайнуло
Знов наповнило життям
Чашу повну дивних снів
Чашу сповнених надій
Піднімаюсь із колін
Відчуваю дивний біль
Ніби добре, але ломить
Ніби хитро, але колить
Збій думок в програмі цій
Як запхали швидко кий
Та летить на крилах літо
Й хочем подих той зловити
Якось тихо й крадькома
Відійшла від нас весна
Все летить від нас чим духу
І відлуння чую слухом
Так і хочеться вкричати
Зупинись побудь тут з духом
Та не власний час нікому
І приходим лиш додому…
@ Дівчур Христина

Я квіти обрію несла
І прихопила коромисло
Чогось тобі його дала
І загубилася, обвисло
У вазі гомін солов'я
Відчую й прикладу до вуха
Домівка- ракушка моя
Як капля в голові опухла
П'янким життям наповню чашу
І хвилюванням і п'янку
Задумаюсь і на хвилину
Згадаю молодість свою
Як дітьми бігли за водою
Як вірності чекали й сміх
Як півень рано над лозою
І дядько торбу мав і міх
Цей міх гуляв десь над юрбою
І формула була свята
І так бракує вже порою
Того безгрішного життя
@ Дівчур Христина

Війна світів і шум гранати
І падають невідані солдати
І плаче – материнські сльози
Озвуться гоменом, ті босі ноги
Печаль в думках і душу розриває міна
Міна життя, міна любові і надії
Той крик печалі не забудем ми ніколи
І тихо пом'янем у свому домі
Соллдатська форма і шинелі на постелі
Дим сигарети і нерухані качелі
Пітьма вкриває світ і ті бездонні очі
В яких той біль і ті безсонні ночі
Чекання – прокляте чуття
На серці залишає відбиття
І мов той шов – і знову кровоточить рана
І знов вперед, і дикість та невідана й неждана
Чекання зустрічі, чекання…і прощання
Таке неждане для усіх нас…сподівання
@ Дівчур Христина

А ширма тихо закриває двері
І відближає мило від мети
І не заправлені постелі
І в невідомий край лети
Та гріх спрямовує тебе у груди
Шукає іскорку щоб загасить
Та розпалю її й до болі руки
Натру мозолі й рани я на довгу путь
Шукати відблиску в калюжі слова
Правдиву стежку у болотнім полі
Своїх серед чужі вже грати
І стукати у дверній звук
І хто ж їх буде всіх карати
І проліски і сотні мук
Звучить, сурмить і ролі роздає
Гнітить і свого продає
Я тягнусь і подати руку
І тут я відчуваю – глухо !
@ Дівчур Христина

***
Очі в пітьмі, замилені очі
Не бачуть , не чують ті сльози дівочі
Відкриють уста і чекають цілунку
Та можна отримати зміст не того гатунку
Чекають покори та отримують спазм
Чекають молодку – приходить маразм
Протріть же ви очі, закрийте уста
І двері навіки щоб біда не пройшла
Чекання погубить всі мрії й дороги
Змете всі сліди із твоєго порогу
Та ж як я ту стежку потом віднайду
Протягну я нитку по свому шляху
А дзвони колотять, не чути вже сміх
Не чути і гомену й плотських утіх
Стихія життя замітає сліди
І ти не хапай, не хапай… відпусти…
@ Дівчур Христина

***
Я так кохала вже тебе
Що порох сипався з доріг
Я так кохала вже тебе
Й переходила той поріг
Поріг тих сильних почуттів
Поріг ідей і кольорів
Ловлю моментами тебе
Хапаю подих і дишу
Ховаєш сонце на вітру
Шукаю логіки в словах
Та відчуваю тільки страх
Ти відпустив голубку нашу
І заварив гірку лиш кашу
Навіщо скинув відчуття
І залишилось відбиття
Відбиток сорому і сліз
Й лише плотських отих утіх
@ Дівчур Христина

***
Мене обдарували кольори
Ще у дитинстві коли були ми дітьми
Ми з райдуги каталися на санях
І хто б сказав що будем у банях
Так парити собі мозги
Отим буденним і в’язким буттям
Отими запитаннями в нікуди
А так би запалити і життям
Не змити вічного нам бруду
Палає серце, чує дивину
Ту сизу і старечу,
Козачу буйну сивину
І віковую колотнечу
Вдома зачинене вікно
А так вдихнути б подих вітру
Чому не можна як тоді
Закутатись у ковдру і безпечно
Чи розчесати ковтуни
Вирішувати завше важко
Та як то все буває у житті
Шукаєш лиш якісь поблажки
@ Дівчур Христина

Закриюсь пелюстками із квіток
Я листям обійму себе за шию
І, може, мужнім стовбуром своїм
Я камінь той з душі своєї здвину
Той камінь не дає мені життя
Цей камінь душить і стискає груди
Цей камінь створює тертя
І цілу кучку сміття й бруду
Кому потрібні губи кам'яні
Які не можуть словом обділити
Кому потрібна скошена трава
Коли від сліз обмокла вся облудна
Земля енергію черпає із глибин
Пускає корені далеко і глибоко
Тебе же оточили зі сторін
І оглядають всюди і прелюдно
Я випущу на волю солов´я
Нехай співає всім він пісню свою
Якби ж так легко і змогла б і я
Все відпустити і без бою
@ Дівчур Христина

Роз……
Розлючені розлучниці пітьми
Сховали душу всю свою у горі
І стало так як вже хотіли того ми
Погинули і сподівання, в тобі, в морі
А дно в’язке і темно унизу
І щостя відірвали Ви навіки
Й не опустились навіть віки
Кого хвилює спокій у сім'ї
А хто приречений на вічні муки
Та чи розплющеним очам ти відбираєш сили й руки
Так тягнуться до тебе знов
І де ж та вічная любов?
І де обіцянки слабкі
І де обійми неземні
Розлука горя, розлука самоти
І вже запалим вже палаючі мости
Це як навчитись наново ходить
Як плавати коли трима й судомить
Як жити коли хворієш й ломить
І як чорну кішку гонить
Як дріжджі цілий день, а бродить
Бродіння й ломить в голові
І ти немов вже в подиві розлуки
Шукаєш й розкрадаєш крики
@ Дівчур Христина

Отак як слухаю я стукіт серця
Вода у джерелі струмить
Отак я завмираю і нап'ється
Отой що спрагу відчуває цілий рік
Вода життя, вода безумно мокра
Як вогкі почуття твої
Чи то від сліз чи то від обморока´
Чи то від співа тихих місць
Як ніжний шепіт я розкажу казку
Розкрию карти як великий маг
То непрочитані думки будуть подарком
А я шукала все ж нескінчену ту мить
Вона як нитка тягнеться з тобою
Плекає ті надії не прості
І в серці залишає сподівання
На дні оті життєві і п'янкі
Та я схоплю її легесенько за гриву
І полечу у ту глибоку сивину
І де би я була б така щаслива
Як не в нічному свому сні
@ Дівчур Христина

Чи бачив ти колись ті очі вовчаря
Коли тікає жертва і котиться сльоза
Коли трясуться руки і крутиться земля
Коли віночок муки і бідності спліта
Коли магніт науки притягує думки
Коли я так від смутку поранила мозги
Як в тебе так раптово холонуть пальці рук
І вже ніде немає, і друг тобі не друг
Такий пекучий подив і зречена біда
Такі нестерпні болі і кров вже як ріка
То ти тепер на волі і проклята рука
І той сусід кривавий і тягне до ножа
І брат на брата піде – ця доля не твоя
Той вузол до розлуки - та не віддам я свій
Свій храм, своє сплетіння і вежа миру в нім
Нема стовпотворіння – це хата наша й всім


@ Дівчур Христина

***
Чого життя мені не дало
Того що доля має дати
Поцупило і обібрало
І з чого я то маю взяти
Запхало у кишені десь глибоко
І вилізло мені оце все боком
І підлий злодій вкрав кмітливість
Як хитрий лис ту кепську вшивість
І нищинк`а із торбою
Пішла по світі я горою
Горби минаю, ріки хлепчуть
Злі язики чогось лепечуть
Говорять всяке, різнобарвне
І сподіваюсь на щось хмарне
Чого життя мені не дало
Того що доля має дати
То я сама то мушу взяти !
@ Дівчур Христина

Дотик твій відчую
Де ж я заночую
У пітьмі я бачу
Й лиш тобі пробачу
Замкнені стежки, збліднені перлини
Заблудивші очі
Знати б що я хочу
Та зустрівши й що є мочі
Я наблизитись захочу
Розказати про майбутнє
І довірити тобі
І не те що маю – бутнє
А невидиме, тонке
Що в душі бринить струною
Й будеш ти мені горою
Я сказати тобі мушу
Та боюсь , що я задушу
Цей вир й бликне почуття
Почуття… вирує кров
Пророкує нам любов
Любов й миле відбиття
Те не прийняте без болю
Відпускаю я на волю
Хвилювання і безкрилі
Ті що зіткнаннії мрії
Відчуваю подих твій
Й забираю вік надій.
@ Дівчур Христина

Хочу бути небом - та немає крил
Хочу бути морем – та немає сил
Хочу на траві я побігати ногами
Та залишаюсь і говорю лиш словами
Так багато «хочу» - а немає дій
Коли ж скаже тому серцю – зачекай, ти мій
Так схопитися за нитку і попасти ввись
Та занесло же мене у те десь – кудись
Бути каплею із моря на поляні мрій
Скочусь тихо по травині і порину в бій
Бій між сонцем і землею, між марою і пітьмою
Та рука твоя горою
І тепло те наді мною
Як хмарина дотик ніжний
Обіймає всю мене
І охопить, понесе
У омріяні надії
Де спокійний спокій блідний
І де слово є своє
І безпам’ятно, безслідно
Забирає він мене
І несе у щастя бори
Не у ями камяні
І не знатиму я горя
Якщо в серці є воно
Це воно гаряче, та не обпіка
Це воно потужне та не пам'ята
Це воно розумне й божевільне тут
Це воно розгубне, та не сірий блуд
То воно рішуче й спрагнене до дій
То воно болюче та кохане в ній
Хочу так пелюстком в дереві я жить
Хочу полетіти і як зірка вблизь
@ Дівчур Христина

Як клубочок нитки котиться життя
Вибираю нитки тихо й навмання
То червоний колір вибираю я
А то чорний бродить й створює тертя
То життя-веселка іноді сумне
Іноді відерко, а воно пусте
І як звична білка кручуся у нім
Про себе співаю я звичайний гімн
Гімн свій внутрішній, бездомний
І для когось може й томний.

Як клубочок нитки котиться життя
Вибираю нитки тихо… тихо й навмання

@ Дівчур Христина

***
Не сплю, не сновидаю
Словами зловживаю
Сиджу в кутку і плачу
Собі я не пробачу
Та десь той промінь сонця
Загляне у віконце
Та я його не бачу
Нащо життя я трачу?
І де ті добрі вчинки
Чи влаштувати ті поминки
За життєрадісним настро´єм
Чому я не штурмую боєм
Якби упадок сил
І так би і змахнути пил
І знов піднятися із ями
Піднятися з ухаби
Та віднайти життя
І те стійке вже Я
Як дійсная гора
Як вечір золотистий
Як той весь світ барвистий
Та це задовгий шлях
Так би зробити мах
Крильми, яких нема
І серцем , де пітьма
Упадок сил і біль
Зриває маску тінь
І І тягнемось у вись
У вись тих добрих діл
Та вже немає сил…

@ Дівчур Христи

А люди як сліпці закрили очі
Вдягнули маски на носи´
І носять тихо кандали
Сліпий сліпого десь веде
Той другий може й пропаде
Надія є, надія є
Поки не справдиться усе
Такі красиві ті слова
Та це справжнісінька брехня
Калейдоскоп подій тріщить
І децибели, аж шумить
Шумить в душі ярмо ідей
Тобі в лице як справжній спрей
Шампунь словесний, підігрів
І виринає з тебе гнів
Чужі красивії слова
Та їх не бачиш, й навмання
Чужі думки німих ідей
І судиш всіх ти по одній
Одній єдиній – по собі
І те ярмо, як у вогні
Не відпускає те добро
І нащо в серці є воно
Чого в моєму місце є
А іншим «зась» і понесе
Як дикий звір оте ягня
І де ця правда?... а нема
@ Дівчур Христина

Пишу послання до Кремля
І хай здригнеться там земля
Нехай всі збурять і оглухнуть
Як тільки наші на них дмухнуть
Та та сьогоднішня година
Тяжка і як мала дитина
Мудрую я над тим листом
І почуваєшся вождьом
Та та корона є крихкою
Це точно, я тобі говорю
Цінуючи людське життя
Можна попасти в майбуття
Тож так багато треба злості
Щоб так покапостити кості
Перемивати всім і вся
Та прийде й твоє каяття
Моя земля, моя земля
Така і рідна, і чудова
Веселка різнокольорова
Багаття, люди і життя
І в нас немає того «Я»
Яке не поміча нікого
А бачу я сусіда свого
Я бачу батька, бачу неньку
Й відтого б'ється те серденько
Крізь пліт сусід мій загляда
Це Українськая душа
ЇЇ крім нас і незбагнуть
Не вмію я своїх забути
Люблю Донецьк, люблю Одесу
Люблю я Львів і поетесу
Ту нашу рідну Українку
І не той рубль, а копійку
Люблю усю я Україну
ЇЇ я у думках лелію

@ Дівчур Христина

***
Як та любов що оголяє плечі
Так ти торкнувся тої пе´чі
І погляд твій зловила я рукою
Неначе була я незсунною горою
І очі запалали від вагання
І наче серця ті благання
Та не відчувши зацікавленість твою
Пішла я вдаль і руку понесла свою
І заховалась у свою броню

Та вечір тихий
І печаль синиці
Тут вуркотіли птиці
І лиш приплив бажання
Відчула я надію сподівання
І повернувшись, потонула у очах
Таких бездонних проводах
І трепіт душу огорнув
І ти так ніжно підморгнув
Душа тріпоче, серце б´є тривогу
Немов зібралися усі в дорогу
А потім теплота залила тіло
І все кудись далеко відлетіло
Тріпочуть зрадливі уста
Та сповідь тіла не проста
І тексти погляду розкрили карти
Й не поміняю я нічого, дикий бартер
Слова не виринають із причин
Чи зависоким здався тин
Той погляд трепетно шептав на вухо
І навіть би здавалось дивно й сухо
Та й наймиліші ці несказанні слова
Омріяні й проситься душа
І ці безумнії права
Безумні дотики, безумне бездіяння
Можливо це і є моє кохання…?

@ Дівчур Христина

***
Навіщо ці слова, навіщо ці думки
Папір лиш терпить ці висказання сумні
Тобі не легше, тільки травить душу
І зупинитись у думках, в словах я мушу
Задушу риму, заморожу ті уста
Можливо через них і я така слабка
Як надоїли ті вірші у голові
Й не помагають навіть цвіркуни
Цей дар що змушує кричати
І не дає нічого починати
Заринутись у бутність світову
Та як усе наскучило мені
@ Дівчур Христина

Самотність
Ти ніби не одна
І всюди люди
Та якось ті слова
І слово буде
І тишина вкриває ніжно плечі
Розкидані по хаті свої ж речі
В душі тягар, як важкий камінь
І подарив ти квіти чиїйсь дамі
Відклав у кошильок свої слова
А може й мама ти була права
Повіяв вітер не на ту стежину
Прибрав і приголубив капустину
Зібрав на плечі всі свої мости
Й подався в ліс стежинами плести
Плести той кошик олі говіркої
Плести незвідане і чиїсь молі
Сплітати коржик за коржком
Й побігти з волі городком

Так ніби не одна
І всюди люди
Тя їх не бачу я
І як маленькеє дитя
Я гублюсь в натовпі людей
В безодні слів і не моїх ідей

Так ніби не одна
І всюди люди
Вникаю й попадаю я в нікуди
@ Дівчур Христина

Капля із роси
Неначе капля із роси
Скотилася сльоза мені з щоки
Така прозора і напрочуд чиста
Чи кришталева, промениста
Хотіла підхопити я її
Та і не встигла й мов вже в човні
Попалися заплаканії очі
І я чогось нічого вже не хочу
Не хочу неба і нема краси
І де ж ті очі чарівні
І де усміхнені вуста
Якась незріло гомінка
Та наче ми завжди в турботі
І ти уже в круговороті
Так ніби вкрав хто ту веселість всю твою
Й не відпускає й досі душеньку твою
Стискається не раз вже серце
І біля тебе стало не безпечно
І так чекається якогось чуда
Та доля заманила лиш в «нікуда»…
@ Дівчур Христина

У маленькому оркестрі
У маленькому червоному оркестрі
Грали всі свої фієсти
Дехто вліво, дехто вправо
Всі чавили чиюсь каву
Та мелодія виходила не звучна
І така собі життєва, навіть гучна
Кому серце вигравало,
кому в дощ щось накрапало
Хтось робив великі очі
І кричав що було мочі
Та у кожного своя
Ця мелодія проста
А навколо були вуха
Й пролітала дика муха
Та любила все знімати
І усіх призупиняти
Та у кожного стежина
Йшла і бігла колотнина
Коло тих садкових хат
І Шевченкових багать
Майоріли бджіл садиби
І суворі ті драбини
І дівча те під вербою
Тиха пісня під сосною
Отакі то теплі , голі
Наші долі мов у полі
Хто відкритий до кінця,
У кого скрипить душа
В кого туга у очах
В когось щастя у серцях
В когось стукіт в скронях лютий
Ну а хтось і не обутий
Не одітий до кінця
Й нерви, скрипка й до вінця…

У маленькому оркестрі
Грають всі свої фієсти

@ Дівчур Христина

***
Помолитись чи простити їм усім
Розвернути, зупинити чи ти підеш сам ?
Та чи можна зупинити каплю на росі
Та чи можна повернути й відірвать шассі
І за свою власну думку получити по зубам
Та чи можна дихать вглуб
Чи повірити словам
Не можливо все забути і покинути вітрам
Зупинити неможливо ті текучі відчуття
Й почуватися сміливо повернувши почуття
Розвернутись і спіймати мить всього життя
Та за що ж її ловити
Всюди лиш слова буття
А думки мов стебла друку
Линуть в голові кивком
То прогалини науки
Чи у горлі ком
Ти ідеш і спотикання
Всюди тут кругом
І усюди зволікання
Чи прості слова
Потребують так кохання
Зречені вуста
Потребує серце ритму
Та чи спокій в нім
Музику писату хочу
Та немаю чим
Хочеться не зволікати – потонути в нім
Та навколо чую лиш той сірий дим
Дим димком у горлі і чиєсь плече
Та чи вірне нині – гаряче пече
І так піднімаєш те що є у нім
І уже кульгаєш, будучи нічим
Та штовхнуло знову збоку десь у вир
І ти поглинаєш мов вазонок пил
І так хочеш все зіпхати на когось іще
Як завжди репетувати що не робиш ти
Та за мить і ти побачиш новеє кліше
І так хочеш підхопити мов дитину ту
І сказати «я не тону», та тоне усе
І ковтати лиш ковтками
Той зковтаннний вир
І раптово опинитись тихо й серед гір
Та і там не так спокійно – спокою нема
Огортає мало й скоро вся та мерзлота
Й спогади туманно
Відступають вдаль
Лиш з далекого лимана
Туга і печаль

@ Дівчур Христина

Бо вже прийшла війна…
І знов вбивають душі праведні
І знов не видно синіх гір
І вже стоїш ти на крутому камені
І дивишся на той свинячий вир
А сльози ллються
І стакан підхоплюєш
Та говорити вже немає сил
І ти тремтиш , вгамовуєш, охоплюєш
отой прийшовший у душі лиш пил
А там на березі, під шумом березнім
Серед красивих і самотніх гір
Стоять жінки тих душ всіх праведних
І гомін чути в них … чужих брехливих слів
І гуркіт громом вже
А зірка й там пливе
Та не вернуть уже
Це миле, лагідне плече
Тому й так болісно пече
Пече по скронях, тіло овіва
І руки ті холодні опуска
Губи опухлі, віки скам'янілі
Серця сердець
І ті незрозумілі…

І то не спів пташок із вирію,
І то не пісня журавля
То плач бедумний і ненависний
І то питання – і чому не я?
А з душ тих пнеться сила неймовірная
Й така пекельна не своя земля
За що ж карають нас
Ну і хто ж їх виховав
Чия ж то мати неземна
А біль стискається і у скронях душить він
І виповзає той суворий гнів
І меч вже у руці і тягнеться у бій
І доброті кінець
Бодай би йому грець!

І вітер повіва
І сонця вже нема
Бо вже прийшла війна…

@ Дівчур Христина

Правда в очах
Якби побачив ти когось
Хто забирає в тебе серце
Хто тягне хвилі твоїх сліз
І опирається на герци
На герци, сильні почуття підштовхують тебе у груди
і ти не хочеш потонуть у тому звісному - «нікуди»
Куди веде тебе життя , куди заштовхують
В кайдани ?
Нам там немає майбуття
І лиш оманливі обмани
І наче медом змащені уста
Та я розкрити їх не в силі
Це все заліплені слова
Такі важливі і незрозумілі
Душа летить і рветься в бій
Та стримні ці зрадливі очі
Та хто поможе
Й у мені безглуздя й гнів вже кровоточить
Кидає диявол що куди
І хаос сіяться в країні
Так вічні муки у борьбі
З собою, з людом і в руїні
Піднятись і відкрити очі
Та Ірод же цього не хоче
І сльози страх переповняє
Та іншого життя немає
І ти береш себе у руки
І утішаєш чиїсь муки
Та розумієш ціль , ідеї
І починаєш вірить в неї
В оту омріяну свободу
Про очаровану природу
І про слова правдиві, влучні
Які рікою ллються гучно
І ти збираєш ті краплини
Як у маленької дитини
І піднімаєшся з колін
І закликаєш до молінь
І подих вже на повні груди
А «решта» хай ідуть в нікуди…
І нездоланні ми нікими
Це пам’ятаємо й донині
@ Дівчур Христина

Пам'яті НЕБЕСНОЇ СОТНІ
Помолимось ми нині за своїх,
За тих , кому відкрите Богом небо
За тих хто так загинув за своїх
Не боячись ні пулі і ні чужих
Боронячи усіх й чийогось тата
І плаче тихо чиясь мати
І в голові безумно страшний біль
Сурмить на всю країну мить скорботи
І памятаєм, любимо ми Вас
І не забудимо до віку тії очі
Ви будете в росі на рідних тих полях,
В проміннях сонця й під покровом ночі
охоронятимете скільки буде мочі
Зустрінем вас у усмішках дитячих,
У серцях рідних, молодих, гарячих
І вільно Ви пройдете в любий дім
І горді всі про Вас згадати
Та тільки зараз тяжко на душі
Бо тяжко Вас усіх нам відпускати
І плаче те майбутнєє лице
І жаль і туга розриває груди
І в голові те добреє плече, той героїзм
І дякую за все…

@ Дівчур Христина

Невже закриті очі в Бога
Невже закриті очі в Бога,
Невже не бачачи нікого
Закривши вуха і заткнувши рота
Так мучитись у цій країні можна
Невже одні ми у цілому світі
Вмирати у самому цвіті
І це у Вищому столітті
Ми проживаємо в каліцтві
І опплюндровані, зціпивши зуби
ми тягнем ті кайдани згуби
за що і скільки це триває
Невже в людей тих каяття немає
Невже ті сльози клятви, гуки
Приречені всі наші муки
І душі линуть до небес
І то бездушнеє ЄС
А серце розривається від болю
Старе, мале і те що не з тобою
І сльози вугільні стікаються з очей
Душа кричить , не розуміє тих речей
Незнаю де і незнаю з ким я
і падаю, незнаючи глубини
Та зупинися вже ти вражий сину !
Не забирай невинні душі наші
Я хочу щоб були в житті прикраси
Нема початку і нема кінця тут нині
вустами тихої дитини...
А хто спасе? Ніхто й нікому
не побажаю тої долі...