Короче продовжуємо епопею про супер мега техробітницю... Ну, літають ці дивні створіння, як я вже говорив, на скейтбордах... Таких "добрячих" (ну мало шо, може не витримати), з різнокольоровим гравіруванням та авторськими візеруночками. Як у кращих фешенебельних "домах" Лондона... Тягають хребет виключно у Дніпропетровському взутті з шипами, майже як військові. Шоб сука всі боялись і не насміхались! Вище на ніжках представники цього елітного спецпідрозділу "Дика качка" носять до біса сексуальні колготки, що так же запоморочливо кріпляться до... ну до... Юпочка коротенька з прорізом. На ній серебрянкою п'яною рукою охоронця нанесено: "Курям на смех". Вище у кого дозволяє фігура спортивна обтягуюча футболка з прорізом на пупі або всьому животі. А на самому животику маркером намальована величезна і така смачна дуля. - "На тобі. Викуси і закуси! Отак!" На спині червною фарбою як кров'ю написано "Чупакабра" та намальована раніше невідома пащека. На шиї - вершина крутості і понтів - кремезний відполірований і блискучий собачий цеп... Бідний Тузік... Не дуже товстий, але й не тоненький. На цепові висить хрестяра, та такий, що можна і лоб розбити. На ньому вирізано по металу: "Буш гадить - уб'ю." Макіяж на обличчі дуже епатажний, убиваючий наповал. Тобто більше двох хвилин розмови ніхто не витримує. Падає на підлогу і качається від сміху. Очечки як у сноубордиста, різнокольорові і крутезні. У одному вусі стирчить наушник і звідти на всю кричить рок. Аааа! Шевелюра як у обкуреного Елвіса Преслі. Там стирчить, там хвостик, там "мости" стоять. Але це все квіточки. Переходимо до знарядь праці. Супер скейтборд. Має максимальну швидкість 30-40 км за год., управляється нахилом тулуба у сторони з майже повним відром у одній руці і шваброю у іншій. Має гучну сирену, турбоприскорювач у вигляді енергійних відштовхувань від стіни, 4 колеса, повний привід, кондиціонер з клімат контролем, аудіо стерео систему і GPS навігацію... Відро. На вигляд звичайне. Металічне з порядковим номером, ємкістю 10 л. Збалансоване, з рук не випадає, має світлодіодну підсвітку дна синього кольору, вібрує при повному наповненні, кричить якшо техробітниця задрімала, бурчить шось собі під носа, коли несеш, має звичку битись об ноги і виливати воду... Швабра... Наймогутніша зброя сучасної продвинутої і швабронутої техробітниці. Дальність польоту досягає 20-30 м, прицільна дальність пострілу не обмежена, точність попадання 99 %. Ручка дерев'яна з вирізами аля Джеймс Бонд, на кінці ручки гламурний металевий наконечник з одного боку адаптований під миттєве підточування кигтів, а з іншого кнопка аварійного запуску пропелера. Робоча частина швабри дерев'яна, але покрита листом нержавіючої сталі, по боках стирчать маленькі пучки прив'язаних зубочисток (ну, шоб штрикати галасливих і непосидючих дітлахів). При натисканні кнопки аварійного запуску з центра швабри виїжає пропелер і здуває всіх нафіг! Сила вітру така, шо приходиться повзти рачки і кланатися. Вона може розкладатися до 5 метрів у довжину як зонтик, і тоді вже точно хтось по сраці получить. А вона зловісно римигаючи крутезно, однією ногою стоячи на скейті, а іншою придавлюючи порушника до підлоги каже: "Стули писок щеня! Я тут цариця. Да буде воля моя!" І гучно, щоб було чути на весь коридор гепає швабренцією по полу, дивом оминаючи праве вухо затриманого... А коли вона нахиляється до відра, щоб вимочити тряпку або миє шваброю підлогу, то звичайно уся ця трахомудія ій заважає і вона біситься, аж пританцьовує від злості і різко зриває цеп з шиї і лупить відро, аж іскри йдуть... "Матері твоїй цицьку два пальці в пуп!", - аж шипить, а не говорить. І все це, "замєтьтє" у приміщенні коридору звичайної школи... Отакі вони сірі будні звичайних сільських необузданих чи обузданих чупакабр... А як не попадеш папірцем в урну, то можеш уже й не розгибати спину... Летить уже зброя... Дальність польоту 20-30 метрів, прицільна дальність...

Якщо вдуматись у таке сяке словосполучення пишненька і гарненька дівчинонька, та прослідкувати "глубочайші" його корені, що пройшли крізь віки, то постає дилема. А звідки тоді взялося оте смачне ляскання по пружньому задку з характерним прицмакуванням і ехканням? І славнозвісне вихалясування всим своїм станом перед такою вразливою чоловічою аудиторією? Це вже зброя масового ураження. Значить пропливла разок чи двічі по коридору, прописала декілька десятків разів своїм заднім чудом перевернуту вісімку, потім грудьми, навдивовижу по снайперськи, спереду вбила наповал тих, кого ще не забрала попередня хвиля (з яких слюна вже біжить, і не тільки і з штанів), поглядом утоптала в землю, губками золотавими зібрала з них пил, і лише тоді, як в лежачих вже нема, гордо, ніби дивлячись з висоти, як небесний (але ж настільки жаданний) яструб неквапливо розчинилась за вуглом... І як після такого вижити, щоб не відібрало дар мови, слуху, рєчі і і взагалі бути тверезим на голову?! Ну як? О боже! А її запах! Це як нічний наркотик. Настільки ж витончений, проникливий, притягуючий, а головне до біса збуджуючий... Виживають лише обрані, та й тим дістається. Отак і проживає кожен день сучасна шкільна еліта майбутніх парубків постійно зазнаючи таких бажанних "утисків" від звабниць і по сумісництву (їх мабуть вже з колиски натаскують по повній) мастерів спорту по "шоб усі витріщалися"... Сміється той хто сміється останній. А дивлячись на переважну кількісну більшість дівчат, то на "війні" як на війні. В хід іде все. Нам автомати не потрібні у нас є набагато дієвіша зброя. Справжню силу, якої мало хто зна. А який потенціал, який потенціал! Лежу оце в комі від останнього разу. Не витримав хвилі. Думав умру від розриву штанів...

Тихий весняний день... За вікном йде неквапливий і дрібнесенький дощик. Неділя. Перехожих майже не видно. Де-не-де лиш хто пройде чи пробіжить ховаючись від краплів падаючої води. Шофер "Газелі" неквапливо в'їхав у затишне селище... От і його величність... Супермаркет... У середині штучне світло так і взріває в очі... Що ти як у небесному маркеті... Розвантаження пройшло швидко. Все як і завжди. Тільки покупців менше, і вони не поспішаючи швендяють з ряду в ряд... Поставивши останній ящик у відділ, він зловив на ньому тонесенький, мимолітний, ледве помітний, але ж таки да, спокусливий погляд. Так дивляться тільки справжні цінителі, - подумав він, і закінчив розфасовку. А потім зловив себе на думці, що як же витончено він це робить. Дурня на мить подумав він. Але ж ні. Кондитерські вироби лежать як на виставці, всі по рангу, по красі, по зовнішньому вигляду... Гріх щось не з'їсти навіть просто так, піддавшись спокусі. А миленька червонощока дівчинонька так і кружляє та придивляється. Що б його вибрати? І це хочеться і це! А як згадаю який смак... То в середину починає пробиватися тепло. Воно так повільно і могутньо розходиться, що вже через декілька секунд підкорює все тіло. Жертва вже готова... А тут... Ще... О... Що це?!.. З краю, трішки лівіше від лівої руки лежить потрясна обновка... Мить, і вона вже тримає її в руці. А вона виблискує, майорить, красується і ніби шепоче: "візьми мене, не пожалкуєш..." Це був удар вижче можливих і неможливих спокус. Це блаженство мого бентежного життя ... Як же довго обслуговує касирша... Це жах. Ледве вийшовши на вулицю, русоволоса помітила, що на тильній стороні рукою майстра намальовано слово з великої букви "Цукерочка"... Вона була однієї із тих, що лежали у пакеті, тією єдиною, лише від думки про яку перехоплювало дух... Пристрасть.