Тихий весняний день... За вікном йде неквапливий і дрібнесенький дощик. Неділя. Перехожих майже не видно. Де-не-де лиш хто пройде чи пробіжить ховаючись від краплів падаючої води. Шофер "Газелі" неквапливо в'їхав у затишне селище... От і його величність... Супермаркет... У середині штучне світло так і взріває в очі... Що ти як у небесному маркеті... Розвантаження пройшло швидко. Все як і завжди. Тільки покупців менше, і вони не поспішаючи швендяють з ряду в ряд... Поставивши останній ящик у відділ, він зловив на ньому тонесенький, мимолітний, ледве помітний, але ж таки да, спокусливий погляд. Так дивляться тільки справжні цінителі, - подумав він, і закінчив розфасовку. А потім зловив себе на думці, що як же витончено він це робить. Дурня на мить подумав він. Але ж ні. Кондитерські вироби лежать як на виставці, всі по рангу, по красі, по зовнішньому вигляду... Гріх щось не з'їсти навіть просто так, піддавшись спокусі. А миленька червонощока дівчинонька так і кружляє та придивляється. Що б його вибрати? І це хочеться і це! А як згадаю який смак... То в середину починає пробиватися тепло. Воно так повільно і могутньо розходиться, що вже через декілька секунд підкорює все тіло. Жертва вже готова... А тут... Ще... О... Що це?!.. З краю, трішки лівіше від лівої руки лежить потрясна обновка... Мить, і вона вже тримає її в руці. А вона виблискує, майорить, красується і ніби шепоче: "візьми мене, не пожалкуєш..." Це був удар вижче можливих і неможливих спокус. Це блаженство мого бентежного життя ... Як же довго обслуговує касирша... Це жах. Ледве вийшовши на вулицю, русоволоса помітила, що на тильній стороні рукою майстра намальовано слово з великої букви "Цукерочка"... Вона була однієї із тих, що лежали у пакеті, тією єдиною, лише від думки про яку перехоплювало дух... Пристрасть.

Сорі за граматику...