Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ірина Бондар Лівобережна (1962)
Почула я фразу – журитись не треба,
Як прірва покличе – тримайся за небо.
У час, коли я так далеко від тебе,
Не здамся, не згину. Тримай мене, небо!


Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Шоколад
    В солодкому завжди́ свої принади…
    Глибинний смак, а чи легкі вершки…
  •   Стежина поміж трав
    Стежиною, що губиться в полях,
    Піду туди, де квіти пахнуть медом,
  •   В гармонії
    Він сидів на самому краї того, що називається підсвідомістю. Легенький вітерець куйовдив його русяве волосся. Маленькі хвильки приємно охолоджували втомлені від далекої подорожі ноги. Очима, сповненими захвату, він споглядав яскраві зорі, що висипали на темно-синє тло неба. А рука, опущена в воду, черпала срібло від місячної доріжки.
    Вічність і швидкоплинність часу перетікали через Нього…
  •   Двое в машине
    Я к груди твоей тихо прильну
    Повиликою нежной во ржи.
  •   Рання весна
    Вербових котиків торкання
    Розбудять промені в очах.
  •   Крига скресне
    …А крига непрозора та тонка,
    Що в сад весни веде (чи в потойбіччя?).
  •   На хвилях Далі
    Що то за спогад? Тепла, м’яка напівтінь,
    Хвиля бентежна. Нерозшифроване хоку.
  •   Орфеїда
    Орфей був парубок моторний
    (з «культурних» був, неабияк)
  •   Живу
    Живу… Живу, чи животію
    Як Місяця неповний серп.
  •   Сокольнику - с Днём рождения
    Хватить жать нам на тормоза!
    Пыль столетий летит в глаза,
  •   Побачення
    Як перли диво-чистої роси,
    Твої торкання квітнуть полум"яно...
  •   Пізня осінь
    Чорним полиском в'ється дорога,
    Жовте листя в калюжах - під ноги
  •   Під вербами
    Під вербами, на тОму бережку
    До стовбура самотньо притулилась…
  •   Лист нічного неба
    Місяць - як печатка золота,
    Темні хмари - плямами чорнила,
  •   Про примару. Казка-феєрія
    Колись – пісні співала у покосах.
    А зараз – круком чорним на ріллі
  •   …А караван іде
    Собаки гавкають, та караван іде,
    Збираючи історію на низку.
  •   Дві ніжності
    Дві ніжності – Троянда і Жоржина
    Вдивляються у сяєво облич…
  •   Против моста. У подножия замка
    Вы - опять на мосту, что зловоньем смердит,
    Как рекою из злата "раскрученный" хит?
  •   Розкручені спіралі
    Закручена
    Спіралями із буднів,
  •   Моя межа
    Відгородити ся.
    Відгородитись.
  •   Любові Бенедишин
    Я вас пам’ятаю.
    Та ні, не примарилось.
  •   Проти ночі...
    Недоброю... недоброю назвав...
    Вона ж молитву в темряві творила,
  •   Про фаетони
    Летиш фаетоном... Мов білки, шугають мости
    Ламають життя, роз'єднавши обіймів магніти...
  •   Ви їдете…
    Ви їдете… порепані вуста,
    Що без цілунків відлітають шматтям…
  •   Дітям - про весну
    Замет від перших теплих промінців
    Присів помітно, дзюркотить струмками.
  •   Повоєнне село
    Бузкове, білоквітне відцвіло,
    А липово-медове ще не грало...
  •   Липовим чаєм
    Зустрічались... цілувались, розмовляли,
    А та липа прямо в душу - зацвіла.
  •   Найкоротша ніч
    Найкоротшу ніч - подаруй мені!
    Від злиття облич - тіні на стіні,
  •   Липова казка
    І знову зустріч – поманила
    І зникла… Липовим теплом
  •   Ялинкова кулька
    на білих
    кульках новорічних.
  •   Тих яблунь білий дим
    Отак завмерти
    На плечі твоїм…
  •   Чуєш?
    Чуєш? Серцю вночі не спиться!
    Теплим спомином огортає…
  •   Доторкнутися
    Доторкнутися… Хоч до руки…
    Несміливо губами - до вій,
  •   Весняний сад
    Весна в очах заграла переливами
    І квіткою розквітла у душі!
  •   Вечірня містика…
    (диптих)
    1.
  •   За містом...
    Мегаполісу скинь кайдани,
    У думках зупини хаос.
  •   Душа Психеи
    Она ходила по земле, неся в душе рябины кисти.
    Я появилась в декабре. Ни ягод, ни цветов, ни листьев.
  •   Не падай!
    Дрібний сніжок хурделиться вгорі,
    Обабіч лиш кущі стирчать, як мітли…
  •   Адам і Єва. Жарт
    Заборонене яблуко
    Ти вкусив? Не жалкуй!
  •   То не дощ
    То не дощ.
    То дрібненькі сльози.
  •   Остання зоря
    Яка оспівана печаль…
    Який прекрасний клич – залишся!
  •   Кохання на барикадах
    Перекроївши невблаганний час,
    До скелі притуливши хвилі моря,
  •   Віримо! Можемо! Переможемо!
    Віримо! Можемо! Переможемо!
    Пролунало з Майдану і віру збудило палку!
  •   Фантазія на тему «Nun ist es Zeit, daß ich mit Verstand…»
    Фантазія на тему «Nun ist es Zeit, daß ich mit Verstand…»
    Генріха Гейне (диптих)
  •   Гасне світло. Диптих
    Гасне світло на обрії неба.
    Десь у кронах грай-вітер затих.
  •   Інтимна лірика
    Вранці Горщик на вікні Сонце покохало!
    Ніжно-ніжно так його променем торкало…
  •   Літати!
    Літати!
    Нехай десь крапає вода із крана...
  •   Калинове кохання
    Відспівали мої солов`ї,
    Вже калИновий цвіт не тривожить…
  •   Шукали зірку
    Сідає сонце. Там, на небокраї
    Доріжка пролягла сріблястих свіч…

  • Огляди

    1. Шоколад
      В солодкому завжди́ свої принади…
      Глибинний смак, а чи легкі вершки…
      Та так ти в’ївся в душу шоколадом…
      Іду як
      наркоманка,
      навпрошки…

      Без тебе навіть дня прожить – не можу!
      Торкну́тися – щоки,́ а чи руки…
      О, не зникай! Свій образ підсолоджуй!
      Словами,
      що солодкі,
      та гіркі…

      В твоїх обіймах шоколадно тану…
      Від губ гарячих солодко пливу…
      Твій неповторний, ніжний смак, коханий,
      Ввижається
      вночі,
      та наяву….

      Коли мене не пестиш довго – гіркну…
      Біліє на поверхні сивина…
      У розпачі не відшукати мірку,
      Коли я буду
      випита
      до дна…
      ID: 513581
      26.07.2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Стежина поміж трав
      Стежиною, що губиться в полях,
      Піду туди, де квіти пахнуть медом,
      І рОсні трави тягнуться у небо,
      Немов мені указуючи шлях...

      Піду. Знайду полИну я гіркого.
      Гінку теблину у руці примну...
      Тут зайве все. Немає тут нікого.
      Лиш поринає в неба глибину

      Душа моя, звільнившись від ілюзій.
      Метеликом літає по квіткАх.
      Одна. Немає ні близьких, ні друзів.
      Лиш - зЕлено то сИньо у очах!

      Чи ти мене кохаєш? Посміхнуся:
      "Тут - все інакше. Суєта суєт..."
      В ромашковому полі розстелюся...
      Спокійно так... Все бАйдуже стає...

      Так біло і так гАряче! ЗелЕно...
      Лоскоче ноги китицями трав...
      І небо... Небо - ось що є у мене!
      Так, ти пішов, та неба не забрав!

      Злечу, щоб неба сьомого торкнутись
      Того, де душі прокладають шлях...
      Спущуся, щоб до себе повернутись
      Стежиною, що губиться в полях...
      ID: 423801
      09.05.2013



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. В гармонії
      Він сидів на самому краї того, що називається підсвідомістю. Легенький вітерець куйовдив його русяве волосся. Маленькі хвильки приємно охолоджували втомлені від далекої подорожі ноги. Очима, сповненими захвату, він споглядав яскраві зорі, що висипали на темно-синє тло неба. А рука, опущена в воду, черпала срібло від місячної доріжки.
      Вічність і швидкоплинність часу перетікали через Нього…

      У вічності картина – не одна.
      Човнярка-доля каламутить воду.
      На мілині, просвіченій до дна
      Вселенський спокій поряд з нами ходить.

      Вода колише теплі промінці,
      Думки у вись здіймаються прозорі.
      І віриться – із срібла у руці
      Душа твоя ліпити може зорі…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    4. Двое в машине
      Я к груди твоей тихо прильну
      Повиликою нежной во ржи.
      Мы плывём. Мы попали в волну.
      Удержи на волне, удержи.

      Коридор, уводя в глубину
      В мягком свете мерцающих фар
      Поглощает тоску. Зачерпну
      Тёплых губ полусладкий нектар,

      Сердца стук и гудящий мотор,
      Мягкий шорох скользящий от шин…
      Наш касаний немой разговор
      Тихим счастьем назвать разреши.

      Невесома, как бисер дождя
      На промокшей равнине песка
      Бьёт волна, сквозь меня проходя.
      Мы плывём. На штурвале рука.
      ID: 728083



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. Рання весна
      Вербових котиків торкання
      Розбудять промені в очах.
      Морозом приспане кохання
      З теплом знайде до серця шлях,
      І буде сонце – на удачу,
      Слова складуться у вірші.
      Сьогодні я тебе побачу,
      І завесніє на душі.

      ID: 721567
      04.03.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Крига скресне
      …А крига непрозора та тонка,
      Що в сад весни веде (чи в потойбіччя?).
      Чекає там простягнута рука,
      Де між кущів приховані обличчя
      Тих, що шепочуть: «Може упаде?»...
      Шалені оси жала обламали
      І згинули, не видно їх ніде.
      Зоріє сад. Далеко до фіналу,
      Бо та рука – основою основ
      Підтримає. Нарешті крига скресне!
      Вишневий сад мені цвістиме знов,
      Ріка звільниться, побіжать у вЕсну
      Веселі хвильки чистих промінців,
      Теплом зігріють воду, небо, сушу,
      І сила та, що є в твоїй руці,
      Медвяним соком розтривожить душу.
      ID: 719745
      22.02.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. На хвилях Далі
      Що то за спогад? Тепла, м’яка напівтінь,
      Хвиля бентежна. Нерозшифроване хоку.
      Хто ти, химеро з найтонших моїх сновидінь?
      Сплав первородних бажань десь на відстані кроку?

      Ця ідеальна константа хороших манер
      В переплетінні із реготом дикого лісу.
      Хочеш відчути рельєфи пустельних печер,
      Запах вітрів у суцвіттях п’янкого анісу?

      Де на гарячих пісках розгубились сліди,
      Відгомін арфи по всьому периметру раю.
      В глибах базальту застигло: «Благаю, не йди!»
      В жерлі вулкану палає: «Зникай! бо згоряю…»

      На пустирищах всамітнена зграя ворон.
      На пустирищах ні оплесків вже, ані слави.
      Бо вже давно відпустив перевізник Харон
      Майстра, що нас відшукав і у вічність розплавив.
      ************
      А ліс – підсвічує сліди,
      Що кинув ти – в пісках палати…
      Там листя зЕлено: «Не йди!»
      Там спека – опіком розплати.

      В глибинах карстових печер
      Очей озерця – дотлівають…
      Скажи, чому з усіх химер
      В мені найгірші оживають?

      Там арфи музика тонка
      У водах Нілу спогад топить…
      Як шкіра білого бика,
      Що звабив ніжністю Європу,

      Блищить вгорі Чумацький шлях…
      Я тих коралів – не збираю…
      ЦвітУ – ромашками в полях,
      Вогненним маком – догораю…

      Мені услід: «Куди ти? Де?...»
      Слова, приглушені пісками
      Пустельний демон відведе
      У тріщини з солончаками

      Губ, що забули пристрасть змін,
      Що пересохли без торкання…
      Пустеля. Смерть. Вона і Він.
      Шматочки пазлів від кохання.
      ******
      Орфей? Чи гли-
      няний Колос?
      В бажанні кволім
      В заміс піску
      Перелилось
      Тремтіння болю,

      Ці нервів Стру-
      ни, що Далі
      "розмалюлюрив",
      І пеклотрі-
      щини землі,
      Мов кракелюри,

      Пройдуть спі-
      Ралями Бруно
      Крізь наші душі.
      Ми кров, немов
      П’янке вино,
      Зберемо в мушлю,

      З якої так
      Необере-
      жно мали вийти,
      Щоб долі під
      Акорд баре
      Отруту випить.
      ***
      ID: 713644
      21.01.2017



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Орфеїда
      Орфей був парубок моторний
      (з «культурних» був, неабияк)
      На душах грав, як на валторні,
      Талановитий був хлопак.

      Мав ліс і поле за домівку,
      Всіх мавок співом чарував.
      Та якось в полі здибав дівку,
      Що дуже щиро покохав.

      Вона ж, Маруся (Еврідіка)
      За співи – в ліжко з ним лягла,
      Була вона – вогонь, не дівка
      (Хоча й з сусіднього села).

      До нього серцем промовляла,
      Хороша склалася сім’я,
      Та про талант його прознала
      Підступна заздрісна Змія

      (Що мертву воду назбирала
      В верхів’ях Стікса уночі)
      Вона Марусю наздогнала,
      Відколупала в зубі чіп

      В стегно вчепилась, бризка ядом.
      (Прощайте, юності принади!...)
      ***************
      О, недарма не хтів вінчати
      Колись цю пару Гіменей!
      Пішла Маруся до Гекати
      У царство смутку та тіней,

      До невблаганного Харона,
      Де Кербер лютий – лиш закон,
      Де в’яне юна Персефона
      Між циркулярів та колон,

      Де мертве слово як данину
      Завжди складають на вівтар.
      Орфей, рятуй свою дружину
      Від цих чужих підступних чар!
      ***************
      -Стала тихіша води…
      Сплю я, мене не буди!
      Ніби живу уві сні,
      Може, так краще мені?
      В серце, нестерпно-чіпкі
      Звуки кіфари дзвінкі
      Просяться – крильцями фей…
      Дай же забутись, Орфей!
      ******************
      Колись було кохання щире,
      Торкнулись сутінки чола,
      Між ними тінню недовіри
      Чиясь зла воля пролягла.

      Не відчуваючи дружини,
      Наш музикант – безсилим став.
      Засумнівавшись на хвилину,
      Він озирнувся. І пропав.
      ******************
      Ридайте сторіччя,
      Бо пісня луна – не нова.
      Скорботно по річці
      Крім ліри - пливе голова,
      Позиркує дико,
      Співає пророчі слова:
      «…Бо ти, Еврідіко,
      Душею була – не жива…»
      ID: 707686
      21.12.2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Живу
      Живу… Живу, чи животію
      Як Місяця неповний серп.
      Співати весело – не смію,
      Від гіркоти язик отерп,

      Від кави чорної гіркої,
      Що обпікає, як окріп.
      Мовчу – від підлості людської,
      Думки розсипались, як сніп,

      Що втратив віри перевесла…
      Там знов стріляли… Хтось помер…
      Пливли, пливли, зламали весла…
      Куди приб’ємося тепер?

      Хто – погорільців – нас вітає?
      Диявол – скільки просить жертв?
      А вітер часу все хитає
      Підвішений над нами серп…

      Заплющу очі – Місяць срібний
      Вибілює вишневий цвіт…
      І ти щасливий, дужий, рідний,
      Обняти ладен цілий світ!

      Гірчить напій. І ложка меду
      Солодкості – не додає.
      Розмите все. Яке там кредо?
      Радій, що Сонечко встає!

      Гуде суспільство. Як у ЧАТі,
      Де кожен другий – точно «бот».
      Примари – розвелись у хаті,
      Лиш но́вих додають гризот.

      Крізь сльози зорі, мов хрещаті,
      Тебе б торкнутись, хоч на мить!
      Та марно все… А та, що в ЧАТі,
      Нехай у полум’ї згорить!
      ID: 712827
      17.01.2017



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    10. Сокольнику - с Днём рождения
      Хватить жать нам на тормоза!
      Пыль столетий летит в глаза,
      И, осколком ядра комет
      Попадает в нутро – Поэт.

      Он рождается на заре
      Не по дате в календаре,
      Послан свыше, несёт оброк,
      В нужном месте и в нужный срок.

      Отражается космос в нём,
      Неземное поёт в земном,
      Он словами – шипами роз –
      В души искры несёт со звёзд,

      Обжигая, дразня, маня,
      (Зацепил его шлейф меня,
      Тёплым светом внутри дрожит).
      Нам, поэтам, пристало жить

      На заоблачной высоте
      (Но, мой друг, времена – не те,
      Люди – порох, а слово – дым).
      За тебя, мой друг! Посидим

      У заветного «пузырька»,
      Пей, душа! До чего горька
      Смесь приправ, что зовут судьбой!
      За тебя, мой друг! Мы с тобой

      Полетаем ещё, дай Бог!
      Слово – искрами из-под ног
      Выбивает седой Пегас,
      Что к Олимпу выносит нас,

      Чуть касаясь вершин крылом!
      За тебя, мой друг! Всё путём!!!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Побачення
      Як перли диво-чистої роси,
      Твої торкання квітнуть полум"яно...
      У шал своїх обіймів - запроси!!!
      На зустріч, що омріяна, коханий!

      Пірну в волосся... лагідно чола
      І вуст твоїх я спрагло доторкнуся...
      Цілуй, цілуй! Без тебе - не була!
      Твоя - у кожнім подиху, і рУсі!

      Вогонь по тілу - від твоїх долонь.
      Від поцілунків тих, що пестять тіло...
      В душі - вогонь! У серденьку - вогонь!
      І я уже всесильна, і стокрила!!!

      Злітаю в небо! Віддаюсь тобі,
      Цілую п"янко, шаленію знову!
      Твої осяйні очі голубі
      Без слів -
      коханням
      струменять казково!

      Та час - спливає. Вже тобі пора...
      Гірчать хвилини щастя полинами...
      Та теплий пломінь в серці - не згора!
      Не обертайся! Зорі - поміж нами..
      ID: 545545



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Пізня осінь
      Чорним полиском в'ється дорога,
      Жовте листя в калюжах - під ноги
      Розкидала, підняти в знемозі
      Пізня осінь моя, пізня осінь…

      Мокре гілля у світлі ліхтарнім
      Ледь відсвічує сріблом примарним,
      А на плечі спадає журливо
      Мокрий сніг – незакінчене диво…

      Я б у тебе тепла попросила,
      Та із прірви піднятись – несила,
      Не злетіти у небо, мій друже,
      Як листочку – із тої калюжі.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Під вербами
      Під вербами, на тОму бережку
      До стовбура самотньо притулилась…
      Мій смуток, милий, словом полікуй.
      Понурі віти в дзеркало дивились
      Під вербами, на тОму бережку.

      Почувши пісню горлиці легку,
      Душа травневим сонцем засвітилась,
      Промінчики заграли на ставку,
      Неначе теплим медом причастились,
      Почувши пісню горлиці легку.

      Вода - мої вигойдує слова,
      Несе, несе до тебе частку неба,
      І я – торішнім сном лечу до тебе,
      Солодким смаком губ твоїх – жива!
      Вода – мої вигойдує слова.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Лист нічного неба
      Місяць - як печатка золота,
      Темні хмари - плямами чорнила,
      А краї вечірнього листа
      Рвана крона паркова - закрила.

      Не пізнати що там, унизу,
      Де в сувій ховається світило,
      А чорнильні плями - все повзуть,
      Тло «паперу» - всотує чорнило,

      Щось сказати хочуть ліхтарі,
      Та дерева глушать їх старання...
      Лиш «печатка» - світиться вгорі,
      Нача крапка в повісті... остання.

      ID: 688602



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Про примару. Казка-феєрія
      Колись – пісні співала у покосах.
      А зараз – круком чорним на ріллі
      Розхристана, бліда, простоволоса
      Прямує знову – на оті ж граблі.

      Вже жайвороння в вишині – не чути,
      Переорали поле, і межу,
      Все, що цвіло – уже не повернути.
      «Іди, примаро» - знову їй кажу.

      Але вона – стоїть, ховає очі,
      Та невідступна бісова мана,
      Поблідлі губи щось собі шепочуть,
      Що, певне, розуміє лиш вона:

      «Ан-дрій-не-свя-тий, чо-ррно-птах-віль-шан-ка,
      Ой, ви-ккумм-ки-беллі-мовви-ра-ти-ці-світ-лан-ки
      Ди-вись-я-ко-лись-гар-но-дрі-бо-тіл-ла
      По-над-кле-ном-кло-ном-кла-ном-ди-мом-про-ле-тіла…»

      О, не зважай, коханий! Сни пророчі
      Вказали: «Стежка виведе на сніг,
      Як сірий попіл вибілить сорочку,
      Так промінь сонця цей розвіє гріх».

      Ходімо – до струмочка через гай.
      Дивись: зоря заграла вечорова…
      Пішла вона. Не думай, не зважай.
      Та… чуєш, милий? Чуєш? Ніби знову:

      «Ан-дрій-не-свя-тий, чо-ррно-птах-віль-шан-ка…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. …А караван іде
      Собаки гавкають, та караван іде,
      Збираючи історію на низку.
      Мішок пустий, що часом лиш гуде,
      Чіпляючись за гак, втрачає мізки,

      Бо не змінити пустотою стан,
      Що сталося - того не повернути.
      У спокої залиште караван,
      Бо гавкіту - давно уже не чути.
      ID: 686700



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Дві ніжності
      Дві ніжності – Троянда і Жоржина
      Вдивляються у сяєво облич…
      Ти порухом душі, на ту стежину,
      Мене – травневим леготом поклич.

      Схиляєшся… чекання – наче трунок,
      Благаю про з’єднання сяйвом віч,
      Як спраглий сад, губами п’ю цілунок,
      І – падаю – у нашу спільну ніч…
      ID: 693235



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Против моста. У подножия замка
      Вы - опять на мосту, что зловоньем смердит,
      Как рекою из злата "раскрученный" хит?
      Под ногами - раздутая лже-пустота.
      Ваше слово - звенит, вырываясь с моста

      Так отчаянно, горько, открыто и зло.
      Не ступайте на битое это стекло!
      Небо рушится с треском. Но держит земля.
      За горящим пролЕском – как блеск хрусталя

      Виден замок воздушный, открытый лишь вам.
      Вашей Музе послушны, там вьются слова
      В ожиданьи – родиться, подняться с азов.
      Пусть стократно стучится предательский зов

      Преисподней - вам в душу. Ваш путь – не туда!
      К обожжённым ресницам спустилась звезда,
      Только нежен, приятен, игрив её свет...
      Оглянитесь, приятель. Моста больше нет.
      ID: 693224



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Розкручені спіралі
      Закручена
      Спіралями із буднів,
      Воланнями – у серця пустоту,
      Питаннями: «Що далі з нами буде?
      Чи я колись до себе доросту?»
      …Зберу – вузлом закручені спіралі,
      Як спраглий кущ листочками росу.
      Через потік величний магістральний
      У тишу парку біль перенесу.

      З асфальту на траву переступаю.
      Тут пахнуть медом липи вікові.
      Зелені руки міцно біль хапають
      І розсипають – цвітом по траві.
      Живицею у мене входить тиша.
      О, ні! Співає щемом солов’я,
      І накривають спогади колишні,
      І виринає з пам’яті ім’я…

      Цвіте жасмин. О, скільки в ньому сили
      Та ніжності! Душа уже щемить.
      Ми обійнявшись тут колись ходили…
      Не час мені – назад. Іще хоч мить!
      Іще хоч мить пилинкою у раї!
      Ще накриває голову гілля…
      Обов’язки – суворі самураї
      На дно ховають все ж твоє ім’я…

      Мені пора. Пора. Іти повинна.
      Прощаюся, як струшую росу.
      Та потайки я квіточку жасмину
      В очах, у серці бережно несу.
      ID: 671740



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Моя межа
      Відгородити ся.
      Відгородитись.
      Звести на цій межі ожинний тин,
      Щоб я могла до тебе прихилитись,
      Щоб самотою ти не цвів один.

      Моя любов – мереживні півонії
      Лякається чужих незграбних рук.

      Хоч біла я – цвіти мені червоним.
      Шовковий дотик, відгомін та звук
      Лягають пелюстково на стежину.
      Пелюстку кожну – буду берегти.

      Моя межа прихована ожинна –
      У сад оцей чужинки – не впусти.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Любові Бенедишин
      Я вас пам’ятаю.
      Та ні, не примарилось.
      Вже рік проминув. Ще зоріють мости.
      Читали ви вірші про місто під хмарами,
      І мріялось – словом до вас дорости.

      Я слухала серцем уважно, притишено,
      І ширились, висились ваші слова.
      Ви щедро ділились думками та віршами,
      Той спогад як зараз ізнов ожива.

      Івано-франківські поети, святкуючи,
      Як квітку в дарунок - мене прийняли.
      Ах, вірші, ах люди, ах площі, ах вулиці,
      Відкриті думки і накриті столи.




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Проти ночі...
      Недоброю... недоброю назвав...
      Вона ж молитву в темряві творила,
      Ходила в срібнім сяйві поміж трав,
      На рани зілля - над вогнем варила...
      Не кланялась ні місяцю, ні дню.
      Сновидою - літала по кімнатах,
      Назустріч благодатному вогню
      Над прірвою - ходила по канатах,
      Щоб захистити від облуд та зла,
      Проклять, наруги, що його бентежать.
      Життя віддати - тільки не могла.
      Воно і так йому - усе належить.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Про фаетони
      Летиш фаетоном... Мов білки, шугають мости
      Ламають життя, роз'єднавши обіймів магніти...
      За потягом стелеться дим, як нуар від фати...
      Та серце не може... не може услід - не летіти...
      Відсунься убік, відступи – мов ворОння, імла,
      Я відстань проткну світлоносним миттєвим фотоном.
      Як блискавка – зрада! Єдиною я – не була!
      …Уламки кохання у безвість летять Фаетоном



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Ви їдете…
      Ви їдете… порепані вуста,
      Що без цілунків відлітають шматтям…
      Так на стернищах скошених отав
      Лежить туман – холодним сірим платтям,
      Що душу вихолоджує – до дна…
      Ви їдете… На вас там хтось чекає…
      Бринить гудками синя далина,
      За потягом – душа моя рушає,
      Покинута, ховається в куток,
      Ще мить, незримо – біля вас побути…

      Моє ім’я не впишеться в квиток -
      Відкинуте, зневірене, забуте…



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Дітям - про весну
      Замет від перших теплих промінців
      Присів помітно, дзюркотить струмками.
      Синичка вже співає: Ців-ців-ців!!!
      Підсніжники розквітли під гілками
      Вологих, сонцем збуджених дерев,
      Що сніг важкий із легкістю скидають.
      Який сьогодні місяць? Може знаєш?
      (Березень)

      Яскраві першоцвіти зацвіли,
      Метелики прокинулись і бджоли,
      Учителі із учнями прийшли
      Садочок прибирати біля школи,
      Сережки на деревах там, і тут,
      Подекуди – зелене перше листя.
      Скажи мені, то як же його звуть,
      Цей дивний місяць?
      (Квітень)

      Бузок буя, дерева всі в цвіту,
      Кульбабки, ніби сонячні курчатка,
      Кругом в траві розсипались в саду,
      Теплу радіють хлопчики й дівчатка.
      Вже прилетіли з вирію пташки,
      Ось-ось почнуть роботи на городі.
      Скажи мені, чи знаєш ти – який
      В зелених травах нині місяць бродить?
      (Травень)
      ID: 666667
      18.05.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Повоєнне село
      Бузкове, білоквітне відцвіло,
      А липово-медове ще не грало...
      Дощами вмите, тягнеться зело
      Де міни землю щедру проорали.
      Де від пожеж все вигоріло вщерть -
      Нова трава на чорнім проростає,
      Та не забулось людям слово "смерть",
      Бо пусткою: хати, хати, сараї...
      Ще бухкає часом, вряди-годи,
      І тут, і біля ближнього блок-посту.
      Не скоро сміх повернеться сюди,
      Де бур"яни стоять - людського зросту.

      ID: 666642
      17.05.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Липовим чаєм
      Зустрічались... цілувались, розмовляли,
      А та липа прямо в душу - зацвіла.
      Дотемна удвох по місту ми гуляли.
      А тепер шляхами суму йду сама...

      Хлюпа червень ароматом тим духм"яним,
      Стиглим медом на простягнутій руці.
      Та немає вже кохання поміж нами,
      Заховались поміж хмари - промінці.

      Диво-чари в кошик вічності - зберу я.
      Як війне холодним подихом зима,
      Я кохання - в чашці чаю - намалюю.
      І поверне наше літо - аромат.

      ID: 587927
      17.06.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Найкоротша ніч
      Найкоротшу ніч - подаруй мені!
      Від злиття облич - тіні на стіні,
      Силует грудей... З доторком долонь
      Наче струм - іде у мені вогонь!
      Від торкання тіл - все в тобі горить.
      Вибуховий шал - поєднання мить!

      Більше не цілуй, не сумуй, не клич...
      Поділи навпі́л цю червневу ніч!
      Не питай мене, чом любов зника́...
      Найкоротша ніч - темна, і п"янка...

      ID: 588967
      22.06.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Липова казка
      І знову зустріч – поманила
      І зникла… Липовим теплом
      Хлюпоче червень розімлілий,
      Гойда фіранку над вікном

      Моєї спраглої печалі,
      Отого буйного зела,
      Де красномовно ми мовчали,
      А доля зосліпу вела

      Куди? Ти знаєш? Я – не знаю…
      Та – бАйдуже, аби удвох…
      Духм’яні квіти я збираю
      Під шелест сонячних казок

      Про диво-чай, напій перлинний
      Де наша липа відцвіла…
      Мені даровані хвилини
      Спадають – краплями з весла…

      Та ти уже не помічаєш
      Душі згорьоваюї щем…
      Тебе – укотре вже – прощаю…
      Лиш сльози - липовим дощем.

      ID: 587863
      16.06.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Ялинкова кулька
      ЗіркИ
      на білих
      кульках новорічних.
      Вдивляюся у них,
      Як перший раз.
      І в’ється
      дОлі
      золотава стрічка.
      Не поєднати.
      Вже немає НАС.
      Чарує за вікном
      Зима-чаклунка.
      Зірки,
      Та місяць,
      Темнота гіркА.
      Царівна-ніч
      В небеснім обладунку
      Всевладна.
      Не дотягнеться
      Рука…
      Та серце
      Все не вірить
      У розлуку!
      Уявну кульку
      Сонцем наділю!
      Спалю
      Невір’я
      Сльози і розпуку.
      Тобі я звістку
      З вітром перешлю.
      *****************
      Ёлочный шарик.
      Было всё просто.
      Вместе дышали.
      Падали звёзды.
      Звёзды
      остались
      только на шаре.
      Значит,
      не тем мы
      небом дышали?
      Ночь всё темнее.
      Дни всё морозней...
      Нет, не случайно,
      падали звёзды!
      Не закрепить нас
      той мишурою,
      что протянулась
      над головою...
      Чёрным узором
      небо - безлунно,
      а перед взором -
      ёлка, как чудо!
      Ёлочный шар я
      светом наполню!
      Будет посланьем
      между тобою
      и неостывшим
      сердцем горящим!
      Ветер
      подхватит,
      яркий, звенящий,
      звёздный
      подарок!
      Он - настоящий!
      Ёлочный шарик...
      Просто прими его
      С верой святою.
      Он ведь наполнен
      светлой любовью!
      07.01.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Тих яблунь білий дим
      Отак завмерти
      На плечі твоїм…
      Не думати.
      Тепло твоє вбирати.
      І повернеться –
      Яблунь білий дим.
      І нас повік
      Уже не роз’єднати…

      ***************
      Вот так
      В твоих объятьях
      Замереть.
      Вдыхать
      Твой запах.
      Позабыть
      Про зиму.
      И в прошлое
      На белый дым
      Смотреть
      От яблонь тех.
      Тех дней
      Неповторимых…
      ID: 471216
      09.01.2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Чуєш?
      Чуєш? Серцю вночі не спиться!
      Теплим спомином огортає…
      Сніг при місячнім сяйві іскриться,
      Тихо-тихо на землю лягає…

      Десь під стріхою птахи ночують.
      Гілля легко вітрець колише.
      Чуєш, серце? Я знаю – чуєш.
      Це для нас – така дивна тиша…

      *******************
      Слышишь? Сердце в ночи трепещет!
      Помнит сердце... Ему не спится...
      Фонари огоньками блещут,
      Тихо-тихо снежок ложится...

      Воробьи не снуют под крышей,
      Ветерок не колышет веток.
      Тишина. Чтобы мог услышать
      Каждым нервом ты этот трепет...
      ID: 470161
      04.01.2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Доторкнутися
      Доторкнутися… Хоч до руки…
      Несміливо губами - до вій,
      Зазирнути у очі гіркі…
      Та, коханий, вже знаю, не мій…

      Не згадає мене ні на мить:
      Що роблю і куди я іду.
      Серпанковий світанок бринить,
      І розквітла та вишня в саду…

      Затужу я собі на біду,
      В росних травах стежину примну,
      Віднайду нашу вишню в саду
      І до серця її пригорну…
      22.07.2013



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Весняний сад
      Весна в очах заграла переливами
      І квіткою розквітла у душі!
      Я знов легка, як марево над сливами,
      Коли у сад злітаються хрущі...

      Так пахне все звабливо, любо, солодко,
      Так на деревах пелюстки тремтять,
      Як крильця бабок, витканих із золота,
      Що в синє небо піснею летять!

      Отак би йти - куди іще не знаю,
      Збирати цвіт отой, легкий, мов дим…
      Забути все лихе. Торкнутись раю.
      І сад назвати іменем твоїм...
      17.04.13



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. Вечірня містика…
      (диптих)
      1.
      Неба непрозора синя тінь,
      Місяць видно в хмарній пекторалі.
      У непевнім мареві мигтінь
      Ліхтарі цілуються зухвалі…
      Темінь ночі душу обійма.
      В лабіринтах гі́лля світло тчеться…
      Вітер підкрадеться крадькома
      Холодом, як вічністю, торкнеться…

      У вітринах – привиди машин,
      Звуки ночі рвуться магістраллю…
      Музика посрібнених перлин
      На дротах виблискує астрально…
      Невідомий темний режисер
      Сцену ночі затіня поволі…
      В царстві напівті́ней та химер
      Місяць – зачепився за тополю…
      ***************************
      2.
      Месяц в ореоле облаков
      Медною копейкою – на блюде…
      Музыкой непознанных миров
      Ноты фонарей – в вечернем блюзе…
      В призрачном мерцании витрин
      Чьи-то души бликами играют…
      Окна в обрамлении гардин
      Света полутени пропускают…

      Месяца клубочек меж ветвей
      Струны задевает перебором…
      Темень гасит звёзды всё смелей
      Волей неземного дирижёра.
      Из-под ног листочек подхватил
      Ветер но́чи – странник-одиночка…
      Чёрный тополь теменем закрыл
      Яркую сверкающую точку…

      ID: 528275
      06.10.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. За містом...
      Мегаполісу скинь кайдани,
      У думках зупини хаос.
      Вирвись в буйство весняних плавнів,
      Доторкнися до чистих рос,
      Птахів пісню почуй, і тишу,
      Там накриє дерев шатро,
      Хвиля душу твою сколише
      Лиш на спокій, і на добро.

      ***
      Вне города...
      Затворённость в металл и камни,
      В мегаполиса клеть - отбрось.
      Вырвись в ширь заповедных плавней,
      Где сияние чистых рос,
      Где пичуги щебечут звонко,
      Накрывает листвы волна,
      Наполняет светло и тонко
      Душу - дивная тишина...

      ID: 657756
      06.04.2016



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Душа Психеи
      Она ходила по земле, неся в душе рябины кисти.
      Я появилась в декабре. Ни ягод, ни цветов, ни листьев.
      Психея. Чистая душа, не защищённая от тела.
      От мира грубости дрожа, она любви, любви хотела!

      Не плотской, не земной любви, что закрепляет узел брачный.
      Она летит в мечтах – лови!!! Живёт, и чувствует – иначе.
      Едва очнувшейся от сна, любовь придумывает снова…
      А вот зачем она нужна – молчит. Не вымолвит и слова.

      Не успокоить, не понять, не дорасти – до этой муки,
      А быт по нервам бьёт опять, а быт заламывает руки.
      Не понимает ни народ, ни воспалённая держава,
      Наотмашь отчужденье бьёт, гвоздём в мозгу впиваясь ржавым.

      Мы с ней висим на том гвозде. Над бездной недопониманья.
      Здесь, и практически нигде. Неизмеримы расстоянья,
      И нет на свете никого, кто обогреет и поможет.
      Мечта о праведной звезде – стара. Коль Бог – и тот не может.

      Висим – над пропастью своей. Она – давно, а я – на грани.
      Но как подумаю о ней… Ушла, оставив только раны.
      Опять пронизывает боль всю сущность странную Психеи…
      Мы с ней взлетаем над судьбой с верёвкой длинною на шее.

      Опять горчат мои стихи, опять никто, никто не нужен…
      Так давят: пол, и потолки, и вечный быт – что там на ужин?
      Проблемы режут без ножа. Вновь чьи-то пальцы леденеют,
      Устав над пропастью – держать. Но верю я, что ты – сумеешь.

      ID: 622978
      22.11.2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Не падай!
      Дрібний сніжок хурделиться вгорі,
      Обабіч лиш кущі стирчать, як мітли…
      Не падай!
      У долонях ліхтарів
      Іскриться світло.

      Дорогу – білим – вказує зима,
      Холодний килим тчеться – не зігрітись.
      Не падай!
      Обіймала недарма
      Тебе я влітку…

      Ти згадуєш. Прискорюєш ходу.
      Теплом знайомим світиться віконце.
      Ми – разом,
      Отже, точно не впаду,
      Моє ти сонце.

      20.01.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Адам і Єва. Жарт
      Заборонене яблуко
      Ти вкусив? Не жалкуй!
      Не ховайся за яблуню,
      А мене – поцілуй!

      Що ти робиш, хоробрий мій?
      Не дивися під кущ!
      Серце б’ється між ребрами!!!
      Ось, візьми собі плющ,

      Та прикрийся, мій спуджений…
      Швидше звідти виходь!
      Бо кохання розбуджене,
      В серці, в грудях – вогонь!

      Так без пестощів нудиться
      Біле тіло… Облиш,
      Скинь бентежність полудою,
      Йди в обійми хутчіш!

      Ми пізнаєм, коханий мій,
      Насолоду гірку,
      Що ціною нежданою,
      У терновім вінку

      На віки́ подаровано.
      Це моє, і твоє.
      Ми тепер – не керовані!

      …Та виходь вже, як є! )))

      14.02.2015



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. То не дощ
      То не дощ.
      То дрібненькі сльози.
      Ти не віриш.
      Брехню шукаєш.
      Наїжачено дивишся скоса,
      За насмішки думки ховаєш...
      Говорила з тобою
      Щиро я.
      Тільки правда не допоможе,
      Не підкріплена справжньою вірою -
      Подолати оте, вороже,
      Знову вільно нам спілкуватися,
      Не сидіти в кутку
      Зацьковано.
      На поезію – озиватися,
      Усміхатися зачудовано,
      Зайве все у собі – відкинути,
      Йти з молитвами,
      Як на прощу.

      Церква наша стоїть – зачинена,
      Тільки зливами
      Сльози-дощ
      17.07.2013



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Остання зоря
      Яка оспівана печаль…
      Який прекрасний клич – залишся!
      Та берег сутінки колише,
      І відпливає човник вдаль,
      Відносить жертву з вівтаря
      За виднокрай, за ті діброви,
      Що їх торкнулась пурпурово
      Остання сяюча зоря…

      І не спинити… не змінити…
      Згасання бабиного літа…

      21.05.2015



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Кохання на барикадах
      Перекроївши невблаганний час,
      До скелі притуливши хвилі моря,
      Безлика доля поєднала нас.
      З якого дива? Чи з якого горя?

      Де чорний попіл на сивини ліг,
      Де полум’я нам очі виїдало,
      І кров червона окропила сніг –
      Не в тому місці зустріч дарувала…

      Не ті були поєднані світи,
      Твій – щоб майбутнє наше відстояти,
      А мій – кущем калини прорости
      На згарищі. Берізкою на ґратах…

      Троянди квітом - холод барикад
      І споришем – стежкИ твої стелити…
      Підтримувати світло у лампад.
      Щити та каски вірою зміцнити.

      Тобі – вперед! У мене крик – не йди!
      Ти – серцем там, я ангелом – з тобою.
      Із ніжністю коли вертаєш ти -
      Тобі здаюся віддано, без бою…

      …Навіщо доля кужіль заплела?
      Зіткнула тут такі світи незбОрні?...

      Щоб я об скелю битися могла?
      Чи скеля щоб схилялася до моря?
      25.03.2014



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    17. Віримо! Можемо! Переможемо!
      Віримо! Можемо! Переможемо!
      Пролунало з Майдану і віру збудило палку!
      Ви тримайтеся, браття! А ми вам у цім допоможемо!
      Бо струмочки людські в повноводну злилися ріку!
      Бо не стало вже сили - терпіти наругу й приниження,
      Бо герої Майдану підтримкою світять з небес,
      Крізь пожежі та дим ще не видно свободи наближення.
      Воскресим нашу віру, бо Бог для народу – воскрес!
      Ви тримайтеся, браття і сестри – бо віра із нами!
      Бо не можна звернути – уже нам окреслений шлях!
      Ті, що волю пізнали, ніколи не будуть рабами.
      Ті, що стійко стоять – переможуть! Воскресне земля!
      ***********
      Чорний дим пливе, чорний дим...
      Ти десь там, в диму, побратим.
      Нехай ангел накриє крильми,
      Над тобою – не буде пітьми,
      Хай удачу дарує Господь,
      Матір Божа, загрозу відводь!
      19.02.2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Фантазія на тему «Nun ist es Zeit, daß ich mit Verstand…»
      Фантазія на тему «Nun ist es Zeit, daß ich mit Verstand…»
      Генріха Гейне (диптих)
      1.
      О, я так щиро грала п'єсу!
      Такий трагічний був фінал!
      Ти називав мене «принцеса»
      І гарно так підігравав!
      А я під стелею літала,
      Троянди кидали до ніг!
      Шалено публіка гукала,
      Що шал кохання – то не гріх!
      Ліпила я розбите серце
      Зі слів і полум'яних фраз,
      І тануло в очей озерцях
      Усе, що не торкалось нас...

      Та вже акорди відлунали,
      А в серці - справжній біль ятрить,
      Бо те, що грою я вважала, -
      Мого життя трагічна мить…
      ******************
      2.
      Как я играла в этой драме!
      Как роль моя была легка,
      В ней чувства лёгкими волнами
      Парили выше потолка!
      Как расписала я кулисы!
      Как радостно вздыхал партер!
      Какая страстная актриса!
      Какой галантный кавалер!
      Не знал никто, что я играла,
      И фальши не было на грамм!
      Я – будто вправду умирала,
      И вправду сердце – пополам!

      Ты наблюдал всё, улыбаясь…
      А боль – она пришла сама.
      Я незаметно – заигралась…
      О, синих глаз твоих тюрьма!
      26.07.14



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Гасне світло. Диптих
      Гасне світло на обрії неба.
      Десь у кронах грай-вітер затих.
      Не тривож мою душу, не треба!
      Дай побути в обіймах твоїх...

      Не торкайся словами, як криця,
      Про буденні діла промовчи.
      Те, що, може, тобі - дрібниці,
      То для мене чуттєві ключі,

      Що з забутих глибин таємних,
      З-під намулу байдужих фраз,
      Повертають на рідну землю
      Двох роз’єднаних болем - нас.

      Я із трепету, із мовчання,
      Коли мову ведуть тіла,
      Знов намрію собі кохання,
      Так, як я лиш колись могла...

      Загорнуся у тебе, як в долю,
      Ще хвилину відчую тепло...
      ...Вже ні туги немає, ні болю…

      Добре, годі. І сонце зайшло...
      19.10.2013
      *********
      Гаснет огненное светило,
      Ветер в кронах ложится спать.
      Я в объятьях твоих забылась...
      Ты не смей меня отпускать!

      Дай побыть мне ещё желанной,
      Долгожданной, любимой твоей...
      Для тебя это, может, странно -
      После холода прежних дней

      Вдруг сама пришла отогреться,
      Прижимаюсь ещё сильней...
      На кого же мне опереться
      Среди будней и мелочей?

      Я из трепета, из молчанья,
      Когда речь поведут тела,
      Сотворю для себя желанье
      Прежней нежности и тепла…

      Отогреюсь, себе поверю,
      Над несбывшимся сном взлечу...

      Только день за окном – чернеет.
      Село солнце. Я свет включу...
      19.10.2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Інтимна лірика
      Вранці Горщик на вікні Сонце покохало!
      Ніжно-ніжно так його променем торкало…
      Виноград, що ріс в землі, пагін вигнув гнучко.
      Синю Чашку на вікні обійняв за ручку.
      На столі собі стояв Чайник невеличкий.
      Від плити, де Газ палав, заблищали щічки.

      У каструльці на плиті Варево кипіло,
      Мабуть, лагідні слова Ракам шепотіло…
      І від пестощів таких Раки розімліли,
      Густо-рясно в кип’ятку всі почервоніли…
      Далі – більше! Там Вода покохала Крана!
      Враз – зірвало в нього дах! Вибухнув вулканом!

      Крісло–гойдалку фонтан окропив невдало…
      Розбудив від сну Кота у коханні шалу!
      Про кохану Кіт згадав, про Хазяйку-Бабцю,
      В коридор хутчіш помчав – «окропити» капці!
      А тимчасом ще сильніш розхиталось крісло…
      Адже снилося йому любе «м’яке місце»…

      Чайник заспівав свистком, пару «видав» влучно,
      Про свою згадав любов дзвінко, лунко, гучно!
      Пар на кухні гнав увись, сон розбивши в друзки,
      В вищі сфери піднялись співи – до мотузки.
      Там Кухонний Рушничок лагідно, маніжно
      До мотузки ПрИщіпка притискала ніжно…

      Що еротику пишу – ви вже вибачайте!
      Я ж не перший раз грішу про Вазон та Чайник!
      Вибачайте, що слова всі такі несмілі…
      І картинка не нова – та знайомі цілі.
      Про кохання вам пишу прОстими словами,
      Щоб Поезія була Чистою, без Зваби…

      ID: 505752
      17.06.2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Літати!
      Літати!
      Нехай десь крапає вода із крана...
      Забути,
      Що все придумала сама, і все - омана...
      Всміхатись!
      Назустріч сонячному дню і небу!
      Кохати,
      І свою ніжність берегти - для тебе.
      Відчути,
      Що у польоті все буденне зникло.
      Розлити
      Довкола себе доброту і світло.
      Сягнути
      Душі незвіданих глибин таємних...
      Спуститись,
      І разом з небом полюбити - землю.

      ID: 433728
      26.06.2013



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    22. Калинове кохання
      Відспівали мої солов`ї,
      Вже калИновий цвіт не тривожить…
      Ти сказав, що кохаєш її,
      А мене вже кохати не зможеш…

      Не збагну: я жива? нежива?...
      …На тендітнім кущі калинОвім
      Краплі крові – гіркі ті слова –
      Зчервоніли на гіллі в діброві…

      Дощ осінній краплини знайшов,
      Що сльозами з очей пролилися,
      І під ноги жбурнув… Ти пішов,
      Розійшлися шляхи, розійшлися…

      Терпкість ягід вже зводить вуста,
      Та німіє душа безупинно.
      У тобі - та причина проста,
      Що мені не солодка калина…

      ID: 433727
      26.06.2013



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Шукали зірку
      Сідає сонце. Там, на небокраї
      Доріжка пролягла сріблястих свіч…
      Так солодко цикадами співає,
      З собою манить нас південна ніч…

      На мить в твоїх обіймах завмираю,
      Вдивляюсь в глибину коханих віч…
      Під нами книжку вічності гортає
      Морська вода – припливами сторіч…

      -«Дивися, зірка впала! Он, за краєм!
      Побігли, може знайдемо, хутчіш!
      Бо буде щастя тим, хто відшукає!»
      -«Чекай мене! Тримай мене міцніш!»

      На березі, в піску та на узгірку,
      Де світяться небесні вітражі,
      Півночі ми удвох шукали зірку,
      А що знайшли – нікому не кажи…

      ID: 429483
      05.06.2013



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5