ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Бондар Лівобережна (1962) /
Вірші
На хвилях Далі
Що то за спогад? Тепла, м’яка напівтінь,
Хвиля бентежна. Нерозшифроване хоку.
Хто ти, химеро з найтонших моїх сновидінь?
Сплав первородних бажань десь на відстані кроку?
Ця ідеальна константа хороших манер
В переплетінні із реготом дикого лісу.
Хочеш відчути рельєфи пустельних печер,
Запах вітрів у суцвіттях п’янкого анісу?
Де на гарячих пісках розгубились сліди,
Відгомін арфи по всьому периметру раю.
В глибах базальту застигло: «Благаю, не йди!»
В жерлі вулкану палає: «Зникай! бо згоряю…»
На пустирищах всамітнена зграя ворон.
На пустирищах ні оплесків вже, ані слави.
Бо вже давно відпустив перевізник Харон
Майстра, що нас відшукав і у вічність розплавив.
************
А ліс – підсвічує сліди,
Що кинув ти – в пісках палати…
Там листя зЕлено: «Не йди!»
Там спека – опіком розплати.
В глибинах карстових печер
Очей озерця – дотлівають…
Скажи, чому з усіх химер
В мені найгірші оживають?
Там арфи музика тонка
У водах Нілу спогад топить…
Як шкіра білого бика,
Що звабив ніжністю Європу,
Блищить вгорі Чумацький шлях…
Я тих коралів – не збираю…
ЦвітУ – ромашками в полях,
Вогненним маком – догораю…
Мені услід: «Куди ти? Де?...»
Слова, приглушені пісками
Пустельний демон відведе
У тріщини з солончаками
Губ, що забули пристрасть змін,
Що пересохли без торкання…
Пустеля. Смерть. Вона і Він.
Шматочки пазлів від кохання.
******
Орфей? Чи гли-
няний Колос?
В бажанні кволім
В заміс піску
Перелилось
Тремтіння болю,
Ці нервів Стру-
ни, що Далі
"розмалюлюрив",
І пеклотрі-
щини землі,
Мов кракелюри,
Пройдуть спі-
Ралями Бруно
Крізь наші душі.
Ми кров, немов
П’янке вино,
Зберемо в мушлю,
З якої так
Необере-
жно мали вийти,
Щоб долі під
Акорд баре
Отруту випить.
***
ID: 713644
21.01.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На хвилях Далі
Що то за спогад? Тепла, м’яка напівтінь,Хвиля бентежна. Нерозшифроване хоку.
Хто ти, химеро з найтонших моїх сновидінь?
Сплав первородних бажань десь на відстані кроку?
Ця ідеальна константа хороших манер
В переплетінні із реготом дикого лісу.
Хочеш відчути рельєфи пустельних печер,
Запах вітрів у суцвіттях п’янкого анісу?
Де на гарячих пісках розгубились сліди,
Відгомін арфи по всьому периметру раю.
В глибах базальту застигло: «Благаю, не йди!»
В жерлі вулкану палає: «Зникай! бо згоряю…»
На пустирищах всамітнена зграя ворон.
На пустирищах ні оплесків вже, ані слави.
Бо вже давно відпустив перевізник Харон
Майстра, що нас відшукав і у вічність розплавив.
************
А ліс – підсвічує сліди,
Що кинув ти – в пісках палати…
Там листя зЕлено: «Не йди!»
Там спека – опіком розплати.
В глибинах карстових печер
Очей озерця – дотлівають…
Скажи, чому з усіх химер
В мені найгірші оживають?
Там арфи музика тонка
У водах Нілу спогад топить…
Як шкіра білого бика,
Що звабив ніжністю Європу,
Блищить вгорі Чумацький шлях…
Я тих коралів – не збираю…
ЦвітУ – ромашками в полях,
Вогненним маком – догораю…
Мені услід: «Куди ти? Де?...»
Слова, приглушені пісками
Пустельний демон відведе
У тріщини з солончаками
Губ, що забули пристрасть змін,
Що пересохли без торкання…
Пустеля. Смерть. Вона і Він.
Шматочки пазлів від кохання.
******
Орфей? Чи гли-
няний Колос?
В бажанні кволім
В заміс піску
Перелилось
Тремтіння болю,
Ці нервів Стру-
ни, що Далі
"розмалюлюрив",
І пеклотрі-
щини землі,
Мов кракелюри,
Пройдуть спі-
Ралями Бруно
Крізь наші душі.
Ми кров, немов
П’янке вино,
Зберемо в мушлю,
З якої так
Необере-
жно мали вийти,
Щоб долі під
Акорд баре
Отруту випить.
***
ID: 713644
21.01.2017
Три автори, три бачення, три відгуки на картини майстра.
Написано в співавторстві з поетами Гостя та Серго Сокольник.
Спочатку був задум написати вірш до однієї картини Далі. А потім фантазія авторів вийшла за рамки одної картини. Тому ми пропонуємо подивитися мультфільм за мотивами картин Далі, де кожен знайде щось для себе - "Destino" https://www.youtube.com/watch?v=80P9LJU8GWU
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1287 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1287 seconds