І все-таки вона - Жінка!
Вона вертається з роботи щаслива. Так, робочий день 8 Березня в неї був, бо там, де вона працює, дещо інакше трактується поняття свята. Свято – це змагання «хто більше вихилить пального» (причому змагаються, як правило, мужики, а баби, облизуючись, споглядають їх - і пахають), але ніяк не вихідний чи скорочений робочий день. І не виплата премій найкращим працівницям організації. Взагалі, премії всім жінкам виплачують однакові та за рахунок добровільних пожертвувань колег – інших жінок (іноді чоловіків теж), а не держави.
Ще їх вітають клієнти, які протягом року пили з них крівцю (а керівник організації, їх собутильник і покровитель, стежив, щоб крівця пилася регулярно, без пропусків). Приносять червоні гвоздички, на які явно пішли всі заощадження їхніх міжнародних фірм. Цукерки, які в магазині навпроти їхньої організації коштують гривень п’ять. Найгірше, що ці презенти навіть подружкам не передаруєш. Соромно з таким подарунком заявитися в квартиру Ані чи Мані, які знають, де ти працюєш і по-чорному тобі заздрять.
У цей день її співробітниці різко розділяються на два ворожі табори.
Перший табір – це ті, хто Восьме Березня принципово ігнорує і зневажає всіх, хто вітає їх із цим святом, а ще більше тих, кого вітають. Вона знає, в чому причина їхньої агресії: їх так і не поздоровили (навіть підсніжником, навіть листівочкою) ті, від кого вони цього найбільше чекали. Одна з них, прокинувшись, знайшла свого чоловіка п’яним в черепицю. Без зайвих питань, де він був і хто він після цього (все одно вона не розбере, що він там варнякає у відповідь), дружина облила його з голови до ніг зеленою фарбою. «А йому зелений личить», - подумала з насолодою – і, відмивши руки ацетоном і побризкавши парфумами, вирушила на роботу.
Друга колега почула від чоловіка по телефону, що це свято «комуністичне» і він його відзначати не збирається. І взагалі, сказав він, якщо вже ти працюєш на чоловічій посаді, то жіночий день тобі ні до чого. «Супружниця», певно, погодилася, бо почала всіх колег у цьому переконувати.
Відповідно, другий табір – це поздоровлені чоловіками щасливиці, яким нарікання з боку першого табору лише додають енергії. А Вона стояла десь посередині, бо її чоловік теж не привітав її (просто забув за роботою), але в тому, що це – Її день, Вона так і не засумнівалася.
«Має бути хоча б два дні на рік, які б об’єднували всіх жінок. Один із них – чоловіче свято, другий – самі знаєте».
Чоловіче свято об’єднує жінок у тому, що вони ніяк не можуть збагнути, звідки ж воно взялося. Ніякі пояснення ніколи не переконають їх у тому, що День Захисника Вітчизни – байдуже, якої дати він відзначається, - це не більше ніж дубляж Восьмого Березня «по-чоловічому». Чоловікам хочеться мати своє свято – ну то хай мають його!
А Жіночий день, - міжнародний чи пострадянський, - має об’єднувати жінок у тому, що вони - жінки. Хіба вони винні, що в інші дні їм не дають про це згадати? Баба пішла на будівництво, в політику чи вчителювати зовсім не тому, що інакше не могла самоствердитися. Домогосподарка знає собі ціну і впевнена в тому, що вона – найкраща, і якщо чоловік покине її, вона легко знайде собі іншого. Ні, жінка пішла працювати через те, що грошей, які заробляє чоловік, недостатньо для того, щоб вона могла почуватися Жінкою. А Жінкою кожен почувається по-різному. Комусь для цього потрібен лак для нігтів, комусь – збірка діалогів Платона, а комусь – фешенебельне авто. Ось Жінка й заробляє на те, що може зробити її щасливою.
Такий день, коли всі жінки щасливі, обов’язково повинен бути.
У неї вже цей день є.
У неї таких днів без ліку.
Тому що вона – Жінка.
І її ніхто не переконає у протилежному.
Прокоментувати
Народний рейтинг
-- | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-