ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.28
14:04
Усе частіш спада на думку Богу
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с
2024.09.28
10:42
Не писали би ні віршів, ні романів,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
Не буяло б навесні зело.
Без любові пересохли б океани,
Без любові сонце не зійшло б.
Не зустрілись би закохані ніколи,
І дитини не почули б сміх.
Без любові вся планета охолола б,
2024.09.28
09:52
Коли панує моветон
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
у цілоденній каламуті –
уже чіпляються за тон,
не апелюючи до суті!.
2024.09.28
08:43
Висять на гіллі абрикоси…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
Здалеку манить самота…
А тут ще вітер голо - босий
І не покинеш блокпоста
Щоби тако пірнути в серпень,
Забути геть, бронижилет...
У цю прийдешню літа зелень
Зустрітись з кумом Василем…
2024.09.28
06:39
Дні стають короткими, як миті
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
З дня у день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
Нещодавніх зоряних дощів, –
Жалюгідні залишки блакиті
Одягнули з хмарності плащі.
Тьмяне мерехтіння листопаду
З дня у день нагадує про те,
Що уже лишилося позаду
Швидкоплинне літо золоте.
2024.09.28
05:24
На криниці збоку, на гвіздочку,
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: не живе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
зачекалась кварта спраглих губ:
«Йди водиці зачерпни, синочку,
та присядь у затінок під дуб».
Кажуть: не живе не розмовляє
та душею зовсім не кривлю,
якщо йшов хоч раз до виднокраю,
стріти мав криниченьку свою.
2024.09.28
03:02
Зросли, чи ні, поміж тривог
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
Не відповім… відповіси
Якщо ти є той самий Бог,
Чому лютуєм від Краси,
Вона ж не ділиться на двох?
Отож…
Біжиш, чи ні, словами між
2024.09.27
15:47
Дощ у шибку стукає косий
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
Вітром кинутий іздаля,
Сотня крапель дзвінкоголосих
Ніжно ім'я твоє промовля.
Він малює й змиває букви ,
Я вдивляюсь у мокре скло.
Скільки ще цій розлуці бути ,
2024.09.27
08:08
Геееей!...
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
Гея-гея-гея-Геееей.
А війна війною,
а поля кістками...
Запеклися кров'ю
імена у камінь,
2024.09.27
06:08
Посіє осінь мжичку. Хай росте.
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
Такі часи: нікому не догодиш.
Стає все більше листя золоте
і сонячної меншає погоди.
Примружу очі, обпекла краса,
всі літні барви в першім падолисті,
високі до нестями небеса,
2024.09.27
05:24
Твоє волосся вбране в квіти
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
Леліло барвами лугів
І сильно пахло розігрітим
Манливим духом літніх днів.
Воно текло привабно в жменю,
Долоні повнячи теплом, –
І серце билося шалено,
І мріям ліку не було…
2024.09.27
04:59
Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
Зупинись, заляж та хоч би де
Бажано без сліз, до коньяку
І ніяких мов щоб про буфет…
Вигукни собі щось… вигукни будь-що
Запереч тим вигукам, станцюй…
І не передумаєш якщо,
2024.09.27
01:07
Сталося це 7 липня 1977 року, в день коли совкові містики і повітові пророки вважали, що настане кінець світу сього. Всесвітньої катастрофи не сталося, але кінець світу настав в межах однієї комунальної квартири в місті, що було забуте Богом і літераторам
2024.09.26
18:39
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
2024.09.26
14:51
Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
Місяця іще немає, тож вони і сяють.
Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
По балці тече потічок невеликий зовсім.
На вигині старі верби буйно розрослися,
Стоять тісн
2024.09.26
09:30
Любити й вірити - є справжнє.
Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усмішку дарувати іншим.
Добра надати хоч би краплю,
У серці щезнуть муки тіні.
Метеликом - в політ на світло,
Любити й вірити - є справжнє.
Очиститься від лжі повітря.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександра Пилипенко /
Проза
І все-таки вона - Жінка!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І все-таки вона - Жінка!
Вона вертається з роботи щаслива. Так, робочий день 8 Березня в неї був, бо там, де вона працює, дещо інакше трактується поняття свята. Свято – це змагання «хто більше вихилить пального» (причому змагаються, як правило, мужики, а баби, облизуючись, споглядають їх - і пахають), але ніяк не вихідний чи скорочений робочий день. І не виплата премій найкращим працівницям організації. Взагалі, премії всім жінкам виплачують однакові та за рахунок добровільних пожертвувань колег – інших жінок (іноді чоловіків теж), а не держави.
Ще їх вітають клієнти, які протягом року пили з них крівцю (а керівник організації, їх собутильник і покровитель, стежив, щоб крівця пилася регулярно, без пропусків). Приносять червоні гвоздички, на які явно пішли всі заощадження їхніх міжнародних фірм. Цукерки, які в магазині навпроти їхньої організації коштують гривень п’ять. Найгірше, що ці презенти навіть подружкам не передаруєш. Соромно з таким подарунком заявитися в квартиру Ані чи Мані, які знають, де ти працюєш і по-чорному тобі заздрять.
У цей день її співробітниці різко розділяються на два ворожі табори.
Перший табір – це ті, хто Восьме Березня принципово ігнорує і зневажає всіх, хто вітає їх із цим святом, а ще більше тих, кого вітають. Вона знає, в чому причина їхньої агресії: їх так і не поздоровили (навіть підсніжником, навіть листівочкою) ті, від кого вони цього найбільше чекали. Одна з них, прокинувшись, знайшла свого чоловіка п’яним в черепицю. Без зайвих питань, де він був і хто він після цього (все одно вона не розбере, що він там варнякає у відповідь), дружина облила його з голови до ніг зеленою фарбою. «А йому зелений личить», - подумала з насолодою – і, відмивши руки ацетоном і побризкавши парфумами, вирушила на роботу.
Друга колега почула від чоловіка по телефону, що це свято «комуністичне» і він його відзначати не збирається. І взагалі, сказав він, якщо вже ти працюєш на чоловічій посаді, то жіночий день тобі ні до чого. «Супружниця», певно, погодилася, бо почала всіх колег у цьому переконувати.
Відповідно, другий табір – це поздоровлені чоловіками щасливиці, яким нарікання з боку першого табору лише додають енергії. А Вона стояла десь посередині, бо її чоловік теж не привітав її (просто забув за роботою), але в тому, що це – Її день, Вона так і не засумнівалася.
«Має бути хоча б два дні на рік, які б об’єднували всіх жінок. Один із них – чоловіче свято, другий – самі знаєте».
Чоловіче свято об’єднує жінок у тому, що вони ніяк не можуть збагнути, звідки ж воно взялося. Ніякі пояснення ніколи не переконають їх у тому, що День Захисника Вітчизни – байдуже, якої дати він відзначається, - це не більше ніж дубляж Восьмого Березня «по-чоловічому». Чоловікам хочеться мати своє свято – ну то хай мають його!
А Жіночий день, - міжнародний чи пострадянський, - має об’єднувати жінок у тому, що вони - жінки. Хіба вони винні, що в інші дні їм не дають про це згадати? Баба пішла на будівництво, в політику чи вчителювати зовсім не тому, що інакше не могла самоствердитися. Домогосподарка знає собі ціну і впевнена в тому, що вона – найкраща, і якщо чоловік покине її, вона легко знайде собі іншого. Ні, жінка пішла працювати через те, що грошей, які заробляє чоловік, недостатньо для того, щоб вона могла почуватися Жінкою. А Жінкою кожен почувається по-різному. Комусь для цього потрібен лак для нігтів, комусь – збірка діалогів Платона, а комусь – фешенебельне авто. Ось Жінка й заробляє на те, що може зробити її щасливою.
Такий день, коли всі жінки щасливі, обов’язково повинен бути.
У неї вже цей день є.
У неї таких днів без ліку.
Тому що вона – Жінка.
І її ніхто не переконає у протилежному.
Ще їх вітають клієнти, які протягом року пили з них крівцю (а керівник організації, їх собутильник і покровитель, стежив, щоб крівця пилася регулярно, без пропусків). Приносять червоні гвоздички, на які явно пішли всі заощадження їхніх міжнародних фірм. Цукерки, які в магазині навпроти їхньої організації коштують гривень п’ять. Найгірше, що ці презенти навіть подружкам не передаруєш. Соромно з таким подарунком заявитися в квартиру Ані чи Мані, які знають, де ти працюєш і по-чорному тобі заздрять.
У цей день її співробітниці різко розділяються на два ворожі табори.
Перший табір – це ті, хто Восьме Березня принципово ігнорує і зневажає всіх, хто вітає їх із цим святом, а ще більше тих, кого вітають. Вона знає, в чому причина їхньої агресії: їх так і не поздоровили (навіть підсніжником, навіть листівочкою) ті, від кого вони цього найбільше чекали. Одна з них, прокинувшись, знайшла свого чоловіка п’яним в черепицю. Без зайвих питань, де він був і хто він після цього (все одно вона не розбере, що він там варнякає у відповідь), дружина облила його з голови до ніг зеленою фарбою. «А йому зелений личить», - подумала з насолодою – і, відмивши руки ацетоном і побризкавши парфумами, вирушила на роботу.
Друга колега почула від чоловіка по телефону, що це свято «комуністичне» і він його відзначати не збирається. І взагалі, сказав він, якщо вже ти працюєш на чоловічій посаді, то жіночий день тобі ні до чого. «Супружниця», певно, погодилася, бо почала всіх колег у цьому переконувати.
Відповідно, другий табір – це поздоровлені чоловіками щасливиці, яким нарікання з боку першого табору лише додають енергії. А Вона стояла десь посередині, бо її чоловік теж не привітав її (просто забув за роботою), але в тому, що це – Її день, Вона так і не засумнівалася.
«Має бути хоча б два дні на рік, які б об’єднували всіх жінок. Один із них – чоловіче свято, другий – самі знаєте».
Чоловіче свято об’єднує жінок у тому, що вони ніяк не можуть збагнути, звідки ж воно взялося. Ніякі пояснення ніколи не переконають їх у тому, що День Захисника Вітчизни – байдуже, якої дати він відзначається, - це не більше ніж дубляж Восьмого Березня «по-чоловічому». Чоловікам хочеться мати своє свято – ну то хай мають його!
А Жіночий день, - міжнародний чи пострадянський, - має об’єднувати жінок у тому, що вони - жінки. Хіба вони винні, що в інші дні їм не дають про це згадати? Баба пішла на будівництво, в політику чи вчителювати зовсім не тому, що інакше не могла самоствердитися. Домогосподарка знає собі ціну і впевнена в тому, що вона – найкраща, і якщо чоловік покине її, вона легко знайде собі іншого. Ні, жінка пішла працювати через те, що грошей, які заробляє чоловік, недостатньо для того, щоб вона могла почуватися Жінкою. А Жінкою кожен почувається по-різному. Комусь для цього потрібен лак для нігтів, комусь – збірка діалогів Платона, а комусь – фешенебельне авто. Ось Жінка й заробляє на те, що може зробити її щасливою.
Такий день, коли всі жінки щасливі, обов’язково повинен бути.
У неї вже цей день є.
У неї таких днів без ліку.
Тому що вона – Жінка.
І її ніхто не переконає у протилежному.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію