Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
2026.04.14
13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
2026.04.14
13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод
2026.04.14
12:38
У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,
2026.04.14
11:55
О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.
Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.
Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
2026.04.14
11:14
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.04.13
21:12
Вглядаюсь пильно у портрет —
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,
лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,
лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,
2026.04.13
18:39
загине все що де було
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани
дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани
дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна
2026.04.13
15:58
я не упевнений
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі
2026.04.13
12:16
Скільки можна битися
об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександра Пилипенко /
Проза
Виноградна новела
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Виноградна новела
Вересень вітає нас стиглими китицями винограду.
Їх багато, багато, багато!..
Вони важкі.
Вони прозорі, мов бурштин, і солодкі-солодкі!
Як твій поцілунок.
Вони – високо, їх не дістанеш.
Але як же ваблять масивні ґрона, ніби навмисне повішені на чужі вікна! Від них віє сонцем; у дозрілих ягодах блищать коштовними каменями залишки тепла.
Намисто щедрої осені чарує і дратує.
Як його нелегко зірвати!
А хочеться!
Нарешті ми знайшли вихід.
Який?
А, вам скажи! Це наш секрет. Якщо розповім, ви теж навчитесь ласувати соковитим бурштиновим намистом. А воно наше, наше, тільки наше!
Жадібні до чужого...
Виноградна китиця звисає з твоїх долонь. Така велика...
Навіть шкода зірвати ягідку.
Крізь прозоре еліптичне тіло кожної намистинки видно чорну розпливчасту крапку – кісточку.
«Спробуй», - дозволяєш ти, бо й сам боїшся позбавити цілісності осяйну коштовність лози. Моя рука простягається до ягід – і відсмикується назад.
Ні, не можу. Ягідок шкода...
Другу китицю обібрати легше. Не так шкода...
Просто п’янієш від виноградного соку.
А ще – від кохання.
Лоза шурхотить лапатим зеленим листям, а на тонесеньких, ніби електричні проводи, гілочках нагромаджуються величезні пухирці винограду.
Я помітила – його китиці схожі на людські легені.
Ну то й що? Адже вони теж дихають.
Нарешті я відділяю малесеньку ягідку від її «товариства». Тепер вона самотня. Сам на сам із моєю рукою.
Я заплющую очі й кладу ягідку до рота...
Обережний натиск язика – і ось розливається ротовою порожниною чудодійний сік, п’янкий сік – то я розкусила це маленьке диво.
Смачніссімо!
Ми безсилі перед чарами винограду.
Ти теж із задоволенням прицмокуєш, мружишся... Ти, ніби сніжинка, танеш від сонця.
Так, бо кожна виноградинка чимось нагадує сонце.
Солодка спокуса вересня.
Солодка до болю, до запаморочення.
І так їх багато, цих китиць, так багато, багато, багато!..
Ось чому, коли я лежу в лікарні, ти приносиш мені виноград прямо до палати.
У автокатастрофі я зламала щелепу – і тепер не можу їсти, лише пити.
Лікарі кажуть – місяць-два – і все стане на свої місця.
А китиці такі лискучі, такі солодкі, такі привабливі!..
І так хочеться спробувати! Я не можу чекати, коли ж станеться те, що обіцяли жерці Гіппократа.
Бо це занадто довго. Виноград відійде.
Твої руки творять звичайне диво.
Склянка повна густого золотавого виноградного соку.
Ти повільно й обережно підносиш склянку до мого рота.
Сік повільно розчиняє мою сутність.
Це він виліковує мене від депресії. Це він повертає мене до життя. Я вірю, що обов’язково одужаю.
Щоб не втратити свій виноградний рай.
Я живу спогадами.
А коли засинаю, бачу один і той самий сон.
Вересень. Чужий будинок.
Над нашими головами – десятки, сотні виноградних китиць…
І тисячі ягід.
І я знову щаслива!
Їх багато, багато, багато!..
Вони важкі.
Вони прозорі, мов бурштин, і солодкі-солодкі!
Як твій поцілунок.
Вони – високо, їх не дістанеш.
Але як же ваблять масивні ґрона, ніби навмисне повішені на чужі вікна! Від них віє сонцем; у дозрілих ягодах блищать коштовними каменями залишки тепла.
Намисто щедрої осені чарує і дратує.
Як його нелегко зірвати!
А хочеться!
Нарешті ми знайшли вихід.
Який?
А, вам скажи! Це наш секрет. Якщо розповім, ви теж навчитесь ласувати соковитим бурштиновим намистом. А воно наше, наше, тільки наше!
Жадібні до чужого...
Виноградна китиця звисає з твоїх долонь. Така велика...
Навіть шкода зірвати ягідку.
Крізь прозоре еліптичне тіло кожної намистинки видно чорну розпливчасту крапку – кісточку.
«Спробуй», - дозволяєш ти, бо й сам боїшся позбавити цілісності осяйну коштовність лози. Моя рука простягається до ягід – і відсмикується назад.
Ні, не можу. Ягідок шкода...
Другу китицю обібрати легше. Не так шкода...
Просто п’янієш від виноградного соку.
А ще – від кохання.
Лоза шурхотить лапатим зеленим листям, а на тонесеньких, ніби електричні проводи, гілочках нагромаджуються величезні пухирці винограду.
Я помітила – його китиці схожі на людські легені.
Ну то й що? Адже вони теж дихають.
Нарешті я відділяю малесеньку ягідку від її «товариства». Тепер вона самотня. Сам на сам із моєю рукою.
Я заплющую очі й кладу ягідку до рота...
Обережний натиск язика – і ось розливається ротовою порожниною чудодійний сік, п’янкий сік – то я розкусила це маленьке диво.
Смачніссімо!
Ми безсилі перед чарами винограду.
Ти теж із задоволенням прицмокуєш, мружишся... Ти, ніби сніжинка, танеш від сонця.
Так, бо кожна виноградинка чимось нагадує сонце.
Солодка спокуса вересня.
Солодка до болю, до запаморочення.
І так їх багато, цих китиць, так багато, багато, багато!..
Ось чому, коли я лежу в лікарні, ти приносиш мені виноград прямо до палати.
У автокатастрофі я зламала щелепу – і тепер не можу їсти, лише пити.
Лікарі кажуть – місяць-два – і все стане на свої місця.
А китиці такі лискучі, такі солодкі, такі привабливі!..
І так хочеться спробувати! Я не можу чекати, коли ж станеться те, що обіцяли жерці Гіппократа.
Бо це занадто довго. Виноград відійде.
Твої руки творять звичайне диво.
Склянка повна густого золотавого виноградного соку.
Ти повільно й обережно підносиш склянку до мого рота.
Сік повільно розчиняє мою сутність.
Це він виліковує мене від депресії. Це він повертає мене до життя. Я вірю, що обов’язково одужаю.
Щоб не втратити свій виноградний рай.
Я живу спогадами.
А коли засинаю, бачу один і той самий сон.
Вересень. Чужий будинок.
Над нашими головами – десятки, сотні виноградних китиць…
І тисячі ягід.
І я знову щаслива!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
