Легенда

Кохання сильніше за богів!

***

Ловив у тенета
Спокусник -
Дух нечестивий
Дівчину –
Душею Невинну,
Зраджену багаторазово;

Душу заледенілу
Вразив лукавим словом:
«Ти чула про Кохання
Чудові слова-принади.
Кожне слово чудове –
Зрада!

Послухай ще раз,
Дослухайся краще,
Адже промерзлі
серця і душі
Наші –
Не ледащі!
Обійму тебе, огорну
Полум’ям Втіхи Крил,
Щоб жоден лукавець
Таємницю нашу
Не відкрив!

Цілуватиму тебе,
як будеш
Засинати,
Як будеш прокидатись,
Цілуватиму знов…
Забудемо про Світ –
Заздрісний,
злий і проклятий…
Усюди Радощів Квіти
Будуть розквітати,
З нами –
Лише Кохання Наше,
Лише – Любов!

Серце, навіть
від горя заледеніле,
Крижане,
Все ж – не каміння,
Не льодяна брила:
Дівчина полюбила.
Нечестивцю,
Тебе!

Розтанула
Зневіри льодяна Криця,
Дівчина
Радість і Любов
Віддавала щиро
І величаво,
Аж запалала
у Спокусника,
Як у першій День Творіння,
Кров!
Щастя таке
уявити неспроможна
Була
Підступна Зваблива Уява!


А вранці:
«Де ти, куди зник,
Я знаю:
Не кинув, не зрадив, не втік!»

Промовили Квіти,
Голівки схилили:
«Демони – охоронці
Його схопили:
Він тебе спокушав,
Але закохався сам,
Повернув до життя,
Врятував,
І Кари зазнав!

У пеклі є внутрішнє
пекло,
Для демонів –
Полум’я Чорне,
Відступників карає,
Коли вони порушають
Кодекс пекельний
Потворний.»
……

По світу Дівчина ходить,
Волає до Раю і Пекла,
Аби вони повернули,
Того, Хто її Кохає!

Казка

Святкова пригода


Дива
трапляються часом.
Надія
на Диво
не згасне!

***


Воїтелька:

Привіт, мала!

Оксана:

Привіт, ти – «Карлсон?»,
Ой, ти - Тьотя!?

Воїтелька:

Цікаво.
Ну, «Карлсон»,
тому що у кватирку
зазирала,
а чому «тьотя» ти мені
сказала?

Я лише
рочки на 2 за тебе старша,
сонце.
До тебе можна,
у віконце?

Дякую,
щось важкувато:
чи віконце маленьке,
чи я – товстуха,
добре,
що пролазять
вуха.


Знайомі будьмо ,
зви мене – Воїтелька,
а ти, я знаю,
Оксанка,
Сорочка вишиванка -,
Гарнесенька білявочка,
шкода, що на візочку.

Ніжки не ходять?
Не хочуть, навіть
Ворухнутись?

Оксана:

На візочку
пересуваюсь,
а де візок не проходить –
ручками штовхаюсь.
Хоча вони в мене
не вельми дужі.
Сумно.
Коли ноги не служать.

Воїтеька:

Давай мінятись!
Питаєш – Як?
Поміняємось тілами
години на дві.

Ти у моєму тілі
походиш,
пострибаєш,
у садочку погуляєш,
а я збігаю на дискотеку,
потанцюю,
з хлопцями пошуткую.

Воїтелькам
не можна на людях
з’являтись,
давай у «обмінялки»
гратись.


Згодна? Бачу, що так.
Повторюй за мною:
«Чиберяк, чиберяк,
айн, цвай, драй,
Бряк!»

Вийшло, а ти боялась!


Оксана:

«Що зі мною сталось!?
Стою на ногах,
перший маленький крок…
А потім спробую,
потроху – «стриб, скок!»

А як, воїтелько, ти?
В мене ж ноги не годні…

Воїтелька:

Годні, ще як годні,
потанцюю сьогодні.
Я, Воїтелька,
трохи чари знаю,
ніжки твої затанцюють
і заспівають!

Ну, мала,
бай-бай,
через пару годин чекай,
по садочку погуляй,
доки твої батьки не повернулись.


Через 2 години



Воїтелька:

Привіт, як справи? Бачу,
що чудово,
мабуть, до ранку стрибати,
гуляти готова.
А я танцювала,
хлопців чарувала,
завтра прибіжать
до тебе до хати,
будуть бісиків пускати.

Ну, ол-райт,
Міняємось назад.
Повторюй за мною:
«Драй, цвай, айн –
Файн!»

Оксана:

– Ой, ходять ніжки,
ходять гарно, а не трішки!

Воїтелька:

Чари застосувала,
ніжки полікувала.
А твоє тіло
у мою сумну душу
світло проливало.

А твоїй душі
моє тіло
подарувало
трохи сили,
щоб ти себе боронила,
та людей захищала.

Батьки прийдуть,
відразу на ноги не ставай,
рідних не лякай,
повільне одужання удавай.

Пора мені відлітати,
іноді буду заглядати,
на хербату.

Оксана:

Дякую, тобі, Воїтелько!

Воїтелька:

Це я дякую, Оксанко.
Такі світлі дівчатка,
як ти,
допомагають таким воїтелькам,
як я,
не бути, аж занадто
суворими.

Ну, прощавай
і будь здорова!

Хрест на зап’ястку,
кольору чорного,
Міниться відтінками
від блакитного
до червоного,
Змінює обриси,
кидає тіні
на світломузичний
дискотечний фон:
Від інквізиторського
атрибуту
фанатичного,
До перевернутого хреста
демонічного,
Хрест – Трансформер,
Хрест – Хамелеон…

«Хрестоносець» -
Власник Тату,
має звитяжно
нести
Широчезний діапазон
душевного
настрою -
Від адепта
чорної магії до
Святої простоти.

Навіщо все це?
Навіщо вечірка –
дискотечне болото,
Де Маска,
схожа на порядне
лице,
прикриває пику
живоглота?
Тому що, майже
опівночі,
у в’язку містичну
пору,
треба знайти і знищити
Небезпечну
Потвору!

Трохи змінює Хрест
Мисливця,
який спокоєм і думками
міниться,
відчуває у натовпі
Дискотеки
Потойбіччя прихований
Реквієм.

Ось Вона –
Дівчина Краси
Неземної,
за нею тягнуться
шлейфом
наївні
залицяльники-герої…

Твердіє, гострішає
Хрест-Тату,
наче зроблений
із свяченої сталі…
Намагається від Красуні
Мисливець
відійти подалі:
Відчує Хрест Нечисту
Суть,
всі чотири його кінці
перевертня спалять,
Уб’ють.

А посеред людей таке
не годиться,
не можна
розкривати споконвічну
таємницю…

Нечиста сила Жертви
завжди
косити буде,
Пам’ятайте і гріха
стрежіться,
Люди!

До того ж
Красуня сама ще
не знає,
З якою силою
потаємною,
Несвідомо грає…

Думай, Мисливцю,
що робити далі –
Вже скоро
Опівніч
Полум’я Чорне
запалить…
Читає Мисливець
старовинні
Закляття,
щоб людей
від Нечестивого Багаття
Врятувати,
щоб
Зло приспати…

Ось дванадцятий
удар
дзвону церковного
у повітрі згас -
Розв’язка відкладається
на невизначений
час…


Мисливець,
у Прекрасну Неземну
Силу
Закохатись
Стережись!

Речитатив


Волога ніч,
Лише під мостом -
сухі ділянки,
Вирує свинцевий
потік,
Бетонний
блок,
блок
бетонний,
Бетонний
водостік...

Люмінесцентна
лампа
світить
Вогнем розсіяного
світла...

Дівчина за бетонним
блоком,
Неначе
за стійкою бара,
Промінчики
шоколадні
(їх надсилають
автомобільні фари)
По ній
пробігають.

"Що будете пити,
молодий чоловіче?" --

"Чорний кофе, вогненний,
гіркий!"

З'явились два кофейних
горнятка
із ароматом
пронизливим,

Кофе
подвійний,
або,
навіть -
кубічний...
На антрацитовому тлі -
кільця
концентричні.

Над кофейними
горнятками -
кофейні
метаморфози:
Дві "шапочки" - чорна
і рожева...
Рожева - надсолодка
добавка,
яка пронизує
щелепи,
мов розпечена
булавка...

П'ємо,
не поєднуємо рук,
але це -
брудершафт,
Солодкий амортизатор
моїх мук,
щоб від гіркоти
не згорнулась
душа...

Один ковток - і в горнятках
чорна
порожнеча...

Гіркоти нема,
Смаку Радар
мовчить,
Смак залишиться
зі мною
прокинусь коли...

"Буду чекати,
мабуть,
ще повернешся", - ніжний голос,
на медовий схожий,
Ось так жертвою стає
випадковий перехожий!

Самостійно
для себе генерую
Кошмар,
не знаю сам,
чому сказав:
"Тебе звуть Мара!" --

"Вгадав, прорахував,
Упізнав!
Цього разу тебе
омине
Подиху мого
Кошмар:

Зникли тимчасово
упириці,
перевертні - ведмеді,
Зараз моя іпостась -
Кофейна Леді!"


Щезає дощ,
і міст щезає,
голос лунає
між сном і яв'ю:
Шукай в інеті
"Кофейну Леді"!,

"Кофейну Леді"
Шукай в інеті!"

Невеличка поема - фентезі

***
Можливість Спасіння
Є
У Кожного.
***
Що може бути тяжче
клейма
«Безбатченко»,
Немов іржава коса,
клеймо це
Долі косить...

Вона була сирота-
демониця,
Пошепки її називали –
«збоченка»,
Інші демони поглядали
на неї
Скоса –
Сирота-демониця
Була нікчемна
упириця.

Бути Злом і тягнутись
До Добра,
Які для цього потрібні
Сили!
Вона не губила
людей,
Зло сердилось на неї,
Демони ледь
терпіли…

Офіційно вважалось,
Що Вона
Лише
Екстравагантна…
Навіщо Доля
розігрувала
Так довго
Непевну
Карту?

Демонів-порушників
Свої ж прирікали
На страту кілками
з осик,
Забагато їй вибачали:
Вона була
Носієм
Небувалої
Краси.

Ненавиділа
жорстокість,
Не проливала
кров…
Згодом вона ще нижче
«впала».
Почала
«Чинити
Добро!»

Для демона «Добро» -
це аж занадто круто.
Руйнувало її
Воно,
Знищувало демонічні
Атрибути.

Страчував її
Не притаманний
Нечистій силі
Хист:
Щезли
Роги, копита, хвіст.

Нелегка карма –
Схильність до Доброго
Вроджена…
Відбулось
«Жахливе» Переродження:
Земною Дівчиною
Стала Вона…

Перемоги не знає -
Із собою постійна
Війна.

Тіло її
Розчинилось в Етері,
Залишився тільки
Образ Чистого Янгола,
Небувалої Досі Краси,
Який оселився
У Небесній Сфері…

Колись Вона Була
Демоницею…

Іронічно - драматична
поема

Гот і Зварйована Ельфійка

Один юний гот
чи з морозу,
чи з передозу,
Потрапив у паралельний світ,
Йому послали
Дружній привіт…
Ельфійські Світи

***

«Світ Ельфійський цікавий та грішний,
Небезпечних чимало забав…
Ну який же ти, хлопче, потішний,
Із якої ти гілки упав?

Дамське Танго танцюєм,
прибулець,
Помилуйся - гарнюня яка!
Ні будинків у лісі, ні вулиць,
Б’є за скелями хвиля морська.


Срібний сміх розсипається
Дзвінко -
В кавалерів думки набакир…
Я – блондинка,
я – темна ельфійка,
Кругловуха,
до того ж – вампір!

Хоч знайомство безмірно коротке,
Вже в мені запалала любов,
Відчуваю твою
і п’янку, і солодку,
І шалену від пристрасті Кров!

Тільки крові я пити не стану,
Хоч жага переходить у сказ,
Не чіпатиму трунок жаданий,
Відмовляюсь зненацька і враз!

Амальгамою дикою
злити
Муку, розкіш і зло, і добро…
Мати змогу, нестямно
воліти –
І зректися бажання свого!

Ця відмова – болюча й поживна,
Ми харчуємось нею, це факт,
Це - вампірська любов перверсивна,
Темних ельфів кохання екстракт.

В Чорнім Небі – Смарагдовий блискіт,
Відмовляйся від Мрій Блекоти,
Темне Танго згасає Ельфійське,
У свої повертає Світи».

* * *

Бродить «ГОТ», видихає тривогу,
Він до себе не знає жалю:
«Я чаклунську шукаю дорогу,
Я Ельфійку-білявку люблю!

Чарівну відшукаю дорогу!
Я серйозно кажу, це не блеф:
Я не хочу зрікатись нічого,
Не для мене відречення кейф!»

Кохання –
летально небезпечне,
А його відсутність –
Тим паче!

Іо Саві – східний мислитель

***

Тисячі Вогників
Чаклування,
Небезпечних
у Чарівній Красі…
Обіцянка - Кохання,
Реальність - Сраждання,
І справжні усі, усі…

Що таке – «Справжнє Кохання?»
«Несправжнє кохання» – Яке?
Несправжнє,
це – коли страждання?
А, справжнє, -
легке, п’янке?

Чи «справжнє»,
чи «не справжнє»
Кохання –
Питання
Колюче, слизьке…

Кажуть – нема
такого питання,
Справжнє кохання –
буває
Будь-яке!

Існують сотні тисяч
відтінків
Душевного хвилювання,
І справжні вони –
Усі!
Якщо несправжнім
Назвуть те чи інше Кохання –
Його не існує зов-
Сім!

Шукаємо кохання,
Неспокій капості рече
під аком-
панементи
Тривог:
Адже ми визнаємо
лише
вишукані речі,
І відкидаємо
Мотлох!

«Несправжнє», чи «справжнє» -
Думкою у Всесвіт гайни:
орієнтиром обери
Лише – «Підходяще»,
А «Ні!» - прожени!

Є у кохання Світанок,
Є Вечір,
який вивергає
Занепаду Клич…
Буває кохання –
болюче Зрання,
Буває – сповнена
Вишуканих любощів
Ніч!

У Кохання
може бути рима – Страждання,
Споріднене слово – Полин…
Знайди
у Осота
Нектар Насолоди,
А Гіркоту - відкинь!

Досвід
рік за роком
знищує
Радість і Спокій.
Псують Кохання
сумнівів і підозри бацили,
Але щастить нам іноді
з коханою (коханим)
духовно зливатися
у Єдине Ціле!

Але нема ідеалу:
Для рівноваги…
у жодної із сторін
не вистачає відваги.

Злиття-Відторгнення
від натуги синє:
Яка половина
Яку половину
Поглине!?

Надовго у стосунках
не вистачає ідеалу:
Поглинений
бореться за свободу –
Аж до криміналу…

Сотні, тисячі відтінків
Болючого Кохання
перебирай,
А як знайдеш –
своєму візаві
Нектару
Хоч крапельку дай,
Пригощай…
Об’єднайтеся, хоч на мить,
у пару!

У цю невловиму
мить,
Щасливими будьте…
Кохайте, Любіть
Аж Цілу-Ціленну
Мить!

З чого починається Казка-Любов -
З Безумства Думок і Страждання?
Це:
Справжній Цілунок –
Основа Основ,
Свята Запорука
Кохання!

Частина 1

За мотивами японської народної казки

Дія перенесена в Карпати


Гори,
де кожний камінчик
знайомий,
а хлопець-горянин
чомусь заблукав.
Хто стежки заплутав,
дорогу украв?
Втрапив ти, хлопче,
на посміх попав…

Спи на камінні,
в місячнім світлі,
підступу квіти
щойно
розквітли,
вдихни аромат
і дивний палац
побач…

Хреститься хлопець,
творить молитви -
і вже не палац, тільки
храму руїни,
Чаклунського Сходу
стіни величні…

Озвися, хазяїне,
відпочити дозволь...
А двері розбиті -
сторожко зайшов.

В місячнім світлі
сріблом горить
павутиння,
вогнище згасле сховане
в тіні,
сиплються іскри, запалено
трут,
що ж, заночую
тут.

Ти спати
в храм прийшов,
чи що?
Тобі не дадуть
заснути,
Сили таємні своє
візьмуть...
Служниця храму
вже вийшла
в путь...

Сходами розбитими
із кімнати
верхньої
дівчина спускається,
писана
краса.

Чудернацький одяг,
хоч красивий
дуже,
у руках бандура,
може скрипка,
кобза?
Інструмент незнаний
зветься
«Сямісен».

Слухай, гість незваний,
музику чаклунську
поміж древніх
стін.

Частина 2

Як хочеться спати, а спати
не смій,
ось вже павутинка оплутала
шию
і душить ласкаво,
та хлопець встигає
дістати кинджал…

За ниткою нитку він різав
до ранку,
нарешті наважився
зброю здійняти
на дівчину ніжну -
враз хлинула кров.

«Що ти наробив!» - шепотіла
вона.
Мов срібний дзвіночок лунав
її плач.

Вона заховалась у верхній
кімнаті,
а хлопець внизу
ціпенів.

Вже ранок і можна, здається,
піти,
та хлопець по сходах
крутих
піднявся в таємну
кімнату,
та дівчину вже
не знайшов…

Лише на лежанці –
великий,
корявий, мов пень,
і страшенний павук…

Поранений,
дихає тяжко і очі
закрив…

Юнак знерухомів,
тремтіла рука,
та він павука
подолав…

Щез храм і відкрилась
дорога,
і голос почувся
дівочий дзвінкий:
«Спасибі, юначе -
ти волю сьогодні
мені дарував.»

І що там чекає,
що станеться далі…
ніколи дівчину
юнак не забуде.

1.

«Він облетів усі закапелки
Всесвіту»,
Так можна було б сказати,
якби Всесвіт
не був нескінченним…

Зупинись, перепочинь,
дивний чоловік,
чому і куди жене тебе
доля?

Десь у космічних нетрях,
де примари чорних дір
переплітаються
з примарами спалахів
наднових зірок,
його обпалений
корабель – човник
завмер,
закляк
перед жахливими фігурами:
Світлою і Темною.

2.

«Стій, чоловіче, скінчено
путь,
Долю свою обери.
Життя принади,
чи смерті лють?
Крок вирішальний
зроби».

Він мовчки
слухав голос долі,
З обличчям непорушним,
скам’янілим,
Хто був страшнішим – він,
Чи ті,
які його спинити
спромоглись?

Він вирішальний крок
Зробив,
ані ліворуч, ані праворуч -
Лише поміж
примар:
Між Світлою і Темною
Зробив!

Фігура Світла зникла –
Життя пішло,
залишилась лише
Фігура Темна,
Смерть її ім’я!

3.

«Не схаменувся, нема каяття –
Сам собі визначив страту!
Більше не вийде –
ні смерть, ні життя:
Нещасних жінок забагато!
Не спокушав,
уникав,
не чіпав,
Міг – не бажав обирати,
Серце їм краяв, души зминав,
За лиходійство – розплата!
Пестила Доля тебе до пори,
Далі – несила терпіти…
той,
хто Кохання відкинув дари,
Права не має
жити!

Сіре, безсиле, зім’яте
фуфло*
Вмієш
лиш біль завдавати,
Ти – дарувати не здатен
Тепло,
Ти – не спроможен
кохати!»

Він посміхнувся майже
непомітно, сумно,
Він зазирнув в провалля чорні
і бездонні
Черепа
сліпучо-білого
І враз -
Смерть застогнала глухо,
затремтіла,
На
гострі
на
коліна
перед ним
зненацька впала, заридала
глухо,
У страшних корчах битись
почала,
Вона пізнала раптом,
що то значить –
Кохання Невзаємне
і Любов Нещасна.

(У ці хвилини самокатувань
зникало і з’являлось враз
видіння,
Красуні неземної,
може Смерть
Колись і десь
була
Богинею Кохання!?)

Р. S.

Знову летить
між проклятих світів,
Єдину кохану шукає,
Буде колись і він не один,
Сумнівів жодних не має…

P. P. S.

У світовій круговерті
Лунає
ізнов
та ізнов
Ревіння / Хрипіння
розпачливе
Смерті,
Яка пізнала
(а може згадала),
Нещасне
Кохання,
Нещасну
Любов…
……………….
*жаргонізм

За народними мотивами.



" Де блукала ти

протягом ночі,

Мов примара,

додому прийшла,

Чом замріяні очі

дівочі

Стали наче холодна

зола!?" --

" Танці … зовсім …

позбавили … тями"… --

" Не дури хвору матір,

не смій!" --

"Файний… пан… проводжав…

мальований"… --


"То не пан! То – облудливий

Змій!

" Доню, доню,

дитина кохана..,

Я красива була

молода,

Я любила

негідника-пана,


І спливало життя,

як вода.

Він дівчат молоденьких

морочить,

Ненаситний пекельний

ласун,

Він потроху виснажує,

точить,

Як вино, випиває

красу…

Він – потвора,

гріхами покрита,

Він катує чужого,

свого"… --

" Та не вийшло мене

спокусити,

Не зумів,

я здолала його!

…Ми зійшлись у смертельнім

двобої,

Між потворних кружляли

тіней,

Скаженів темний ліс,

божеволів,

Танцювали ми

хоро* смертей.


Обпікали вмовляння

та зваби,

Що дівчат на погибель

ведуть,

Та вони не змогли

подолати

Оберіг мій –

“ Ненависть і Лють”!

Чорним Огнем спокуса

палала,

Насувалась

Стіна Вогняна,


Та Ненависть спокусу

здолала,

Нечестивця спалила

вона!

…До чаклунських поселень

ходила,

Вчилась там

не коритись йому…

Я хотіла, зуміла

і вбила!

І за вбивство

я Кару прийму!" --

" То не вбивство,

зробила ти благо,

Хай розвіється

чорний дурман:

Він – твій батько!" --

"Не батько ніякий!


Справжній батько –

відлюдник Іван!


Ви із батьком

жили у любові,

У любові

зростала і я,

А чаклун - заморочив,

знедолив,

Затуманилась

пам'ять твоя,

Та розчавлена згуби

змія!

Чорна кривда не мучить,

не душить,

Повертається щастя

назад,

Відновляються скривджені

душі

Заморочених

бідних дівчат.


Об’єднається

наша родина,

Прийде батько,

розвіє біду..,

Рідний дім я навіки

покину,

У обитель жіночу

піду:

Відворотне закляття

не зняти -

Вже зійшла

нещаслива зоря,

Я ніколи не зможу

кохати,

Це – спокута,

це – Кара моя!"
___________
* ХОРО – народний танок-хоровод.