Я не люблю, коли по комусь дзвони.
Не стомлююсь ніколи від життя.
Я не люблю себе у всі сезони,
Як пісня не вдається до пуття.

Мене від циніків відвертих вивертає,
Не вірю я в захопленість, а ще -
Коли чужий мої листи читає
Чи зазирає в них через плече.

Я не люблю, коли наполовину,
Чи на півслові змовкли, як почув.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів впритул.

Ненавиджу плітки у виді версій,
Сумнівних почестей отруєну імлу,
Або, коли навмисно проти шерсті,
Або, коли залізом - і по склу.

Я не люблю упевнених без міри -
Нехай відмовлять гальма і мені!
Що слово честь забули лицеміри,
За честь вважають жити у брехні.

Коли я бачу зламаних безкрилих,
То їх мені нітрішки не шкода -
Я не люблю ні ґвалту ні безсилля,
А жаль лише розп’ятого Христа.

Я не люблю себе, коли боюся,
І прикро ще, коли невинних б‘ють,
Я не люблю, коли залазять в душу,
Ненавиджу тим більше, як плюють.

Я не люблю манежі і арени -
На них мільйон міняють на дрібні,
Й нехай попереду якісь великі зміни,
Любові це не викличе в мені.

02.08.2021

В королівстві, де все тихо і мирно,
Де ні війн, ні катаклізмів, ні бур,
Десь узявся дикий вепр неймовірний -
Може, буйвіл, може, бик, може, тур.

Сам король мав печію, також астму,
Та ще й кашель лютий ледь його не добив, -
A тим часом нечестивець смугастий
Їв одних, а інших в ліс волочив.

Видає тоді король три декрети:
"Звіра знищити пора нанівець!
А хто наважиться на це, у кареті
Ще й принцесу повезе під вінець".

І в зневіреній до краю державі -
Як увійдеш, навскоси й навпростець -
У зажурі відчайдух жив недбалий,
Кращий з кращих, та опальний, стрілець.

На долівці розляглись люди й шкури,
То співали, то мед-пиво пили -
Засурмили у дворі трубадури,
Хап стрільця - і у палац повели.

Там король йому прокашляв: "Не буду
Я мораль тобі читати, стрілець, -
Та коли застрелиш ти чуду-юду,
То й принцесу поведеш під вінець".

A стрілець: "Так це хіба нагорода?!
Краще взяв би я портвейну відро!
А принцесу під вінець - не погоджусь,
Бо помножу звіра й так на зеро!"

A король: "Кажу тобі, годі!
A як ні, то запру тебе в тюрму!
Королівського вона усе ж роду!.."
A стрілець: "Та хоч убий - не візьму!"

І допоки з ним король сперечався,
Зжер жінок ну майже всіх і курчат
І до замку короля підібрався
Вищезгаданий вже бик-супостат.

Що ж, забрав стрілець портвейн із собою,
Чуду-юду вмить поклав - і, на сміх,
Вкрив принцесу з королем ще й ганьбою -
Хоч опальний, та усе ж кращий всіх.


30.07.15

Перед тим, як в закордони
Ти майнеш, то вчиш закони -
Але це ще не біда, -
Бо у складі делегацій
З вами їде фацет штатний -
Просто набрида.

А за місяць подорожній
Інструктаж проходить кожен -
Як проводити там дні:
Щоб чим менше зловорожих,
Навіть просто перехожих
Аби - ні-ні-ні!

...У Парижі фацет штатний
Познайомився так знатно:
"Я сусід ваш - Никодим.
Додаткові вів заняття,
Із Бобруйська мама й тато,
З вами їхав я сюди".

Довести щоб непричетність,
Зберігав свою секретність,
Помагав нам зусебіч:
Він тепер по роду служби
Цінував зі мною дружбу
Просто день і ніч.

На екскурсію по Риму
Я пішов - без Никодиму:
Він всю ніч писав - заснув, -
Та дізнався, фацет штатний
Був колись боксером знатним -
І - не ризикнув.

На сніданки і обіди
Він за мною всюди слідом, -
Мов не має інших справ.
Зазирнув якось я швидко
В записник його, хоч гидко -
Ледве дочитав!

Він писав - таке от стерво! -
Наче я в Парижі меру
Пригрозив, що нападу,
До жінок, мовляв, прихильний
І піддатись впливу схильний
Ніби Заходу...

Та цей фацет у безумстві
Запідозрить і в шпигунстві!..
Ви прикиньте - що тоді?
Не побачу я й до скону
Колізей і пантеони -
Аж до холодів!


27.04.2015

Удар, удар, іще удар, і знов удар - і от
Борис Будкеєв (Краснодар) проводить аперкот.
Він притиснув мене в кутку, заледве я утік,
Ось - аперкот, і я хитнувсь, подумав, що гаплик.

І думав Будкеєв і в щелепу бив:
"Мені це найкращий в житті позитив!"

Суддя рахує до "семи", а я немов на дні,
Встаю, пірнаю зверху вниз, і бали йдуть мені.
Неправда, наче б на фінал я сили приберіг, -
Не варто ставити фінгал і бити навідліг.

Та думав Будкеєв і в корпус гатив:
"Мені це найкращий в житті позитив!"

В трибунах крик навперебій: - Ату, він боягуз!.. -
Будкеєв лізе в ближній бій, я до канатів трусь.
Та він проліз - він сибіряк, настирливі вони.
І я сказав йому: - Дивак! Втомився, відпочинь!

А він не почув, лиш мене возвістив,
Що це є найкращий в житті позитив.

А він все б'є - здоровий чорт! Ой, не було б біди.
Та бокс - не бійка, тільки спорт відважних і т. д.
Ось він ударив раз, два, три - і сам позбувся сил.
Підняв ту руку рефері, якою я не бив.

Бо скільки б ти, дурню, кого б не гатив,
Утямиш запізно, що це - негатив.


20.04.2015

Я любив з жінками загравати:
Мав нову заледве не щодня, -
І любили люди жартувати,
Що мені усі – чи не рідня.

На вузькій занедбаній стежині
Поряд з морем – з цим ти не жартуй –
Я зустрів одну із них - богині
Не стояли й поряд – це врахуй.

А вона – широкої натури,
А у неї – нарозпаш душа,
А у неї – суперська фігура, -
А в кишені в мене – ні гроша.

Ну а ій - лише простенький перстень;
Чи у ресторан моднячий в масть, -
І тоді без жодних заперечень
Всю себе тобі на ніч віддасть.

«Я тобі, - вона сказала, - Вася,
Найдорожче, що лиш є, віддам!..»
Я сказав: «Сто баксів», – зацвіла вся, -
«А дорожче – з другом, а не сам!»

О, жінки – неначе злі кобили:
Дибки стала враз! – і понесла!..
Вдрузки з нею глечики побили
І вона образилась, пішла.

…Через місяць – мовби й не бувало,
Через місяць знов прийшла вона, -
А у мене враження цікаве,
Що її влаштовує ціна!


09.04.2015

Я волав: «Чи ви не очманіли?
Впав додолу шаховий престиж!»
В управлінні спортом зрозуміли:
«Ну, прекрасно - ти і захистиш!

Та врахуй, що Фішер – він яскравий,
Спить, буває, з дошкою, а вдень
Грає дуже чисто, як "в ударі"…»
Я ж не згоден, що йому не пара,
В мене у запасі хід конем.

О, моя мускулатура,
Потиск сильної руки.
Гарно вирізьблені тури,
Дерев’яні пішаки.

Футболіст мені порадив: «Не хвилюйся, —
До гравців таких ніхто не звик.
Ти за центр не бійся, не турбуйся,
А пасуй по краю – і гаплик!..»

Я на стадіон – на стометрівку,
І у баню - так вагу зігнав,
Що в хокей зіграв чи не на рівних…
Не чекає він цього, наївний —
А то враз без мата би програв!

О, мої міцні долоні,
Сильні мускули спини.
О, мої арабські коні
Та із Африки слони.

«Не спіши і, головне, не горбся, —
Так боксер порадив, тренер мій, —
В ближній бій не лізь, працюй у корпус.
Пам’ятай, коронний твій – прямий».

Тут корона шахова на карті,
Від поразки він не утече.
Ми зіграли з Талем десять партій
В преферанс, в очко і на більярді.
Таль сказав: «Такий не підведе».

О, рельєф мускулатури!
Дельтовидні – глянь, міцні.
Що мені легкі фігури,
Коні ці і ці слони.

І в буфеті тихо, під секретом,
Кухар заспокоїв: «Та забий,
Ти з таким чудовим апетитом
Проковтнеш усіх його коней!

Із собою набери шампурів,
Харчування – головне, старий.
Та не їж оці важкі фігури,
Бо для шлунку ті фігури – бздури.
А слони згодяться на шашлик».

(Як попереду дорога дальня,
То харчів побільше у рюкзак
І на двох готуй пиріг пасхальний:
Шифер цей – хоча і геніальний, —
Та поїсти, певно, теж мастак!»)

Буде тихо все і глухо,
А на всякий там цейтнот
Пригодиться сила духу
І красивий аперкот.

Не скажу, що все вдавалось гладко,
Анонімки ще були, дзвінки.
Знайте, в мене з нервами - порядок,
Тільки засвербіли кулаки.

Ледь не налякали вчора зранку:
«Фішер лівою ногою залюбки
Шахову машину Капабланки
Рознесе, як іграшковим танком…»
То дурня! у мене - їжаки!

Нас так просто не здолати -
Честь корони над усе.
Пішаком я ляжу спати,
А прокинуся – ферзем.


30.03.2015

Десять тисяч - і всього один забіг
зостався.
І зненацька наш Бєскудніков Олег
зазнався.

Каже: "Хворий, бюлетеню, впав із сил!" -
і згинув.
Ось тоді мене наш тренер попросив -
біжи, ну!

Я ж на довгій на дистанції помру -
не охну.
Пробіжу, можливо, тільки перший круг -
і здохну!

Та суворо тренер: Федю, ти допе-
трай, зможеш!
Каже, волю варто мати лиш до пе-
ремоги.

Воля волею, як сили, мов у двох!
Я постарався -
І на десять тисяч рванув, як на п'ятсот, -
Та здався.

І підвів усіх - та я ж попереджав! -
не чули.
Що пробіг всього два кола і упав...
Жалкую.

І наш тренер, екс- і віце-чемпіон
ОРУДа,
Не пускати став мене на стадіон,
іуда!

З ним ще вчора ми пили, як братани,
до ранку,
А тепер кричить: "Замінюй ковзани
на санки!"

Шкода тренера - він тренер хоч куди...
Ну, Бог з ним -
До класичної я взявся боротьби
і боксу.

Перестав я сумніватися в собі,
будь певен -
Раптом стали ввічливі зі мною всі -
і тренер.


26.09.2012

Життя скінчив трагічно хто - той істинний поет,
А в точний термін - то у повній мірі.
На цифрі 26 один ступив під пістолет,
А інший - під петлю́ у "Англетері".

А в тридцять три Христу - він був поет, він говорив:
"Не убивай! А як уб'єш, знайду тебе і в чумі..."
Йому - в долоні цвяхи, щоб чогось не сотворив,
Щоб не писав і ні про що не думав.

Як чую цифру 37 – злітає з мене хміль,
І зараз - наче холодом війнуло:
Під цифру цю і Пушкін підгадав собі дуель
Й ліг Маяковський скронею на дуло.

Зупинимось на цифрі 37. Підступний Бог -
Питання він поставив просто ру́ба.
Лягли на цьому рубежі і Байрон, і Рембо,
А нинішні - не врізали ще дуба.

Дуель не відбула́ся ще, та це не новина,
Хоч розіп'яли в тридцять три не сильно.
А в тридцять сім - не кров, та що там кров - і сивина
Лиш забруднила скроні непомильно.

Застрелитися страшно, так? У п'ятки аж душа?
Терпіння, психопати і кликуші!
Поети ходять п'ятками по лезу у ножа,
Порізавши до крові босі душі!

В слові "довгошиї" наче літери дві "і".
Поета вкороти! - це очевидно.
І ніж у нього, та щасливий він висіти на вістрі,
Зарізаний за те, що був незгідним.

Шкодую вас, прихильники фатальних дат і цифр!
Стомились, як наложниці в гаремі:
Життєвий термін збільшився - то, може, і оцим
Ще не пора поетам, хто не в темі!

Так, правда, шия довга - як приманка для петлі,
Мішень для стріл і груди, не перечу.
Завдячують не датам ті безсмертні, що пішли,
То й ви, живі - не прагніть в порожнечу!


28.10.2011

Ось і все, я покинув Росію!
І дівчатка мої у сльозах.
Бо тепер я насіннячко сію
На чужих Єлисейських полях.

Ляпнув хтось у трамваї на Прєсні:
«Та нема, він змотався, не плач!
Ось тепер хай чужинцям цю пісню
Пише там про Версальський палац!»

Чую ззаду уривки я реплік:
«Та не той, той поїхав - спитай!»
«Ах, не той?» - і штовхають під ребра,
І в таксі на колінах сидять.

А той, з котрим сидів в Магадані, -
З громадянської кореш війни, -
Каже, що я пишу йому: «Ваня!
Сумно, Ваня, мені тут кранти!»

Я просився вернутись ще влітку,
Я навколішки ледь не ставав…
Та брехня! Не повернусь нізвідки,
Бо нікуди і не виїжджав.

А хто повірив – тримайте в дарунок,
Щоб хороший фінал, як в кіно, -
Вежу Ейфеля зразу в пакунок!
А на здачу – заводи Рено!

Я сміюсь, я вмираю від сміху.
Як повірили цьому бруду?
Не хвилюйтесь, я не поїхав.
І не надійтеся - далі тут буду!


25.03.2011

Я гуляв якось раз по столиці - і
Хуліганам двом здачі так дав,
Що потрапив за це у міліцію,
Де побачив її - і пропав.

Що вона там робила, білявочка,
Мо', за паспортом мусила йти -
Закохався у неї я палко так...
Й захотів чим скоріш віднайти.

Йшов за нею – під’їзд запримітив і
Що сказати мав? - я ж - хуліган...
Все ж красуню покликав я, випивши,
В привокзальний один ресторан.

Ну, а їй посміхались на вулиці -
Ревнував я, ледь матом не гнув, -
Одному навіть врізав по вилиці
Лиш за те, що він їй підморгнув.

Я ікрою млинці їй намащував
І було досхочу на столі, -
Я ж піснями її навіть влещував!
Хіт замовив тоді - «Журавлі».

Обіцяв їй до ранку до самого
І повторював знову і знов:
"Та ж не крав цілих п'ять днів ні в кого я,
О, моя незабутня любов!"

Говорив, що життя все – загублене…
І не знав, чи повірить сльозам, -
"Зрозуміла я, - стиха вона мені, -
Що ж, себе вам дешевше віддам".

Навідліг вдарив я в біле личенько, -
Закипіла розбурхана кров:
Ось чому у міліцію кликали
Мою першу гарячу любов...


19.01.2011

В той вечір не співав, не пив -
Лише на неї я дививсь.
Так можуть діти, так можуть діти.
Та той, котрий із нею був,
Сказав, щоб я її забув,
Сказав, щоб я її забув, -
Мені не світить.

Той, хто раніше з нею був, -
Про гальма взагалі забув,
Я пам'ятаю - я був не п'яний.
Коли ж я вирішив іти,
Вона спитала: «Ти куди?»
Вона сказала: "Не іди,
Ще надто рано!"

Й той, хто раніше з нею був,
Мене, як видно, не забув, -
І якось в осінь, доволі пізню -
Я з другом йду, дивлюсь - стоять, -
Вони стояли мовчки в ряд,
Вони стояли мовчки в ряд -
Їх було вісім.

Зі мною - ніж, подумав: все ж
Мене так просто не візьмеш, -
Тримайтесь, гади! Тримайтесь, гади!
Життя за так вам не віддам,
Ударю спершу вас я сам,
Ударю спершу вас я сам -
І дам вам ради.

Й той, хто раніше з нею був, -
Цю справу круто завернув,
Цілком серйозно і надто грізно.
На карку хтось мені завис, -
Валюха крикнув: «Бережись!»
Валюха крикнув: «Бережись!» -
Та було пізно.

Я відповів за все вперед.
Є й у в'язниці лазарет, -
Я там валявся, я там валявся.
Хірург всього мене латав,
«Тримайся, брат!» - мені казав,
«Тримайся, брат!» - мені казав, -
І я тримався.

Розлука миттю пронеслась,
Вона мене не діждалась,
Та я прощаю, її - прощаю.
І, хоч всі пристрасті вляглись,
Того, хто з нею був колись,
Того, хто з нею був колись, -
Не вибачаю.

І, хоч всі пристрасті вляглись,
Йому, хто з нею був колись,
Йому, хто з нею був колись, -
Я пригадаю!


14.01.2011