Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні в клітці звуки соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
коли вручали мамі квіти...
У неї син пішов за небокрай,
а вороття немає звідти.
Я бачила, як плаче генерал,
які прозорі в нього сльози.
Цю людяність звела б на п’єдестал
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.
Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
Я з вами на коні,
А перед ним нечувано
Бринить життя в борні.
Пітьма горить і падає,
Рипить канатний блок,
Весну передбачаючи,
Бабак дає урок.
Гаврило патріотом був,
І в молоді буремні роки
Він в Київ на майдан махнув
Він за майбутнє України
Потужно, як титан, стояв,
І, щоб прогнать злочинну владу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Володимир Висоцький. Міський романс (переклад з російської)
Хуліганам двом здачі так дав,
Що потрапив за це у міліцію,
Де побачив її - і пропав.
Що вона там робила, білявочка,
Мо', за паспортом мусила йти -
Закохався у неї я палко так...
Й захотів чим скоріш віднайти.
Йшов за нею – під’їзд запримітив і
Що сказати мав? - я ж - хуліган...
Все ж красуню покликав я, випивши,
В привокзальний один ресторан.
Ну, а їй посміхались на вулиці -
Ревнував я, ледь матом не гнув, -
Одному навіть врізав по вилиці
Лиш за те, що він їй підморгнув.
Я ікрою млинці їй намащував
І було досхочу на столі, -
Я ж піснями її навіть влещував!
Хіт замовив тоді - «Журавлі».
Обіцяв їй до ранку до самого
І повторював знову і знов:
"Та ж не крав цілих п'ять днів ні в кого я,
О, моя незабутня любов!"
Говорив, що життя все – загублене…
І не знав, чи повірить сльозам, -
"Зрозуміла я, - стиха вона мені, -
Що ж, себе вам дешевше віддам".
Навідліг вдарив я в біле личенько, -
Закипіла розбурхана кров:
Ось чому у міліцію кликали
Мою першу гарячу любов...
19.01.2011
http://www.youtube.com/watch?v=4dRWUsyFh4E&feature=player_detailpage#t=10s
http://www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=i-UvoDhhpqk
Текст оригіналу для ознайомлення:
Городской романс ♫ ♩ ◡
Я однажды гулял по столице - и
Двух прохожих случайно зашиб, -
И, попавши за это в милицию,
Я увидел ее - и погиб.
Я не знаю, что там она делала, -
Видно, паспорт пришла получать -
Молодая, красивая, белая...
И решил я ее разыскать.
Шел за ней - и запомнил парадное.
Что сказать ей? - ведь я ж - хулиган...
Выпил я - и позвал ненаглядную
В привокзальный один ресторан.
Ну а ей улыбались прохожие -
Мне хоть просто кричи «Караул!» -
Одному человеку по роже я
Дал за то, что он ей подморгнул.
Я икрою ей булки намазывал,
Деньги прямо рекою текли, -
Я ж такие ей песни заказывал!
А в конце заказал - «Журавли».
Обещанья я ей до утра давал,
Повторял что-то вновь ей и вновь:
«Я ж пять дней никого не обкрадывал,
Моя с первого взгляда любовь!»
Говорил я, что жизнь потеряна,
Я сморкался и плакал в кашне, -
А она мне сказала: «Я верю вам -
И отдамся по сходной цене».
Я ударил ее, птицу белую, -
Закипела горячая кровь:
Понял я, что в милиции делала
Моя с первого взгляда любовь...
© Владимир Высоцкий. Текст, музыка, 1963
© Владимир Высоцкий. Исполнение, 1964
http://www.wysotsky.com/1058.htm?272
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Мене порівняли з Шекспіром"
