Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
Обрубала всі кінці, та в воду.
Ще цвяхи залізні не забиті
у труну соснової колоди.
Витягнула біль із серця глею,
залишила пустці вільне місце.
Разом з самотиною своєю
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.
Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
Те, що назовні рветься.
Те, чим обох обдарувала ніч.
Від чого на душі так затишно і тепло,
Що знову кличе летіть навстріч
Одне одному. І то не гріх,
Що станеться між вами,
Що не вдається відтворить словами...
Не хочеться чомусь їй говорити.
Нутро холодне і холодні ритми,
То ж невідомо, що в небесній склянці?
Коктейль ігристий у флюте-фужері?
Нам, мабуть, не дано дізнатись вчасно.
Міркуємо...і каганець не гасне.
Тримався за вітер якщо налетить
Вітру казав що відносить ген
”Ось куди я би гайнув у цей день“
Знаю що ти присутній зі мною весь час
Знаю що ти присутній зі мною весь час
О гірська весна кохання
у серці лють пригріло,
та на поталу не віддам
лихому душу й тіло.
Ти хто такий, і звідкіля —
чорт з табакерки, наче?
Як носить праведна земля
весна сприймається як травма.
Зима - це певна усталеність,
це скрижанілість свідомості,
коли на бурульках повисає
мудрість віків,
коли на полотнах снігу
пишуться поеми.
Білий аркуш паперу -
Дивочуд кистеперий,
Поле мінне. Там спалені нерви
В німоті нищать власні гріхи.
А каміння ще доста.
І життя запалає зорею –
Ще когось поцілую, когось обійму,
Але ти вже не станеш моєю.
Коли Місяць на Землю впаде
І до неба злетять океани –
Все на світі тоді стане скрізь і ніде,
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Володимир Висоцький. Про дикого вепра (переклад з російської)
Де ні війн, ні катаклізмів, ні бур,
Десь узявся дикий вепр неймовірний -
Може, буйвіл, може, бик, може, тур.
Сам король мав печію, також астму,
Та ще й кашель лютий ледь його не добив, -
A тим часом нечестивець смугастий
Їв одних, а інших в ліс волочив.
Видає тоді король три декрети:
"Звіра знищити пора нанівець!
А хто наважиться на це, у кареті
Ще й принцесу повезе під вінець".
І в зневіреній до краю державі -
Як увійдеш, навскоси й навпростець -
У зажурі відчайдух жив недбалий,
Кращий з кращих, та опальний, стрілець.
На долівці розляглись люди й шкури,
То співали, то мед-пиво пили -
Засурмили у дворі трубадури,
Хап стрільця - і у палац повели.
Там король йому прокашляв: "Не буду
Я мораль тобі читати, стрілець, -
Та коли застрелиш ти чуду-юду,
То й принцесу поведеш під вінець".
A стрілець: "Так це хіба нагорода?!
Краще взяв би я портвейну відро!
А принцесу під вінець - не погоджусь,
Бо помножу звіра й так на зеро!"
A король: "Кажу тобі, годі!
A як ні, то запру тебе в тюрму!
Королівського вона усе ж роду!.."
A стрілець: "Та хоч убий - не візьму!"
І допоки з ним король сперечався,
Зжер жінок ну майже всіх і курчат
І до замку короля підібрався
Вищезгаданий вже бик-супостат.
Що ж, забрав стрілець портвейн із собою,
Чуду-юду вмить поклав - і, на сміх,
Вкрив принцесу з королем ще й ганьбою -
Хоч опальний, та усе ж кращий всіх.
30.07.15
Оригінал: Владимир Высоцкий "Про дикого вепря" (http://www.bards.ru/archives/part.php?id=15636)
Про дикого вепря
Владимир Высоцкий
В королевстве, где все тихо и складно,
Где ни войн, ни катаклизмов, ни бурь,
Появился дикий вепрь огромадный -
То ли буйвол, то ли бык, то ли тур.
Сам король страдал желудком и астмой,
Только кашлем сильный страх наводил, -
А тем временем зверюга ужасный
Коих ел, а коих в лес волочил.
И король тотчас издал три декрета :
"Зверя надо одолеть наконец!
Кто отчается на это, на это,
Тот принцессу поведет под венец".
А в отчаявшемся том государстве -
Как войдешь, так сразу наискосок -
В бесшабашной жил тоске и гусарстве
Бывший лучший, но опальный стрелок.
На полу лежали люди и шкуры,
Пели песни, пили мёды - и тут
Протрубили во дворе трубадуры,
Хвать стрелка - и во дворец волокут.
И король ему прокашлял : "Не буду
Я читать тебе морали, юнец, -
Вот, если завтра победишь чуду-юду,
То принцессу поведешь под венец".
А стрелок : "Да это что за награда?!
Мне бы - выкатить порвейна бадью!"
Мол, принцессу мне и даром не надо, -
Чуду-юду я и так победю!
А король : "Возьмешь принцессу - и точка!
А не то тебя раз-два - и в тюрьму!
Ведь это всё же королевская дочка!.."
А стрелок : "Ну хоть убей - не возьму!"
И пока король с им так препирался,
Съел уже почти всех женщин и кур
И возле самого дворца ошивался
Этот самый то ли бык, то ли тур.
Делать нечего - портвейн он отспорил, -
Чуду-юду уложил - и убег...
Вот так принцессу с королем опозорил
Бывший лучший, но опальный стрелок.
1966
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
