Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Редакція Майстерень (1963)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі


Так, власне, Яно, і йдеться про спільну для тих чи тих явищ вібрацію, строгу відповідність тому чи тому відчуттю і частоти...
Поезія в наших авторських трудах є, по суті, образотворенням чи, скоріше, у більшості випадків, образовідтворенням. І точність цього процесу,нмсд, зазвичай все і вирішує. А точність - це і завжди потрапляння в ціль, в нашому випадку, думаю, в образ, але не тільки в образ, ще і в ідею образу, бо образ, кожен образ, також багаторівневий, і робить його таким саме ідея, закладена в нього. І це вже простір, і виміри. І це все формує і супроводжує енергія.
Ось, наприклад, - чи то йдеться про спостереження астрологів за світилами, чи про використання спектрометрів фізиками у прикладних завданнях, але давно зауважено, що кожен елемент, а звідси, і кожна сполука, мають суто своє випромінення, свою вібрацію, свою енергію - і в цьому випадку, виміри, приладне "чуття" енергії на відстані вельми близьке, як на мене, з поетичним потраплянням в образи - бо будь що, про що ми говоримо, має свою енергію, свою енергетику. Думаю, можна однозначно стверджувати те, що саме точність слова, створює його реальний енергетичний зв'язок, а часто і резонансний зв'язок, із реальним ж бо й образом (предметом, явищем) у просторі і в часі. Тому можемо говорити й про енергію самого поетичного слова, енергетику рядка, поезії в цілому - через точність потрапляння в реальний образ, а отже, і в енергетику образу.
І основне, як на мене, поєднання реального образу із словом поетичним (і не тільки поетичним) відбувається в обсязі ідеї. Ідеї - як спільного підґрунтя, спільної основи образу (реального предмета, явища, тощо) і відповідних поетичних (словесних) означень,

В контексті всього сказаного є сенс додати, що багато джерел повідомляють нам про строгу відповідність цих самих живих ідей вібраціям.
Чи це йдеться про звуки, чи про кольори, чи про інші речі, котрі так чи так породжуються більш спільними ідеями, але маємо строге правило - життя розвивається від нижчого до вищого, в тому числі, від нижчих до вищих частот, до вищої енергії всього і вся живого.
Одним із строго наукових доказів цього правила є, скажімо, ... наше темне, вкрите зорями небо. Чому воно темне, якщо в небі така кількість зірок, що їхнє світло мало би вночі нам створювати новий день? Як виявилося - світло в космосі не гасне, воно просто змінює свою частоту, і так, як наш Всесвіт стрімко зростає, то світло збільшує свою частоту і енергетику, виходячи в невидимий, горішній діапазон, надфіолетовий спектр.
Якби ж Всесвіт гинув, і згортався, то небо стало би в якийсь момент червоним, і інфрачервоним, спалюючи все і вся, хоча і промінням значно нижчої за ультрафіолетове енергетики...

Тож коли ми в мистецькому процесі хочемо досягнути максимальної точності, то маємо технічно навчитися контролювати такі ланцюжки побудов.
Кольори, звуки, будь-які творчі елементи, складаються в полі, в обсязі, в межах творчої ідеї, чи узагальненого замислу, котрий реально вібрує в авторі, і це поле обов'язково має свою, як загальну частоту, так і частоту окремих елементів-складових, і воно формуватиме цілком логічний кінцевий результат, і в строгій залежності від того, наскільки точно ми оперуватимемо в собі чуттям частот.

Поезія в наших авторських трудах є, по суті, образотворенням чи, скоріше, у більшості випадків, образовідтворенням. І точність цього процесу,нмсд, зазвичай все і вирішує. А точність - це і завжди потрапляння в ціль, в нашому випадку, думаю, в образ, але не тільки в образ, ще і в ідею образу, бо образ, кожен образ, також багаторівневий, і робить його таким саме ідея, закладена в нього. І це вже простір, і виміри. І це все формує і супроводжує енергія.
Ось, наприклад, - чи то йдеться про спостереження астрологів за світилами, чи про використання спектрометрів фізиками у прикладних завданнях, але давно зауважено, що кожен елемент, а звідси, і кожна сполука, мають суто своє випромінення, свою вібрацію, свою енергію - і в цьому випадку, виміри, приладне "чуття" енергії на відстані вельми близьке, як на мене, з поетичним потраплянням в образи - бо будь що, про що ми говоримо, має свою енергію, свою енергетику. Думаю, можна однозначно стверджувати те, що саме точність слова, створює його реальний енергетичний зв'язок, а часто і резонансний зв'язок, із реальним ж бо й образом (предметом, явищем) у просторі і в часі. Тому можемо говорити й про енергію самого поетичного слова, енергетику рядка, поезії в цілому - через точність потрапляння в реальний образ, а отже, і в енергетику образу.
І основне, як на мене, поєднання реального образу із словом поетичним (і не тільки поетичним) відбувається в обсязі ідеї. Ідеї - як спільного підґрунтя, спільної основи образу (реального предмета, явища, тощо) і відповідних поетичних (словесних) означень,

В контексті всього сказаного є сенс додати, що багато джерел повідомляють нам про строгу відповідність цих самих живих ідей вібраціям.
Чи це йдеться про звуки, чи про кольори, чи про інші речі, котрі так чи так породжуються більш спільними ідеями, але маємо строге правило - життя розвивається від нижчого до вищого, в тому числі, від нижчих до вищих частот, до вищої енергії всього і вся живого.
Одним із строго наукових доказів цього правила є, скажімо, ... наше темне, вкрите зорями небо. Чому воно темне, якщо в небі така кількість зірок, що їхнє світло мало би вночі нам створювати новий день? Як виявилося - світло в космосі не гасне, воно просто змінює свою частоту, і так, як наш Всесвіт стрімко зростає, то світло збільшує свою частоту і енергетику, виходячи в невидимий, горішній діапазон, надфіолетовий спектр.
Якби ж Всесвіт гинув, і згортався, то небо стало би в якийсь момент червоним, і інфрачервоним, спалюючи все і вся, хоча і промінням значно нижчої за ультрафіолетове енергетики...

Тож коли ми в мистецькому процесі хочемо досягнути максимальної точності, то маємо технічно навчитися контролювати такі ланцюжки побудов.
Кольори, звуки, будь-які творчі елементи, складаються в полі, в обсязі, в межах творчої ідеї, чи узагальненого замислу, котрий реально вібрує в авторі, і це поле обов'язково має свою, як загальну частоту, так і частоту окремих елементів-складових, і воно формуватиме цілком логічний кінцевий результат, і в строгій залежності від того, наскільки точно ми оперуватимемо в собі чуттям частот.

ні не згодна. частоти фізичні не можна ототожнювати з частотами невидимих субстанцій, тобто поетичними "флюїдами" це різні речі. фізичне - матеріальне, а поетичне - ні. тут тільки вчаться вимірювати там енергетику душі і т. п. тому судити про частоти тонких матерій нематеріального, зарано.

друге. якщо брати до уваги таки енергію творення. тут по суті говорилося про те, що поезія є високою, коли творять високі особистості. тому знову повторю, що ні, не обов'язково. як і те, що високі внаслідок власного невміння можуть створити низький примітив. а все тому, що при поєднанні слів відбувається перетворення однієїі виникнення геть іншої енергії. грубо кажучи - на - дає +)), тобто тонкі енергетичні реакції, на зразок хімічних).
раз воно так є, бо так воно і є, іце доводять власним досвідом самі поети( див про видатних вище), то не можна казати, що позитивна чи негативна енергетика особистості переходить у вірші.
погоджуся тільки в одному випадку - коли у риму примітивно переливається "душа". яка душа, такий і вірш буде. але, якщо автор досяг рівня, коли вміє замутити оці всі "хімічні" реакції з енергією слів, то примітивне твердження не діє.


з чисто фізичного боку, у всесвіті діють і низькі, і високі частоти. не можна говорити,що низькі - сатанинські, а високі - ангельські.бо вони як добро і зло урівноважують всесвіт. і служать порівнянням ступеня одне одного. не було б добра, якби не було зла, бо не було б ж чим його порівнювати, і навпаки. тому такі речі, розмов про енергетику, безумовно мають не лише фізичний зміст, але й теологічний, світоглядний. зупиняються на фізичному хіба що затяті атеїсти. десь в коментах Ви мені закинули, що світогляд тут ні до чого. не можу знайти де це. тому відповім тут. якраз світогляд і є вирішальним чинником у прийнятті нами у своєму житті і творчості фізичного як матеріального і тонкого, як духовного у певному співвідношенні. тому про добро і зло, урівноваження їх у світі як задум, про ідеальну лбдину і людину реальну, кажу з позиції християнського світогляду.
атеїст скаже - все матеріальне, ні Бога, ні тонких матерій нема, всі вібрації суто фізичні
ідеаліст- все вигадане, нема матерії, всі вібрації суто уявні.
і т. д.
1   ...   126   127   128   129   130   131   132   133   134   ...   169