Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Редакція Майстерень (1963)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі


Ну, шановна Марися, на противагу діячам церкви, цілком по-світськи ще раз наполягаю на точності - якщо ви кажете "люди", то це надто обширне значення, в т.ч. з присутнім Святим Духом. Тому давайте обходити хулу на Святого Духа стороною і говорити, наприклад, про користувачів ПМ. Звичайно, наші автори інакше, аніж на рівні Творця себе не мислять, тому "людина" для них - будь-що, але адміністрація таки значно скромніша. Тож краще - саме про користувачів, чи авторів-читачів, це значно точніше. Та й розмова буде предметнішою...
Дорога Марисю, отже автори не повинні комусь і щось пояснювати, і хамити не повинні.
А ми мали би коментувати публікації тоді, коли наші коментарі несуть в собі щось важливе чи для публікації чи по темі публікації. Головне у нас - Поезія, а не панібратство, але Поезія не терпить дисгармонії? В т.ч. дисгармонії воєн і сварок, отаке от "вушко голки". І як в те вушко вільно переливається "Інь" та "Ян", не зрозуміло...
Але ось відчуваю, що "Їнь" з роками і без постійної праці суб'єкта перебування над собою - розтікається аморфно-пасивною безколірною субстанцією, а "Ян" - напроти, витончується в крихку, жорстку лінію, аж до повної невидимості...
Коментатор Ігор Шоха, [ 2015-02-26 21:46:19 ],
на сторінці твору     "Незручні запитання. Ми - сатаністи? ("   Майстерень Редакція

Відповідь однозначна. Православні московського патріархату – явно не «латентні», а в основному яскраво виражені сатаніти. «Им простительно», у них, грішних, і вибору немає. А оскільки в українській парафії їх більшість, то решту і судити нема за що. Не вміняється за гріх, коли не відають, що творять.
Ніхто не обирає обманщиків, ми самі обманюємо себе. Перманентна революція іде своїм ходом, а все решта – дійсно від лукавого. Ніхто не відмінив обкатані схеми виборів попередньої влади: ті ж самі правила, ті ж комісії, очолені тими самими головами, той самий, умовно кажучи, 25-й кадр субтитрів типу – «шоколад солодкий, а бокс непереможний» і все це – проплачене за ті ж самі гроші на тих самих інформаційних каналах. А звідсіля і цей від самого початку незрозумілий феномен раптового «прозріння» сліпого народу.
Не зважаючи на заборону панібратства, ставлю РМ найвищий бал за актуальність тематики.

цікаво. щодо поезії.
звісно, ніхто й не сумнівається в енергетиці поезії.
але думаю, що слід розрізняти внутрішню поезію і поезію завнішню. тобто. людина може бути "поетичною" в душі – ось якраз про ці рівні йдеться у статті. тому негативні імпульси і душать її, а позитивні навпаки підсилюють і розвивають.
зовнішня – трохи інше явище. поезія - це не обов'язково "прямий" вилив душі. це - мистецтво. а мистецтво буває різним. наприклад, ми ходимо до театру, і знаємо, що це все гра. але ходимо, і плачемо і сміємося, переживаємо все разом з героями. тобто, актори, граючи, віддають нам частку душі. але не прямо, а опосередковано. пропустивши душу свого героя через призму власної. поезія – таке саме мистецтво, з різницею тільки у тому, що передається "тихим" словом. професійний актор може зіграти закоханого і щасдливого, в той час, як в люждини у нього важкий період, наприклад, на момент гри він розлучився з коханою чи його покинула дружина. звісно, з поетом трохи інше. поет в такі моменти не зобов'язаний, та і не писатиме радісного. але це просто приклад, чим відрізняється мистецтво від звичайного "видиву душі". далі. творячи ілюзію, поет, навіть будучи на низьких вібраціях, власним талантом і вмінням здатен створити високі і оформити їх у вірш як поезію.
все це мої спостереження. веду до того, що вібрації вібраціями, але , коли говорити про людину як організм. коли говорити про людину-митця, творця, що творить твір, який має енергетично впливати на інших ( читачів), то дана стаття цього не розкриває на енергетичному рівні :)

На допис Устимко Яни. Так, справді, поет починається із вміння створити вірш. І вміння заполонити читача/слухача/глядача - це майстерність творчої людини. По ній і, як правило, оцінюють людину мистецтва. Але це - зовнішня сторона, форма подання матеріалу. Нині все важливішим стає те, що саме ця людина подає. А це вже і є рівнем її вібрацій.
В античні часи дуже цінувалося мистецтво риторики. Що б людина не говорила, якщо вона вміє сказати так, що це захопить слухачів, то це визнавалося добрим. Нині - те ж саме: якщо депутат вміє гарно говорити, то його обирають. Якби людина вміла розрізняти рівень вібрацій, вона би відрізнила лжу від правди. Адже ж і для того, щоби вбивати людей, зло теж знаходить слова, які запалюють людей.
Іноді після геніальної акторської гри хочеться любити і творити добро, а іноді хочеться чинити недобре. Можна з шармом і красою вбити людину, а можна наколоти ліками і врятувати. Або обмежити у чомусь і тим спасти.
"Творячи ілюзію, поет, навіть будучи на низьких вібраціях, власним талантом і вмінням здатен створити високі і оформити їх у вірш як поезію." - людина з низькими вібраціями високий твір мистецтва не створить. Вона може створити красу зовнішню, але ідея його творіння буде не високою. Інша справа, що ми звичайно звикли від мистецтва брати зовнішню естетичну насолоду, це теж добре. Але малувато. Має бути і зовнішня сторона і глибоке змістовне наповнення. Найвище наповнення - наповнення любов"ю до всього живого і неживого. Звичайно, мова йде про найвищі рівні любові (бо ж можна любити як вовк зайця чи як морозиво - споживацьки). Тема, піднята Редакцією Майстерень, має просвітницьке завдання - творець має ставити перед собою завдання засобами доброї майстерності вести своїх читачів до світлого, доброго і високого.

дозвольте не погодитися. із низькими створить. почитайте біографіх знаменитих поетів). всі вони далеко люди не "високих поривів".
далі. чи викличе певне "хотіння" гра, залежить суто від самої людини-приймача. якщо вона не має внутрішнього стержня, то почне вбивати, грабувати іт.п швидше під впливом сильніших і доступніших чинників, ніж поезія. телебачення, реклама, фільми, політика... і навряд чи поезією цікавляться люди, які повністю залежать від першого).
вбити шармом і красою? щось новеньке. наведіть мені, будь ласка приклади, бо ще такого не чула).
і як це - зовнішня краса, а ідея невисока? ось , наприклад, пародія (сатира, іронія) - існує такий жанр. сама по собі вона не може нести тотальної любові, тобто ідея неї невисока. але влучна пародія підіймає настрій і бореться з вадами твору, на який писана. тобто нема ніякої високої чи невисокої ідеї твору, бо все залежить від кута зору, від вміння побачити цю "високість" на різних глибинах, а не лдише на поверхні пафосу.
а завдання щось мати чи ні, кудись вести чи ні - це не мистецтво, це ідеологічна складова, яка не є необхідною умовою мистецтва. ось , наприклад, високохудожня скульптура сараценії - це низька чи висока енергія? і куди, куди веде ідея? ;)

Одвічний спір про те, яким має бути мистецтво: чистим - мистецтво заради мистецтва,чи ідейним... Задумуюсь над тим. Напевно, таки чистим. Гармонія заради гармонії. Але це в умовах гармонійного суспільства.) Ну, не міг Тарас Шевченко обставити себе горшками з квітами і малювати красиві натюрморти в той час, коли його народові було не до насолодження красою. Митець себе не ізольовує від інших, він сприяє тому, щоб і інші могли діткнутися до гармонії...
Ми справді всі різні, так має бути. Ангели справді на небі, а не на землі. Люди пишуть на емоційному рівні, і через розум, і це нормально. Бо це все-таки хід до вдосконалення, до добра.
А Висоцький Володимир чи Єсєнін були людьми високих поривів чи низьких? - Високих, хоча виглядали батярами і часто бували п"яними... Високі пориви - це не завжди зовнішня показовість. Бо зовнішня показовість може бути неглибоким моралізаторством... Високі пориви - це внутрішнє несприйняття фальшу, відчуття власної гідності і гідності людини загалом...
Люблю пародії, бо хороша пародія несе у собі все-таки любов до автора: вона вказує на недоліки викладення тексту чи навіть недоліки змісту. Тобто помагає авторові вдосконалити текст... Пам"ятаєте, Яно, свій симпатичний вірш про прощу на гору Хом"як? (Мені він запам"ятався, бо тоді запитувала Вас, що це за гора така. А вже через декілька місяців і сама побувала на вершині цієї гори...) Там Ви дали гарний позитивний штрих прагнення до кращого. Уявіть собі, що хтось написав пародію, а в ній зобразив, вибачте, що всі ці люди йшли на якісь оргії... Оце і є низьковібраційний дисонанс. Хто б міг таке написати? Це як би спаплюжити саме життя, прагнення до світлого. Розбити скляну вітрину, наприклад... Чи поламати квіти...

Анно, Ви зауважили:"Люблю пародії, бо хороша пародія несе у собі все-таки любов до автора: вона вказує на недоліки викладення тексту чи навіть недоліки змісту. Тобто помагає авторові вдосконалити текст... ".
Я теж не проти пародій! Але хто мені покаже вірш, на який не можна написати пародію? Хто в ПМ визначає, де треба писати пародію, а в якому випадку не варто пародію писати? Автор, котрий ховається під ніком?
У 2012 році, коли я почав публікуватися у ПМ, майже на всі мої вірші писали пародії Василь Кузан і Валерій Хмельницький. Для чого їм були ці итребеньки? Я не вчора народився і знаю, що не це не випадковість, коли мій вірш з'являвся в обідню пору, а до вечора на нього була готова пародія, і не проста, а зі збоченским нахилом, сексуального невдоволення... Це що - В. Кузан і В. Хмельницький мали якість дані про мої сексуальні проблеми? Радше - вони самі ж сексуально стурбовані... І це пародіювання тривало протягом кількох місяців... Сумно. Але це факт!
Пародисти В. Кузан і В. Хмельницький допомогли мені вдосконалити мої тексти? Тепер вже смішно...

я не говорю про зовнішню показовість. але ж як можна говори ти про внутрішнє людей, яких ми не знали чи не наємо? тільки Богу відомо, що в них там, на душі. і які там у них вібрації -- низькі, чи високі. на підставі чого Ви робите про Висоцького чи Єсєніна такий висновок?) аби судити людину, треба бути близько з нею знайомим. та і близький не раз не бачить що там, всередині. власне майстер може так писати і таку легенду собі створити, що пересічна людина буде сприймати все за чисту монету.
ому я ніколи не суджу поета. не ставлю йог на якісь терези чи щаблі. бо особа автора і його ліргерої - то зовсім різні вібрації.


до речі. мені здається, про гору Хом'як Ви не зтак зрозуміли. хоча я навмисне верлібри стараюся писати багатошарові, вони дають змогу людям проникати в суть відповідно до власного внутрішнього дзеркала. тому кажу ж, прочитання залежить від суб'єкта читача. від його готовності прийняти в тій чи іншій мірі.
1   ...   124   125   126   127   128   129   130   131   132   ...   168