Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Вікторія Торон

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Вікторія Торон, [ 2019-12-24 01:58:27 ],
на сторінці поезії     "Народи-хмари йшли у небуття"   Торон Вікторія

Попробувала "ляду". Трохи не в'яжеться, нмсд. Усе, що стосується реалій смерті, і є прозаїчним. Дякую за коментар!
Коментатор Сергій Гупало, [ 2019-12-26 16:09:04 ],
на сторінці поезії     "ФБ"   Торон Вікторія

Справедливо, злободенно!
Наївність нинішніх пацифістів вражає! Дійсно, це слово треба брати в лапки.
Коментатор Вікторія Торон, [ 2019-12-27 02:40:38 ],
на сторінці поезії     "ФБ"   Торон Вікторія

Я думаю, що це -- інерція мислення, коли люди напівсвідомо ігнорують реальність, аби тільки не міняти устояні (і зручні!)погляди. Але ж при цьому вони зраджують своїх загиблих земляків, їхню пам'ять! Дякую за відгук.
Коментатор Матвій Смірнов, [ 2020-01-02 14:13:42 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

«Хтось на ранок безнадійно видужав», «сарабанда прози і обов’язку» - дуже точно сказано!
Коментатор Вікторія Торон, [ 2020-01-02 14:43:56 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

Дякую, я старалась.
Коментатор Олександр Олехо, [ 2020-01-02 15:06:46 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

Хтось на ранок безнадійно видужав... А мені згадується "а нынешние как-то проскочили". Це і про нас, простих і безіменних, вірніше, з іменем "легіон". Віршарів багато, аж надто... Хто не пішов "з юдолі..." той живий і здоровий. І вірші живі і здорові. Хай нам щастить!
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2020-01-02 16:31:16 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

Ми всі тут чогось шукали... підростали...
настає час лишати гнізда.
Мені радила поетеса "Уходя, уходи"...
Наважилася на виліт, лети...
Вікторіє, йдуть ті, хто не знайшов очікуваного захисту, хто нарешті позрів... хто побачив, що приємніші писуни, аматори... на гілочках.
Бо є сайт, а модератора невтомного таки нема. Чи є?
Не мені вирішувати, яким має бути фазенда чи пташник.
Дякую за поезію.
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2020-01-02 16:33:20 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

(прозрів)
Таки стомилася розкидати перли. Понесла їх далі. Хто потребує, підніме.

Щодо наголосу хОджу - мені він не наський.
Коментатор Сергій Гупало, [ 2020-01-02 19:57:21 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

Цікавий вірш! "Повернуться - вервечки" -- не рима...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-02 20:17:50 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

Я теж сумую за тими, хто пішов. Ми звикаємо до тих, з ким спілкуємось. Даруємо їм свій час та увагу, свої емоції. А вони у нас не безмежні. Бо ми живі істоти. Тому нам доводиться докладати зусиль, аби впустити у коло своєї уваги когось нового. ( Я пам’ятаю, як то було, коли новою тут була я :))) А коли ті, до кого ми прикипіли душею, йдуть, до того ж, часом не просто йдуть, а з образами – нам боляче. І цей біль ще більше заважає сприймати новеньких, до того ж, часто дуже далеких від досконалості. ( Якщо хтось назве себе досконалим – це буде найпершою ознакою зарозумілості, а зарозумілі істоти не є досконалими, хіба не так? ) Хоча можна пожартувати, що ми досконалі у своїй недосконалості. Тому мене дивує, коли інколи виринає звідкілясь бажання обмежити доступ новачкам до можливостей ресурсу. Так, творчість більшості ніколи не буде сяяти ідеальністю своїх граней, але… не знаю, як кого, а мене не дратує думка, що я лише ґрунт ниви, на котрій розквітають дивовижні квіти інших, більш талановитих авторів, котрі також у певний час були чи є новачками. Творчість – це жива річка, вона складається з різних течій, вона тече, змінюється, підхоплює мул, листя, гілочки та інші речі, котрі, попри те, що не мають до води ніякого відношення, на якийсь час стають учасниками загального руху. Але якщо очистити річку від усього, що не є водою – чи залишиться вона живою? І чи буде то річкою? Та коли течіями відносить геть тих, до кого ми звикли – ми сумуємо. Бо ми живі і тимчасові у цьому житті… і у цій річці… Єдине, що буде існувати, поки є людство – це сама річка. Бачите, Вікторіє, на який довгий коментар сколихнув мене ваш вірш. Адже він багато у чому суголосний моїм відчуттям. От тільки не хотіла б я, щоб ви почувались «доглядачкою пам’яток покинутих» - ви ж не на березі, ви – частина річки.
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2020-01-02 21:12:35 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

Озвуся на коментар... Пані Тетяно, подеколи варто змінити точку зору... застарілу... Звикайте не кпинити отих, хто своє творіння вважає досконалим, якщо є таки підстави.
Як мені бути на сайті? Клони самооцінюються... гризуться, реальні автори-аматори не хочуть зауважень. Чи таке потрібно? Чи живдайно? Вікторія тонко відчуває настрої... творить оригінальні поезії, пише мудрі коментарі.
Та чи таких авторів тут більшість?
чи не обернули сайт на арену пасквілянти, наклепники, хамелеонні... Все складно.
Боротися за повернення чи лишити напризволяще...на самоплин...
Дивлюся фільм-катастрофу...про лайнер. Всі шкереберть.
Чи на ПМ є ознаки катастрофи? Для когось - штиль.
Мені баглося іншого клімату, розвою.
Самотужки не осилю.
на ФБ сторінки поезії. Вірші суцільні дієслівні рими, сотні вподобань. Справжня виколихана поезія - з десяток. Жива поезія проросте. Які дасть плоди? Будьмо садівниками на власних парцелах. А ПМ спільна. Мені легше бути окремішньою. Надто я правильна і вимоглива. Озвалася, бо текст Вікторії і про мене.

Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2020-01-02 21:20:27 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

(живодайно).
Не сумуйте). Шукайте діючі сторінки авторів на фб.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-02 23:16:11 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

Ох, пані Світлано...Я волію залишити собі, хай і застарілу, точку зору. До того ж, я нікого не кпинила, а усього лиш висловила свою точку зору, бо кожен має право як мати, так і висловлювати свою точку зору.
Як вам бути на сайті? То ваша справа. Як по мені, то не вам, і, до речі, не мені також закидати тим, що гризуться, бо я багато чого пам'ятаю, що тут було. Коли я тільки прийшла сюди, у мене були такі великі-великі рожеві окуляри - і мені їх швиденько розтрощили в друзки. Ні, вбити у мені дитину з великими очима нікому не вдасться, але окулярів таки шкода. Бо того, що виявилось за ними, я сама не очікувала:))) Я стала досліджувати коментарі. Тож скажу: суперечки тут були завжди. І завжди хтось не хоче зауважень. І завжди хтось вважає свої зауваження такими цінними, наче то порада Бога. Тож у цьому плані нічого не міняється. А як не міняється, то, може, справа у тому, що «люди як люди»? І нічого насправді складного, просто треба дозволити іншим бути самими собою? І не звинувачувати без крайньої потреби, і не ненавидіти, а намагатись любити навіть під час жорсткої суперечки стосовно того чи іншого питання? Знаєте, який комплімент я нещодавно отримала? «Ох ти ж і стерво» - і це був таки комплімент, бо я знаю, що саме у ці слова було вкладено. Тому я ніколи не шмагаю словом з усієї сили, принаймні, коли справа стосується суперечок навколо віршів. Позаяк бути стервом – то таки перевага над чутливими і вразливими. А ще тому що таке правило входить у моє розуміння «бути людиною».
Стосовно «іншого клімату, розвою» - то хіба тут цього не було? Були цікаві автори, що писали гарні поезії. Кожен зі своїм, часто-густо не дуже зручним характером. Але наявність власного характеру забезпечує власне бачення світу, а без цього гарного автора не буває. Де зараз ці автори і чому вони не тут? Ви знаєте відповідь. Звичайно, якщо можете бути відвертою сама із собою. Це, на жаль, вміє робити меншість. Я тільки намагаюсь цьому навчитись.
Штиль… Штиль для ПМ і є катастрофою. Бо життя завжди вирує. А без життя не буде і справжньої поезії. Будуть відполіровані до сонцеподібного стану купки мертвих слів, вдало прилаштованих одне до одного. Штучні квіти завжди досконаліші за справжні – ось це я і намагаюсь не забувати, коли мандрую чужими рядками. Бо хочу спочатку знайти душу, а потім уже розглядаю, у які шати зі слів її одягнено. Мені тут ніхто не заважає. Тому що я знаю, що справжня досконалість – прерогатива Бога, у котрого я не вірю. А тому мене може кпинити будь-хто, бо поки це відбувається – я жива людина і мене такою визнають інші. Отже, намагаються зробити досконалішою.:)))
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2020-01-03 00:05:10 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

....у продовження...
то що ж робити... в анотації написано, що поезія досконала. Мабуть, така є. Вікторія має мою книгу. Зробить висновки.
Ні віку не знаю Вашого, ні симпатій, пані Тетяно... Ми всі ніби ж цього прагнемо: щоб нас любили...берегли... розуміли... А самі здатні любити, шанувати майстерніших... яскравіших...сміливіших? Ми всі ранимі, переважно - амбіційні.
Ви хочете лишитися такою, ЯКОЮ ПРИЙШЛИ...
Так і я волію лишитися собою. Але відполірувала до блиску написане - і знаю, чого варта праця. Лишати сирими поезії не варто... Мені сайт дещо дав: коло спілкування, зростання коефіцієнту прозорості, я давно найбільш рейтингова після Домініка Арфіста... , до речі... А тому увага неабияка і не завжди здорова.
Не я розбивала рожеві окуляри... Я сама у них довгенько жила... тримала ще й фіолетові про запас... Та й ПМ не є пісочницею чи садочком. Майстерні. Тобто демонстрація творчих полотен. Мені тут - визнаю - стало не комфортно. Я не запитую порад: як мені тут бути... це риторичне запитання. Я переросла сайт, як і більшість відомих поетів. Жива людина чи "мертва"...як це вирішити... Я жива дуже, бо не байдужа і самостійна. Таким тут наче нічого робити. Писати не перестала, є причина лишити сайт, готувати час книгу.
Не знайома з Вашою творчістю, тому не варто дискутувати про "купки слів"...а ще я віруюча...отже...нема нам про що.....ліпше помовчимо,
та й сторінка Вікторії не для дискусії. Критики на сайті ніколи не любили, а нині це головна причина драчок. Будеш автором, що вибивається з шеренги і хоче вказати на огріх... - потенційно ворог... ворогиня. Наостанок - дуже чесно: мене стомило перебування на сайті, не хочу ні повертатися, ні задарма псувати собі нерви. Переписувати чуже, правити...читати...нове публікувати...
Мені досить власної творчості. Певно, я надто зріла і самодостатня. Хто потребує оточення, вихваляння, коментування, той все таке матиме на порталі. Нині пм нагадує сторінку фейсбучну, де все мішма. Чи переймається хто ростом майстерності авторів?
Для самовдосконалення, маю підстави думати, сайт нинішній менш привабливий, ніж років 6-9 тому. Не хочу дискутувати, прозоро висловилася. Не хотіла образити категоричними судженнями, з теплом приходила і пішла. Мені комфортне оточення приємніше, ніж перманентне поле бою...та й за що? Бажаю всім насолоди від творчості.
Коментатор Вікторія Торон, [ 2020-01-03 01:27:38 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

Дай Боже!
Коментатор Вікторія Торон, [ 2020-01-03 01:29:47 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

"повЕрнуться" -- вплив галицького діалекту, не завжди можу передбачити, де "вискочить".
Коментатор Вікторія Торон, [ 2020-01-03 02:33:07 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

Дякую, Тетяно. Такі сайти створюються нібито з конкретною метою – бути місцем, де люди вдосконалюють свою поетичну майстерність, але люди -- істоти соціальні, і через деякий час ці сайти неминуче стають соціальними клубами із (майже) особистими зв’язками. Читаєш – і пробуєш здогадатись, що стоїть за рядками, що являє собою особа автора, яке в нього (неї) життя...Автори зникають із різних причин. Хтось перестав писати або пішов на інші пасовища, але мені більше шкода тих, кого силоміць витіснили або тих, кого навіть не помітили і вони втомились чекати на увагу. Щодо останніх – нічиєї особливої провини немає. Ми не можемо реагувати на все, що зустрічаємо у сучасному віртуальному світі, особливо якщо воно нас не «зачепило» або якщо зауважень стільки, що навіть не варто починати. Інтернет вчить бути обережним і трохи «товстошкірим», економити свої сили. Усе ж, коли випадково натрапляєш на минулі сторінки вже не діючих авторів, із віршами, а також коментарями, дискусіями... – це скидається на зачарований ліс, який непорушно застиг у часі. Ліс стоїть собі, а ті, хто його насадили, невідомо де. Бути доглядачкою чужих скарбів -- і сумно, і приємно водночас, так що я не скаржусь.
Коментатор Вікторія Торон, [ 2020-01-03 02:56:37 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

Пані Майє, із Вами вчинили несправедливо. Редакція повиннна була захистити Вас від відвертого хамства, але вона цього не зробила. Якщо Вам дійсно комфортніше більше на сайт не приходити, то одна справа, але якщо ви все ж відчуваєте потребу...Ви виконували тут корисну роботу своїми порадами й настановами. Ваші зауваження були слушними. Тут є багато авторів, на яких ніхто не звертає уваги через брак часу — бажання — вміння. Багато з них навіть не афішується, бо не здобули потрібних балів, але вони раді будь-якій увазі. Вибирайте тих, хто Вам вдячний за роботу і обходьте стороною тих, хто – ні. Ігноруйте особисті випади, не дозволяйте втягувати себе у скандали. Я десь читала жарт, що у сучасному житті справжня сила волі у тому, щоб мати в голові їдку відповідь своєму опоненту в Інтернеті, але стриматись і піти спати. У цьому є доля правди. Якщо ви відчуваєте потребу передавати комусь свій поетичний досвід, повертайтесь, але тільки якщо Ви зможете ігнорувати скандалістів, які одразу активізуються.
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2020-01-03 14:42:29 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

та хваліться... навздогін.
Не ремісник я.....таки інтуїція нашіптує. А ви кладете цеглинку до цеглинки, цементом мажете? Підхід різний.

https://www.stihi.ru/2016/04/17/11847
повністю стаття тут
джерело
переклад з англійської

Каким мог бы быть идеальный дух поэзии в эпоху возрастающей интуитивности разума — такой вопрос ставит перед нами опыт минувшего, и мы можем попытаться дать на него некоторый ответ. В начале я говорил о мантре как о высочайшей и наиболее интенсивной форме откровения поэтической мысли и выражения. Под мантрой ведические риши, поэты-провидцы, понимали вдохновенное видение-откровение или мысль-прозрение, основывающееся на реализации (если прибегнуть к этому тяжеловесному, но необходимому современному слову) некой сокровенной истины Бога, личности, человека, Природы, космоса, жизни, творения, мысли, опыта и действия. Их мантры выражали полет мысли, воспарившей на крыльях великого ритма души, чандас. Ибо видение было неотделимо от слышания: это был единый акт. Как неотделимо от них обоих было и живое ощущение истины внутри себя, жизнь в этой истине — что мы и подразумеваем под реализацией, — ибо ее присутствие в душе и власть над разумом должны предшествовать или сопровождать в творце или в человеке-проводнике высшего вдохновения то выражение внутреннего видения и слышания, которое принимает форму светоносного слова.
...........
Коментатор Світлана Майя Залізняк, [ 2020-01-03 15:14:48 ],
на сторінці поезії     "Автори, які вже не повернуться"   Торон Вікторія

Вікторіє, прошу увімкнути функцію коментування недоступне.
1   ...   42   43   44   45   46   47