Галина Бутим : Тема може видатися дещо незвичною, хоча в поезії вона не нова. Ідея, як на мене, цікава, але скажу відверто - не моя. Цю тему загадав нам організатор проекту п. Володимир Ляшкевич (далі В.Л.), тому й попросимо пояснити чому він обрав саме орган.

Володимире, можливо треба було ввести в назву флейту чи акордеон, підключити рояль чи скрипку? Я, наприклад, люблю духовий оркестр, а комусь до вподоби народні троїсті музики. Або "Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух - лиш Сонячні Кларнети". То чому ж?
            В.Л. - Шановна Галино, можеш сміливо і натхненно, як це і личить робити на даній сторінці, торкатися будь-чого. Але з любов'ю. Що ж стосується теми першого поетичного конкурсу, то це чомусь так припало до душі і нічого не годен з цим зробити. До речі, перед тим, як розпочнеш мене дріб'язково критикувати, признаюсь, що з самого початку планувався конкурс з більш вузькою тематикою - в честь Й.С.Баха - Toccata and Fugue in D minor. І ось тут і виявилося, що совість в мене таки ще є. Бо перш, ніж нав'язати поетичну тему, я сам спробував пройти шлях творчої асоціації з Toccata і не зміг. Важко. Напевне не доріс. Єдиним виходом мені здалося - розширити тематику до нині існуючої. І стало легше, як то казали на початку радянської перебудови - процес пішов. Ось послухай, Галино, рядки навіяні Adagio (Albinoni). Це така мила органна музика - тиха, гармонійна похоронна протяжність, що врешті закінчується окличним повтором основної теми. Можливо судом в небесах…
           Так ось щодо моїх асоціацій - Адажіо.

Пливе осіння сонна невблаганність,
любилося, жадалося, а зараз
в холодних струменях зника примарність -
минулого благополуччя образ.
Доведена до відчаю тональність
з луною перестуку стертих милиць
самотньо лине павутинням вулиць
в освячену дощем патріархальність.
Чи ж бо реальність.
                                   Вітру дужий натиск.
Тривожні, гострі запахи тих далей,
які лиш відчуваєш. Сонця проблиск
з байдужим зором до земних печалей..."

Звісно, щоб ніяким чином не тиснути на творчий вибір авторів, що проглядають даний текст, твір подається фрагментом. І я, звичайно, в конкурсі не приймаю участі. Табу. .

Г.Б. Ми дуже сподіваємося, що колись зможемо прочитати Твою поезію повністю. А поки-що трішки про враження, які справив на мене цей уривок. Зі своїм приходом осінь приносить медитативний настрій. Мабуть, ліричний герой роздумує про реальне швидкоплинне життя. І протиставляє його своєму духовному світові. Можливо його тривожать спогади про минуле кохання. Чому минуле? Бо відчувається самотність, герой наче тікає від себе, позбувається якихось ілюзій.
            Наведені рядки, очевидно, навіяла не тільки органна музика, а й пора збирання винограду...
            Оскільки нам не доводиться вибирати, то втішимося тим, що дана тематика може охопити і широкий спектр проблем сучасності. Це і жадання просвітленої гармонії, трагічний відгук на епохальні дисонанси й катаклізми, що руйнують її… Це і прагнення розкрити не тільки чуттєву картину світу, а й принесене досвідом розуміння його моральних законів, посилення дидактичного струменя… Це і зв'язок органу з храмом душі… Та й натяк на духовність, яка синтезує волю народу для збереження соборності, гуманістичної святості й моральної чистоти національних ідеалів, гармонійно поєднаних із загальнолюдськими.
           В.Л. - Ось про ці загальнолюдські асоціації ми незабаром і дізнаємося. Я сподіваюсь, що осилити тему багатьом не вдасться, тим більше, що хороші органні виконавці не так часто до нас заїжджають, а коли і бувають, то не всі відвідують їх концерти. Можна, звичайно, і до душі прислухатись, але чи у багатьох там органна музика? Тож конкурсантів, певно, буде небагато. Хай їхня кількість збільшується поступово, від конкурсу до конкурсу. І нам так легше.
           Г.Б. - Яка нахабність! Для чого ж і для кого тоді цей конкурс?
           В.Л. - Думалося, що таким чином відразу вдасться виділити серйозних авторів…
           Г.Б. - Я не розділяю таких поглядів і обмежень. Якщо так вважати, то чи варто, образно кажучи, братися за перо? Адже про все вже писали до нас Т. Шевченко й І. Франко, Леся Українка й О. Маковей, П. Тичина і В. Сосюра, М. Рильський і М. Зеров, М. Вороний і О. Олесь, Є. Маланюк і О. Теліга, Д. Павличко й І. Драч,В. Стус і В. Симоненко… Всіх і не перечислиш. Будемо сподіватися, що серед наших творців є гідні продовжувачі українського красного письменства. Як висловлювався П. Пікассо : "Скільки очей, що споглядають художній об'єкт, стільки і його образів." Що ж, як кажуть в народі: поживемо - побачимо.
            А зараз доцільніше було б сповістити, що ми очікуємо пропозицій щодо тем наступних конкурсів.
           В.Л. - Цілком підтримую цю думку, хоча мені так кортить наполягти на чомусь фатальному, доленосному. Наприклад про fatum, зустрічі. Жінка і доля. Звісно для жінок можуть являти собою долю і чоловіки. Все ж весна не за горами.
           Г.Б. - Якщо ти про 8 березня, то це прекрасне свято в нинішній час настільки заангажоване, що про нього навіть говорити не хочеться, не те що писати. А про весняне кохання ми поговоримо трохи згодом. Щоби бути послідовними, здається, треба обрати тему знову таки з натяком на духовність.
           А поки що закликаю усіх присилати мені свої пропозиції. На майбутнє. І обов'язково свої твори. На перший конкурс. Про орган в душі, чи де там ще.