Сьогодні Віньківці сумують...
Бо гинуть мужні дочки та сини.
Бо їм би жити, та дітей ростити.
Гільце не нести на свіжі могилки.

Нам важко біль цю пережити.
Змиритися, прийняти, оцінить.
Допоки в світі цім ми будем жити...
То будем пам'ятати, визнавати подвиг, вірити, любить.

Усім Героям віковічна слава!!!
За подвиг, мужність, доброту.
За ту відвагу, яка їх спонукала, оберігати землю цю святу.

Біль втрати ніколи не згасає.
Він не лікується ніяк.
Лиш погляд в небо потішає.
Вони щасливі, Вони - на небесах...

Я скоро напишу про перемогу.
Про перемогу на моїй землі.
Яку здобуть воїни відважні.
Сини і дочки української землі .

Я скоро напишу про бідну мати
Яка синочка міцно обійма.
Бо він живий! Вона біжить із хати.
Слізьми, обіймами його стріча.

Я скоро напишу про сина.
Який боровся до кінця.
Який і інколи боявся,
Та не показував цього бійцям.

Я скору напишу про батька,
якого діти міцно обійма.
І ні на мить не відпускають
Бо не вірять, що закінчилась війна.

Я скоро напишу про жінку.
Яка змарніла від журби.
Чекаючи коханого щомиті.
"Ріднесенька я - вдома! Я - живий!"

Я вірю, скоро так і буде.
Прокинемось, закінчиться війна.
І в нашім домі радість запанує.
Бо Українці - сильна нація!

Українська хата, яка вона була?
Маленька, затишна, як дівчина привітна.
Уквітчана бо квітами, розписана уся.
Дуже мальовнича, граційна і тендітна.

Довкола неї мальви зацвітуть,
Доріжка в'ється змійкою в садочок .
І діточки щасливі там ростуть.
А матері поважно научають дочок.

Як вишивати хрестиком рушник.
Коханому сорочку із листком дубовим .
І що не можна викидать нитки в смітник.
Бо ними вишиваються щасливі долі.

У тій хатині безліч образів,
Увінчаних молитвою та рушниками.
Бо знали українці, що передусім:
завдячували Богу, всім що мали.

А у куточку кочерга стоїть,
Якою із печі смаколики виймали:
червоний борщ, рум'яні калачі,
вареники та голубці в сметані .

У тій хатині помістилося усе життя:
вкраїнські звичаї, родина, вся сім'я.
Весь славний українській рід.
Козацький подвиг, мамин оберіг.

Свою історію та звичаї ми мусим знати,
щоб помилки минулого не повторяти.
Примножувати спадщину вкраїнського народу.
Якому немає і не було переводу!

Любов в сім'ї - це справжнє диво.
Це радість, коли ти щасливий.
Це коли очі сяють від добра.
І серце, як жаринка від родинного тепла.

Любов в сім'ї - це вміння інколи змовчати.
І безкорисливо свою турботу дарувати.
І розуміти всіх без зайвих слів.
В календарі багато є похмурих днів.

Любов в сім'ї - це вміння вибачати.
Не гніватись, бурчати чи мовчати.
Це вміння підбадьорити, розвеселить.
І особливо коли важко, коли так болить.

Любов в сім'ї - це часто так казати:
"Чи можу я допомогти?
Тобі все вийде! Ти не аби ким можеш стати!
Для мене ти важливий, не сумнівайся ні на мить!
Любов у моїм серці, як вогнище горить.

Любов в сім'ї - це "Дякую" казати.
Увагу часто рідним дарувати.
Навколішках молить із дітьми.
Щоби не знати горя і ніякої біди.

Любов в сім'ї - це завжди обирати.
Що доброго для тебе маю дати.
В потрібен час, в потрібну мить.
Порадити, потішити, любов'ю обігріти.

Тож поспішаємо любити.
Не знаємо ще скільки будем жити.
Нехай любові буде більше в світі цім.
Тоді щасливі будуть сім'ї, радість прийде в дім.

Герої Сотні з неба споглядають.
Вони бо перші волю берегли.
Нехай сьогодні кожен їх згадає.
Вічна шана буде їм завжди .

Гаряче серце, кров вкраїнська в жилах.
На захист Батьківщини кликала їх
стать.
Патріотизм - любов до України.
І прагнення тих ворогів прогнать .

Герої Сотні з неба споглядають .
І просять в Бога милості для нас.
Нехай кати народ наш не вбивають.
Славетні Ангели - оберігайте нас!

Не дозволяй собі робити іншим кривду.
За своїм словом стежити навчись.
Воно бо гостре і стрімке невпинне.
Як куля в серце пострілом летить.

Навчись мовчати коли не питають.
Тримати думку свою при собі
Вона бо інша, кожен її має.
Не думай що ти кращий, не такий як всі .

Бо кожен свою правду має.
Живе у своїй правоті.
А ти культурно іншим рота "затикаєш".
Ти такий мудрий, інші всі "тупі".

Сьогодні час складний без того...
Не варто один одного хулить
Навчися краще володіти словом.
Мовчати вміти - то не те що говорить.

Ми інколи багато дозволяє.
Говорим вголос коментар.
А ти подумай: " Хто тебе питає?"
Ти ж не експерт в людських думках.

Що кожен робить - то для себе.
Йому з цим жити і вмирать.
А ти навчися не суди .
І на життя не нарікать.

Ми часто хочем бути як усі.
Красиво, модно одягатись.
Без пафосно і щиро посміхатися.
Отримуючи інколи слова пусті.

Ми часто хочемо веселого життя.
Позбутися буденності, роботи.
Все більше веселитися, грішить без каяття.
Не думаючи, що прийде розплата за марноти.

Ми часто хочем жити - як усі.
Хоча про це життя нічого і не знаєм.
Не знаєм про чужі проблеми, радощі.
Тому і часто іншим людям дорікаєм.

Не варто перейматися чужим життям.
Або важливу роль у нім займати.
Казати: " Тому добре, мені ні...
Він має те, що я не можу мати".

Бо кожен з нас приходить у цей світ,
свою історію писати.
Свою частинку залишити на землі.
Чудовим пазлом Божої руки в Його картині стати.

28.01.2023

Дитинство пахне хлібом й молоком.
Бабусеними теплими руками .
Гарячим її серцем і добром.
Дзвінкими й ніжними піснями.

Дитинство пахне хлібом запашним.
Який бабуся щосуботи випікала.
А ми малі ... Все бігали туди
За тим смачненьким хлібом заглядали.

Бо повелося так, лише для нас
Підпалок вона завжди готувала.
Мастила його маслом, часником.
І сіллю так добряче посипала.

Дитинство пахне теплим молочком.
Яке корівка щедро нам давала.
А ми гонила пасти її всім селом.
І зовсім в полі там не сумували.

Ми з Едіком дружили від душі.
М'яча ганяли, билися малі.
Та одразу з ним мирились.
Не гнівались і не сварились.

Такого брата лиш дарують небеса.
З яким триває дружба все життя.
Завжди знайде для мене він хвилину.
Потішить у складну годину.

Дитинство пахне квітами, красою.
Матусеною ласкою і добротою.
Батьківськими порадами, проте ...
Щось сумно згадувати це.

Дитинство пахне маминим теплом.
Яке вона всім дітям дарувала .
А ми малі сиділи під крилом.
І іноді того не помічали.

Нам зовсім не хотілося малим.
Щоб мама наша так хворіла.
Бо стало все тоді сумним .
І очі в нас вже не горіли.

Дитинство пахне сумом і слізьми.
Які за мамою я проливала.
Хоча пройшли уже роки.
Та в серці біль ніяк ця не згасала.

Кажуть, час лікує - навпаки!
Чим старшою стаєш- тим більше розумієш.
Це були золоті роки.
В батьківській хаті, де були щасливі.
19.02.2023

Хто право вам надав таке?
Життя та спокій забирати.
Калічити живих людей.
Дитячі долі так ламати...

Забирати у дітей батьків.
Рідненьких братиків, сестричок.
У матерів їх дочок та синів.
Яких ростили не для вас - вбивців.

Руйнувати все що є:
міста, будинки наші села.
Забирати все святе,
що цінне для людини і важливе.

Ви зло посіяли по всій землі
Завдали болю, мов вогонь пекучий.
І як ви не крутіть, біжіть, мовчіть.
Розплата буде неминуча.

Бо думку ви плекаєте собі,
Що нас прийшли "освождати"
Від кого ? Від народу? Від землі?
На якій мене зростила мати.

Настане день. Ми ПЕРЕМОЖЕМ!
Бо після ночі ранок настає.
Бо з нами Бог і Його військо.
Захисники і Захисниці у нас є!

Цей час важкий, болючий, непростий.
В такий не жила я ніколи.
Та знаю твердо - справедливість в світі є !
І вам повернеться все наше горе.

Повстанемо із днів лихих.
Покажемо своє Соборність!
Бо український славний рід.
Незламний, Він - НЕПЕРЕМОЖНИЙ!

Маленька крихітка під серденьком живе.
А ти про неї, мабуть, ще не знаєш.
Звичайнісіньким життям живеш,
Нічого ще не відчуваєш.

Та раптом пізно, уночі,
Заснувши міцно, сон побачиш.
Маленькі ручки в тебе на щоці,
маленькі ніжки у твоїй руці.

Так довго місяці ідуть…
Загроза, токсикоз, нудота.
Втомилась, важко, не засну.
І ще в додаток різна є робота.

Та це все швидко вмить пройде!
Забудуться усі твої турботи.
Бо материнство – щастя неземне.
Потрібно цінувати це, в житті багато є марноти.

Потрібно цінувати рученьки малі,
Тендітні пальчики, рожеві щічки.
Смішний той лепет, бруньканя смішні
Маленькі ніжки, перші черевички.

Перші склади -ба-, -ме-, -бе-
Здивовані маленькі оченята.
Захоплюючий погляд, подив від новизни
Те прагнення усе-усе пізнати.

Все взяти в ротик, перша книжка, перший зуб.
Смачненька кашка, овочевий суп.
Дитячі пісеньки, малюнки, «купці-купці»,
«Хочу мами!», «Хочу тата!», «Хочу руці!».

Ми часто жити спішимо.
Нажаль цього не помічаєм.
Чому в дорослих так бува?
Про найцінніше забуваєм.

Нам Бог дарує немовля.
Маленьку дівчинку, або хлоп’я.
Тож кожна мама має пам’ятати,
Що матір’ю ВЕЛИКЕ ЩАСТЯ стати!

Кому потрібна мрія, для чого мрієм ми?
Плекаємо надію, шукаємо шляхи.
Знаходимо можливість, зусилля, кращий час.
Це все заради мрії - весь цей ажіотаж.

Для чого люди мріють, що їм це дає?
Чи є тоді щасливі, як мрії не стає?
Коли вона здійсниться, або її нема.
У кожної людини , мріє є своя.

Вона є нашим стимулом, рушійним джерелом.
Жагою до життя, вдосконаленням всього.
Допоки мрія в серці людини не згаса.
Людино, ти щаслива! Ти - жива!...

І рік цей особливий, бо мрія є одна!
Україна ПЕРЕМОЖЕ! Закінчиться війна!
Бо це єдина мрія для українців є.
Жити - ВІЛЬНО, жити - без війни!

Якось, запитує мене дитина:
" Мамо, а якою є людина?"
Недовго думаючи, їй відповідаю.
Про що, напевно, добре і сама не знаю.

Бувають люди добрі, або злі.
Бувають радісні, або сумні.
Бувають щиросердні і черстві.
Бувають справжні, а бувають й ні!

Проте не варто їх судити.
Критикувати, чи когось ганьбити.
Ніхто не знає, чом бува такі .
Можливо настрій, або дні не ті.

Ніхто не був на місці іншої людини.
Ніхто не жив її життям, ані хвилини.
Тому оцінювати іншого ти не берись,
А краще за собою подивись.

Усі ми різні, всі ми не такі.
Живе з нас кожен в своїй правоті.
Проте єднає нас звання єдине.
Ми люди! Ми з душею! Не тварини!

Намалюю Україну, у якій нема війни.
Де живуть усі щасливі її дочки і сини.
Ми хочем жити, посміхатись, радіти, вчитись кожен день.
До школи йти і не боятись,
звуків тих страшних сирен.
Ми просто діти, українці!
Чому застала нас війна?
Не забирайте в нас дитинство!
Ми так дорослі вже сповна.
Вже знаємо ми слів багато:
тривога, танки, укриття,
валіза, Джавелін, ракета...
Таке доросле в нас життя.
Вже скоро свято Миколая.
І я нічого не прошу.
Лише тихенько, на віконці
малюнок свій я залишу...

Сьогодні випав перший сніг.
Цей день завжди був радісним, веселим.
"Із першим снігом!"- всіх вітали ми.
Вже скоро! Вже близько до зими!
Близько до Святого Миколая,
ялинки, вогників, прикрас,
святкової вечері, хороводів
І так був кожен рік, але СЬОГОДНІ - ІНШИЙ час ...

Сьогодні, вже не так радію снігу.
Бо зранку думка з голови не йде.
Що дочки і сини, моєї України -
у ХОЛОДІ в траншеях, мерзнуть вже.
Вже сонце так не зігріває.
Тепленький літній вітер їх не обійма.
Вже холодно, зима вже повноправно в бій вступає .
Морози, сніг, і заметілі залиша.

Сьогодні я благаю в Бога, як ніколи.
Нехай закінчиться скоріше ця війна!
Щоби не мерзли в ручки голі й ноги.
Всі ті, що люблять Україну,
І віддають своє життя.
Всі ті, що жертвують сім'єю:
матусею, дружиною, дітьми...
Які чекають їх, щоденно, щохвилини.
Вже з ліку збились у ці дні журби.
Всі ті, що жертвують комфортом:
водою, світлом, теплим укриттям.
Та що тут говорити, - це марнота...
Бо жертвують вони СВОЇМ життям...

Усі ми хочемо, щоб нас любили.
Казали добре слово, ніжно говорили.
Тендітно, тепло обіймали.
І міцно до серденька пригортали.

Усі ми хочемо щоб нас почули.
Щоб на свята про нас не позабули.
Листівку надіслали, запита " Ти як..?"
Ми розуміємо, що це є дружній знак.

Людина потребує іншої людини.
Її тепла, турботи щохвилини.
Дружньої поради, надійного плеча.
І не важливо хто ти ...
Дорослий чи дитя.

Не варто жити, як самотній звір,
або за принципом: " Хатина моя скраю!"
Або казати: " Мені так добре, мене - це не чіпає!".
Кожен свою в житті дорогу обирає.

Людина потребує іншої людини!
Її підтримки, особливо у важкі хвилини.
Тож не скупіться на любов і доброту.
Не дайте волі заздрощам і злу!

Не раз побачиш у старій хатині,
В старенькій шафі, яка у павутині.
Стоїть красивий, дорогий кришталь.
Який купляла бабця, а викинути жаль.

Вони стояли там, усе її життя:
"Так було модно, так робили всі, так зроблю я..."
Можливо за останні гроші їх вона купила?
Та ніколи з них вона не пила...

І часто так бува в житті людини.
Втрачаємо можливості ми щохвилини.
Втрачаємо дорогоцінний час.
Стаємо як "стакани", модний антураж.

2023р.

Усі ми хочемо, щоб нас любили.
Казали добре слово, ніжно говорили.
Тендітно, тепло обіймали.
І міцно до серденька пригортали.

Усі ми хочемо щоб нас почули.
Щоб на свята про нас не позабули.
Листівку надіслали, запита " Ти як..?"
Ми розуміємо, що це є дружній знак.

Людина потребує іншої людини.
Її тепла, турботи щохвилини.
Дружньої поради, надійного плеча.
І не важливо хто ти ...
Дорослий чи дитя.

Не варто жити, як самотній звір,
або за принципом: " Хатина моя скраю!"
Або казати: " Мені так добре, мене - це не чіпає!".
Кожен свою в житті дорогу обирає.

Людина потребує іншої людини!
Її підтримки, особливо у важкі хвилини.
Тож не скупіться на любов і доброту.
Не дайте волі заздрощам і злу!

Не раз побачиш у старій хатині,
В старенькій шафі, яка у павутині.
Стоїть красивий, дорогий кришталь.
Який купляла бабця, а викинути жаль.

Вони стояли там, усе її життя:
"Так було модно, так робили всі, так зроблю я..."
Можливо за останні гроші їх вона купила?
Та ніколи з них вона не пила...

І часто так бува в житті людини.
Втрачаємо можливості ми щохвилини.
Втрачаємо дорогоцінний час.
Стаємо як "стакани", модний антураж.

2023р.