на підвладній мені ділянці
контроль врівноважує відповідальність
результат винагороджує зусилля
а хаос поступається місцем порядку
тож папір білосніжний
увага нагострена як олівець
а рядки наче обрій прямі
тутешні питання мають поживу в собі
і у леті не дивляться вниз
одвіти ж кивають голівками мовби квітки
раз — оминеш
раз — назбираєш букет

письмо це прогулянка у лабіринті
де напевно немає чудовиськ

04.11.23

усякий вірш це казка
яку розповідаєш сам собі
аби втекти від себе
ти в ній герой
ти місце
і мораль
ти в ній потрійний вузол
якого розв'язати годі
лиш милуватися
і берегти від помаху сокири
під шаром шарудкого листя

ти їй початок
ти кінець
але не смерть
бо смерті не буває у казках
а є скидання
того що вадить перейти
крізь вушко голкове
у кращий світ

01.11.23

все що написано
може бути використано проти автора
щоб його зрозуміти
щоб зробити його ім'я вокабулою
та розмістити після тире словникову статтю
у якій ім'я перетворюється
на куцу літеру
з крапкою на кінці
на позначення відсіченого хвоста
він безглуздо смикається
у чиїйсь несвідомості
безхвоста ж ящірка живе
і гріється на сонці
проте стає самотньою назавжди

записані слова брехливі
бо невільні
крізь впадини живих очей
леліє пісня золотого трупа

04.10.23

стільки словесних комбінацій
і кожна з них правдива
як правдивими є квіти
які щиро не приймають світла
певної довжини хвилі
кидають його абикому
мов гарячу картоплину
що обпікає пальці того
хто задовго тримає

а плід мовчить
гниє тишею круг насінини
в якій стануть правдою
його улюблені кольори

03.09.23

поети не вигадують метафор
вони знаходять їх на березі розуму
вже відшліфованими до блиску
колективним несвідомим
бракує тільки гідного обрамлення
з вічнозелених слів
мені ж метафори малює сонце
своїми відбитками на споді повік
яскраві наче ліхтарі навпроти вікон
вони проганяють сон
сліпі немов кроти
вони проривають світлові тунелі
і темрява розсунувшися на їхньому шляху
видається твердішою за ґрунт
реальнішою за світло
масивною та прохолодною

покладаю на неї надії
спираюся спиною
щоб відпочити

21.08.23

сув'язі слів роблять людину впізнаваною
майстра виказує метод плетіння більше
ніж матеріал
інтонація більше ніж зміст
запах більше ніж колір
бо запах характеризує ціле
а колір часткове
запах сув'язі відчувається одразу
так що немає необхідності
бути разом довго
бути хоч би що

впізнаєш своїх за запахом
в його шлейфі
так затишно жити

17.08.23

підсвідомість не оперує неологізмами
її грузька товща дуже повільно ковтає слова
новітні липнуть до чорної лискучої поверхні
мов поліетиленове сміття
позбавлені ваготи вони затримуються там
і не просунувшися вглиб
зотлівають на сонці й повітрі
а ті що вона проковтнула століття тому
вже відростили як морські донні риби
на лобах ліхтарі

навколо підсвідомості таблички
купатися заборонено
всі слухняно тримаються осторонь
і лиш відчайдушні рибалки приходять сюди
з гирями замість грузил
ловити риб-світляків

ловлять заради ліхтарного світла
кажуть
солодке мов мед
і терпке наче кров

17.08.23

не маю нічого окрім слів
прямокутних дощок
різнодовгих різнотовстих
з них я будую хату
а виходить щось схоже на сарай
чи сільський туалет
замість фундаменту —
зелена поросль мого часу
на землі що здригається від вибухів та трамваїв
краї дощок наїжачені перетятими волокнами
вкриті брунатними плямами моєї крові
з неї на цвях добуваю залізо
за методом Рауля
та поки маю лиш вістря
подібне до жала бджоли

воно сяє незмигно
на дошці що вкопана сторч

17.08.23

вірш не транслює моралі
він лиш випадковий уламок дійсності
живий якщо прозорий
живильний якщо гострий

дійсність
розбита думкою
не засвоюється легше
зате має більше точок дотику

дотики світу болять
так світ стає домом —
місцем де не самотньо з собою

16.08.23

написати слово —
наче смикнути шворку дзвінка
далі обов'язково щось станеться
пролунають кроки
заскрегоче ключ у замку
відчиняться двері

і відбудеться зустріч людей
немов зустріч крижинок
на одній рукавиці

13.08.23

символ — слово з кишенькою
часом прикро порожньою
порпаєшся в такій перед вітриною
і сподіваєшся
знайти щось окрім крихт
і тканинного пилу в кутках
відчуваєш ребристість монетки
але не її ребро
намацуєш номінал
але не можеш обміняти цього дотику
на щось поживніше
а часом
кишенька сповнена див
як дитяча шкарпетка
різдвяного ранку
солодощі тішать не тільки живіт
а ще й очі — блискітом
вуха — шурхотом
серце — летом
барвистого метелика
серед зими

якщо не помре
наступного дня —
не помре вже ніколи

10.08.23

писати вірші — добра навичка
майже така сама добра
як навичка пришити ґудзика
нехитре
проте комбіноване вміння
маєш вчасно помітити згубу
обрати з домашньої колекції
найбільш пригожий
на заміну оригінальному
зробити точні стібки
міцно зав'язати кілька вузликів
насамкінець
не пам'ятаю
чи навчали цього у дитинстві
зате пам'ятаю бляшане пуделко
з ґудзиками і не тільки
якого я не могла не відкрити
не розсипавши вмісту
а розсипавши
не могла винайти цікавішої гри
аніж скласти назад

у дитинстві я не губила нічого
навіть ґудзиків
та все ж звідкись взялося уміння
пришивати на місце утрати
слова

09.08.23

ти схожий на вірш
твоя поява є таємницею
а прочитання — радістю
до твого змісту
не можна застосувати
оціночних суджень
тебе не можна переказати
простими словами
не можна розбити на цитати
не втративши сенсу
не можна зрозуміти
без любові

але можна сказати
ти — гарний
хочу знати тебе
назубок

29.07.23

тепер
коли ми звикли бачити одне одного
незачесаними
доводиться шукати нову мову
мову
крізь яку можна спостерігати реальність
і не відчувати болю
мову
якою можна малювати самосяйні ілюзії
і не впадати в оману
мову
чиє існування виправдовує
а загадковість захищає
мову
яка тримає форму вічно
та з часом блякне

однак не знайдемо
допоки знов
не ворухнеться
сором

26.10.22

писання це видільна функція організму
писати поки не перетреш
не вичавиш
не перетравиш
усього що живе не в тобі
що шарпає
і бентежить

усього що обсідає твоє життя
як обсідають тістечко волохаті мухи
і несуть геть на скрючених лапках
спаплюжене
вже чуже

усього що має іншу волю
пручається
не слухається

виплюнути
висловити
і втонути у тиші

стати порожнім
стати належним собі

27.07.23

Відпускаю вірші в небо,
наче повітряні кульки.
Вони летять вгору,
сповнені сенсами.
Ти кажеш:
мені подобаються
їхні кольори.
Он кульки вже
стали крапками,
зникли разом
з учорашнім днем..
А спробуй наступну
спіймати за хвіст
і зберегти під стелею
на той випадок,
якщо не буде чим
дихати.

12.02.20

Вдивлятися —
це майже те саме,
що слухати,
тільки очима.
Промовляти —
це майже те саме,
що торкатися,
тільки голосом.
Розповідати тобі
про тебе
вірші —
це вдивлятися в тебе,
а потім торкатися
твого серця.

04.07.21

вірш не місце для означувальних слів
позбавлених куліс і мінливих граней
на яких грає сонце вічності

вірш не місце для буквального
відтворення і сприйняття
без серпанку метафор
він втрачає таємницю і правду
що близькі багатьом

вірш не місце для банальності
яка створює відчуття затишку
однак відвертає від суті
бо належить усім і нікому

вірш не місце де шукаєш
а місце де знаходиш
власну тотожність

вірш не для
бо понад

09.11.21

вірш завжди свідчить про гармонію:
про звільнені від бур'яну посіви
і зарослі бур'яном пустирі;
про допитий чай і брудну чашку;
про воду натщесерце
і вологі долоні;
про сонячний запах шкіри
і безбарвні запахи снів.
у заклопотаному ж тілі
слова губляться:
так небо вбирає звуки,
створюючи ілюзію тиші.
у заклопотаному ж розумі
слова шикуються:
так рельєф поглинає луну,
створюючи ілюзію чистоти

надихаєш мене,
бо з тобою
тотожна собі

27.06.22

слова ластяться
торкаються серед ночі
рук
пензликами котячих хвостів
лоскочуть вусами шию
лишають вологі сліди на щоках
щось винюхуючи
сплю далі
якщо сподобаюся їм —
прокинуся з муркітливим віршем
на грудях

16.07.22

цей вірш — заповідна зона
де слова зойкають
рикають
гикають
бігають без спіднього
і без обмеження швидкості
дихають вогнем
стоять на голові
видряпуються на верхів'я дерев
аби побачити схід вічності
над темрявою

цей вірш має природний захист
від байдужих
від гордовитих
від слабких на серце
і на пам'ять
цей вірш захищає вразливих
і закоханих

у цьому вірші слово приймає постриг
зрікається буденного значення
і відповідальності перед світом
цей вірш — наче храм
який має стовбур коріння і крону
і в кроні мов сонце
святиться Ім'я

17.10.23

відкриваю нотатки
і усміхаюся
дивно
дивитися у дзеркало не люблю
а своїм відображенням у словах
милуюся
втім
правда не є буквальною
ти і сам це знаєш
нащо тоді просиш
писати про те що бачу
все ж спробую
дивися
тру ніс та очі
щоб зігнати втому
щойно переклала дівчинку
з однієї руки на іншу
поцілунок як перепрошення
за незручності
скінчився перший цикл сну
вона відлежала собі вухо
мені трохи затерпла рука
прийшла черга другого вуха
другої руки
дівчинка лежить на моєму животі
і не відпускає грудей
для надійності поклавши зверху
пухкеньку руцю
чую плямкання
цокання трьох годинників
звуки знадвору
притлумлені зачиненими вікнами
в кімнаті прохолодно
і вже сутінково
на шторі світлий прямокутник
що незабаром зблякне
мерзну в ноги
а животу тепло
заплющуюся
так видно краще
а насправді
втомилася дивитися
досить і однієї такої реальності
в словах хочу бачити не її
і навіть не себе
в словах хочу бути
як у кімнаті
куди зможеш до мене прийти

17.04.23

ранкова самотність
важка голова і порожній шлунок
коли годуєш собою
постійно відчуваєш легкий голод
і тугу за окремішністю
туга вчиться вдовольнятися хвилинами
їхня тривалість насправді залежить
від глибини уваги
пірнаю у час з камінням слів у роті
викладаю на дні кілька фраз
і назад
на поверхню
бадьора порожня мов поплавець
хто читатиме
хто подолає опір
і тиск води
хто впізнає зринувши
тиха щаслива байдужість
хвилям теж байдуже
несуть себе
не змінюючи керунку
камінні крихти на дні
ще не острів

18.04.23

письмо — уповільнене думання
прогулянка на самоті
безборонне дихання
розквіт єдиної в темряві квітки
вчування єдиного в світлі повіву
які спогади він в мені зрушує
якими нотами звучить
як смакує натще

письмо-загадка
письмо-аромат

23.04.23

вірші мені коштують реальності
а реальності — повноти
занедбана невиспана
б'ється у пастці мого волосся
неначе кажан
і кусає
більше від страху
аніж від злості

вірші це люблю
промовлене у різний спосіб
це квадрат світла на підлозі
на позір чистого
та направду брехливого
бо світло мовчить про темряву

чи варті вірші слів
якщо вони не скасовують
ненависті

мабуть
кажан літатиме вільготно
у сутінковій прозі

10.05.23

спів завжди має простір
неначе вода
заповнює усі доступні форми
провалля дворів
продихи арок
річища вулиць
не зраджує собі
не віддає тепла
ані бетонним плитам
ані бруківці
заломлює проміння
спурхує
аби врешті завмерти
десь поміж трав
мов метелик
що йому вітер
пилок обтріпав
мимохіть

пішохідні ж слова
мов мурахи
складають по крихтах
свій дім
щоб у спеку
там протяг співав

18.05.23

слова змінюють простір наче сніг
згладжують нерівності
пом'якшують кути
прикривають нечистоти
блищать яскраво та гордовито
без розбору даруючи всім
можливість сказати
існую
вразити когось
гострими іскрами індивідуальності
вкотре зрощеної морозом
з багатостраждальної води

я прошу про слова
мов про теплі дощі
що розмили б шляхи
оголивши кістки та каміння

20.06.23

поезія безвідповідальна
покладатися на неї
наче жити у пісочному замку
де немає кімнат
лиш лабіринти вогкого простору
між піщинками слів
коли у такий лабіринт
увіходить мить
вона видовжується
до нескінченності
аж видається вічністю
ниткою Аріадни
що веде до безсмертя

та суховій зруйнує замок
мить заплутається сама у собі
і безіменною
загубиться у хмарах

13.07.23

тепер вірші
схожі на піщинки
уламки мушель
уламки життя
липнуть до пальців
скрегочуть на зубах
затримуються у волоссі

мова не збере їх
ще раз так
щоб вийшла мушля

збере хіба більший уламок
такий самий гострий
як і малі

18.07.23