одного щасливого ранку
коли весна відчувалася
тільки за запахом
сіре узбережжя покликало
мене на прогулянку
там я й зустріла його
нам було по дорозі
ми дихали в такт
тож він розповів мені
як став вітром
спочатку був диханням
у здорових легенях
потім зітханням
у темній печері грудей
потім протягом
у задушливій кімнатці
звідки його попросили піти
бо від свіжого повітря
там боялися захворіти
відтоді став вільним
гуляв містом
знайомився з людьми
ставав їм добрим другом
адже завжди був теплим
попри негоду
і не заважав йти туди
куди вони прямували
навпаки
легенько підштовхував
і освіжав розпечені
від думок голови
але надовго поруч з ним
лишалася тільки самотність
бо нікому не вдавалося
зазирнути йому в обличчя
він й сам ніколи себе не бачив
зрештою обійнявши друзів
вирушив до північних морів
вкритих дзеркальною кригою
сподівався на те
що вона поверне йому обличчя
але у байдужій кризі
відбивалася лиш заметіль
не знаючи куди далі податися
лишився жити на морських хвилях
допомагав кораблям
долати непривітне море
співав колискових
непогамовним бурунам

вітер стих і я промовила
вдивляючись удалечінь
бачиш це твоя туга
на моєму обличчі
це твої сльози на моїх очах
висуши їх теплим подихом
і я покажу тобі твою усмішку
нарешті назву тебе на ім'я

16.02.20