Автори /
Павло Інкаєв (2008)
|
Рубрики
• Мадемуазель
• Любовна лірика
• Ненька Україна
• Сонети
• Вечірній звук
• Воєнна тематика
• Лірика після смерті
• Спогади кохання
Огляди
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
НАШ CANON
•
МИ ЗАВЖДИ БУДЕМО РАЗОМ?
•
ПРОГУЛЯНКА ЗАСНІЖЕНИМ ДНЕМ
•
СПОВІДЬ
•
ДІЄСЛОВА
•
МОНОЛОГ САМОГУБЦЯ
•
ОСТАННІЙ ВІРШ
•
ВІДОБРАЖЕННЯ
•
***
•
АНАЕЛЬ
•
Я ВТОМИВСЯ ЛЮБИТИ
•
ЖИВУ
•
Я ЗНИКНУ
•
ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН ДО ПІВНОЧІ
•
***
•
СМЕРТЬ ПОЕТА
•
ПИШУ СНИ
•
У ВІЧНОМУ ЗАБУТТІ
•
МІЖ ПРОСТОРОМ СМЕРТІ
•
ВІЙНА
•
ЕМІГРАНТ
•
ЧОРНОБИЛЬ
•
ЖОРЖИНИ
•
РЕВОЛЮЦІЯ
•
СІРЕ НЕБО НАД БРОДАМИ
•
ДВОХСОТИЙ
•
ЗАЛІЗНИЙ ПТАХ
•
НАМ ВІШАЛИ КРИЛА…
•
ПІСНЯ
•
СЕРПНЕВИЙ КАПРИЗ
•
РОЗТАЯННЯ
•
СРІБНА ТРОЯНДА
•
ПІСНЯ НАД ПІСНЯМИ ІІ
•
ПІСНЯ НАД ПІСНЯМИ
•
СОНЕТ XVI
•
СОНЕТ XV
•
СОНЕТ XIV
•
СОНЕТ XIII
•
ДО АСТРЕЇ
•
СОНЕТ XI
•
СОНЕТ X
•
СОНЕТ IX
•
СОНЕТ VIII
•
СОНЕТ VII
•
СОНЕТ VI
•
СОНЕТ V
•
СОНЕТ IV
•
ДО ГАЛАТЕЇ
•
СОНЕТ ІІ
•
СОНЕТ І
•
ОСТРОГ
•
СОНЕТ VI
•
***
•
МОЯ УКРАЇНО!
•
ЗАПОВІТ
•
РІДНИЙ КРАЙ
•
Я І ТИ
•
СЕРЕД ОКЕАНУ
•
ТВІЙ СВІТ
•
ЛЮБОВ ВЕСНИ
•
***
•
***
•
БЛАКИТНА ПАННА
•
ВИ І Я
•
МАДОННА
•
ЇЇ ОБІЙМИ
•
МАТЕМАТИЧНЕ РІВНЯННЯ
•
***
•
НАШ ПЕРШИЙ СНІГ
•
МОЯ ВИГАДАНА ЛЮБОВ
•
ТВОЯ СОННА МИТЬ
•
АЕРОПОРТИ
•
ЗАБУДЬ ВІДСТАНЬ
•
***
•
ЗАЛИШЕНІ КВІТИ
•
***
•
МІСТО ЛЮБОВІ, МРІЙ І ВІЧНИХ ДОЩІВ
•
ЖИТТЯ
•
САМОТНІСТЬ
•
ГОВОРІННЯ ДЕМОНА
•
***
•
***
•
ПЛАЧ
•
ЦВІТ ЛИПИ
•
ПЕЧАЛЬ
•
***
•
ФРАНЦУЗЬКА ПОДРУГА
•
САД ТРОЯНД
•
ІКОНОПИС
•
***
•
***
•
ЛЮБОВ
•
***
•
ЦИФЕРБЛАТ
•
***
•
КІНО
•
ТРИЛОГІЯ ЛЮБОВІ
•
СКАЖИ
•
ТЕМНИЙ LAVILAZ
•
СПОГАДИ РІДНОГО МІСТА
•
РОЖЕВІ ОКУЛЯРИ
•
ЗГАДАЙ МОЇ СЛОВА
•
***
•
***
•
ОСТАННЯ ХВИЛЯ
•
ДЕ ТИ, ЛЮБОВ?
•
ОСТРОЗЬКА ЛАВОЧКА
•
Я МІГ БИ
•
ТРИ ВЕРШНИКИ АПОКАЛІПСИСУ
•
КУРИВО
•
ВІРШ
•
ДИВНЕ ПОЧУТТЯ
•
СИЛУЕТ МУЗИЧНОГО КАПРИЗУ
•
ВІРШ
•
НАШ ТРЕТІЙ РИМ
•
СИНОНІМИ
•
ЗГАСАННЯ
•
СОНЕТ 78
•
ГІМН
•
УРОКИ ХІМІЇ
•
***
•
МЕРТВІ ПОЕТИ
•
МЕЛІССА
•
ЛЕТІВШИ У ПРІРВУ БОЛІ
•
ВІН САМЕ ТОЙ…
•
ЗОРЯНЕ НЕБО
•
MEMORIES
•
ЯКБИ ТИ ЗНАВ…
•
У НІЧ ЛЬОДЯНУ…
•
НА ВЕСЬ СВІТ — ЛИШ ДВОЄ
•
ДОВГОВІЧНА ЛЮБОВ
•
ПРОЩАННЯ
•
ПОЦІЛУНОК
•
І НЕ ЗГАДАЙ, НЕ ТРЕБА…
•
НАД ПРІРВОЮ КОХАННЯ
•
ЯК ВАЖКО…
•
ТРИМАЙ МОЮ РУКУ
•
МОНОЛОГ
•
ЗАЗДРІСТЬ
•
СКІНЧЕННІСТЬ
•
ГОРЕ МОГО СЕРЦЯ
•
БІЛЕ ЛІТО
•
МІСЯЧНА ЛЮБОВ
•
ЇЇ ЛЮБОВ
•
ЛЮДИ
•
Я НЕ ТИ І ТИ НЕ Я
•
МОРЕ ІТАЛІЇ
•
ПОЛІТ ЗІЗНАННЯ
•
LOVE IN THE SUBWAY
•
AUGUST
•
СУЗІР’Я ЛЕВА
•
БЕЗ ЛЮБОВІ — НІЯК
•
ТРИВОЖНЕ ЗАСТІЛЛЯ
•
ПАДІННЯ КОЛОНАДИ
•
СВІТЛОФОР ЛЮБОВІ
•
ПОЕТ?
•
РОМАНС
•
ФЛЮОРИТОВИЙ ЛИСТ
•
ТРИПТИХ
•
СОНЕТ IX
•
СОНЕТ VIII
•
СОНЕТ VII
•
СОНЕТ V
•
НІХТО
•
СОНЕТ IV
•
MOMENT
•
ПУБЛІЧНЕ
•
ТРОЯНДА
•
АНТИКОХАННЯ
•
НЕВИДИМЕ СКАЗАННЯ
•
ЗАКОХАНИЙ СИЛУЕТ
•
ПТАХИ НАД МІСТОМ
•
ТЕМНІШЕ ТЕМНОГО
•
КОЛИСКОВА
•
ГОВОРІННЯ БОГА
•
TRANSLUCENS
•
СОНЕТ III
•
АНД-МІСТО ТЕМНОЇ ДВО-ТОННИ ІІ
•
МОЛЬБА
•
ЧОРНИЙ МЕТЕЛИК
•
СОНЕТ II
•
СОНЕТ I
•
ВІДДАНИЙ НЕБУ
•
ІНСТРУКЦІЯ ВИЖИВАННЯ
•
ПРОСТО НЕБА
•
ЗАКІНЧЕННЯ II
•
ТЕ, ЩО НЕ ПОВТОРИТЬСЯ
•
БІЛЬ
•
Я НЕ П’ЯНИЙ
•
ЛЮБОВ ПІД НОГАМИ
•
ПОЧУТТЯ ЛЮБОВІ
•
ПОЛЮБИ ТА ЗРАДЬ
•
НЕ МОЛИТВА
•
FAREWELL
•
ФОТОГРАФІЇ
•
***
•
МІЙ КІТ
•
ЖОРСТОКА ЛЮБОВ
•
БЕЗ ІМЕНІ
•
ЗАВТРА
•
ОМАНЛИВІ СЛОВА
•
Я ПРОГРАВ
•
ЗВЕДЕНІ КРАПЕЛЬКОЮ КОХАННЯ, ЩОБ РОЗІЙТИСЬ
•
ГРІМ ХВИЛЬ ПРИБОЮ
•
РОЗЛАМАНЕ МІСТО-СПОГАДІВ
•
БЕЗСОННЯ
•
ВИДІННЯ МИНУЛОГО
•
МАДАМ НІЧ
•
ПАМ’ЯТАЄШ ВЕЧОРИ?
•
ШАХОВА ГРА
•
ПРОЩАННЯ ХОЛОДНОГО ЖОВТНЯ
•
ЗНИКЛА
•
БІЛА ТРОЯНДА
•
ЕПОХА «НЕ ДЛЯ НАС»
•
СТОЛІТНЯ ВІЙНА
•
ЗОРІ БІЛЬШЕ НЕ ЗАСВІТЯТЬ
•
ПОЕТ (НЕ) БРЕШЕ
•
НОВИЙ ДЕНЬ
•
ШУКАЮ
•
СОН–РЕАЛЬНІСТЬ
•
У МЕРЕХТІННІ ЗІРОК
•
P.S.
•
ІНШІ
•
ПРОБАЧ МОЄ КОХАННЯ
•
Я ВИЙШОВ КУРИТИ УЧОРА ВНОЧІ…
•
ТВОЇ ОЧІ МОВЧАТЬ
•
ПОТЯГ ЛЬВІВ — РІВНЕ
•
АНД-МІСТО ТЕМНОЇ ДВО-ТОННИ І
•
ПРО КОХАННЯ
•
ТЯГАР СВІТУ — ТВОЇ СЛЬОЗИ
•
ХОЛОДНО
•
КОХАНЕЦЬ
•
НОВЕ МІСТО
•
ТЕМНА НІЧ
•
НЕ БОЯТИСЯ НЕБА
•
Я З ТОБОЮ
•
***
•
ПОГЛЯД
•
ЗАЛИШЕНИЙ
•
ЕСТРАДА
•
***
•
ЗАГУБЛЕНИЙ В КОХАННІ
•
ЛЮБОВ СЕРЕД IN LOVE
•
ТИ КЛИКАЛА ТИХО…
•
У СРІБНІМ ЧОВНІ
•
ДО ЗУСТРІЧІ З ТОБОЮ…
•
КРИЛА
•
ПОЕМА СТАРОГО ПОЕТА
•
ДОРОСЛІСТЬ
•
НЕБЕСНІ КИТИ
•
ДВЕРІ
•
ОСТАТОЧНІСТЬ
•
ОДНА ІСТОРІЯ
•
РАЗОМ У МАЙБУТНЄ
•
ПРО НЕЇ
•
ТВОЇ ОЧІ
•
ЛЮБОВ СТВОРЕНА БОГАМИ
•
БЕЗМЕЖНА ЛЮБОВ
•
ДНІ
•
ПРІРВА
•
ЗОРІ МОВЧАТЬ
•
ЗАКІНЧЕННЯ
•
СЕРПЕНЬ
•
САМОТНІСТЬ
•
МОГИЛА
•
ЗАРАДИ ТЕБЕ
•
ЗГАДАЮ ЛІТО
•
ПІД НЕБОМ ЕЛЛАДИ
•
ДЕВ’ЯТЕ ЧУДО СВІТУ
•
КОЛИ ТИ ПОРУЧ
•
МОРЕ
•
У НЕБА ОЧІ ТВОЇ
•
ПОЗА МЕЖАМИ ВІДЧУТТЯ ЛЮБОВІ
•
ФІЛОСОФІЯ
•
МРІЯ
•
ЗВ’ЯЗАНІ
•
ГЕРОЙ
•
***
•
ЖИТТЯ НЕ МАЄ КІНЦЯ
•
ПРЕКРАСНИЙ СВІТ
•
ОСІНЬ
•
У МОРЯ ВЕРБИ ШЕЛЕСТЯТЬ…
•
ХТО ТИ?
•
ШЛЯХ
•
ТАЄМНА МРІЯ
•
***
•
В ОСІННІМ САДІ
•
ЗА ХВИЛИНУ ПРОВАЛИТЬСЯ ЗЕМЛЯ
•
ПІД НІЧНИМ МИГАННЯМ ЛІХТАРЯ
•
ХМАРИ-ХМАРИ
•
***
•
МІШЕНЬ
•
ЗАГУБЛЕНИЙ МАЯК
•
СВІТАНОК
•
ХАОС
•
ШЕПІТ НОЧІ
•
НІЧНА ВАТРА
•
СЕЛО
•
БЕЗКРАЄ МОРЕ
•
МІСТО ЗИМИ
•
ПРО ЛЮБОВ
•
ДУМКИ У ПОТЯЗІ
•
У ШТОРМІ ДУМОК
•
ЛИШ ПАМ’ЯТАЙ, Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ
•
КОХАННЯ — У ТОБІ
•
ЄСТВО
•
ГІМН СВОБОДІ
•
КАЗКОВА НІЧ
•
***
•
Я ВАС ЛЮБИВ
•
І ЯК ТЕПЕР ТЕБЕ ЗАБУТИ…
•
БЛАГОСЛОВЕННЯ КОХАНІЙ
•
Я ДИВЛЮСЬ В ТВОЇ ЯСКРАВІ-ЯР ЗІНИЦІ
•
МЕРТВІ СЕРЦЯ
•
ОДА КОХАННЮ
•
ГОЛУБІ ОЧІ
•
ДОЩ
•
ОПІВНОЧІ
•
ЄДИНА
•
ПРИВИД
•
ПОМИЛКА
Наш Canon зробив стільки фотографій,
і тільки тепер це все, що залишилось.
і тільки тепер це все, що залишилось.
Якось ми з тобою лежали:
ти лежала на моєму ліжку,
ти лежала на моєму ліжку,
Наші фотографії досі
збереглися у мене в альбомі.
збереглися у мене в альбомі.
Ну де ж спасіння?!
Скільки ще чекати?! Я ж помру!
Скільки ще чекати?! Я ж помру!
Забагато думок:
де заробити?
де заробити?
Все. Ще трішки
і виграю собі часу.
і виграю собі часу.
Коли помру — не плачте, люди.
Не втратили ви генія — ні-ні!
Не втратили ви генія — ні-ні!
дивлюсь…
навпроти дзеркало стоїть.
навпроти дзеркало стоїть.
я шукаю світу.
прокидаюсь зранку
прокидаюсь зранку
Як важко… І нестерпним болем
у грудях рветься тонка нить…
у грудях рветься тонка нить…
Я втомився любити людей
чи то злих, чи то добрих,
чи то злих, чи то добрих,
Нестерпне прокидання о сьомій
без будильника.
без будильника.
Я зникну.
Більше не буду писати вірші.
Більше не буду писати вірші.
Ніч. Двадцять хвилин до півночі.
Тихий шум металевих поїздів за вікном.
Тихий шум металевих поїздів за вікном.
Заснути б вічним сном
і спати… Що ж з життя?
і спати… Що ж з життя?
Не встиг сказати всього, що хотів,
не встиг дописати останні слова.
не встиг дописати останні слова.
Пишу́ слова — і так мені здається,
що світ навколо пролітає,
що світ навколо пролітає,
Небо плаче — плаче небо.
Надвечір стягує струну.
Надвечір стягує струну.
І тихий вечір знову ніжно обіймає,
і знов малює натюрморти на весні.
і знов малює натюрморти на весні.
Сьогодні знову приліт —
не по моєму будинку,
не по моєму будинку,
— Що вбіса коїться?!
Чому мовчиш?!
Чому мовчиш?!
У квітні ніч стояла без щита,
і шепіт трав тривожно не змовкав,
і шепіт трав тривожно не змовкав,
Цвіли жоржини в мами на городі…
Тепер їх вже нема. Війна.
Тепер їх вже нема. Війна.
Повстаньте із могил, герої вічні!
Ми розпочнем нову війну!
Ми розпочнем нову війну!
Сіре небо над Бродами,
від вибуху сталевої ракети,
від вибуху сталевої ракети,
«двохсотий», «двохсотий» —
викрикували із рації бійці,
викрикували із рації бійці,
І запалала знов земля;
шумить гроза.
шумить гроза.
Нам повісили крила
крикнувши: «Роби — або помреш!»
крикнувши: «Роби — або помреш!»
В долину саду в ніч піду
і тихо запитаю неба:
і тихо запитаю неба:
Малинові вуста, як промені від сонця,
гарячі — цілувати їх бажав.
гарячі — цілувати їх бажав.
Розтануть сни, і мов політ,
на твоїх сніжно-білих крилах
на твоїх сніжно-білих крилах
У місячному сяйві — твої очі,
намалював яскравий взір.
намалював яскравий взір.
Куди мені сховати серце, мила,
коли твій погляд сходить, мов зоря?
коли твій погляд сходить, мов зоря?
Яка зоря ще пам'ятає мить,
коли твоя рука знайшла мою долоню?
коли твоя рука знайшла мою долоню?
Хто дав троянді пахощі твої?
Хто навчив зорі так ясніти вранці?
Хто навчив зорі так ясніти вранці?
Де той світанок, що в твоїх очах
щоденно сходив тихою зорею?
щоденно сходив тихою зорею?
Хто поверне мені той світлий час,
коли твій погляд був мені святинею?
коли твій погляд був мені святинею?
Благословенна та зоря ясна,
що перша бачить усміх твій ранковий;
що перша бачить усміх твій ранковий;
Щасливий мирт, що тінню обійма
твої легкі й бездоганні рамена;
твої легкі й бездоганні рамена;
Я заздрю вітру, що у твоїх косах
знаходить ніч і пахощі весняні;
знаходить ніч і пахощі весняні;
Не відвертай своїх ясних зіниць —
у них Елізій тихо розквітає;
у них Елізій тихо розквітає;
Як тихий мирт, зрощений край Кіпріди,
твоя любов розквітнула в мені;
твоя любов розквітнула в мені;
Не знаю, чим заслужено мені
твої уста, що пахнуть білим цвітом;
твої уста, що пахнуть білим цвітом;
Мов рання зірка, сходиш над садами,
де срібна роса спочива на квітах;
де срібна роса спочива на квітах;
Коли зоря торкається долин,
і роси сяють перлами на м'яті,
і роси сяють перлами на м'яті,
Коли Венера сходить у блакить,
і срібний серп здіймається над гаєм,
і срібний серп здіймається над гаєм,
Коли Венера сходить між зірок,
і сріблом ніч уквітчує долини,
і сріблом ніч уквітчує долини,
Твій образ — мов Венери світлий храм,
що з хвиль морських постав у час весни.
що з хвиль морських постав у час весни.
Твій ясний зір — немов світанку цвіт,
що сходить тихо в чистій висоті.
що сходить тихо в чистій висоті.
Коли в твої зіниці зазираю,
мов тихий храм, відкриється мені.
мов тихий храм, відкриється мені.
Стоїть Острог — мов витязь кам’яний,
і не боїться духу злого між вітрами.
і не боїться духу злого між вітрами.
У наївному мороці не видно благання,
це не стукіт серця обох сердець.
це не стукіт серця обох сердець.
За тебе все віддам, готовий помирати,
готовий у важку годину відчаю пізнати.
готовий у важку годину відчаю пізнати.
Садок — дерева — яблуні і груші,
криниченька й маленька хатка в синяві.
криниченька й маленька хатка в синяві.
Як закопаєте мене у могилі,
глибоко-глибоко під землею —
глибоко-глибоко під землею —
Люблю тебе, мій рідний краю,
за щирі й теплі, лагідні слова!
за щирі й теплі, лагідні слова!
Хто Ти і Я — не знає цілий Світ.
Навколо люди, які не знають наші імена.
Навколо люди, які не знають наші імена.
Посеред моря човник,
а у ньому ми удвох.
а у ньому ми удвох.
Я бачу цілий Світ в твоїх очах.
Навіщо мені Всесвіт той потрібен?
Навіщо мені Всесвіт той потрібен?
Здається, полюбив я все-таки весну —
і розцвітає все всередині у мене:
і розцвітає все всередині у мене:
Якщо після смерті щоразу
існуватиме нове життя —
існуватиме нове життя —
На білій стіні — чорні плями горять.
На прозорому склі — твої губи.
На прозорому склі — твої губи.
О дівчино із синьої блакиті,
із кольором неба, глибоких морів!
із кольором неба, глибоких морів!
Нікого. В цьому світі — тільки Ви і я.
Не говоріть. Мовчіть. Така-то доля наша.
Не говоріть. Мовчіть. Така-то доля наша.
Ви — це вона, а вона — це все:
усе живе, мертве і святе.
усе живе, мертве і святе.
Всьому світу — світ,
а мені — її обійми.
а мені — її обійми.
Твоя любов — як математичний вислів,
де кожне число має своє значення.
де кожне число має своє значення.
Скажу коханій, за що тебе кохаю,
признаю — навіть сам не знаю…
признаю — навіть сам не знаю…
Хай буде наш перший сніг.
Удвох — ми, нескінченна розмова.
Удвох — ми, нескінченна розмова.
Якщо цілуватись, то тільки з тобою —
моя вигадана любов.
моя вигадана любов.
Літо — ти моя.
Обійми мене, обійми
Обійми мене, обійми
Аеропорти бачили більше поцілунків,
ніж ми з тобою встигли їх нарахувати.
ніж ми з тобою встигли їх нарахувати.
Хоч ми так далеко,
але ти не забувай,
але ти не забувай,
Бажаєте, я розповім вам про любов?
Та не про ту, де пристрасть і ро́зпуста,
Та не про ту, де пристрасть і ро́зпуста,
Я зайшов у кав’ярню
і замовив каву з молоком.
і замовив каву з молоком.
Не знаю, про що писати,
і чи варто взагалі…
і чи варто взагалі…
У Львові ранки такі чудові —
там повітря пахне коханням.
там повітря пахне коханням.
Писатиму про несподіване кіно.
Писатиму про те, як ходжу в ресторани,
Писатиму про те, як ходжу в ресторани,
А знаєте, самотність не погана,
вона у тихий час печалі і жадана.
вона у тихий час печалі і жадана.
Під взводом тернистих глибин
все ламається від шороху страху.
все ламається від шороху страху.
Вже сакура розцвіла.
І не меч — був всаджений
І не меч — був всаджений
Не місце мені в цьому світі,
де кожен загублений сам.
де кожен загублений сам.
Плаче не той, хто щасливий у відразі,
а плаче той, хто сам за світ стоїть.
а плаче той, хто сам за світ стоїть.
Коли розквітне липа над стежками,
і вечір стане теплим і ясним —
і вечір стане теплим і ясним —
От піду я світ за очі
і не буду пам’ятати
і не буду пам’ятати
Вже не тій «єдиній» я шепочу.
Не тій я промовляю, що люблю.
Не тій я промовляю, що люблю.
Пролунав звук потяга.
Подруго, au revoir!
Подруго, au revoir!
Я йшов крізь сад троянд
і бачив там тебе — ілюзію.
і бачив там тебе — ілюзію.
Свята Ікона Пресвятої,
що в подобі Діви.
що в подобі Діви.
Хто смерті скаже, як її кохав?
Хто скаже їй, що був на все готовий,
Хто скаже їй, що був на все готовий,
чотири кілометри
до горизонту.
до горизонту.
Любов не купиш за гроші.
Любов не вблагаєш поруч побути,
Любов не вблагаєш поруч побути,
Як важко інколи усе забути
і розпочати новий шлях.
і розпочати новий шлях.
Я прокинувся серед ночі
і світло луни, що осяює цифри
і світло луни, що осяює цифри
Приморозки; а я знову шукаю слова
для вірша.
для вірша.
Я знову пішов у кіно
і попиваю червоне вино.
і попиваю червоне вино.
Трилогія любові — серпень мрій,
давно забутий, як дитинства спогад.
давно забутий, як дитинства спогад.
Скажи, що існуємо «ми»,
і що це не ілюзія долі.
і що це не ілюзія долі.
У ніч весняну місяць спить,
і Lavilaz на скрипці грає.
і Lavilaz на скрипці грає.
Колись і ми були дітьми
і бігали, граючись, по рідному місту.
і бігали, граючись, по рідному місту.
Я крізь рожеві окуляри дивлюся на світ.
Дивлюсь на небо — бачу рожеве сонце.
Дивлюсь на небо — бачу рожеве сонце.
Згадай мої слова — пророчі і кохані,
як жариво Аврори — пах-палкі,
як жариво Аврори — пах-палкі,
«Про щось хороше напишу», — подумав я,
а під ногами скрипом все крутиться Земля.
а під ногами скрипом все крутиться Земля.
А парочки у парках все сидять,
цілуються і обіймаються так щиро.
цілуються і обіймаються так щиро.
Закінчилась ще одна хвиля,
ще одна хвиля від шуму морів —
ще одна хвиля від шуму морів —
А ти все ходиш по блакиті тій,
по місту кам’яному до півночі.
по місту кам’яному до півночі.
Співала пташка в далині
в прекрасну пору — навесні.
в прекрасну пору — навесні.
Я міг би бути сонцем,
яке світить лише тобі,
яке світить лише тобі,
На світі чимало є людських бід,
та найстрашніші — такі є із них:
та найстрашніші — такі є із них:
Вечірній звук серед сигаретного диму
і мільярди чужих, незнайомих голосів.
і мільярди чужих, незнайомих голосів.
Звичка прокидатись о сьомій —
і ні, навіть не від кошмарних снів.
і ні, навіть не від кошмарних снів.
Якось треба змерзнути,
щоб нарешті щось відчути.
щоб нарешті щось відчути.
Нота «до» — початок нічого.
Світ здається пустим,
Світ здається пустим,
Пиши слова! Чого боїшся?
Ти ж так жадав усе життя
Ти ж так жадав усе життя
Ніч озоряє темне небо — воно гасне.
А зорі кричать: «Не треба! Гарне…»
А зорі кричать: «Не треба! Гарне…»
Признаватись у коханні важко,
і ділити його на двох.
і ділити його на двох.
І день горить, і кров кипить у жилах,
і сонце ріже погляд золотий.
і сонце ріже погляд золотий.
Я все блукаю у своїй пітьмі,
і день, і ніч питанням задаюся:
і день, і ніч питанням задаюся:
О щирий Бог Нещастя,
для чого душу рвеш мені?!
для чого душу рвеш мені?!
Урок хімії розпочинався завжди у другому кабінеті.
Ми одягали на себе білосніжні мантії,
Ми одягали на себе білосніжні мантії,
Ми зустрінемось наприкінці літа,
під обпаданням зоряного цвіту.
під обпаданням зоряного цвіту.
Якщо з лиця землі стерти імена усіх поетів —
залишаться мільйони невідомих нам скелетів.
залишаться мільйони невідомих нам скелетів.
Поганий світ… Благаю! О Меліссо!
Зітри усіх. Зітри усе.
Зітри усіх. Зітри усе.
Ти не помічаєш, як втрачаєш —
спершу цікавіть, потім і сон,
спершу цікавіть, потім і сон,
Він ішов, а я забувала, про що він говорить.
Я дивилась закохано у його голубі очі
Я дивилась закохано у його голубі очі
І ти, і погляд твій — ті очі,
холодні, сірі, буйні ночі.
холодні, сірі, буйні ночі.
Я бачила в дитинстві гарний світ,
де всі сміялись та раділи горю.
де всі сміялись та раділи горю.
Якби ти знав, як я кохала…
Як в кожнім сні я бачила тебе!
Як в кожнім сні я бачила тебе!
У ніч льодяну, неосяжну,
із твоїх уст відлунням пролуна:
із твоїх уст відлунням пролуна:
Були роки, минули їх літа,
і зими довго йшли відлунно.
і зими довго йшли відлунно.
Устами викрикнув: «Прощай!»
Залізний потяг рушив з місця.
Залізний потяг рушив з місця.
Іще в ту мить стояв ти поруч…
Та пролунав гудок перону.
Та пролунав гудок перону.
Під зорями нічними, у тиші самоти,
немов промінь ранковий, що торкнувся мрії.
немов промінь ранковий, що торкнувся мрії.
Твоя любов була для мене раєм,
вона згоріла в твоїм серці назавжди.
вона згоріла в твоїм серці назавжди.
Він сидів та стискав кулаки,
а вона об подушку ридала.
а вона об подушку ридала.
Як важко забути про минуле,
як важко забути рідний силует,
як важко забути рідний силует,
Візьми мою руку,
тримай її міцніше,
тримай її міцніше,
Я стримував ці сльози кришталю,
які летіли у безодню.
які летіли у безодню.
Завидую тим людям, що радіють,
що посміхаються, та не жаліють,
що посміхаються, та не жаліють,
Все пройде і в цьому світі:
забудуться всі тихі вечори,
забудуться всі тихі вечори,
Серце моє, лишенько з тобою.
Чом мені здається, що горе над тобою?
Чом мені здається, що горе над тобою?
Білим снігом все покрито —
наступило біле літо.
наступило біле літо.
Сьогодні дуже красивий місяць,
на небі сяє угорі — криштально чистий.
на небі сяє угорі — криштально чистий.
Вона сиділа, склавши руки,
одна на лавці під дощем.
одна на лавці під дощем.
Люди — це створіння дивні.
Я розчарований у них.
Я розчарований у них.
Я не ти, і ти не я.
Навколо інша нас земля.
Навколо інша нас земля.
Ах, ви, хвилі прибою
холодного моря
холодного моря
Задивляюсь у простір твоїх зіниць —
бачу в них зграєю райських птиць —
бачу в них зграєю райських птиць —
У метро палкі поцілунки з тобою,
ти стоїш, притуляючись до мене,
ти стоїш, притуляючись до мене,
В алеґрії холодного літа —
ніжний серпень на хвилях гойдав
ніжний серпень на хвилях гойдав
Під ніжний спів віолончелі
так трепетно тремтить Регулум,
так трепетно тремтить Регулум,
Не так вже й багато в житті треба —
лиш любов, любов і любов…
лиш любов, любов і любов…
Знову нав’язлива тривога…
Я ж сказав: нікого немає вдома!
Я ж сказав: нікого немає вдома!
Коли уся колонада розвалиться,
і інтерколумній заповниться масою,
і інтерколумній заповниться масою,
Зелене світло — просто йди,
не бійся, це життя.
не бійся, це життя.
Я — поет темних зрад.
Я — чорний поет.
Я — чорний поет.
Тиха ніч, без зірок,
над водою луна,
над водою луна,
Це трапилось — ми стали незнайомі.
Вже забули погляди і рідний сміх.
Вже забули погляди і рідний сміх.
Про що думаю, як їду в купе?
Точно не скажу, бо інколи жар
Точно не скажу, бо інколи жар
Мої очі в тебе закохані,
я полонений ними назавжди.
я полонений ними назавжди.
А що… якщо я душу демону продам?
Чи звільниться душа моя від тя́жкого гріха?
Чи звільниться душа моя від тя́жкого гріха?
Ах, якщо так — то і нехай!
Не буду я молити про спасіння Бога!
Не буду я молити про спасіння Бога!
Любов — це поєднання двох сердець,
не філософія, і точно не вечірні крики.
не філософія, і точно не вечірні крики.
Ти — привид, не ім’я.
Ти — просто чорна маса.
Ти — просто чорна маса.
Ви знали смерть? Її красу?
Призна́ю чесно — я вже бачив:
Призна́ю чесно — я вже бачив:
Не буває перемоги без поразки,
бо навіть рай потребує смерті.
бо навіть рай потребує смерті.
Яким палким життям вони живуть!
Як легко оголяються на показ.
Як легко оголяються на показ.
І потонувши в хвилях океану,
захлинаючись, думав про тебе —
захлинаючись, думав про тебе —
Не дай мені загинути від твого кохання —
воно пече сильніше, ніж жорстокі крики.
воно пече сильніше, ніж жорстокі крики.
Навіщо ж я вам брехав?
Тепер і сам не знаю.
Тепер і сам не знаю.
Щораз запитував себе:
за що її любив?
за що її любив?
Ви коли-небудь бачили,
як зграєю птахи танцюють,
як зграєю птахи танцюють,
Темніше темного, або ж просто чорне.
Темне місто, чорні хмари і моя душа,
Темне місто, чорні хмари і моя душа,
Спи, дитино, засинай.
Спить Дніпро і спить Дунай.
Спить Дніпро і спить Дунай.
Ці двоє, напевне, якісь ненормальні —
на колінах стоять і моляться в спальні.
на колінах стоять і моляться в спальні.
Мов тиха хвиля, подих вечорів
лягає ніжно на долини сірі.
лягає ніжно на долини сірі.
Віра в любов — буде завжди нещасна,
і навіть коли на небі прозора луна.
і навіть коли на небі прозора луна.
Вони знову п’ють!
Ось воно — життя!
Ось воно — життя!
Деякі люди — це відрізки життя.
Прошу, пройди зі мною до фіналу.
Прошу, пройди зі мною до фіналу.
Болить живіт.. напевно, із-за шрамів,
і в голові — глибокий пам’ятний поріз.
і в голові — глибокий пам’ятний поріз.
Я у душі печальний біль тримаю,
він так і рветься із моїх грудей.
він так і рветься із моїх грудей.
Якщо я все-таки тебе забуду
і не згадаю більше у житті —
і не згадаю більше у житті —
Думаю, я буду скучати по тобі вічність,
як зорі сумують за сонцем в ранковому небі.
як зорі сумують за сонцем в ранковому небі.
Це просто треба.. пережити.
О так, це просто мить життя.
О так, це просто мить життя.
Ми лежали навпроти неба
та дивились на білі зорі.
та дивились на білі зорі.
Я був готовий здатись —
та боліло недостатньо сильно.
та боліло недостатньо сильно.
Нічого не говори…
Це вбиває вогонь всередині.
Це вбиває вогонь всередині.
Мені нічого більше не треба.
Проснись!
Проснись!
Я не п'яний — я просто кохаю,
хоч північ надворі вже спить.
хоч північ надворі вже спить.
Я ніс тобі букет троянд —
а ти його ногами розтоптала.
а ти його ногами розтоптала.
Немає конкурентів нам на цій планеті,
великої любові в наших лагідних серцях.
великої любові в наших лагідних серцях.
Полюби — та зрадь
через хвилину.
через хвилину.
Я не благаю, не молю, не треба.
До тебе в сни я не прийду.
До тебе в сни я не прийду.
Сльози на твоїх очах,
таких глибоких, злотооких.
таких глибоких, злотооких.
Наші фотографії досі
зберігаються у мене в голові,
зберігаються у мене в голові,
І в цілім світі на тебе
не тільки я дивлюсь
не тільки я дивлюсь
Мій кіт за тобою скучив.
Тебе уже немає четвертий день.
Тебе уже немає четвертий день.
Ви кричіть, проклинайте цю вашу «любов»,
говоріть усім, ладним її розуміти,
говоріть усім, ладним її розуміти,
Я хочу тебе не забути —
заховавшись, залізти тобі під шкіру.
заховавшись, залізти тобі під шкіру.
Завтра…
знову настане.
знову настане.
Що би я зараз тобі говорив?
Щось, мабуть, про кохання.
Щось, мабуть, про кохання.
Я програв.
О так… Як важко це признати.
О так… Як важко це признати.
Навіщо доля нас звела,
якщо вона все добре знала?
якщо вона все добре знала?
Твої слова — це моя омана,
вона тобою і мною карана.
вона тобою і мною карана.
Дощ все сильнішає — я чую
цей шум доріг, що кличе почуття.
цей шум доріг, що кличе почуття.
Твої дзвінки вже більше мене не будять.
Я не чую твого голосу — він давно забутий в мені.
Я не чую твого голосу — він давно забутий в мені.
Видіння минулого породжує нас,
і ми стаємо, мов ядучий газ.
і ми стаємо, мов ядучий газ.
Таємна ніч блукає вулиця́ми
у чорному пальті, у темноті.
у чорному пальті, у темноті.
А пам’ятаєш вечір?
Пам’ятаєш вечори?
Пам’ятаєш вечори?
Я падаю, як шаховий король,
який востаннє грає партію.
який востаннє грає партію.
Береза вже пустила свою жовту ко́су
із свіжим запахом холодної роси.
із свіжим запахом холодної роси.
Іще сильніший біль пронизав серце —
мечем холодним випалив чуття.
мечем холодним випалив чуття.
Біла троянда цвіла у саду́,
одна, єдина із цілого са́ду.
одна, єдина із цілого са́ду.
Ще не бувало так, щоб ніяк не було.
І кожна написана нами з епох,
І кожна написана нами з епох,
Війна між тобою і мною,
ми все знали — і тепер палає світ.
ми все знали — і тепер палає світ.
Приснився сон — помри.
Дивись, зоря упала — воскресись!
Дивись, зоря упала — воскресись!
Не я брешу вам,
а слова,
а слова,
Настав наш новий день,
і почуття сумління затаїлось.
і почуття сумління затаїлось.
Там, де я, — там тебе не існує.
Там світ, як пітьма, і моя
Там світ, як пітьма, і моя
Коли я сплю — я бачу сон.
Там ти — поперед мене.
Там ти — поперед мене.
У мерехтінні зірок на синьому небі,
у тиші прозорої, тихої мли
у тиші прозорої, тихої мли
І біль у грудях громом б’є,
і сон пропав, і жити вже не захотілось…
і сон пропав, і жити вже не захотілось…
Десь, мабуть, хтось комусь сміється
і в денний холод випускає теплий дим.
і в денний холод випускає теплий дим.
Пробач… моє кохання.
Пробач, що так і не зберіг
Пробач, що так і не зберіг
Я вийшов курити учора вночі —
вимкнув світло, забрав ключі.
вимкнув світло, забрав ключі.
Твої очі, як леза —
ріжуть плоть, обливаючи її кров’ю.
ріжуть плоть, обливаючи її кров’ю.
У потязі «Львів — Рівне».
На годиннику — шоста тридцять.
На годиннику — шоста тридцять.
Під шафе — п’яні дурні.
Келихи падають, розбиваючись
Келихи падають, розбиваючись
Я ніколи ще так не відчував кохання,
як тоді, коли тримав твої тендітні руки
як тоді, коли тримав твої тендітні руки
Твій сміх, коли ти щиро говориш неправду,
дивлячись мені в очі.
дивлячись мені в очі.
Холодно… Зима у серці.
Моя долоня на грудях висить.
Моя долоня на грудях висить.
У тебе на долоні — вм’ятина
від чужої руки.
від чужої руки.
Поволі йду — ступня не зволікає
на мороз
на мороз
Буває… темними ночами,
коли усе тихіше шелестить трава,
коли усе тихіше шелестить трава,
Для тебе весь світ впаде під мої ноги,
і всі сміятимуться лиш тобі.
і всі сміятимуться лиш тобі.
— Ти любиш мене?
— Ні.
— Ні.
Нас не буде, як тих, хто був.
Та щось залишиться в пилу епох.
Та щось залишиться в пилу епох.
Я не знаю останнього дня,
але знаю останні хвилини.
але знаю останні хвилини.
Ти рвучко виринаєш із його обіймів
і не розумієш — хто він для тебе тепер.
і не розумієш — хто він для тебе тепер.
…принц на білому коні,
сповідаюся тобі.
сповідаюся тобі.
…Вже пройшла година,
хвилина відтоді, як ти пішла.
хвилина відтоді, як ти пішла.
Вона — мов ранок над водою.
Вона — мов шепіт тихих хвиль.
Вона — мов шепіт тихих хвиль.
Вона сиділа у човні,
така легка, мов подих літа.
така легка, мов подих літа.
Ти кликала тихо крізь сни і печалі,
ти вітром торкалася трепетних мрій.
ти вітром торкалася трепетних мрій.
У срібнім човні крізь зоряний пил
я плив до тебе крізь мрії та сни.
я плив до тебе крізь мрії та сни.
Білий пісок коло моря
омивали холодні хвилі.
омивали холодні хвилі.
А що, якби люди мали крила?
Кров розливалась би по венах.
Кров розливалась би по венах.
Вона топилась п’янко у його очах.
Палала гірко, та кричала без останку.
Палала гірко, та кричала без останку.
І все. Життя вже промайнуло.
Перони на вокзалах вже пройшли.
Перони на вокзалах вже пройшли.
На небі плавають кити…
Вони не знають, куди плисти.
Вони не знають, куди плисти.
Двері…
Старі, пошарпані двері.
Старі, пошарпані двері.
Хочеш? — Іди.
Я зла не тримаю.
Я зла не тримаю.
Ти сидиш за сусіднім столиком, я — на барі,
замовив кон’як, а ти — біле сухе вино.
замовив кон’як, а ти — біле сухе вино.
Не хочу любити інші очі.
Не хочу любити інші руки.
Не хочу любити інші руки.
Вона прокидалась ранками
і дивилась на стелю,
і дивилась на стелю,
Твої очі — це причина жити,
вони яскравим полум'ям горять.
вони яскравим полум'ям горять.
Любов створена богами.
Сказати «кохаю» — цього буде замало,
щоб передати мою безмежну любов.
щоб передати мою безмежну любов.
І кожен день — це фініш і початок.
І кожен день — це смуток і печаль.
І кожен день — це смуток і печаль.
Твоє оголене тіло бачу не я, а хтось інший.
Ти куриш цигарку і запиваєш її кавою.
Ти куриш цигарку і запиваєш її кавою.
Тривожний світанок торкається вікон,
вітер холодний гуляє між хмар.
вітер холодний гуляє між хмар.
Він написав усі листи коло кав’ярні,
де пахли квіти і прозоро-білий сніг.
де пахли квіти і прозоро-білий сніг.
У місяць серпень — відчутний тихий щем,
птахи летять у небі золотим ключем.
птахи летять у небі золотим ключем.
Не сумуй і не плач,
хоч зараз не поруч.
хоч зараз не поруч.
Нехай могила мене покарає
за те, що я тебе люблю.
за те, що я тебе люблю.
Я залишу тебе на березі без слів,
щоб не тягнути на дно за собою.
щоб не тягнути на дно за собою.
Згадаю літо,
тобі п’ятнадцять —
тобі п’ятнадцять —
А серце тихо промовляє:
«Відпусти…»
«Відпусти…»
Ти знаєш, що таке любов?
Це сенс життя, це сенс, щоб жити.
Це сенс життя, це сенс, щоб жити.
Ми обоє покриті прозорими хмарами,
що у небі пурхають, мов пух.
що у небі пурхають, мов пух.
О море — нескінченний край,
я стільки радості в тобі вбачаю.
я стільки радості в тобі вбачаю.
У неба очі твої — поміркові,
що світять, мов зорі ясні.
що світять, мов зорі ясні.
Опади дощів не вщухають, як думки,
і, можливо, ми ще не побачимось завтра.
і, можливо, ми ще не побачимось завтра.
Залізна колія тривожить зір,
і я один в холодному купе.
і я один в холодному купе.
Я просто хочу, хочу мріям
віддати все, що є в душі.
віддати все, що є в душі.
Переплетені руки у теплі,
дотик пальців до твого обличчя.
дотик пальців до твого обличчя.
Вона любила героя із книги,
секрет цей тримала в цвітучих садах.
секрет цей тримала в цвітучих садах.
Скажи, як перестати тебе любити?
Ти в кожнім сні, ти в кожнім дні.
Ти в кожнім сні, ти в кожнім дні.
Пробач за все, що трапилось зі мною —
я лиш кохати тебе жадав.
я лиш кохати тебе жадав.
Який же він, прекрасний світ,
де всі кохають без образи?
де всі кохають без образи?
Оголені дерева стали в ряд,
розкидані практично по всьому місту.
розкидані практично по всьому місту.
У моря верби шелестять,
небесні береги кохання.
небесні береги кохання.
Хто ти? Людина чи птах?
За спиною — крила, а ходиш ногами.
За спиною — крила, а ходиш ногами.
Куди ведеш, дорого дальня?
В які далекії світи?
В які далекії світи?
Любити тебе — це моя таємна мрія,
яку загублю у маренні світів.
яку загублю у маренні світів.
Не відводь від мене своїх очей —
вони будуть різати плоть, як зграя мечей.
вони будуть різати плоть, як зграя мечей.
В осіннім саді листя пролягло тернистими стежками,
і відвінчались лебеді кохання на березі життя.
і відвінчались лебеді кохання на березі життя.
У світі одному — ти в мене одна.
На небі нам обом світить одна зоря.
На небі нам обом світить одна зоря.
Під нічним миганням ліхтаря
холодний вітер заморожує твої тендітні руки.
холодний вітер заморожує твої тендітні руки.
Хмари-хмари,
заберіть мої печалі
заберіть мої печалі
А клени в полі тихо нам шепочуть: «Обійми».
Берези вільно розпускають свої коси.
Берези вільно розпускають свої коси.
Вона виткана із ночі,
із надії та моїх мрій.
із надії та моїх мрій.
Колись, коли землю окриє небо,
коли світ без сонця, коли світ без неї…
коли світ без сонця, коли світ без неї…
Світанок світить синім сном,
сплять сонні світанкові сновидіння.
сплять сонні світанкові сновидіння.
Я у нічнім тумані ночі буду задихатись.
Торкнусь твоїх долонь зла..
Торкнусь твоїх долонь зла..
А ти скажи мені казково,
на крилях ночі заспівай.
на крилях ночі заспівай.
Червоний місяць плине з горизонту.
Нічний туман вкриває землю.
Нічний туман вкриває землю.
Ось вони — прекрасні ранки,
красою вкриті сині ґанки.
красою вкриті сині ґанки.
Безкрає море дивиться у даль —
чогось не бачить.
чогось не бачить.
Холодні обеліски осяює проміння,
холодне сонце льодяніє від пітьми.
холодне сонце льодяніє від пітьми.
Сьогодні хочу теплої погоди,
де плинуть хвилі вітрові.
де плинуть хвилі вітрові.
А що життя? — Перони і вокзали.
Одвічний рух іде у небуття.
Одвічний рух іде у небуття.
Думки пекучим болем б’ють у скроні,
і кип’ятиться кров в моїх устах.
і кип’ятиться кров в моїх устах.
Я хочу захлинатися тобою,
з твоїм запахом бути поруч.
з твоїм запахом бути поруч.
Я б бажав цілуватись на морозі,
щоб губи наші прилипли.
щоб губи наші прилипли.
Я відчуваю біль та страх, водночас,
любов твою і поцілунок ніжних уст.
любов твою і поцілунок ніжних уст.
Мов птах небесний, сокіл ясний,
гарячий жар, мов фенікс крил.
гарячий жар, мов фенікс крил.
Світла ніч, бо б’ють яскраві блискавиці,
і гомонять пустельники зірок.
і гомонять пустельники зірок.
Чи існує сенс в краплині моря? —
колись спитав я сам себе.
колись спитав я сам себе.
Я Вас любив таємно й ніжно,
як квітку ранкову у світлі дня,
як квітку ранкову у світлі дня,
І як тепер тебе забути,
коли ти снишся в кожнім сні?
коли ти снишся в кожнім сні?
Нехай все буде так, як хочеш цього ти,
нехай прийде весна, бо ти цього хотіла.
нехай прийде весна, бо ти цього хотіла.
Я дивлюсь в твої яскраві-яр зіниці,
не бачу там ні смутку, ні краси.
не бачу там ні смутку, ні краси.
У мене мертве серце.
У тебе воно ще живе.
У тебе воно ще живе.
О моя мріє!
О мій всесвітній страх!
О мій всесвітній страх!
Чому у тебе очі голубі?
Чому не кольору троянди?
Чому не кольору троянди?
Як можна не любити дощ?
Прозорі крапельки небесні,
Прозорі крапельки небесні,
Опівночі всесвіт пахне тобою,
так, наче після опадів дощу.
так, наче після опадів дощу.
Я любив її до нестями.
Я любив її очі сумні.
Я любив її очі сумні.
«Я поруч», — казала вона в самоті,
хотіла любити його до нестями.
хотіла любити його до нестями.
Вона любила його до нестями,
та зрадила вмить уночі.
та зрадила вмить уночі.
Огляди
