Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Павло Інкаєв (2008)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   НАШ CANON
    Наш Canon зробив стільки фотографій,
    і тільки тепер це все, що залишилось.
  •   МИ ЗАВЖДИ БУДЕМО РАЗОМ?
    Якось ми з тобою лежали:
    ти лежала на моєму ліжку,
  •   ПРОГУЛЯНКА ЗАСНІЖЕНИМ ДНЕМ
    Наші фотографії досі
    збереглися у мене в альбомі.
  •   СПОВІДЬ
    Ну де ж спасіння?!
    Скільки ще чекати?! Я ж помру!
  •   ДІЄСЛОВА
    Забагато думок:
    де заробити?
  •   МОНОЛОГ САМОГУБЦЯ
    Все. Ще трішки
    і виграю собі часу.
  •   ОСТАННІЙ ВІРШ
    Коли помру — не плачте, люди.
    Не втратили ви генія — ні-ні!
  •   ВІДОБРАЖЕННЯ
    дивлюсь…
    навпроти дзеркало стоїть.
  •   ***
    я шукаю світу.
    прокидаюсь зранку
  •   АНАЕЛЬ
    Як важко… І нестерпним болем
    у грудях рветься тонка нить…
  •   Я ВТОМИВСЯ ЛЮБИТИ
    Я втомився любити людей
    чи то злих, чи то добрих,
  •   ЖИВУ
    Нестерпне прокидання о сьомій
    без будильника.
  •   Я ЗНИКНУ
    Я зникну.
    Більше не буду писати вірші.
  •   ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН ДО ПІВНОЧІ
    Ніч. Двадцять хвилин до півночі.
    Тихий шум металевих поїздів за вікном.
  •   ***
    Заснути б вічним сном
    і спати… Що ж з життя?
  •   СМЕРТЬ ПОЕТА
    Не встиг сказати всього, що хотів,
    не встиг дописати останні слова.
  •   ПИШУ СНИ
    Пишу́ слова — і так мені здається,
    що світ навколо пролітає,
  •   У ВІЧНОМУ ЗАБУТТІ
    Небо плаче — плаче небо.
    Надвечір стягує струну.
  •   МІЖ ПРОСТОРОМ СМЕРТІ
    І тихий вечір знову ніжно обіймає,
    і знов малює натюрморти на весні.
  •   ВІЙНА
    Сьогодні знову приліт —
    не по моєму будинку,
  •   ЕМІГРАНТ
    — Що вбіса коїться?!
    Чому мовчиш?!
  •   ЧОРНОБИЛЬ
    У квітні ніч стояла без щита,
    і шепіт трав тривожно не змовкав,
  •   ЖОРЖИНИ
    Цвіли жоржини в мами на городі…
    Тепер їх вже нема. Війна.
  •   РЕВОЛЮЦІЯ
    Повстаньте із могил, герої вічні!
    Ми розпочнем нову війну!
  •   СІРЕ НЕБО НАД БРОДАМИ
    Сіре небо над Бродами,
    від вибуху сталевої ракети,
  •   ДВОХСОТИЙ
    «двохсотий», «двохсотий» —
    викрикували із рації бійці,
  •   ЗАЛІЗНИЙ ПТАХ
    І запалала знов земля;
    шумить гроза.
  •   НАМ ВІШАЛИ КРИЛА…
    Нам повісили крила
    крикнувши: «Роби — або помреш!»
  •   ПІСНЯ
    В долину саду в ніч піду
    і тихо запитаю неба:
  •   СЕРПНЕВИЙ КАПРИЗ
    Малинові вуста, як промені від сонця,
    гарячі — цілувати їх бажав.
  •   РОЗТАЯННЯ
    Розтануть сни, і мов політ,
    на твоїх сніжно-білих крилах
  •   СРІБНА ТРОЯНДА
    У місячному сяйві — твої очі,
    намалював яскравий взір.
  •   ПІСНЯ НАД ПІСНЯМИ ІІ
    Куди мені сховати серце, мила,
    коли твій погляд сходить, мов зоря?
  •   ПІСНЯ НАД ПІСНЯМИ
    Яка зоря ще пам'ятає мить,
    коли твоя рука знайшла мою долоню?
  •   СОНЕТ XVI
    Хто дав троянді пахощі твої?
    Хто навчив зорі так ясніти вранці?
  •   СОНЕТ XV
    Де той світанок, що в твоїх очах
    щоденно сходив тихою зорею?
  •   СОНЕТ XIV
    Хто поверне мені той світлий час,
    коли твій погляд був мені святинею?
  •   СОНЕТ XIII
    Благословенна та зоря ясна,
    що перша бачить усміх твій ранковий;
  •   ДО АСТРЕЇ
    Щасливий мирт, що тінню обійма
    твої легкі й бездоганні рамена;
  •   СОНЕТ XI
    Я заздрю вітру, що у твоїх косах
    знаходить ніч і пахощі весняні;
  •   СОНЕТ X
    Не відвертай своїх ясних зіниць —
    у них Елізій тихо розквітає;
  •   СОНЕТ IX
    Як тихий мирт, зрощений край Кіпріди,
    твоя любов розквітнула в мені;
  •   СОНЕТ VIII
    Не знаю, чим заслужено мені
    твої уста, що пахнуть білим цвітом;
  •   СОНЕТ VII
    Мов рання зірка, сходиш над садами,
    де срібна роса спочива на квітах;
  •   СОНЕТ VI
    Коли зоря торкається долин,
    і роси сяють перлами на м'яті,
  •   СОНЕТ V
    Коли Венера сходить у блакить,
    і срібний серп здіймається над гаєм,
  •   СОНЕТ IV
    Коли Венера сходить між зірок,
    і сріблом ніч уквітчує долини,
  •   ДО ГАЛАТЕЇ
    Твій образ — мов Венери світлий храм,
    що з хвиль морських постав у час весни.
  •   СОНЕТ ІІ
    Твій ясний зір — немов світанку цвіт,
    що сходить тихо в чистій висоті.
  •   СОНЕТ І
    Коли в твої зіниці зазираю,
    мов тихий храм, відкриється мені.
  •   ОСТРОГ
    Стоїть Острог — мов витязь кам’яний,
    і не боїться духу злого між вітрами.
  •   СОНЕТ VI
    У наївному мороці не видно благання,
    це не стукіт серця обох сердець.
  •   ***
    За тебе все віддам, готовий помирати,
    готовий у важку годину відчаю пізнати.
  •   МОЯ УКРАЇНО!
    Садок — дерева — яблуні і груші,
    криниченька й маленька хатка в синяві.
  •   ЗАПОВІТ
    Як закопаєте мене у могилі,
    глибоко-глибоко під землею —
  •   РІДНИЙ КРАЙ
    Люблю тебе, мій рідний краю,
    за щирі й теплі, лагідні слова!
  •   Я І ТИ
    Хто Ти і Я — не знає цілий Світ.
    Навколо люди, які не знають наші імена.
  •   СЕРЕД ОКЕАНУ
    Посеред моря човник,
    а у ньому ми удвох.
  •   ТВІЙ СВІТ
    Я бачу цілий Світ в твоїх очах.
    Навіщо мені Всесвіт той потрібен?
  •   ЛЮБОВ ВЕСНИ
    Здається, полюбив я все-таки весну —
    і розцвітає все всередині у мене:
  •   ***
    Якщо після смерті щоразу
    існуватиме нове життя —
  •   ***
    На білій стіні — чорні плями горять.
    На прозорому склі — твої губи.
  •   БЛАКИТНА ПАННА
    О дівчино із синьої блакиті,
    із кольором неба, глибоких морів!
  •   ВИ І Я
    Нікого. В цьому світі — тільки Ви і я.
    Не говоріть. Мовчіть. Така-то доля наша.
  •   МАДОННА
    Ви — це вона, а вона — це все:
    усе живе, мертве і святе.
  •   ЇЇ ОБІЙМИ
    Всьому світу — світ,
    а мені — її обійми.
  •   МАТЕМАТИЧНЕ РІВНЯННЯ
    Твоя любов — як математичний вислів,
    де кожне число має своє значення.
  •   ***
    Скажу коханій, за що тебе кохаю,
    признаю — навіть сам не знаю…
  •   НАШ ПЕРШИЙ СНІГ
    Хай буде наш перший сніг.
    Удвох — ми, нескінченна розмова.
  •   МОЯ ВИГАДАНА ЛЮБОВ
    Якщо цілуватись, то тільки з тобою —
    моя вигадана любов.
  •   ТВОЯ СОННА МИТЬ
    Літо — ти моя.
    Обійми мене, обійми
  •   АЕРОПОРТИ
    Аеропорти бачили більше поцілунків,
    ніж ми з тобою встигли їх нарахувати.
  •   ЗАБУДЬ ВІДСТАНЬ
    Хоч ми так далеко,
    але ти не забувай,
  •   ***
    Бажаєте, я розповім вам про любов?
    Та не про ту, де пристрасть і ро́зпуста,
  •   ЗАЛИШЕНІ КВІТИ
    Я зайшов у кав’ярню
    і замовив каву з молоком.
  •   ***
    Не знаю, про що писати,
    і чи варто взагалі…
  •   МІСТО ЛЮБОВІ, МРІЙ І ВІЧНИХ ДОЩІВ
    У Львові ранки такі чудові —
    там повітря пахне коханням.
  •   ЖИТТЯ
    Писатиму про несподіване кіно.
    Писатиму про те, як ходжу в ресторани,
  •   САМОТНІСТЬ
    А знаєте, самотність не погана,
    вона у тихий час печалі і жадана.
  •   ГОВОРІННЯ ДЕМОНА
    Під взводом тернистих глибин
    все ламається від шороху страху.
  •   ***
    Вже сакура розцвіла.
    І не меч — був всаджений
  •   ***
    Не місце мені в цьому світі,
    де кожен загублений сам.
  •   ПЛАЧ
    Плаче не той, хто щасливий у відразі,
    а плаче той, хто сам за світ стоїть.
  •   ЦВІТ ЛИПИ
    Коли розквітне липа над стежками,
    і вечір стане теплим і ясним —
  •   ПЕЧАЛЬ
    От піду я світ за очі
    і не буду пам’ятати
  •   ***
    Вже не тій «єдиній» я шепочу.
    Не тій я промовляю, що люблю.
  •   ФРАНЦУЗЬКА ПОДРУГА
    Пролунав звук потяга.
    Подруго, au revoir!
  •   САД ТРОЯНД
    Я йшов крізь сад троянд
    і бачив там тебе — ілюзію.
  •   ІКОНОПИС
    Свята Ікона Пресвятої,
    що в подобі Діви.
  •   ***
    Хто смерті скаже, як її кохав?
    Хто скаже їй, що був на все готовий,
  •   ***
    чотири кілометри
    до горизонту.
  •   ЛЮБОВ
    Любов не купиш за гроші.
    Любов не вблагаєш поруч побути,
  •   ***
    Як важко інколи усе забути
    і розпочати новий шлях.
  •   ЦИФЕРБЛАТ
    Я прокинувся серед ночі
    і світло луни, що осяює цифри
  •   ***
    Приморозки; а я знову шукаю слова
    для вірша.
  •   КІНО
    Я знову пішов у кіно
    і попиваю червоне вино.
  •   ТРИЛОГІЯ ЛЮБОВІ
    Трилогія любові — серпень мрій,
    давно забутий, як дитинства спогад.
  •   СКАЖИ
    Скажи, що існуємо «ми»,
    і що це не ілюзія долі.
  •   ТЕМНИЙ LAVILAZ
    У ніч весняну місяць спить,
    і Lavilaz на скрипці грає.
  •   СПОГАДИ РІДНОГО МІСТА
    Колись і ми були дітьми
    і бігали, граючись, по рідному місту.
  •   РОЖЕВІ ОКУЛЯРИ
    Я крізь рожеві окуляри дивлюся на світ.
    Дивлюсь на небо — бачу рожеве сонце.
  •   ЗГАДАЙ МОЇ СЛОВА
    Згадай мої слова — пророчі і кохані,
    як жариво Аврори — пах-палкі,
  •   ***
    «Про щось хороше напишу», — подумав я,
    а під ногами скрипом все крутиться Земля.
  •   ***
    А парочки у парках все сидять,
    цілуються і обіймаються так щиро.
  •   ОСТАННЯ ХВИЛЯ
    Закінчилась ще одна хвиля,
    ще одна хвиля від шуму морів —
  •   ДЕ ТИ, ЛЮБОВ?
    А ти все ходиш по блакиті тій,
    по місту кам’яному до півночі.
  •   ОСТРОЗЬКА ЛАВОЧКА
    Співала пташка в далині
    в прекрасну пору — навесні.
  •   Я МІГ БИ
    Я міг би бути сонцем,
    яке світить лише тобі,
  •   ТРИ ВЕРШНИКИ АПОКАЛІПСИСУ
    На світі чимало є людських бід,
    та найстрашніші — такі є із них:
  •   КУРИВО
    Вечірній звук серед сигаретного диму
    і мільярди чужих, незнайомих голосів.
  •   ВІРШ
    Звичка прокидатись о сьомій —
    і ні, навіть не від кошмарних снів.
  •   ДИВНЕ ПОЧУТТЯ
    Якось треба змерзнути,
    щоб нарешті щось відчути.
  •   СИЛУЕТ МУЗИЧНОГО КАПРИЗУ
    Нота «до» — початок нічого.
    Світ здається пустим,
  •   ВІРШ
    Пиши слова! Чого боїшся?
    Ти ж так жадав усе життя
  •   НАШ ТРЕТІЙ РИМ
    Ніч озоряє темне небо — воно гасне.
    А зорі кричать: «Не треба! Гарне…»
  •   СИНОНІМИ
    Признаватись у коханні важко,
    і ділити його на двох.
  •   ЗГАСАННЯ
    І день горить, і кров кипить у жилах,
    і сонце ріже погляд золотий.
  •   СОНЕТ 78
    Я все блукаю у своїй пітьмі,
    і день, і ніч питанням задаюся:
  •   ГІМН
    О щирий Бог Нещастя,
    для чого душу рвеш мені?!
  •   УРОКИ ХІМІЇ
    Урок хімії розпочинався завжди у другому кабінеті.
    Ми одягали на себе білосніжні мантії,
  •   ***
    Ми зустрінемось наприкінці літа,
    під обпаданням зоряного цвіту.
  •   МЕРТВІ ПОЕТИ
    Якщо з лиця землі стерти імена усіх поетів —
    залишаться мільйони невідомих нам скелетів.
  •   МЕЛІССА
    Поганий світ… Благаю! О Меліссо!
    Зітри усіх. Зітри усе.
  •   ЛЕТІВШИ У ПРІРВУ БОЛІ
    Ти не помічаєш, як втрачаєш —
    спершу цікавіть, потім і сон,
  •   ВІН САМЕ ТОЙ…
    Він ішов, а я забувала, про що він говорить.
    Я дивилась закохано у його голубі очі
  •   ЗОРЯНЕ НЕБО
    І ти, і погляд твій — ті очі,
    холодні, сірі, буйні ночі.
  •   MEMORIES
    Я бачила в дитинстві гарний світ,
    де всі сміялись та раділи горю.
  •   ЯКБИ ТИ ЗНАВ…
    Якби ти знав, як я кохала…
    Як в кожнім сні я бачила тебе!
  •   У НІЧ ЛЬОДЯНУ…
    У ніч льодяну, неосяжну,
    із твоїх уст відлунням пролуна:
  •   НА ВЕСЬ СВІТ — ЛИШ ДВОЄ
    Були роки, минули їх літа,
    і зими довго йшли відлунно.
  •   ДОВГОВІЧНА ЛЮБОВ
    Устами викрикнув: «Прощай!»
    Залізний потяг рушив з місця.
  •   ПРОЩАННЯ
    Іще в ту мить стояв ти поруч…
    Та пролунав гудок перону.
  •   ПОЦІЛУНОК
    Під зорями нічними, у тиші самоти,
    немов промінь ранковий, що торкнувся мрії.
  •   І НЕ ЗГАДАЙ, НЕ ТРЕБА…
    Твоя любов була для мене раєм,
    вона згоріла в твоїм серці назавжди.
  •   НАД ПРІРВОЮ КОХАННЯ
    Він сидів та стискав кулаки,
    а вона об подушку ридала.
  •   ЯК ВАЖКО…
    Як важко забути про минуле,
    як важко забути рідний силует,
  •   ТРИМАЙ МОЮ РУКУ
    Візьми мою руку,
    тримай її міцніше,
  •   МОНОЛОГ
    Я стримував ці сльози кришталю,
    які летіли у безодню.
  •   ЗАЗДРІСТЬ
    Завидую тим людям, що радіють,
    що посміхаються, та не жаліють,
  •   СКІНЧЕННІСТЬ
    Все пройде і в цьому світі:
    забудуться всі тихі вечори,
  •   ГОРЕ МОГО СЕРЦЯ
    Серце моє, лишенько з тобою.
    Чом мені здається, що горе над тобою?
  •   БІЛЕ ЛІТО
    Білим снігом все покрито —
    наступило біле літо.
  •   МІСЯЧНА ЛЮБОВ
    Сьогодні дуже красивий місяць,
    на небі сяє угорі — криштально чистий.
  •   ЇЇ ЛЮБОВ
    Вона сиділа, склавши руки,
    одна на лавці під дощем.
  •   ЛЮДИ
    Люди — це створіння дивні.
    Я розчарований у них.
  •   Я НЕ ТИ І ТИ НЕ Я
    Я не ти, і ти не я.
    Навколо інша нас земля.
  •   МОРЕ ІТАЛІЇ
    Ах, ви, хвилі прибою
    холодного моря
  •   ПОЛІТ ЗІЗНАННЯ
    Задивляюсь у простір твоїх зіниць —
    бачу в них зграєю райських птиць —
  •   LOVE IN THE SUBWAY
    У метро палкі поцілунки з тобою,
    ти стоїш, притуляючись до мене,
  •   AUGUST
    В алеґрії холодного літа —
    ніжний серпень на хвилях гойдав
  •   СУЗІР’Я ЛЕВА
    Під ніжний спів віолончелі
    так трепетно тремтить Регулум,
  •   БЕЗ ЛЮБОВІ — НІЯК
    Не так вже й багато в житті треба —
    лиш любов, любов і любов…
  •   ТРИВОЖНЕ ЗАСТІЛЛЯ
    Знову нав’язлива тривога…
    Я ж сказав: нікого немає вдома!
  •   ПАДІННЯ КОЛОНАДИ
    Коли уся колонада розвалиться,
    і інтерколумній заповниться масою,
  •   СВІТЛОФОР ЛЮБОВІ
    Зелене світло — просто йди,
    не бійся, це життя.
  •   ПОЕТ?
    Я — поет темних зрад.
    Я — чорний поет.
  •   РОМАНС
    Тиха ніч, без зірок,
    над водою луна,
  •   ФЛЮОРИТОВИЙ ЛИСТ
    Це трапилось — ми стали незнайомі.
    Вже забули погляди і рідний сміх.
  •   ТРИПТИХ
    Про що думаю, як їду в купе?
    Точно не скажу, бо інколи жар
  •   СОНЕТ IX
    Мої очі в тебе закохані,
    я полонений ними назавжди.
  •   СОНЕТ VIII
    А що… якщо я душу демону продам?
    Чи звільниться душа моя від тя́жкого гріха?
  •   СОНЕТ VII
    Ах, якщо так — то і нехай!
    Не буду я молити про спасіння Бога!
  •   СОНЕТ V
    Любов — це поєднання двох сердець,
    не філософія, і точно не вечірні крики.
  •   НІХТО
    Ти — привид, не ім’я.
    Ти — просто чорна маса.
  •   СОНЕТ IV
    Ви знали смерть? Її красу?
    Призна́ю чесно — я вже бачив:
  •   MOMENT
    Не буває перемоги без поразки,
    бо навіть рай потребує смерті.
  •   ПУБЛІЧНЕ
    Яким палким життям вони живуть!
    Як легко оголяються на показ.
  •   ТРОЯНДА
    І потонувши в хвилях океану,
    захлинаючись, думав про тебе —
  •   АНТИКОХАННЯ
    Не дай мені загинути від твого кохання —
    воно пече сильніше, ніж жорстокі крики.
  •   НЕВИДИМЕ СКАЗАННЯ
    Навіщо ж я вам брехав?
    Тепер і сам не знаю.
  •   ЗАКОХАНИЙ СИЛУЕТ
    Щораз запитував себе:
    за що її любив?
  •   ПТАХИ НАД МІСТОМ
    Ви коли-небудь бачили,
    як зграєю птахи танцюють,
  •   ТЕМНІШЕ ТЕМНОГО
    Темніше темного, або ж просто чорне.
    Темне місто, чорні хмари і моя душа,
  •   КОЛИСКОВА
    Спи, дитино, засинай.
    Спить Дніпро і спить Дунай.
  •   ГОВОРІННЯ БОГА
    Ці двоє, напевне, якісь ненормальні —
    на колінах стоять і моляться в спальні.
  •   TRANSLUCENS
    Мов тиха хвиля, подих вечорів
    лягає ніжно на долини сірі.
  •   СОНЕТ III
    Віра в любов — буде завжди нещасна,
    і навіть коли на небі прозора луна.
  •   АНД-МІСТО ТЕМНОЇ ДВО-ТОННИ ІІ
    Вони знову п’ють!
    Ось воно — життя!
  •   МОЛЬБА
    Деякі люди — це відрізки життя.
    Прошу, пройди зі мною до фіналу.
  •   ЧОРНИЙ МЕТЕЛИК
    Болить живіт.. напевно, із-за шрамів,
    і в голові — глибокий пам’ятний поріз.
  •   СОНЕТ II
    Я у душі печальний біль тримаю,
    він так і рветься із моїх грудей.
  •   СОНЕТ I
    Якщо я все-таки тебе забуду
    і не згадаю більше у житті —
  •   ВІДДАНИЙ НЕБУ
    Думаю, я буду скучати по тобі вічність,
    як зорі сумують за сонцем в ранковому небі.
  •   ІНСТРУКЦІЯ ВИЖИВАННЯ
    Це просто треба.. пережити.
    О так, це просто мить життя.
  •   ПРОСТО НЕБА
    Ми лежали навпроти неба
    та дивились на білі зорі.
  •   ЗАКІНЧЕННЯ II
    Я був готовий здатись —
    та боліло недостатньо сильно.
  •   ТЕ, ЩО НЕ ПОВТОРИТЬСЯ
    Нічого не говори…
    Це вбиває вогонь всередині.
  •   БІЛЬ
    Мені нічого більше не треба.
    Проснись!
  •   Я НЕ П’ЯНИЙ
    Я не п'яний — я просто кохаю,
    хоч північ надворі вже спить.
  •   ЛЮБОВ ПІД НОГАМИ
    Я ніс тобі букет троянд —
    а ти його ногами розтоптала.
  •   ПОЧУТТЯ ЛЮБОВІ
    Немає конкурентів нам на цій планеті,
    великої любові в наших лагідних серцях.
  •   ПОЛЮБИ ТА ЗРАДЬ
    Полюби — та зрадь
    через хвилину.
  •   НЕ МОЛИТВА
    Я не благаю, не молю, не треба.
    До тебе в сни я не прийду.
  •   FAREWELL
    Сльози на твоїх очах,
    таких глибоких, злотооких.
  •   ФОТОГРАФІЇ
    Наші фотографії досі
    зберігаються у мене в голові,
  •   ***
    І в цілім світі на тебе
    не тільки я дивлюсь
  •   МІЙ КІТ
    Мій кіт за тобою скучив.
    Тебе уже немає четвертий день.
  •   ЖОРСТОКА ЛЮБОВ
    Ви кричіть, проклинайте цю вашу «любов»,
    говоріть усім, ладним її розуміти,
  •   БЕЗ ІМЕНІ
    Я хочу тебе не забути —
    заховавшись, залізти тобі під шкіру.
  •   ЗАВТРА
    Завтра…
    знову настане.
  •   ОМАНЛИВІ СЛОВА
    Що би я зараз тобі говорив?
    Щось, мабуть, про кохання.
  •   Я ПРОГРАВ
    Я програв.
    О так… Як важко це признати.
  •   ЗВЕДЕНІ КРАПЕЛЬКОЮ КОХАННЯ, ЩОБ РОЗІЙТИСЬ
    Навіщо доля нас звела,
    якщо вона все добре знала?
  •   ГРІМ ХВИЛЬ ПРИБОЮ
    Твої слова — це моя омана,
    вона тобою і мною карана.
  •   РОЗЛАМАНЕ МІСТО-СПОГАДІВ
    Дощ все сильнішає — я чую
    цей шум доріг, що кличе почуття.
  •   БЕЗСОННЯ
    Твої дзвінки вже більше мене не будять.
    Я не чую твого голосу — він давно забутий в мені.
  •   ВИДІННЯ МИНУЛОГО
    Видіння минулого породжує нас,
    і ми стаємо, мов ядучий газ.
  •   МАДАМ НІЧ
    Таємна ніч блукає вулиця́ми
    у чорному пальті, у темноті.
  •   ПАМ’ЯТАЄШ ВЕЧОРИ?
    А пам’ятаєш вечір?
    Пам’ятаєш вечори?
  •   ШАХОВА ГРА
    Я падаю, як шаховий король,
    який востаннє грає партію.
  •   ПРОЩАННЯ ХОЛОДНОГО ЖОВТНЯ
    Береза вже пустила свою жовту ко́су
    із свіжим запахом холодної роси.
  •   ЗНИКЛА
    Іще сильніший біль пронизав серце —
    мечем холодним випалив чуття.
  •   БІЛА ТРОЯНДА
    Біла троянда цвіла у саду́,
    одна, єдина із цілого са́ду.
  •   ЕПОХА «НЕ ДЛЯ НАС»
    Ще не бувало так, щоб ніяк не було.
    І кожна написана нами з епох,
  •   СТОЛІТНЯ ВІЙНА
    Війна між тобою і мною,
    ми все знали — і тепер палає світ.
  •   ЗОРІ БІЛЬШЕ НЕ ЗАСВІТЯТЬ
    Приснився сон — помри.
    Дивись, зоря упала — воскресись!
  •   ПОЕТ (НЕ) БРЕШЕ
    Не я брешу вам,
    а слова,
  •   НОВИЙ ДЕНЬ
    Настав наш новий день,
    і почуття сумління затаїлось.
  •   ШУКАЮ
    Там, де я, — там тебе не існує.
    Там світ, як пітьма, і моя
  •   СОН–РЕАЛЬНІСТЬ
    Коли я сплю — я бачу сон.
    Там ти — поперед мене.
  •   У МЕРЕХТІННІ ЗІРОК
    У мерехтінні зірок на синьому небі,
    у тиші прозорої, тихої мли
  •   P.S.
    І біль у грудях громом б’є,
    і сон пропав, і жити вже не захотілось…
  •   ІНШІ
    Десь, мабуть, хтось комусь сміється
    і в денний холод випускає теплий дим.
  •   ПРОБАЧ МОЄ КОХАННЯ
    Пробач… моє кохання.
    Пробач, що так і не зберіг
  •   Я ВИЙШОВ КУРИТИ УЧОРА ВНОЧІ…
    Я вийшов курити учора вночі —
    вимкнув світло, забрав ключі.
  •   ТВОЇ ОЧІ МОВЧАТЬ
    Твої очі, як леза —
    ріжуть плоть, обливаючи її кров’ю.
  •   ПОТЯГ ЛЬВІВ — РІВНЕ
    У потязі «Львів — Рівне».
    На годиннику — шоста тридцять.
  •   АНД-МІСТО ТЕМНОЇ ДВО-ТОННИ І
    Під шафе — п’яні дурні.
    Келихи падають, розбиваючись
  •   ПРО КОХАННЯ
    Я ніколи ще так не відчував кохання,
    як тоді, коли тримав твої тендітні руки
  •   ТЯГАР СВІТУ — ТВОЇ СЛЬОЗИ
    Твій сміх, коли ти щиро говориш неправду,
    дивлячись мені в очі.
  •   ХОЛОДНО
    Холодно… Зима у серці.
    Моя долоня на грудях висить.
  •   КОХАНЕЦЬ
    У тебе на долоні — вм’ятина
    від чужої руки.
  •   НОВЕ МІСТО
    Поволі йду — ступня не зволікає
    на мороз
  •   ТЕМНА НІЧ
    Буває… темними ночами,
    коли усе тихіше шелестить трава,
  •   НЕ БОЯТИСЯ НЕБА
    Для тебе весь світ впаде під мої ноги,
    і всі сміятимуться лиш тобі.
  •   Я З ТОБОЮ
    — Ти любиш мене?
    — Ні.
  •   ***
    Нас не буде, як тих, хто був.
    Та щось залишиться в пилу епох.
  •   ПОГЛЯД
    Я не знаю останнього дня,
    але знаю останні хвилини.
  •   ЗАЛИШЕНИЙ
    Ти рвучко виринаєш із його обіймів
    і не розумієш — хто він для тебе тепер.
  •   ЕСТРАДА
    …принц на білому коні,
    сповідаюся тобі.
  •   ***
    …Вже пройшла година,
    хвилина відтоді, як ти пішла.
  •   ЗАГУБЛЕНИЙ В КОХАННІ
    Вона — мов ранок над водою.
    Вона — мов шепіт тихих хвиль.
  •   ЛЮБОВ СЕРЕД IN LOVE
    Вона сиділа у човні,
    така легка, мов подих літа.
  •   ТИ КЛИКАЛА ТИХО…
    Ти кликала тихо крізь сни і печалі,
    ти вітром торкалася трепетних мрій.
  •   У СРІБНІМ ЧОВНІ
    У срібнім човні крізь зоряний пил
    я плив до тебе крізь мрії та сни.
  •   ДО ЗУСТРІЧІ З ТОБОЮ…
    Білий пісок коло моря
    омивали холодні хвилі.
  •   КРИЛА
    А що, якби люди мали крила?
    Кров розливалась би по венах.
  •   ПОЕМА СТАРОГО ПОЕТА
    Вона топилась п’янко у його очах.
    Палала гірко, та кричала без останку.
  •   ДОРОСЛІСТЬ
    І все. Життя вже промайнуло.
    Перони на вокзалах вже пройшли.
  •   НЕБЕСНІ КИТИ
    На небі плавають кити…
    Вони не знають, куди плисти.
  •   ДВЕРІ
    Двері…
    Старі, пошарпані двері.
  •   ОСТАТОЧНІСТЬ
    Хочеш? — Іди.
    Я зла не тримаю.
  •   ОДНА ІСТОРІЯ
    Ти сидиш за сусіднім столиком, я — на барі,
    замовив кон’як, а ти — біле сухе вино.
  •   РАЗОМ У МАЙБУТНЄ
    Не хочу любити інші очі.
    Не хочу любити інші руки.
  •   ПРО НЕЇ
    Вона прокидалась ранками
    і дивилась на стелю,
  •   ТВОЇ ОЧІ
    Твої очі — це причина жити,
    вони яскравим полум'ям горять.
  •   ЛЮБОВ СТВОРЕНА БОГАМИ
    Любов створена богами.
  •   БЕЗМЕЖНА ЛЮБОВ
    Сказати «кохаю» — цього буде замало,
    щоб передати мою безмежну любов.
  •   ДНІ
    І кожен день — це фініш і початок.
    І кожен день — це смуток і печаль.
  •   ПРІРВА
    Твоє оголене тіло бачу не я, а хтось інший.
    Ти куриш цигарку і запиваєш її кавою.
  •   ЗОРІ МОВЧАТЬ
    Тривожний світанок торкається вікон,
    вітер холодний гуляє між хмар.
  •   ЗАКІНЧЕННЯ
    Він написав усі листи коло кав’ярні,
    де пахли квіти і прозоро-білий сніг.
  •   СЕРПЕНЬ
    У місяць серпень — відчутний тихий щем,
    птахи летять у небі золотим ключем.
  •   САМОТНІСТЬ
    Не сумуй і не плач,
    хоч зараз не поруч.
  •   МОГИЛА
    Нехай могила мене покарає
    за те, що я тебе люблю.
  •   ЗАРАДИ ТЕБЕ
    Я залишу тебе на березі без слів,
    щоб не тягнути на дно за собою.
  •   ЗГАДАЮ ЛІТО
    Згадаю літо,
    тобі п’ятнадцять —
  •   ПІД НЕБОМ ЕЛЛАДИ
    А серце тихо промовляє:
    «Відпусти…»
  •   ДЕВ’ЯТЕ ЧУДО СВІТУ
    Ти знаєш, що таке любов?
    Це сенс життя, це сенс, щоб жити.
  •   КОЛИ ТИ ПОРУЧ
    Ми обоє покриті прозорими хмарами,
    що у небі пурхають, мов пух.
  •   МОРЕ
    О море — нескінченний край,
    я стільки радості в тобі вбачаю.
  •   У НЕБА ОЧІ ТВОЇ
    У неба очі твої — поміркові,
    що світять, мов зорі ясні.
  •   ПОЗА МЕЖАМИ ВІДЧУТТЯ ЛЮБОВІ
    Опади дощів не вщухають, як думки,
    і, можливо, ми ще не побачимось завтра.
  •   ФІЛОСОФІЯ
    Залізна колія тривожить зір,
    і я один в холодному купе.
  •   МРІЯ
    Я просто хочу, хочу мріям
    віддати все, що є в душі.
  •   ЗВ’ЯЗАНІ
    Переплетені руки у теплі,
    дотик пальців до твого обличчя.
  •   ГЕРОЙ
    Вона любила героя із книги,
    секрет цей тримала в цвітучих садах.
  •   ***
    Скажи, як перестати тебе любити?
    Ти в кожнім сні, ти в кожнім дні.
  •   ЖИТТЯ НЕ МАЄ КІНЦЯ
    Пробач за все, що трапилось зі мною —
    я лиш кохати тебе жадав.
  •   ПРЕКРАСНИЙ СВІТ
    Який же він, прекрасний світ,
    де всі кохають без образи?
  •   ОСІНЬ
    Оголені дерева стали в ряд,
    розкидані практично по всьому місту.
  •   У МОРЯ ВЕРБИ ШЕЛЕСТЯТЬ…
    У моря верби шелестять,
    небесні береги кохання.
  •   ХТО ТИ?
    Хто ти? Людина чи птах?
    За спиною — крила, а ходиш ногами.
  •   ШЛЯХ
    Куди ведеш, дорого дальня?
    В які далекії світи?
  •   ТАЄМНА МРІЯ
    Любити тебе — це моя таємна мрія,
    яку загублю у маренні світів.
  •   ***
    Не відводь від мене своїх очей —
    вони будуть різати плоть, як зграя мечей.
  •   В ОСІННІМ САДІ
    В осіннім саді листя пролягло тернистими стежками,
    і відвінчались лебеді кохання на березі життя.
  •   ЗА ХВИЛИНУ ПРОВАЛИТЬСЯ ЗЕМЛЯ
    У світі одному — ти в мене одна.
    На небі нам обом світить одна зоря.
  •   ПІД НІЧНИМ МИГАННЯМ ЛІХТАРЯ
    Під нічним миганням ліхтаря
    холодний вітер заморожує твої тендітні руки.
  •   ХМАРИ-ХМАРИ
    Хмари-хмари,
    заберіть мої печалі
  •   ***
    А клени в полі тихо нам шепочуть: «Обійми».
    Берези вільно розпускають свої коси.
  •   МІШЕНЬ
    Вона виткана із ночі,
    із надії та моїх мрій.
  •   ЗАГУБЛЕНИЙ МАЯК
    Колись, коли землю окриє небо,
    коли світ без сонця, коли світ без неї…
  •   СВІТАНОК
    Світанок світить синім сном,
    сплять сонні світанкові сновидіння.
  •   ХАОС
    Я у нічнім тумані ночі буду задихатись.
    Торкнусь твоїх долонь зла..
  •   ШЕПІТ НОЧІ
    А ти скажи мені казково,
    на крилях ночі заспівай.
  •   НІЧНА ВАТРА
    Червоний місяць плине з горизонту.
    Нічний туман вкриває землю.
  •   СЕЛО
    Ось вони — прекрасні ранки,
    красою вкриті сині ґанки.
  •   БЕЗКРАЄ МОРЕ
    Безкрає море дивиться у даль —
    чогось не бачить.
  •   МІСТО ЗИМИ
    Холодні обеліски осяює проміння,
    холодне сонце льодяніє від пітьми.
  •   ПРО ЛЮБОВ
    Сьогодні хочу теплої погоди,
    де плинуть хвилі вітрові.
  •   ДУМКИ У ПОТЯЗІ
    А що життя? — Перони і вокзали.
    Одвічний рух іде у небуття.
  •   У ШТОРМІ ДУМОК
    Думки пекучим болем б’ють у скроні,
    і кип’ятиться кров в моїх устах.
  •   ЛИШ ПАМ’ЯТАЙ, Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ
    Я хочу захлинатися тобою,
    з твоїм запахом бути поруч.
  •   КОХАННЯ — У ТОБІ
    Я б бажав цілуватись на морозі,
    щоб губи наші прилипли.
  •   ЄСТВО
    Я відчуваю біль та страх, водночас,
    любов твою і поцілунок ніжних уст.
  •   ГІМН СВОБОДІ
    Мов птах небесний, сокіл ясний,
    гарячий жар, мов фенікс крил.
  •   КАЗКОВА НІЧ
    Світла ніч, бо б’ють яскраві блискавиці,
    і гомонять пустельники зірок.
  •   ***
    Чи існує сенс в краплині моря? —
    колись спитав я сам себе.
  •   Я ВАС ЛЮБИВ
    Я Вас любив таємно й ніжно,
    як квітку ранкову у світлі дня,
  •   І ЯК ТЕПЕР ТЕБЕ ЗАБУТИ…
    І як тепер тебе забути,
    коли ти снишся в кожнім сні?
  •   БЛАГОСЛОВЕННЯ КОХАНІЙ
    Нехай все буде так, як хочеш цього ти,
    нехай прийде весна, бо ти цього хотіла.
  •   Я ДИВЛЮСЬ В ТВОЇ ЯСКРАВІ-ЯР ЗІНИЦІ
    Я дивлюсь в твої яскраві-яр зіниці,
    не бачу там ні смутку, ні краси.
  •   МЕРТВІ СЕРЦЯ
    У мене мертве серце.
    У тебе воно ще живе.
  •   ОДА КОХАННЮ
    О моя мріє!
    О мій всесвітній страх!
  •   ГОЛУБІ ОЧІ
    Чому у тебе очі голубі?
    Чому не кольору троянди?
  •   ДОЩ
    Як можна не любити дощ?
    Прозорі крапельки небесні,
  •   ОПІВНОЧІ
    Опівночі всесвіт пахне тобою,
    так, наче після опадів дощу.
  •   ЄДИНА
    Я любив її до нестями.
    Я любив її очі сумні.
  •   ПРИВИД
    «Я поруч», — казала вона в самоті,
    хотіла любити його до нестями.
  •   ПОМИЛКА
    Вона любила його до нестями,
    та зрадила вмить уночі.

  • Огляди

    1. НАШ CANON
      Наш Canon зробив стільки фотографій,
      і тільки тепер це все, що залишилось.

      У нічній темряві, коли ми з тобою лежали
      і дивились на білі зорі.
      Ти, напевне, вже не згадаєш,
      а ось фотографії пам’ятають.

      Жовтий альбом із тисячами фотографій,
      зроблених Canon’ом, —
      як один короткий день спогадів,
      та насправді цим спогадам більше,
      ніж три роки дитинства.

      Canon фіксував кожен щасливий момент,
      кожну твою посмішку,
      кожну твою шикарну позу.

      Він навіть фотографував тебе тоді,
      коли було заборонено,
      коли ти не хотіла
      або просто цього не помічала.

      Інколи ти виходила настільки смішно,
      що, переглядаючи це зараз,
      від радості плачу.

      Нехай Canon мовчить
      і береже тебе такою, якою я тебе пам’ятаю.
      Бо тепер фотографії — це єдине місце,
      де ми з тобою досі разом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. МИ ЗАВЖДИ БУДЕМО РАЗОМ?
      Якось ми з тобою лежали:
      ти лежала на моєму ліжку,
      а я — на твоїх грудях.
      Я слухав, як б’ється твоє серце,
      і разом із ним чув твій подих…
      Як же мені хотілося залишитись у цьому моменті,
      зробити так, щоб він не зникав…

      Ти, можливо, навіть не задумувалась
      тоді про наше з тобою майбутнє.
      А я вже тоді планував
      цеглинку за цеглинкою,
      щоб збудувати наш дім.

      Ти спитала мене:
      «Чи ми завжди будемо разом?» —
      я підняв погляд на тебе, посміхнувся,
      і тихенько промовив: «Звісно».
      А в той час у себе в голові прокручував
      історію, як ми з тобою коло моря
      бігаємо з нашими дітками.

      Бризи сильних хвиль б’ють об берег,
      ти радісно смієшся в новому купальнику,
      а наші з тобою діти бігають навколо нас,
      сміючись дитячим сміхом.

      Ти навіть не уявляєш,
      що мені ще потрібно було
      для того, щоб відчувати це.
      Лише те, щоб ми обоє лежали в обіймах:
      ти — на моєму ліжку,
      а я слухав стук твого серця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ПРОГУЛЯНКА ЗАСНІЖЕНИМ ДНЕМ
      Наші фотографії досі
      збереглися у мене в альбомі.

      Я йду снігом місцями,
      де колись ходили ми.
      Я згадую твою снігову кульку,
      яку ти щойно зліпила,
      коли твій пар вилітає поволі.

      Я закоханий…

      Накочуються сльози…

      Ти кидаєш кульку — вона
      влітає у стовбур, і ти смієшся.

      О боже, це твоя усмішка.
      У мене ще більше переповнюються емоції.
      Я хочу тебе обійняти,
      а натомість посміхаюсь у відповідь.

      Ти йдеш поволі далі,
      залишаючи на снігу
      свої сліди від ступнів.

      Я обережно підставляю свою ногу,
      щоб не зачепити не твоїх кордонів,
      знаючи, що наші сліди за декілька
      хвилин зітруться.

      Ти повертаєшся,
      кричиш: «Машина!» —
      я не зволікаю.
      Ти рвучко біжиш на мене,
      штовхаючи.

      І ось…
      ми удвох лежимо на холодному снігу,
      але мені чомусь тепло.
      Ти називаєш мене дурнем,
      трішки злишся,
      а потім перекочуєшся на сніг —
      робиш ангела
      і на всю смієшся.

      Чи потрібно мені ще чогось?
      Ні. Я хочу, щоб ти була завжди щаслива.

      Ти встаєш, подаючи руку,
      і говориш, повторюючи:
      «Ходім-ходім».

      Над містом нависають
      рожеві хмари,
      сніг дедалі стає все сильнішим.
      Ти смієшся,
      говориш: «Глянь, як красиво».
      Я погоджуюсь,
      а в думках благаю:
      нехай цей день не закінчиться.

      Поки я задуманий, збився із твого орієнтиру,
      ти б’єш ногою об стовбур дерева —
      і на мене тонною навалюється сніг.
      Ти знову смієшся.
      Я посміхаюсь у відповідь.

      Нехай цей день ніколи не закінчиться…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. СПОВІДЬ
      Ну де ж спасіння?!
      Скільки ще чекати?! Я ж помру!
      Так рветься моя нещасна, чисто чорна душа!
      Помру! Помру! Помру!

      А ще чого чекати — із неба Господа?
      Та ні!
      Чекати волю — ось вона, бери!
      Любов? Кохання? Ще чого!
      Ну звісно, все одно! А тобі ні!

      Не каюсь! Не прошу про допомогу!
      Я краще сам себе зі своєю біллю помучу
      і помру…

      А що життя, коли ти не живеш?..
      А що життя, коли ридаєш,
      проливаючи мільйони сліз,
      вже вісімнадцять тисяч днів,
      і дні — то є темні ночі…

      О Біль… Вже скільки раз я згадую тебе
      у всіх віршах — коханих чи важких душею…
      Коли ти будеш вже моєю?!

      О розум… Не дай вбити себе!
      Це ж тільки час,
      це ж тільки вісімнадцять тисяч років!
      Попереду ще сотні тисяч міліонів слів:
      і про любов, і про кохання,
      і про біль — ту кляту суку!

      О скільки жив, о скільки вже прожив —
      то що?! Життям моїм рветься?
      Це ж лиш частиночка, яка тут мука — біль?!

      О кляті ви, думки!
      Ідіть і дайте спокій уночі.
      Я завтра встану, день як день,
      нехай лиш сонце засіяє,
      а ніч прийде… Так знов заплачу у подушку
      і буду каятись пред всім — святим і грішним
      і своїм, і не своїм,
      і не коханим, і не бажаним, і не жаданим,
      і тим, кого нема, хто є і буде — теж каюсь я.

      О Господи, пробач, що тут Тебе гадаю,
      та Ти єдиний, кому довіряю я…
      Бо більш ніхто! Ніхто в житті не знає
      про душу, що блукає у пітьмі.
      Вона не світиться, вона мовчить і не говорить…
      І темно в ній, і темно…
      Знов пітьма!..

      Я боруся з собою —
      тільки я і я,
      в цю ніч, пекельно-темну,
      і, здається, програю…

      Нехай… Можливо, і помру
      тим клятим болем, що у грудях так стукоче,
      і рветься душа моя з грудей,
      і сльози ллються, як скажені ріки…

      Кого згадати? Вже ні Господа, ні болі,
      більше нікого…
      О Я, за що так мучиш ти мене?
      Скажи — я допоможу,
      і з тобою поговорю.
      Якщо зійдемося — то вб’ю,
      якщо ж і ні, то буду жити,
      буду жити вічність —
      тільки я, без власного нутра
      і твого Я.

      5.IV.2026
      23:45



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ДІЄСЛОВА
      Забагато думок:
      де заробити?
      що робити?
      як взагалі жити?
      де кохання знайти?
      як його не згубити?
      зберегти назавжди
      й до кінця разом прожити?

      Чи краще себе вбити?
      Взяти закурити?
      Руки опустити?
      І курити, курити?

      Ні з ким не дружити;
      усіх загубити,
      собі просто бродити,
      бродити-ходити?

      Доречно сказати:
      тужити.
      Когось знову шукати,
      не знайти — загубити.

      З кимось замутити?
      Потім відпустити?
      Для чого так любити?
      Лиш щоб погубити…

      А може, світ зупинити?!
      І попросити
      пояснити!

      Спершу потрібно
      навчитись говорити…

      А потім узяти й заплакати.
      Взагалі ні з ким балакати…
      У сльозах своїх плавати
      і нікому не сказати.

      Не любити…
      Не убити…
      Не мутити…
      Не пустити…

      І не дати!
      Треба мчати!
      Щоб за ґрати
      в муці встати,
      не губити,
      не втрачати!
      Треба жити!
      І не впасти!

      Щоб до страти
      руки зп’яти,
      і згубити,
      і ридати,
      і забути,
      і страждати…

      Треба спати…
      треба СПАТИ!
      Ким же стати?
      Що ще знати?..

      Обхопити.
      Боронити.
      Говорити.
      Говорити.

      Попросити
      розлюбити…

      Подзвонити.

      Повторити.

      Серце своє розтопити.

      Розтрощити,
      оголити.
      Відпочити…

      І захоронити.

      Ніч
      16.VI.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. МОНОЛОГ САМОГУБЦЯ
      Все. Ще трішки
      і виграю собі часу.
      Потім нап’юся —
      і не буде нічого.
      Потім гірко розплачуюсь.
      Скручуся в колобочок.
      Усвідомлювати не важко,
      що так сильно хочеться вмерти.
      Світ жорстокий.
      І я не боюся смерті!
      Люди — прокляті суки.
      Не бояться Божої муки.
      Хтозна, що сказали пророки.
      Візьму гріх на душу —
      от візьму і пристрелюсь,
      заріжусь, вдушусь,
      втоплюсь, задихнуся.
      Байдуже. Варіантів багато.
      Я чиїмось не стану,
      «не своя» я людина.
      Ніколи не скажуть «кохаю»
      під місячним покровом.
      Я ніколи не буду собою.
      Я взагалі важка особистість.
      Розділити життя зі мною? —
      та краще горіти у пеклі.
      Важко.
      Для чого я це взагалі пишу?
      Ніхто не скаже.
      Отже — монолог самовбивці.

      Я знову плачу.
      Чому? — питаю,
      та не відповідаю.
      Чогось боюся…
      Чого? Не знаю.
      Напевне, збрехав —
      не боюся.
      Що ж, помирати.
      Навіщо терпіти,
      навіщо страждати?
      Щоб когось полюбити,
      щоб когось покохати?
      Все життя разом прожити,
      дітей народити,
      щоб потім читали
      ці кляті строки!..
      Ці дурні розмови!
      Монолог самовбивці!

      Ні. Я чекати не хочу.
      Дочекати до літа.
      Померти.
      Щось після себе залишити…
      Навіщо?
      Не знаю.
      Просто йти не хочеться.
      Хочеться — перехочеться.
      Проживеться — відбудеться.
      А з часом позабудеться.
      І страшний монолог самогубця.

      Завершу словами:
      «Я любив клятий світ».
      Я безмежно любив,
      та не зміг просто жити.
      Переміг власний гніт.
      Я не гордий. Пробачте.
      А краще… забудьте.
      Востаннє: прощайте.
      Кажу від себе —
      монолог самогубця.

      10.VI.2026
      1:06



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ОСТАННІЙ ВІРШ
      Коли помру — не плачте, люди.
      Не втратили ви генія — ні-ні!
      Я з вами по землі літати буду,
      та не писати авторські вірші…

      Коли помру — не плачте, друзі.
      Хоч мало вас, але я знаю біль.
      Не тратьте час у цій недузі,
      (так вийшло, хоч не по заслузі),
      згадайте хоч, зібравшись у артіль.

      Коли помру — не плач, кохана…
      Як важко друкувати ці слова…
      Любов — ілюзія… Омана…
      А тебе усе в житті нема…

      Коли помру — не плачте, мамо.
      Я за життя старався жити так,
      як хотів. Не плачте, рідний тату,
      смерть, ви знаєте, — пустяк.

      Коли помру — нехай слова у віршах
      вам скажуть, як любив цей світ…
      Я поза межами не цього світу
      буду писати другий, неповторний, свій.

      Коли помру — останній вірш,
      який, можливо, недоречний,
      бо, як-не-як, — я ще живий!
      Але я знаю: смерть десь близько.

      Коли помру — я навіть не побачу
      її безжальної і гострої коси.
      Я, здається, навіть не заплачу…
      Бо просто буде ні́коли…

      Коли помру — та що тут говорити?
      Не зможу вилізти з труни,
      не зможу знов заговорити,
      лежатиму й дивитимуся сни.

      Коли помру — не плачте, люди.
      Не хочу я, щоб сльози лилися з очей.
      Ви краще смійтеся на повні груди,
      не помічаючи навколо жахових речей.
      (Бо не один я — із мільярд смертей).

      4.V.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ВІДОБРАЖЕННЯ
      дивлюсь…
      навпроти дзеркало стоїть.
      дивлюсь…
      а в відображенні
      не я…
      а інший хтось.
      хтось набагато старший,
      сивий і чомусь сумний…
      чи запитати з толерантності,
      чи повз пройти?..
      спитав, неначе сам себе:
      щось трапилось?
      а відображення у відповідь
      мене питає:
      щось трапилось?
      і тоді я зрозумів…
      це я…
      у скронях біль,
      волосся сиве,
      і жили крові, ті, що на руці,
      й блакитні очі,
      вже не яскравіють…
      вони померли…
      силует відповідає:
      так колись помреш і ти.

      27.IV.2026
      00:50



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ***
      я шукаю світу.
      прокидаюсь зранку
      і так надіюсь, що це сон.
      що не життя переді мною,
      що не живу я
      зовсім…

      але он… себе щипаю,
      коли обличчя промиваю,
      і розумію: ні… не сон…
      це те життя,
      яке живу…
      ні.
      проживаю…
      отак живу…
      та ні! страждаю!
      та ні, живу!
      та не живу…

      і жити як — не знаю…
      але так віддано бажаю…
      щоб цей кошмар
      завершив кляту гру…

      27.IV.2026
      00:42



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. АНАЕЛЬ
      Як важко… І нестерпним болем
      у грудях рветься тонка нить…
      Я б поглянув смерті в очі з горем,
      щоб печаль свою у тиші залишить.

      Я б загубив свій страх і подивився
      у Божі очі… і осліп…
      А потім у пітьмі я б помолився,
      щоб страх мій більше не болів.
      . . .
      Архангеле, могутній Анаелю,
      молю тебе: даруй мені розраду!
      Бо я ж помру і метією
      сам собі уп’ю ножа іззаду.

      Благаю, відроди в мені кохання
      і віру мою також відроди.
      Усі мої дороги зазнали́ втрачання —
      хоч ти мене до раю поведи…

      22.VII.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Я ВТОМИВСЯ ЛЮБИТИ
      Я втомився любити людей
      чи то злих, чи то добрих,
      взагалі будь-яких,
      чи то рідних, забутих,
      колишніх… живих…
      і давно не моїх,
      і навіть любов’ю глухих,
      і любов’ю почутих…

      Я втомився
      любити людей,

      що наївно наївні,
      що любов’ю пронзиті,
      навіть тих, хто в любові горів…

      Я втомився любити.

      І людина — я, теж.
      І належу до їхньої раси,
      і гордо себе без прекраси
      перестану любити я теж.

      27.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. ЖИВУ
      Нестерпне прокидання о сьомій
      без будильника.
      Від ранкової тиші болять скроні,
      і якось холодно,
      що не хочеться прокинутися.
      Але крижана куля,
      яка проходить десь
      між клітиною серця,
      десь повз внутрішнього єства,
      нагадуючи про дитинство…

      Встаю, наливаю із крана воду
      у склянку скляну.
      Сиро — волого.
      Живу.

      …Як нестерпно жити!..
      Десь між гранню смерті,
      де немає надії на життя;
      десь між порогом дитинства,
      віддаючи своє каяття
      своєму нестерпному ранковому болю.

      Знову лягаю — навколо пітьма.
      Сни, мов осколки:
      то бачу — не бачу.
      Живу.

      27.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Я ЗНИКНУ
      Я зникну.
      Більше не буду писати вірші.
      На-бри-дло! Не хочу.
      Заберіть їх усіх — вони не мої.

      Я проклинаю усе!
      І те, що ніколи моїм не стане.
      Світ… так сильно пече…
      І здається — завтра уже не настане.

      Вкотре вигорав, і здавалось —
      ось, востаннє.
      І щоразу я навік покидав,
      та знову слова повставали.

      Який біль тече по тілу,
      і мені так важко щось говорити…
      Краще, я просто усе забуду —
      все одно думки не відновити.

      Світ жорстокий.
      Він уб’є мене вісьмома способами
      десь в наступний понеділок,
      ударом по голові від молота.

      І тоді я зникну.
      Не з’явлюсь у жодній газеті.
      На-бри-дло! Не хочу.
      Це найгірше життя на планеті.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН ДО ПІВНОЧІ
      Ніч. Двадцять хвилин до півночі.
      Тихий шум металевих поїздів за вікном.
      Темно. Погасли усі світочі,
      які заховали душу під важким замком.

      Тихо. Напевне, так тихо ще не було ніколи.
      Навіть тоді, коли здавалось: один.
      Сумно. Але попри те, інколи
      годинник цокав в такт вічних годин.

      Світає. Проміння сонця пробивається крізь тюль.
      Воно ніжно будить пил на книгах.
      Пусто. Наче усе поділили на нуль.
      Знаю, що на нуль ділити не можна.

      Ніяк. Але у світі існують люди.
      Вони дихають і видихають в мить.
      Так. Але… чи це так усюди?
      Здається, десь може порватися нить.

      Здається. Десь може погаснути полум’я,
      і його неможливо більше ніяк запалити.
      Страшно. Я чогось дуже сильно боюся.
      Чого саме? Важко уявити.

      Не хочу. Нічого не хочу… Чому?
      Я загубився у власному лабіринті.
      Я знаю. Кінець прийде усьому.
      І від цього думки мої сумовиті.

      Не знаю. І не знаю, чи буду знати,
      що зі мною в такі сумні моменти.
      Я… Потрохи починаю засинати…
      Головне… Не померти…

      14.IV.2026
      20:04



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***
      Заснути б вічним сном
      і спати… Що ж з життя?
      Неначе вічний шторм
      у морі відчайдушного буття.

      Ти — дорогоцінний екземпляр,
      кораблик за мільярд.
      Тобі б плисти поміж морів,
      та не боятися вітрів.

      О наш канон! Перегородка. Стіна.
      І без краси — усе одно краса.
      Згубись і потони в морях,
      у невідомих для усіх світах.

      9.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. СМЕРТЬ ПОЕТА
      Не встиг сказати всього, що хотів,
      не встиг дописати останні слова.
      Я стільки шукав поміж тисячі снів,
      та поруч зі мною була самота.

      Я вірив у неї, я вірив в любов,
      писав їй поеми у зоряну ніч.
      Та ранок приходив — і знову, і знов
      лишав на столі недописану річ.

      Я друзів губив, наче власну ходу́,
      серед суму, що тихо зо мною прощався.
      Я думав: колись своє щастя знайду,
      та щастя минало — і не поверталось.

      Я міг би любити, я міг би творити,
      міг світ обійняти гарячим крилом.
      Та, мабуть, поет приречений жити
      між власним минулим і власним пером.

      В блідому заповіті напишу:
      «Даремно я прожив життя…»

      А потім востаннє перо піднесу —
      і крапкою ставлю своє небуття.

      3.IV.2026
      4:21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. ПИШУ СНИ
      Пишу́ слова — і так мені здається,
      що світ навколо пролітає,
      і разом з тим він забирає ликий час.

      А я пишу ці кляті строфи!
      А я пливу разом із ними,
      так, наче я — то вічний час.

      Мені здавалось — я один,
      та ні, таких, як я, багато.
      «Бо вже було. Писали», — говорили нам…

      Та краще б все це сном здалося…
      За що так в світі повелося?!

      Та краще вже не жити вічно,
      а померти в вигаданих снах.

      1.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. У ВІЧНОМУ ЗАБУТТІ
      Небо плаче — плаче небо.
      Надвечір стягує струну.
      А вона рветься — рветься вона,
      як ниточка, що належала життю.

      Завершилася п’єса — «життям» називалась.
      Пробігли роки, як коні в степах,
      як вода, що рікою пливла проти течії,
      як мить, що колись належала снам.

      І тиша лиш безумно шепоче:
      «Даремно прожив це життя».
      А я все не слухаю, а я все не хочу,
      і небом тим вічним іду в забуття.

      27.ІІІ.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. МІЖ ПРОСТОРОМ СМЕРТІ
      І тихий вечір знову ніжно обіймає,
      і знов малює натюрморти на весні.
      На небі чорний птах кругом літає —
      він дивиться на мене: смерть мені.

      Він не фізично, а морально пробиває,
      і вечір тихо нашіптує йому:
      «Навій на його життя чуму,
      нехай він при мені вмирає!»

      А чорний птах розрізав простір неба —
      крилом змахнув — і чорним небом,
      в космічнім просторі між метеорів
      вказав на зор'ю — новий шлях.

      20.III.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. ВІЙНА
      І
      Сьогодні знову приліт —
      не по моєму будинку,
      не на мою вулицю…
      Та десь горить, мов графіт.
      Сьогодні палає Львів,
      Одеса, Вінниця, Харків.
      На вулицях — безліч уламків
      від шахедів і зруйнованих хатів.
      Який у середині гнів…
      І смуток, і жаль, і біль,
      наче на рани насипали сіль.
      Це не сон… А реальність днів.
      Скільки сказаних мною слів
      і написаних клятих
      війною
      віршів…

      ІІ
      Сьогодні палає Київ,
      Дніпро, Кривий Ріг і Черкаси,
      Житомир, Донецьк — мов фугаси
      вибухають у хаосі світів.
      «Не сьогодні…» — собі промовляю.
      Але хтось погубив всі бажання,
      найдорожче — своє власне життя…
      Я пишу… А хтось боровся до кінця…
      Хтось цілу ніч не спав…
      Хтось лежав і боявся…
      Ще учора сміявся…
      А сьогодні вже впав…
      З кимось не попрощався…
      й на уламки
      дрібні
      він розпався…

      ІІІ
      Ще не я. Але прийде час.
      Ця війна — на багато років,
      мов тягар усіх клятих світів,
      роздере на шматки і нас…
      Сьогодні палає Херсон,
      Луганськ, Крим, Запоріжжя.
      Я, здається, знайшов бездоріжжя
      і не виберусь… Адже це сон.
      Але ні! Знову кляті новини,
      знову мертві тіла на дорогах.
      А вони кричать: «Перемога!»
      у тиху хвилину години…
      В цьому немає моєї провини…
      Та я усе шукаю
      якоїсь
      причини…

      IV
      А сьогодні палає весь світ —
      ненавистю людей, нелюбові,
      і законами війни суворими…
      Скільки терпіти ще літ?..
      Сьогодні палає Рівне,
      Волинь, Чернігів і Суми.
      Вже по вінця наповнені трюми
      кров’ю світогубного корабля…
      Всі потонемо. Бійтеся, люди.
      Всі погаснуть крупинки тепла,
      і не буде на світі більше добра.
      Що ж тоді із Землею буде?..
      Якось так життя перебуде…
      і про Бога
      усе
      забуде…

      V
      Сьогодні знову приліт
      не по моєму будинку.
      Взяв у руки хустинку
      й загорнув у неї завіт.
      Сьогодні палають мости,
      країни, серця, навіть небо.
      Здається, зламалося его…
      За все заплатив я борги.
      Хустинка залилася кров’ю.
      Жовтий папір закипів.
      Під ногами паркет заскрипів.
      І я весь залився біллю.
      Вдалині знову грім загримів…
      Ось і ще один
      кудись
      полетів…

      30.VII.2026 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. ЕМІГРАНТ
      — Що вбіса коїться?!
      Чому мовчиш?!
      — Мені… просто ні́чого сказати…
      — Ах, так! Тоді тримайсь,
      і краще не сказись!
      Стріляю! Нікуди тікати!
      — Стріляй… Я… не боюся смерті…
      Я тільки-тільки з рук її утік…
      — Ти що верзеш?!
      Як смерті не боїшся?!
      Вже геть сказився!
      Як це ти — «утік»?!
      — Я емігрант… і чесно зізнаюся…
      Не звідси я, а з далеків…
      — Ах… емігрант…
      Чого ж тоді боїшся?..

      Сховав залізний ствол
      в кишеню піджака.

      — Війни боюся…
      І на плач кидати
      тих, хто залишився захищати!..
      Допоки я сиджу ось тут!
      О, сором… краще утопитися у моря…
      Війни я не чекав —
      вона прийшла…

      20.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. ЧОРНОБИЛЬ
      У квітні ніч стояла без щита,
      і шепіт трав тривожно не змовкав,
      там тиша, наче попіл, ожила —
      де атом свій страшний початок брав.

      Реактор ди́хнув полум’ям глухим,
      і ніч розквітла спалахом чужим,
      невидимий, мов привид, чорний дим
      пішов у небо стовбуром кривим.

      Не чути крику — тільки блиск і жар,
      і місто спить, не знаючи біди,
      а час уже відкрив свій темний дар —
      розсипав смерть у краплях на сліди.

      Стояло все живе — і мертвим оклялось,
      забувши заповідь одну людську,
      та вирвалась із рук страшна неволя —
      і світ здригнувся в ядернім пилу.

      Покинуті будинки, мов німі,
      дивляться в даль розбитими вікнами,
      і час застиг у тиші, як у сні,
      де голоси лишилися між стінами.

      Чорнобиль — рана, що не заросте,
      і дзвін тривоги в жилах поколінь,
      бо навіть там, де поле зацвіте,
      живе відлуння втрат — їхня тінь.

      26.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. ЖОРЖИНИ
      Цвіли жоржини в мами на городі…
      Тепер їх вже нема. Війна.
      Вони цвіли, і мама при нагоді
      їх у вазу із водою ставила.

      Вони цвіли в саду і попід хату,
      вона їх підливала кожен день.
      На свято одягала пишну шату.
      От тільки он біда — лишень…

      Немає хати, і жоржин, що у саду.
      Тепер рівненько там — одна земля.
      Я за багато років на ту землю сяду
      і послухаю стук маминого серця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. РЕВОЛЮЦІЯ
      Повстаньте із могил, герої вічні!
      Ми розпочнем нову війну!
      Нехай пітьмою чорні тіні
      розірвуть кляту нить тісну.

      Вставайте! Хай горить все кров’ю:
      усі землі, люди — світ вогнем!
      Забудьте відчуття німого болю —
      хай краплі з неба змиють все дощем.

      Хай люд кричить, вмирає, стогне —
      він всі ці болі чесно заслужив!
      Нехай він плаче в самоті з неволі —
      він все одно не буде вже живим.

      Вставай, В’єтнаме, і борися!
      Вставай, Афганістане, і карай!
      Вставай, Іраку, і помстися!
      Вставай, Парагваю, і рубай!

      І коли скінчиться війна проклята,
      тоді лягайте й знову спіть.
      За смерть була віддана розплата,
      за мільярди скоєних жахіть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. СІРЕ НЕБО НАД БРОДАМИ
      Сіре небо над Бродами,
      від вибуху сталевої ракети,
      повисла густа хмара горами —
      завтра буде у новинах газети.

      Шанси п’ятдесят на п’ятдесят —
      це дві сторони однієї монети.
      Під цей ніжний палкий аромат
      я готовий писати сюжети.

      Від гострого диму — це яд,
      роз’їстися можуть скелети.
      Про вибух у Бродах вряд
      будуть писати усі поети.

      Як давно забутий експонат,
      вийдеш із яскравої карети,
      на вулиці хтось скаже «психопат»,
      а ти надалі будеш писати памфлети.

      27.І.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. ДВОХСОТИЙ
      «двохсотий», «двохсотий» —
      викрикували із рації бійці,
      наче четвертого окремого полку.

      «Допомоги не надавати».
      «Допомоги не надавати».
      «Гаряче», «тут гаряче».

      Напевно, земля горить…
      Горить трупами
      і людською кров’ю!..

      «прийняв», «прийом», «прийняв»…
      «тримайтесь».

      У рації гупнуло,
      потім глухо — іще раз.
      У рації зашипіло,
      пропав зв'язок…

      «четверті?!»
      «четверті!»

      неймовірно голосно тихо.

      «прийом!»

      Вітер повіяв із тієї сторони,
      за кілометри приніс глухий «бах»,
      а за ним — ще декілька тихіших.

      — Відходимо, «прийом», відходимо, —
      говорив боєць у шоломі
      і тихо ридав.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. ЗАЛІЗНИЙ ПТАХ
      І запалала знов земля;
      шумить гроза.
      І тихо у руїнах, дитячими
      слізьми омитий, хрест стоїть.

      Летить… він знов летить —
      залізний птах вбивається в будинки.
      А за будинками — садок,
      цвіте увесь в красі;
      і біло — наче… білий рай
      у світі пекла, гарячої крові
      й кривавих скронь.

      У шумі тихо впала,
      ледь не розламавшись
      на дрібні частини, цегла,
      розбила хрест…

      Дитячий плач ще дужче заридав…
      і стих.

      Закінчена гроза забрала із собою
      іще одне мале життя…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. НАМ ВІШАЛИ КРИЛА…
      Нам повісили крила
      крикнувши: «Роби — або помреш!»
      Корчи, корчи цю кляту землю
      і залазь, залазь під неї,
      і рий, допоки не відчуєш
      болю на своїх долонях,
      допоки не відчуєш крові
      на своїх руках.

      Не корчись з неволі —
      ти робиш це заради тих,
      кого чекаєш, кого любиш.
      …Тоді — оберігай.
      Не зневажай законів та порядків,
      коли не хочеш померти,
      …а ти не хочеш.

      Бо найбільша втіха —
      коли вертаєшся додому:
      ти бачиш малечу,
      яка рвучко біжить до тебе.
      А потім — Її погляд,
      і ти забуваєш про все.

      Обійми, заспокой свою
      душу та рани,
      зупинись.
      Нехай момент зупинить час,
      і наче вічність разом,
      у спокої й у тиші,
      ви будете втрачати
      на солодке час.

      8.IX.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. ПІСНЯ
      В долину саду в ніч піду
      і тихо запитаю неба:
      чи зна́йду долю я свою,
      чи нам із нею вже не треба?

      Біжить струмок попід паркан,
      у даль до жовтого колосся.
      О, як я сильно покохав
      твоє каштанове волосся.

      Прийди до мене, мила, в ніч
      і простягни до мене ніжні руки.
      Я крізь туман погляну тобі в віч,
      і небо скаже, що нема розлуки.

      І я обіймом теплим обійму
      твоє тендітне тіло кришталеве.
      Любов по венах в кров ввійде,
      у почуття мої шалено.

      Я не забуду ніч ясну
      і голос твій, як маків цвіт.
      Я тихо скажу, що люблю —
      нехай це знає цілий світ.

      26.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. СЕРПНЕВИЙ КАПРИЗ
      Малинові вуста, як промені від сонця,
      гарячі — цілувати їх бажав.
      І на вітру твоє каштанове волосся
      у срібні роси тихо липень одягав.

      Безмежні сутінки у той гарячий вечір,
      де під сузір’ям Діви тільки ми удвох.
      Серця так стукали шалено,
      під звуки скрипки — в унісон.

      Любив, люблю й любити буду
      цей серпень, літо і тебе.
      І пам’ятай — ніколи не забуду
      твоє волосся, що пронизує мене.

      30.ІІІ.2026
      21:12–28



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. РОЗТАЯННЯ
      Розтануть сни, і мов політ,
      на твоїх сніжно-білих крилах
      кохатись будемо в хвилинах,
      які у леті ніжних цвіт.

      Тепло-теплом — печальна сила,
      і навіть холод не завадить —
      теплом ми будем обійматись,
      бо у коханні наша віра.

      Ми ніжним взором оповиті,
      як ніжні, самовиті хмари.
      Ми — наче ті красиві пари,
      які красою світу майориті.

      Лиш у серцях кохання проросте,
      і новий світ дорогу віднайде.

      12.ІІІ.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. СРІБНА ТРОЯНДА
      У місячному сяйві — твої очі,
      намалював яскравий взір.
      А силует твоєї усмішки тієї ночі
      подарувало серце моїх снів.

      Твоє кохання — відображення в портреті,
      за поглядом видніється гора,
      а на горі — троянда-квітка,
      в любові признається нам вона.

      Я б не зривав тієї квітки,
      коли б я знав — вона в саду одна,
      і не палив її до тління,
      коли коханням горіла вона.

      У срібну ніч, троянда — ти —
      моєю будеш назавжди.

      12.ІІІ.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. ПІСНЯ НАД ПІСНЯМИ ІІ
      Куди мені сховати серце, мила,
      коли твій погляд сходить, мов зоря?
      Від нього навіть тиша ожива,
      і квітне ніч, що досі сном блукала.

      Твої уста — нектар із винограду,
      що зрів у сонці лагідних небес;
      вони солодші від весняних плес,
      де п'є світанок срібну прохолоду.

      Нехай лілії зростають у долинах,
      нехай троянди тішать ранній сад,
      та їм не знати ніжності твоєї.

      Бо я знайшов у світлих твоїх очах
      той тихий рай, що Бог дарує двом,
      коли любов стає Його святинею.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. ПІСНЯ НАД ПІСНЯМИ
      Яка зоря ще пам'ятає мить,
      коли твоя рука знайшла мою долоню?
      Яка весна, схиливши тихо скроню,
      могла б так само серце окрилить?

      Який струмок ще вміє говорити
      про ніжний шепіт, що не знав мовчання?
      Яке сузір'я береже світання,
      де двом серцям судилося любить?

      Даремно час зміняє обрій світу,
      даремно осінь сипле лист у ріку —
      любов не знає ні кінця, ні краю.

      Бо все, що раз торкнулося блакиту
      твоєї тихої і світлої душі,
      навіки стане відблиском у раю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. СОНЕТ XVI
      Хто дав троянді пахощі твої?
      Хто навчив зорі так ясніти вранці?
      Хто срібний місяць виплекав у танці
      над тихим плесом сонної води?

      Чиє дихання будить солов'ї?
      Чия рука вінчає мирт уранці,
      коли зелені віти безостанку
      шепочуть про незнаний цвіт весни?

      Невже природа тільки задля тебе
      збирає світло в келих голубий
      і сипле перли по траві ранковій?

      Бо я, дивлячись мовчки просто в небо,
      у кожній хмарці бачу образ твій —
      і світ стає молитвою любові.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. СОНЕТ XV
      Де той світанок, що в твоїх очах
      щоденно сходив тихою зорею?
      Де усміх твій, що лагідно душею
      зціляв мої тривоги і мій страх?

      Де ті вуста, що в ніжних пелюстках
      ховали мед, дарований весною?
      Де голос твій, що чистою рікою
      лунав, мов спів богів у небесах?

      Чому троянди ще цвітуть у гаю,
      коли тебе між ними не знайти?
      Чому зоря пливе над небокраєм?

      Я тільки тим і досі ще живу,
      що в кожній квітці образ твій знаходжу
      і крізь віки тебе одну люблю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. СОНЕТ XIV
      Хто поверне мені той світлий час,
      коли твій погляд був мені святинею?
      Хто збереже над тихою долиною
      той перший цвіт, що розквітав для нас?

      Кому тепер зоря відкриє спас,
      який мені дарований єдиною?
      Хто вип'є мед із чаші лебединої,
      що повнив серце, мов священний глас?

      О ні! Не згасла благодать святая —
      вона живе в трояндах і садах,
      у кожній зірці вечірнього ефіру.

      Бо там, де раз любов благословляє,
      не мають влади ні століття, ані страх,
      лиш вічність береже її величну ліру.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. СОНЕТ XIII
      Благословенна та зоря ясна,
      що перша бачить усміх твій ранковий;
      благословенний вітер світанковий,
      що пестить коси подихом тепла.

      Благословенна кожная весна,
      що миртом квітне біля ніг шовкових;
      благословенні троянди пурпурові,
      яким всміхнулась врода неземна.

      О, дай і мені стати тихим світлом,
      що спочива на лагідних ланітах,
      не прагнучи ні слави, ні вінця.

      Нехай моє єдине щастя — жити
      в тім святім, благословеннім світі,
      де кожен твій цілунок — дар серця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. ДО АСТРЕЇ
      Щасливий мирт, що тінню обійма
      твої легкі й бездоганні рамена;
      щаслива ніч, що сріблом сокровенним
      твоє чоло цілує крадькома.

      Щаслива зірка, що тебе прийма
      у тихий світ небесного Едему;
      щасливий цвіт, що п'є твою Едемну
      усмішку, мов ранкові письмена.

      Та я щасливіший за них усіх,
      бо в серці ношу образ твій священний,
      і він мені дорожчий за весь світ.

      Нехай боги дарують їм свій сміх,
      а я молю лиш погляд твій натхненний —
      щоб ним зігрітий, я прожив свій вік.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. СОНЕТ XI
      Я заздрю вітру, що у твоїх косах
      знаходить ніч і пахощі весняні;
      я заздрю росам у світаннім сяйві раннім,
      що цілують квіт твій на ясних устах.

      Я заздрю сонцю в золотих путях,
      що спить на білих і ясних ланітах;
      я заздрю навіть медові у квітах,
      який повільно тане у твоїх руках.

      О, якби стати пахучою квіткою,
      щоб ти мене вплела у темні коси,
      де пахне простір лиш тобою.

      Чи білим голубом над Афродітою,
      щоб я злетів до ніжної вроди
      і вмер щасливим від твоєї любові.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. СОНЕТ X
      Не відвертай своїх ясних зіниць —
      у них Елізій тихо розквітає;
      мій дух, мов лебідь, крила розгортає
      до тих священних і безсмертних лиць.

      Нехай у мирті спочиває жрець,
      нехай лавровий він вінчає славу —
      я не шукаю ні вінця, ні права,
      лиш доторк твій — моїх молитов вінець.

      Коли твоя долоня, мов лілея,
      спочине ніжно на моєму серці,
      стихає шум земного суєтіння.

      І я несу, мов келих Гіменея,
      свою любов до Світлої Вечері,
      де поцілунок — перше одкровіння.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. СОНЕТ IX
      Як тихий мирт, зрощений край Кіпріди,
      твоя любов розквітнула в мені;
      і зорі, що пливуть у вишині,
      вплітають сяйво у твої сліди.

      Ні лавр співця, ні пурпур Атлантиди
      не варті миті, прожитої в сні,
      коли твої уста в земній весні
      дарують серцю спокій Аркадії.

      Я пив нектар із ніжності твоєї,
      і світ здавався храмом без кінця,
      де кожен день вінчався із зорею.

      Коли ж торкнешся лагідно лиця,
      то й Ерос схилить золоте крило своє,
      бо ти — безсмертна пісня для серця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. СОНЕТ VIII
      Не знаю, чим заслужено мені
      твої уста, що пахнуть білим цвітом;
      чому Господь під нескінченним світом
      звів дві самотні долі в тишині.

      В твоїх очах, немов у вишині,
      моя душа стає прозорим світлом;
      і кожен подих, сповнений привітом,
      залишить вічний слід у моїм серці.

      Коли ж твоя долоня пригорнеться —
      замовкне час, схиливши перед нами
      своє чоло у благовісну мить.

      І серце, що любити не боялось,
      зросте до неба тихими садами,
      де навіть смерть не сміє розлучить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. СОНЕТ VII
      Мов рання зірка, сходиш над садами,
      де срібна роса спочива на квітах;
      і навіть вітер, загубившись в вітах,
      не сміє мовить перед небесами.

      Твої ланіти пахнуть пелюстками,
      немов троянди в сонячних блакитах;
      а очі сяють у святих зенітах,
      де дні вінчаються із вечорами.

      Не золото мене до тебе кличе,
      не слава, що розвіється, мов дим,
      і не вінці, даровані царями.

      Лиш погляд твій — благословенне світло,
      що душу робить вічно молодим,
      немов весна, увінчана садами.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. СОНЕТ VI
      Коли зоря торкається долин,
      і роси сяють перлами на м'яті,
      твій образ бачу в кожній благодаті,
      у тихім шелесті розлогих верховин.

      Мов білий крин, що виріс між рівнин,
      ти квітнеш у небеснім ароматі;
      і навіть жайвір в ранньому крилатті
      складає спів до сонячних вершин.

      Твоя краса не знає перевтілля,
      бо час безсилий перед чистотою,
      що сходить тихо з райського єства.

      Любов — не сон, не марево, не мрія,
      вона є вічною небесною рікою,
      яка до двох сердець несе дива.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. СОНЕТ V
      Коли Венера сходить у блакить,
      і срібний серп здіймається над гаєм,
      я серцем знов твоє ім'я згадаю,
      бо лиш воно мені дарує мить.

      Амур без стріл навчив мене любить,
      не палким вогнем — небесним розмаєм;
      мов мирт цвіте душа під тихим маєм,
      і кожен подих прагне вічно жить.

      Твоє чоло — мов рання біла зоря,
      що сходить тихо над морським простором,
      де ще не знають бурі кораблі.

      І хоч літа вкривають шлях узором,
      любов не гасне, наче світло моря,
      що Бог запалює у далечі землі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. СОНЕТ IV
      Коли Венера сходить між зірок,
      і сріблом ніч уквітчує долини,
      мені ввижаються твої стежини,
      що до душі ведуть крізь плин років.

      Амур пустив у серце тихий крок,
      не вістрям стріл, а подихом жасмину;
      відтоді світ, мов келих бурштину,
      наповнився вином солодких змов.

      Твоя краса — не квітка, що минуща,
      не тінь зорі, що згасне до світання,
      а чистий промінь, небом нам дарущий.

      Хай час трояндам відбере їх цвіт,
      та не згасить у серці полум'я кохання,
      бо вічність починається в ту мить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. ДО ГАЛАТЕЇ
      Твій образ — мов Венери світлий храм,
      що з хвиль морських постав у час весни.
      Перед тобою меркнуть всі яснини,
      і навіть Феб схиляє промінь сам.

      Амур мені відкрив небесну брам,
      де вічністю квітують дивні сни.
      Там Грації сплітають запашні вінки,
      й твій тихий погляд рівний небесам.

      Та знаю я: не вічна врода тіла,
      бо Парки тчуть для смертних кожну мить.
      Лиш те безсмертне, що любов зігріла.

      Нехай же час троянди облетить,
      душа твоя навіки залишиться біла,
      як зірка, що крізь морок буде жить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. СОНЕТ ІІ
      Твій ясний зір — немов світанку цвіт,
      що сходить тихо в чистій висоті.
      І гаснуть всі земні мої путі
      перед красою, що не знає літ.

      Твій ніжний усміх — незгасимий світ,
      мов спів небес у ранній самоті.
      У ньому серце прагне доброти
      й знаходить вічність серед суєтних літ.

      Та знаю: час троянду обриває,
      і день останній змінить кожен день.
      Лиш справжнє почуття не помирає.

      Бо там, де Бог любов благословляє,
      не владна смерть над співом одкровень,
      а вічність у двох серцях розквітає.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. СОНЕТ І
      Коли в твої зіниці зазираю,
      мов тихий храм, відкриється мені.
      І тануть всі тривоги в глибині,
      бо лиш в тобі свій всесвіт відчуваю.

      Тебе, мов перший промінь, зустрічаю,
      що народився в ранній тишині.
      Де дві душі зливаються в одні,
      там я любов безмежну відкриваю.

      Та час спливає, наче сон земний,
      і день ховає золото в імлі.
      Лиш серце не зрікається весни.

      Бо ти — мій шлях у радості й журбі,
      моя зоря у небі й на землі,
      і вічність починається в тобі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. ОСТРОГ
      І
      Стоїть Острог — мов витязь кам’яний,
      і не боїться духу злого між вітрами.
      Тут крок історії — глибокий і ясний —
      лунає дзвонами у даль монастирями.
      Немов Гомер над хвилями століть
      співа про славу роду непохитну.
      Із «Іліади» Ахіллес над мурами стоїть,
      розповідаючи сутність історичну.
      Острозький замок — мов Іліон новий,
      тримає час у камені і в слові.
      А дух борців — незламний, бойовий —
      живе у правді, честі і любові.
      І крізь віки, немов вогонь в імлі,
      горить Острог — свіча на цій землі.

      ІІ
      Крізь бурі часу, наче Одіссей,
      вертався дух до отчого порогу.
      І чувся крок героїчних людей —
      синів землі, обраних на дорогу.
      То Мурована вежа — твердиня давніх днів,
      де грім литовський з шаблею лунав,
      де княжий рід у славі і в броні
      свою державну гідність гартував.
      О Костянтин, що небо підійняв,
      тримає пам'ять мур його суворий.
      Він саме тут історію писав
      про подвиги честі й лицарські простори.
      І так стоїть святий Острог —
      він крізь віка іде до перемог.

      IІІ
      Від коренів, що в ґрунті глибини,
      постав могутній рід, немов із міфу;
      їх слава — наче співи давнини,
      що линуть в обрій сонячного ритму.
      Був Федір-князь Острозький — мов Ахілл,
      і Костянтин — Меркурій у крилатому шоломі.
      За ним Василь-Костянтин Острогові волів
      створити Академію у великому просторі.
      І в їхніх діях — еллінський закон:
      взаємність, ксенія і віра понад силу.
      Їх родовід — немов святий канон,
      що оберіг народну жилу.
      І досі в серці кожного із нас
      їх непохитний оживає глас.

      ІV
      Тут мудрість, наче Афіни — срібний щит
      сія в скрижалях давнього писання.
      Острозька Академія — це заповіт,
      де слово стало світлом і пізнанням.
      Немов Парнас — здійнявся дух наук,
      і музи кличуть юні покоління.
      Тут книга — меч, а істина — як лук,
      що стріли шле у темряву сумління.
      Острозька Біблія — як дар Богів,
      мов Зевсів грім у темряві безодні,
      що кличе серце з-поміж тисяч слів
      до світла віри із самої сподні.
      І, мов Афіна з храму на скалі,
      стоїть Острог у сяйві на землі.

      V
      А слово і повчання віри,
      у душу пущене стрілою, —
      запалює в серцях пориви
      стояти правдою горою.
      Не в тлінній славі є звитяга,
      не в золоті її основа —
      вона проста, немов відвага,
      у честі народу і у слові.
      Вона веде крізь час суворий,
      крізь бурі долі і негоди,
      щоб дух лишався непоборний
      у вірі, гідності й свободі.
      І в честі й славії могутній
      стоїть Острог наш незабутній.

      VI
      Стоїш ти, місто, в сонячній красі,
      і досі сяєш світлом усіма віками.
      Й незабутні твої славні королі
      будуть оспівуватися піснями.
      Остроже мій, колиско, світло слави,
      процвітай любов’ю до своїх дітей.
      Розцвітай, мов дивний цвіт агави,
      наукою й багатством всіх ідей.
      Мов Олімпійська твердь над давнім світом —
      ти підіймаєш дух до небокраю.
      І хай століття линуть швидкоплинно —
      ти будеш вічним у моєму краї.
      І поки сонце сходить над Дніпром,
      житиме Острог — крилатим орлом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. СОНЕТ VI
      У наївному мороці не видно благання,
      це не стукіт серця обох сердець.
      Це підкралось відкрите прощання —
      сказати тобі, що прийшов вже кінець.

      Ти не зможеш вблагати його милосердя,
      воно тихо зґвалтує твій розум і сміх.
      І ти, загубившись на роздоріжжі розтертя,
      побачиш величний у мороці Гріх.

      Він навіть в сльозах тебе не пробачить,
      не спитає — а просто уб'є.
      Так жадано уже сердець не побачиш,
      а втім навіть в дзеркалі самого себе.

      Бо не зможеш втекти від гріха —
      це наївна правда свята.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. ***
      За тебе все віддам, готовий помирати,
      готовий у важку годину відчаю пізнати.

      Готовий крилами, як птах, махати,
      щоб волю пізнавати і навчитись літати.

      Готовий шаблю в руки взяти — і у бій,
      щоб захистити дорогий мій край рідний.

      О, скільки можу всього, знай,
      ім’я твоє ніколи не забуду.
      Мій жовто-синій край,
      навіки пам’ятати буду —
      Україну.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. МОЯ УКРАЇНО!
      Садок — дерева — яблуні і груші,
      криниченька й маленька хатка в синяві.
      Берези, хмарки, згодом кручі,
      високі гори і долини на землі.

      А чорні, наче дим з вулканів,
      поля, за ними — ріки, море сіл,
      отак повилітали із туманів,
      потайно, щоб повстали із див
      мільйони ще ніким не сказаних слів.

      Краса твоя — блакитне небо, Україно!
      Краса твоя — весною зеленії поля!
      І я весь твій — назви мене «дитинно»,
      і запиши у пам’яті моє ім’я.

      О, зеленієш ти, і квітнеш, і яснієш,
      за душу всім святим мене береш.
      Моросить, мабуть, дощовіє
      і сірим зафарбовуєш…

      Але й такою я тебе люблю!
      Ти воскресишся всупереч години.
      Чекать не буду — я уже іду,
      моя любов і непокорная гордине.

      О, навіки слава!
      Моя
      Україно!

      9.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. ЗАПОВІТ
      Як закопаєте мене у могилі,
      глибоко-глибоко під землею —
      на рідній моїй Україні,
      тоді стане смерть моєю.

      Не треба плакати наді мною,
      не треба квітів і вінків.
      Нехай лиш вітер наді мною
      співає пісню з тихих снів.

      Нехай моє останнє слово
      розвіє вітер по полях,
      нехай воно живе наново
      у синіх українських небесах.

      А якщо прийде весна
      і зацвітуть сади,
      нехай ніхто не знає,
      де саме спочиваю я.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. РІДНИЙ КРАЙ
      Люблю тебе, мій рідний краю,
      за щирі й теплі, лагідні слова!
      І більше радості в душі не знаю,
      коли звучить рідненька мова.

      О мила нене, моя Україно!
      Тебе люблю ще більше за життя.
      І буду милуватися невпинно
      на небо синє і на жовтії поля.

      13.І.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Я І ТИ
      Хто Ти і Я — не знає цілий Світ.
      Навколо люди, які не знають наші імена.
      У нескінченнім хаосі тебе зустрів і не зберіг…
      і Світ кричав мені: «Чиясь! А не моя»…

      Десь у тумані незабутніх мрій
      про тебе пам’ятатимуть мої слова.
      Допоки ще крутитиметься Світ,
      він промовлятиме: «Ти чиясь, а не моя».

      Гронитимуться натовпи — не помічати нас —
      їм буде вдаватися, дивлячись у вічі.
      Крутитиметься Земля, спливатиме час,
      І німо-тихі вуста шепотітимуть: «Не моя…»

      Нехай блакиттю заросіє Світокіл!
      Нехай ці маси побачать твої вуста;
      вони не німіють… туманобачу лиш я…
      і досі не збагну: чому ти чиясь, а не моя…

      11.V.2026
      5:47



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. СЕРЕД ОКЕАНУ
      Посеред моря човник,
      а у ньому ми удвох.
      Я цілував твої тендітні руки,
      а твоє волосся заплуталось у вітрах.

      Навколо океан кохання,
      шум вітрів.
      І тільки я і ти
      на цілий білий світ.

      А коли небо зафарбувалось
      у кольори ночі,
      я загляну в твої ніжні очі,
      о Господи… за що Тобі молюсь…

      За руки ті, які тримати можу,
      за очі ті, в які дивлюсь й тону,
      за тіло те, що посеред моря,
      з яким тримаюсь на плаву.

      1.V.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. ТВІЙ СВІТ
      Я бачу цілий Світ в твоїх очах.
      Навіщо мені Всесвіт той потрібен?
      Ти — Зоря моя, яскравієш по ночах,
      Ти — моє Сонце у холодні заметілі.

      Навіщо другий хтось мені, як ти —
      це Все. Що може бути треба?
      Хоч куди готовий за тобою я піти,
      навіть якщо підем ми проти неба.

      Якщо захочеш, то нехай! —
      з тобою хоч до Краю Світу!
      Ти лиш, прошу, не забувай,
      навіть коли я поруч твого світу.

      Навіщо ж мені Світ? — спитаю я себе,
      коли весь Світ — це твої ніжні очі.
      Я краще скажу, що: «Кохаю лиш тебе!» —
      в ті очі, очі ті дівочі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. ЛЮБОВ ВЕСНИ
      Здається, полюбив я все-таки весну —
      і розцвітає все всередині у мене:
      то квіти, небо й черемху запашну —
      усе це так нагадує про тебе.

      Про тебе, мила, сад мій розцвіта,
      про тебе всі слова у віршах пишу,
      і полум’я горить — все не згаса,
      коли я чую голос твій, а не ранкову тишу.

      Здається, полюбив я все-таки весну
      й тебе — мою весну красиву.
      Ось так прийду і обійму,
      й не відпущу, хоч як би не просила.

      У сутінках вечірньої краси
      пишу вірші й думаю про тебе.
      В очах моїх — є крапелька роси —
      «Це щастя», — я скажу, моя мила.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. ***
      Якщо після смерті щоразу
      існуватиме нове життя —
      я хочу в кожному з них
      кохати тебе знову.

      Нехай не залишиться пам'ять —
      залишиться лише почуття.
      А почуття — не камінь:
      воно не здатне прожити ціле життя.
      Тому я кохатиму тебе знову.

      Навіть якщо ти станеш іншою.
      Навіть якщо зміниться колір твоїх очей.
      Навіть якщо перевернеться земля.
      Навіть якщо не буде завітних ночей.
      Навіть якщо станеш ти не моя.
      Навіть якщо синім не буде небо.
      Навіть якщо усмішка буде не та —
      навіть так, мені нічого не буде треба.

      14.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. ***
      На білій стіні — чорні плями горять.
      На прозорому склі — твої губи.
      Тихо зорі прозорі під місяцем сплять —
      як силует твій забути?

      На бетонних канонах — твій слід від ступні,
      на відбитках води — твої очі.
      Задаюся питанням: ну як же мені
      про тебе не думати дні і ночі?

      На блакитному небі, куди б не іти,
      на деревах зелених, у нічній тишині —
      всюди ти… всюди ти… всюди ти…

      Я готовий забути усі свої сни.
      На край світу готовий прийти —
      тільки б там була ти… була ти…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. БЛАКИТНА ПАННА
      О дівчино із синьої блакиті,
      із кольором неба, глибоких морів!
      Ви прекрасна, і Ви такі милі,
      як волошки у росах сріблистих полів.

      О дівчино з блакитними очима,
      як океани ті, в яких я потонув!
      Я б доторкнувся лагідно плечима
      і Вас в обійми свої пригорнув.

      О дівчино кольору синьки,
      як хати у старенькім селі.
      Ваш спокій — як в малої дитинки,
      яка так щиро посміхається мені.

      О дівчино із голубінь-туманів,
      Ви випливли, як риба із води.
      Ви — як гаряча лава із вулканів,
      яка ну зовсім не несе біди.

      О дівчино, сапфірами покрита,
      коштовніша за всі золоті кільця!
      О дівчино, красою майорита,
      я дивлюсь, як назустріч мені йдете.

      2.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. ВИ І Я
      Нікого. В цьому світі — тільки Ви і я.
      Не говоріть. Мовчіть. Така-то доля наша.
      Я промовляю всьому світу-нікому: «Моя!»
      Ходімо, панно, це дорога наша.

      Я покажу, як зорі падають біля вікна,
      і Ви загадуватимете на них свої бажання.
      Я з Вами. Ви більше в цьому світі не одна.
      Як хочете зовіть. А я зову — коханням.

      Я покажу Вам, яке життя бува інним,
      як перетворює кохання дні і ночі.
      І Ви пригорнетесь при погляді моїм,
      і я в ту мить побачу Ваші очі.

      Нікого. В цьому світі — тільки Ви і я.
      Журби не відчувайте — Ви зі мною.
      Я знову промовляю світу: «Ви моя!»
      Я все життя шукав — знайшов —
      тепер беру з собою.

      2.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. МАДОННА
      Ви — це вона, а вона — це все:
      усе живе, мертве і святе.
      Ви… — у світі такої не знайти,
      й не загубити, бо Мадонна — Ви!

      Отак з’явились із нізвідки
      в подобі пресвятої жінки,
      неначе з-під землі; небес,
      неначе списом Ахіллес
      пронзив крізь щит пекучий біль,
      щоб досягти земную ціль.

      Ви закохали в свої очі чарівні,
      у ці прекрасні ночі весняні;
      і так щемить у венах моя кров —
      я закохався: то і є Любов.

      1.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. ЇЇ ОБІЙМИ
      Всьому світу — світ,
      а мені — її обійми.
      Деревам — її свіжий запах,
      а небу — її очі.

      І нехай зорі ховаються за хмарами
      від її яскравого сяйва.
      Нехай світ перевернеться,
      і нехай дні змінюються на ночі.

      Кожному промінчику сонця — її тінь,
      і кожному морю — її бездонний погляд.
      Нехай вона співає, нехай не мовчить!
      Нехай роси прокидаються з просоння.

      Нехай світанок розкаже усім,
      що весь світ їй не потрібен.
      Просто справа у тім —
      що вона любить мої обійми.

      28.ІІІ.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. МАТЕМАТИЧНЕ РІВНЯННЯ
      Твоя любов — як математичний вислів,
      де кожне число має своє значення.
      Твоя любов — як вітка параболи,
      що вгору підіймається без кінця.

      Спочатку ти креслиш одну лінію,
      а потім другу — поруч із нею.
      І дві вони, немов одна надія,
      складають серце, намальоване мрією.

      Константа — це стабільність між нами,
      число, яке ніколи не зміниться.
      А змінні — наші почуття і час,
      що можуть то зближати, то ділити нас.

      Та навіть якщо рівняння складне,
      я все одно знайду його розв'язання.
      Бо серед усіх можливих значень
      ти — моя єдина відповідь кохання.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. ***
      Скажу коханій, за що тебе кохаю,
      признаю — навіть сам не знаю…
      Красива ти, і добра ти,
      вродлива ти, моя — і знову ти.

      От бачиш? Усе навколо — ти!
      І сонце — ти, і вітер — ти,
      повітря — ти, і сни — і це ти.
      Все ти. Лиш ти. І знову ти.

      21.V.2026
      00:11



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. НАШ ПЕРШИЙ СНІГ
      Хай буде наш перший сніг.
      Удвох — ми, нескінченна розмова.
      Нехай він тихо падає до ніг,
      і буде ніч для нас казкова.

      Твої очі сіятимуть у вечірнім сяйві,
      а сніг на волоссі танутиме тихо.
      Я буду тримати тебе у обіймах,
      і ти усміхнешся мені так мило.

      Ми будемо разом крізь сніг цей іти,
      не поспішаючи, поруч, удвох.
      І я прошепочу: «Мені добре з тобою»,
      а ти відповіси: «Мені з тобою також».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. МОЯ ВИГАДАНА ЛЮБОВ
      Якщо цілуватись, то тільки з тобою —
      моя вигадана любов.
      Поруч з тобою я відчуваю себе собою,
      і не шаленіє у венах кров.

      Ні-ні, від тебе шаленіє
      моя гаряча кров.
      День ховається, вже вечоріє —
      давай відверто, без всяких промов.
      Душа моя пломеніє,
      як вогонь, так, немов
      ця кров багряніє.
      Я так довго до тебе йшов,
      моя вигадана любов.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. ТВОЯ СОННА МИТЬ
      Літо — ти моя.
      Обійми мене, обійми
      руками своїми
      і шепчи мені слова.

      Ти грієш мене, а ніч —
      розриває тепло́ між нами
      своїми сумними снами,
      наче ми дивимось драми
      під вогнище свіч.

      Ти-поруч-лежиш.
      Гарна… Так гарна…
      Надіюсь, зі мною щаслива.
      Бо ти швидкоплинна;
      та зараз ти спиш.

      І я тихо тримаю
      мить, що належить лиш нам.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. АЕРОПОРТИ
      Аеропорти бачили більше поцілунків,
      ніж ми з тобою встигли їх нарахувати.
      І кожен з твоїх поцілунків — подарунок,
      який неможливо словами передати.

      Небо над аеропортами завжди яскравіло
      то рожевими, то червоними хмарами.
      Такими пухкими над нами височіло —
      парами — парами — парами.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. ЗАБУДЬ ВІДСТАНЬ
      Хоч ми так далеко,
      але ти не забувай,
      що є синє небо,

      що є білі гори
      і з ними прозорі зорі,
      Знай — я існую.

      Я тебе поцілую,
      через сотні годин,
      через дві півкулі.

      Знай, я тебе поцілую.
      Я тебе не забуду,
      моя ніжна, моя.

      Знай, що я
      буду ночі кохати,
      буду вічність чекати.

      Хоч я зараз далеко,
      пам’ятай, що є небо.
      Але ти не забувай.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. ***
      Бажаєте, я розповім вам про любов?
      Та не про ту, де пристрасть і ро́зпуста,
      що розриває серце гарячою кров’ю
      і змушує померти від безумства…

      Про цю любов я, друзі, розповім…
      Про ту любов, що несумісна!
      Про ту любов, що поглядом палким
      приворожує подію грішну…

      А та любов… являється мені у снах.
      Пригорне й тихо поцілунком заколише.
      І в напівсні, мов шепотом, в словах:
      «Не бійся, любий. Я тебе ніколи не залишу».

      Та прокидаюся із сну, а холод дня
      огортує моє єство аж до кісток.
      Знов ілюзія навідала мене оця…
      Це був всього лише міражосон…

      Така любов — усе моє життя…
      Лише в віршах про неї я розповідаю,
      бо в дійсності вже радості нема…
      Здається… я поволі помираю…

      І вже нічого в цім житті не знаю:
      кого люблю, кого любити буду,
      кого згублю, про кого ще згадаю,
      кого знайду… кого навік забуду…

      Кого я не люблю… Кого кохаю…

      2.VIII.2026
      13:25



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. ЗАЛИШЕНІ КВІТИ
      Я зайшов у кав’ярню
      і замовив каву з молоком.
      Потім довго, у мовчанні,
      дивився на місто, замите дощем.

      А на вітрині за вікном
      поволі замерзали квіти.
      Неподалік ішов містком
      хлопчина — а в спині стріли.

      До того довго-довго він чекав.
      Руки його так сильно тремтіли.
      І щоразу піджак свій поправляв.
      Та квіти, на жаль, відцвіли…

      Він зник. А я усе сидів і думав:
      не дай мені, доле, прощання почути.
      А дощ усе тихенько по квітах стукав.
      Я почув…
      А хтось кохання так і не зміг розчути…

      24.VII.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. ***
      Не знаю, про що писати,
      і чи варто взагалі…
      Пишу з нудьги…
      Та клонить на спати.

      Хочу знову про любов
      розповісти усім єством.
      Це наче запаху ром —
      від нього хмеліє кров.

      Хочу когось обійняти,
      та не когось — а її.
      Поцілувати ніжні вуста
      і ніколи її не загубити…

      5.VII.2026
      18:59



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. МІСТО ЛЮБОВІ, МРІЙ І ВІЧНИХ ДОЩІВ
      У Львові ранки такі чудові —
      там повітря пахне коханням.
      Таке буває лише у Львові —
      там жити приходить бажання.

      Там навіть вітер торкається ніжно,
      немов закоханий юний поет.
      Він поруч із вічністю йде неквапливо,
      несучи у долонях небесний букет.

      Нехай дощі цілують наші плечі,
      хай ліхтарі запалюють зорю.
      Я лиш міцніше обійму тебе за вечір
      і пошепки скажу тобі: «Люблю».

      Стежини пам’ятають закохані кроки,
      що губляться тихо між всесвітнім скарбом.
      І час, мов старенький годинник епохи,
      повільно пливе золотим молоком.

      Я цілував би тебе до світанку,
      поки дзвіниці торкаються хмар,
      поки світанок, мов ніжна коханка,
      знімає з дахів бурштиновий жар.

      Я клав би долоні на твої долоні,
      немов на найтепліший у світі вогонь.
      І навіть якби зупинився час між світами,
      любов не втратила б свій камертон.

      Нехай пролітають роки невблаганно,
      нехай відлітають птахами літа.
      Та Львів залишатиметься бездоганним,
      бо в ньому живе наша ніжність свята.

      І якщо одного дня
      Господь запитає мене,
      де я був по-справжньому щасливим, —
      я не згадаю ні дат,
      ні років,
      ні назв далеких країн.

      Я лише скажу:

      «Я тримав її за руку.
      А навколо був Львів…»

      Місто Лева.
      Місто вічних дощів.
      Місто світла і сонця.
      Місто здійснених мрій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. ЖИТТЯ
      Писатиму про несподіване кіно.
      Писатиму про те, як ходжу в ресторани,
      а там, замовивши собі вино,
      писатиму про свої незабутні мемуари.

      Писатиму про тебе. Так повільно,
      щоб розрезинити цей час на вічність.
      Писатиму про те, який я божевільний,
      вигадую про себе якусь ніжність…

      Писатиму усюди: на папері,
      на забутому кіоску забутої вулиці,
      на пожовклій старій газеті,
      писатиму про те, чому не судилось бути.

      Писатиму і про колишнє,
      і про теперішнє тепер.
      Писатиму про все забуте,
      і про тебе, знову, звісно, теж.

      Писатиму про кохання.
      Писатиму про життя.
      Бо, доки можу писати,
      доти живу і я.

      27.VI.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. САМОТНІСТЬ
      А знаєте, самотність не погана,
      вона у тихий час печалі і жадана.
      Коли літаєш — вільний птах у небі,
      під ногами землі зовсім не треба.

      Самотність можна також покохати,
      щось їй розказати, пригорнути, обійняти.
      Переспати з нею можна, і не раз,
      без цих любовних і признальних фраз.

      Самотності нема чого́ прощати,
      гріхів від неї — ніде́ взяти.
      Вона грішним сама тебе назове,
      але не покине, ні, навіть не вб’є.

      1.VI.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. ГОВОРІННЯ ДЕМОНА
      Під взводом тернистих глибин
      все ламається від шороху страху.
      Признайся, що завжди будеш один,
      і що кожна ніч буде з демоном Баку.

      Признайся, що ти брехав.
      Сказати буває не пізно.
      Ну кого ти до біса кохав?! —
      демон кричить все грізно.

      Признай, що кохання — біль,
      і забудь, що когось кохаєш!
      Не сипли на рани сіль,
      ти кохання толком не знаєш!

      Ти не знаєш, як воно пече!
      Як горить пекучим болем!
      Вона забуде, не попрощавшись, піде,
      простреливши поглядом скроні!

      І знову у болі ти,
      ще закоханий, будеш страждати!
      Ви ніколи не станете «ми»,
      бо ти взагалі не вмієш кохати!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. ***
      Вже сакура розцвіла.
      І не меч — був всаджений
      у серце,
      а слова.
      І тихо тілом, кольором троянди,
      ллється кров.
      А в голові, наперекір свободі, знов —
      ніжності слова
      пише Любов.

      «Не буть Свободі! — лиш Любов!
      Вона спасе твій чорний Світ!
      І розламає у душі печальний гніт!
      Бо має силу величі Любов!»

      Закінчую писати дивний вірш,
      бо, куди не гляну, — все Любов.
      І, може, пощастить, напишу знов
      про сенс життя — любові вірш.

      1.V.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. ***
      Не місце мені в цьому світі,
      де кожен загублений сам.
      Блукаю в холодному літі,
      не вірячи більше словам.

      16.VI.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. ПЛАЧ
      Плаче не той, хто щасливий у відразі,
      а плаче той, хто сам за світ стоїть.
      І плаче той, хто сумно у прощанні
      свою усмі́шку віддає усім.

      Слабкий лиш той, хто сам на сам
      без допомоги світу-люду.
      І плаче Той на самоті,
      і плаче він гіркішим сумом.

      Слабкий є той, хто цвіт прощання
      в палкім коханні вирощує один.
      І сумно мовлю на прощання:
      слабкий є той, хто віддаляє світ.

      А є і той, хто любові не знає,
      не знає тепла і ніжності слів.
      У цьому житті він пропадає
      і засинає в тенетах мрій-снів.

      Є той, хто не знає любові,
      ніжних вуст і ніжності рук!
      Є той, хто не чекає розлуки,
      та вона віддає в двері стук…

      Є той, хто сумний вічно-вічно.
      А ще той, хто лиш щастя бажає.
      Він на світ дивиться ніжно
      і благально його питає:

      «Світе милий, взлюби і мене!
      Чи зможеш ти виявити цю ласку?!»
      Та світ не відповість — омине,
      а я знову вдягну свою маску.

      Бо ж не вірю я більше в казку!
      Світ важкий і пече у душі…
      На цьому поставимо крапку.
      І пу́щу сльози сумні та німі…

      І не скажу прощального слова,
      бо важко жити без кохання.
      Життя лиш для того суворе,
      хто втратив до життя бажання.

      15.VI.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. ЦВІТ ЛИПИ
      Коли розквітне липа над стежками,
      і вечір стане теплим і ясним —
      наповнить світ медовими думками
      її духмяний запах, що п’янить.

      Вона цвіте, мов спогад про кохання,
      що тихо гріє серце крізь літа.
      І шепотить у літньому мовчанні
      її незаймана і неземна краса.

      Гудуть джмелі в зеленому розмаї,
      ховає тінь від спеки день палкий.
      А липа ніжно небо обіймає,
      немов тримає келих свій п’янкий.

      І хоч минуть дощі, вітри й тривоги,
      зостанеться у пам’яті вона —
      духмяна липа край знайомої дороги,
      що кожне літо знову розцвіта.

      13.VI.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. ПЕЧАЛЬ
      От піду я світ за очі
      і не буду пам’ятати
      ті сумні безсонні ночі.
      Краще буду забувати…

      Буду забувати горе,
      що настигло у печалі.
      От поїду я на море
      десь за сиві далі.

      І, згубившись у тумані,
      як в любов-дурмані —
      я про тебе позабуду,
      о, моя Печале…

      10.VI.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. ***
      Вже не тій «єдиній» я шепочу.
      Не тій я промовляю, що люблю.
      Тепер на самоті я курю.
      Напевне, так на самоті й помру.

      26.V.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. ФРАНЦУЗЬКА ПОДРУГА
      Пролунав звук потяга.
      Подруго, au revoir!
      Немає на світі спокою
      і прекрасніших дам!

      Ви, моя люба безсоннице,
      прикрашаєте темний світ.
      Ви, як птах на околицях,
      що літає крізь світокрил.

      Моя подруго, повертайтеся.
      Як невпинно проходить час.
      Та прошу Вас, не забувайте —
      я все ще чекаю на Вас.

      25.V.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. САД ТРОЯНД
      Я йшов крізь сад троянд
      і бачив там тебе — ілюзію.
      І усмішка ясна твоя —
      була для мене як прелюдія.

      Ми поглядом зустрілись —
      у думках заграв рояль.
      Після того зупинились
      погляди через вуаль.

      Ми реверансом привітались,
      я захотів весь світ подарувати,
      здається, ночі зачекались;
      я квітку захотів зірвати…

      Ти поглядом сказала «ні»,
      тоді я ніжно посміхнувся,
      а у відповідь із вишини мені
      тихенький голосок почувся:

      «Цей сад посіяний любов’ю,
      а квіти — спогади мої…»
      Враз стала ти сумною…
      і тихо заплакала луні…

      О, знав би світ… який
      важкий тягар на мою душу…
      Побачить погляд твій сумний,
      який не можу я порушить…

      23.V.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. ІКОНОПИС
      Свята Ікона Пресвятої,
      що в подобі Діви.
      На полотні крижаному,
      на дорозі прірви.

      Срібний хрестик
      долю проповідає.
      Час до смерти
      терпко забирає.

      А за образом Святої Діви —
      аура Святого раю.
      Чуються там ангелспіви,
      і віари грають.

      19.V.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. ***
      Хто смерті скаже, як її кохав?
      Хто скаже їй, що був на все готовий,
      хто обійме її за мене,
      хто поцілує на прощання уста?

      Не я… Не я!
      Не я візьмусь за ніжні руки!
      Не я пригорну до плеча!
      Не я ті сльози витру…
      Не я, не я… Не я…

      Вона сама себе обійме.
      Вона сама! О, як посмів!
      Вона сумує! А я мовчу!
      Вона тепер без мене…

      Але зачекай…
      Вона й до цього була не моя…

      Яка історія кохання.
      Яка ж реальна й сильна роль!
      Яка ілюзія печальна!
      Яка ж несправедлива гра…

      Хто скаже смерті, що любив?..
      Хто скаже їй, що був готовий?
      Хто скаже їй, що так прозоро,
      я ще ніколи не вмирав…

      29.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. ***
      чотири кілометри
      до горизонту.
      два роки від
      богом забутої любові.
      і рік забутого мого імені.
      хвилі. хлип… дощ.
      звук літнього грому.
      жити…
      як хочеться жити!
      пливи-пливи!
      бо ж залишилось
      лише чотири
      кілометри
      до горизонту…

      14.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. ЛЮБОВ
      Любов не купиш за гроші.
      Любов не вблагаєш поруч побути,
      навіть якщо це лише на декілька хвилин.
      Любов вибирає сама — і слава Богу.

      Любов — це річ непроста,
      але, якщо захочеш, її здобути можеш.
      Любов можна добитися,
      любов можна знайти,
      але ніяк її не присвоїти.

      Любов і згубити можна,
      і більше ніколи не знайти.
      І скільки про любов можна сказати…
      Але, здається, слова
      були уже сказані всі.

      Все на світі є — і все це і є любов.
      Любов одна, тож знайти її буде важко,
      бо світ великий,
      і нас щонайменше вісім мільярдів людей.

      Ми спроможні знайти,
      ми спроможні вблагати,
      загубити ми також спроможні.
      І ми, не сказавши, момент цей втратити,
      загубитись, разом із тим
      збудувати вже інші світи,
      зруйнувати колишні мости,
      а спогади — квіти —
      все ще на шрамах будуть рости…

      Любові можна сказати про любов,
      їй можна сказати усі свої почуття,
      про те, як з нею всередині кипить кров,
      і щось тихенько пробурмотіти під вухо про кохання.

      Любов, яку так сильно хочеш відчувати,
      яку шукаєш, наче — ось, вона стоїть!
      Любов, яку ніколи не вблагаєш…
      Любов, яку боїшся загубить…

      29.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. ***
      Як важко інколи усе забути
      і розпочати новий шлях.
      Слова написані, як світ зіпсутий —
      розчиниться, розвалиться — і крах!

      Згорить душа, і тільки попіл
      залишиться як шрам землі.
      Опісля з’явиться «Нічого» —
      це все, що лишиться мені.

      21.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. ЦИФЕРБЛАТ
      Я прокинувся серед ночі
      і світло луни, що осяює цифри
      «нуль, два, чотири, нуль» ночі,
      я навмисне закрив,
      щоб не бачити циферблат,
      свої стомлені очі.

      А в думках все лечу
      у дитинственні дні,
      де так добре було,
      наче рай на землі.

      Циферблат загудів.
      «Шосту ранку» пробив.
      Я знов очі закрив.

      А в думках все лечу
      у дитинственні дні,
      де так добре було,
      наче рай на землі.

      21.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. ***
      Приморозки; а я знову шукаю слова
      для вірша.
      Хоч давно уже зрадив самому собі…
      Та думка говорить інакше.

      Суть не в тому… Суть не в письмі…
      Я просто віддався під подих землі
      і тим самим зрадив нікому,
      як зрадив самому собі…

      21.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. КІНО
      Я знову пішов у кіно
      і попиваю червоне вино.
      В порожній кімнаті нікого нема,
      навколо мене — чорна пітьма
      і чорний екран, що навпроти.

      Що сьогодні: комедія, жахи?
      Все сиджу — набридло чекати.
      Сьогодні на десерт до вина — романтика.
      Я завмер… Що ж… романтика.

      Хвилин сорок на екрані — поцілунки,
      потім двадцять — див-малюнки.
      Занесло дивитися роман,
      а я все дивлюся в чорний екран.

      Вони там кохаються — разом, удвох,
      а я тут один серед стін чотирьох.
      Вино вже давно втратило свій смак,
      а фільм розповідає про кохання знов і так.

      Герой їй говорить: «Я тебе люблю»,
      вона відповідає: «Я теж тебе люблю».
      Я тихо сміюся: «Ну, щастя вам,
      а я дочекаюсь кінця — і піду сам».

      Та раптом на екрані — знайома мені мить:
      вона від нього хоче піти.
      Він просить залишитись, тримає за руку,
      а я відчуваю якусь знайому розлуку.

      Минає ще десять хвилин — фінал.
      На екрані з'являється титр: «Кінець».
      Я допиваю вино, вимикаю сигнал
      і думаю: «Дивний у них все-таки кінець».

      Встаю, відчиняю вікно — ніч.
      Місто мовчить, наче теж дивиться кіно.
      І тільки місяць кидає проміння навіч
      на келих, у якому залишилось вино.

      14.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. ТРИЛОГІЯ ЛЮБОВІ
      Трилогія любові — серпень мрій,
      давно забутий, як дитинства спогад.
      Сльози давніх осінніх днів —
      непомітні, як теплий дощ.

      Скільки слів про любов
      було сказано й проговорено
      знову і знову…

      Що залишилось тепер —
      музика Баха — «Втома».
      І японська платівка про біль.


      14.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. СКАЖИ
      Скажи, що існуємо «ми»,
      і що це не ілюзія долі.
      Скажи, що на цій землі
      лиш почуття і є прозорі.

      Скажи, що серпень — жаркий,
      той, що був рівно два роки тому,
      на устах його смак терпкий
      передавав всю красу у прозу.

      Скажи, може, зорі теж
      дивляться на нас і мріють —
      проламати кордон без меж,
      щоб перетворити обійми в дію.

      Скажи, що твої слова,
      які навіть не були сказані,
      не такі, як далекі зорі,
      що далеко-далеко віддалені.

      Скажи — покажи про сни,
      що вже так давно тобі не снились.
      Скажи, що існуємо «ми»,
      не мовчи, наче ми змінились…

      14.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. ТЕМНИЙ LAVILAZ
      У ніч весняну місяць спить,
      і Lavilaz на скрипці грає.
      У цю холодну, темну мить
      до себе в танець закликає.

      Гей-гей! Гуляйте всі
      у ці прекрасні ночі!
      А Lavilaz усе шумить
      у цю холодну мить.

      Він капелюха не зніма,
      і тихо щось питає
      у дівчини: «Чи мене зна?» —
      Вона відповідає:
      «Не знаю, любий Lavilazе,
      і скрипки твеї теж не зна».
      А він усе собі дума́є
      і тихо щось на скрипці гра.

      О, ніч весняна — твої очі,
      а місяць спить — то значить ніч.
      Гей-гей! Гуляйте і шуміть
      у цю холодну мить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. СПОГАДИ РІДНОГО МІСТА
      Колись і ми були дітьми
      і бігали, граючись, по рідному місту.
      Колись веселі і сумні
      над нами пролітали дні.

      Колись і я кохав,
      і кимось був коханий.
      І друзі ті, яких я пам’ятаю
      і ніколи не забуду, —
      десь собі між сво́їми гуляють.

      Колись і дні були не ті —
      в них жити рвалось, так хотілось…
      І м’ячик покидати в дощ,
      і в обіймах постояти в дощ,
      і самому прогулятися під дощ…
      Ось так щасливо якось і жилось.

      Тоді я жив.
      І про майбутнє мріяв.
      Тоді і сміявся, і ридав.
      І інколи бувало — плакав:
      то від щастя,
      більше, жаль, від зрад…

      Але я не жалію,
      бо тоді дитинство
      гралося зі мною
      у відверту гру.

      І я любив,
      мене, напевне, теж любили…
      в ті ночі — зоряні, ясні.

      Колись обійми —
      просто дія,
      а тепер…
      для мене…
      вічна мрія…

      О, скільки спогадів!..
      І скільки віри…
      А довіри — годі!

      Я любив!
      Я теж кохав,
      і кимось був коханий!

      Дитиною я був,
      і поміж мною — діти-друзі,
      з якими думав, що
      навік…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. РОЖЕВІ ОКУЛЯРИ
      Я крізь рожеві окуляри дивлюся на світ.
      Дивлюсь на небо — бачу рожеве сонце.
      Дивлюсь на землю і не розумію:
      чи рожевіє земля із чорного ґрунту.

      І люди, що ходять по чорній землі,
      теж чорні, не бачать любові.
      Та все ж, можливо, судити не мені —
      слова відверті щиро говорити.

      Я крізь рожеві лінзи бачу нас,
      ще тих, які кохають до шаленства,
      до божевілля, до втрати істини і час,
      які несуть нас крізь рожевий світ…

      Той чорний світ, який горить
      крізь чорні лінзи, які рожевими здалися вмить.

      23.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. ЗГАДАЙ МОЇ СЛОВА
      Згадай мої слова — пророчі і кохані,
      як жариво Аврори — пах-палкі,
      вони так виривались, птиці, як жадані,
      та все ж, здавалося, слова були не ті.
      І тихо падали рядки вкінці.

      Я знову намалюю жовте сонце,
      нехай освітить землю навкруги.
      Світ крутиться, та щось не те у ньому,
      напевне, те: немає більше «я і ти».
      І світ перевернувся навпаки.

      Не стало сонця, що прокидало нас з тобою,
      коли ми разом так лежали у теплі.
      Я наче у крові на полі бою
      тихенько падаю на пухом-білої землі.
      Від цього дня ми вже не ті.

      І тихо стало, наче світ згорів,
      і ті слова, які ніколи не сказати,
      як сильно я б цього не захотів,
      я спробую в кайдани заковати,
      щоб у раю тобою не страждати…

      Ті слова, які уже давно забуті,
      які ти не згадаєш за усе життя,
      які уже давно до пекла лавою прикуті,
      бо у житті моєму ти уже не та,
      ти вже чужа, ти більше не моя.

      23.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. ***
      «Про щось хороше напишу», — подумав я,
      а під ногами скрипом все крутиться Земля.
      «Щось про кохання чи щось про любов,
      допоки в мене ще кипить гаряча кров».

      Та що слова? Усе одно ніхто не зрозуміє,
      і не зануриться, і не розкриє
      секрети, що затоплені глибоко в глибині —
      усі слова здаються геть не ті.

      Щось про кохання… Ну, кохати хочу…
      когось зустріти, обійняти… та не можу.
      Кохання! Де ж ти?! Все питаю я —
      а під ногами скрипом все крутиться Земля.

      Чи зупинити світ — і, може, вже тоді
      тебе зустріну я на цій планеті?
      Усе роздумую, усе гадаю я,
      а під ногами скрипом все крутиться Земля…

      23.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. ***
      А парочки у парках все сидять,
      цілуються і обіймаються так щиро.
      Ну як не глянути і не сказати: «мило»,
      коли так гаряче серця їхні горять.

      Усе сидиш — спостерігаєш; знов —
      на теплу лавочку присіла пара —
      вона, напевне, ще не знала,
      що саме це — вечірняя любов.

      Нехай у ніжності сидять.
      Нехай хтось скаже: «Я з тобою.
      У цьому світі між пітьмою —
      лиш палко наші серденька горять».

      22.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. ОСТАННЯ ХВИЛЯ
      Закінчилась ще одна хвиля,
      ще одна хвиля від шуму морів —
      пекельним штормом пробила
      кораблі усіх моряків.

      /такий був прибій/

      Тих моряків, що вдаль океанів
      пливли, забуваючи власну вину,
      і їх кораблі, що з тернистих туманів
      випливали, як із пляшки вино.

      А вино те — із витримки світу,
      ще давніх часів, ще тих давніх богів,
      як із того прадавнього міфу,
      де герой Іліади сидів.

      І закінчилась ще одна хвиля.
      Міф розпався і став як канон.
      Така могутня його сила,
      що не здатна перебити навіть любов.

      2.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. ДЕ ТИ, ЛЮБОВ?
      А ти все ходиш по блакиті тій,
      по місту кам’яному до півночі.
      Усе шукаєш той чарівний погляд свій,
      те тіло, ті руки, ті очі…

      Проходиш милі під сумним дощем,
      ховаєш сонце у блакитних хмарах.
      Весна прощається із містом під вінцем,
      під тим дощем прощаються в обіймах-чарах.

      Де ти, Любов, і де тебе шукати?
      Я всюди йшов — і так і не знайшов.
      Ну покажись на мить — і дай сказати
      хоч слово… Не прошу розмов.

      Де ти, Любов, і де тебе шукати?
      Не можу я — шукай і ти мене.
      Я ж стільки всього хочу ще сказати…
      Шукаю — не знаходжу — час іде.

      А прийде час — і пострічаємось в блакиті,
      у тому місті під чарами весни.
      Стрілою почуття мої пронизані —
      як хочеться тебе уже знайти.

      2.IV.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. ОСТРОЗЬКА ЛАВОЧКА
      Співала пташка в далині
      в прекрасну пору — навесні.

      А я усе сиджу, чекаю —
      чого — поки й сам не знаю.

      Надходять сутінки на місто,
      і у душі стає так тісно.

      Про що писати — все гадаю —
      хвилину думаю… Не знаю.

      А місто все темнішим стає,
      і тихо шепче-питає:

      «Красиве небо. Ну, скажи,
      про що там пишеш? Покажи!»

      А я блокнот свій заховав
      і місту так і не показав.

      А вітер, що над містом сірим,
      розвіяв хмари, що у вирі.

      І в мить забрав мої вірші.

      І в мить засвітять ліхтарі —
      мої думки усе не ті.

      Усе навколо

      міражі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Я МІГ БИ
      Я міг би бути сонцем,
      яке світить лише тобі,
      і стати космонавтом,
      щоб дарувати тобі щодня зорі.

      Я міг би бути всім
      і все створити знову.
      Я міг би бути твоїм
      і долати життєву втому.

      Я зміг би відростити крила,
      щоб з тобою літати на небі.
      Я б тримав твою руку щосили,
      наче ти — одна на планеті.

      Я міг би безмірно кохати
      і більше в житті не любити.
      Я зміг би життя подарити,
      щоб з тобою його прожити.

      30.ІІІ.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. ТРИ ВЕРШНИКИ АПОКАЛІПСИСУ
      На світі чимало є людських бід,
      та найстрашніші — такі є із них:
      вони — три вершники смерті,
      апокаліпсис принесуть до вщерті.

      Віра — ах… королева свята,
      настільки безжальна вона!
      Все підтримку промовляє —
      а в кінці на смерть кидає.

      А Надія — що за сила!
      Гірша пресвятої Віри!
      Все глядиш на міражі —
      наче у пекельній тьмі.

      І Любов… — куди ж без неї…
      наче кров тече від пулі твоєї.
      Поголубить — потім в плач,
      наче ти — біди втікач.

      Вершники моєї смерті!
      Мемуарами розтерті.
      Прийде час — і знищите ви світ,
      коли сонце розколиться на зеніт.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. КУРИВО
      Вечірній звук серед сигаретного диму
      і мільярди чужих, незнайомих голосів.
      Я дивлюсь крізь дим, як через призму,
      і друзі всі — запеклі клеймом ворогів.

      Я витягнув собі із пачечки Marlboro
      одну цигарку — запальничку підпалив.
      Десь збоку ворог поглядом суворо
      пронзив мене і тихо в мене прикурив.

      (І я собі із ним печально закурив.)

      І тихо ніч у шати зорів оповила
      мій дим, мій погляд й ворогів.
      Вона зі мною тихо закурила —
      світанок променями загорів…

      Цигарка впала — серце пропалила
      ворожим лезом від руки довіри…
      «Друг — ворог… дай ще прикурити…»
      А він добив мене з зневіри.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. ВІРШ
      Звичка прокидатись о сьомій —
      і ні, навіть не від кошмарних снів.
      Так дивно, що у цьому просторі
      тихенько будується світ.

      День за днем усе частіше забуваєш,
      власне ім'я заховується у пітьму,
      але вихід із лабіринту шукаєш.
      Хто ж він і для чого навів чуму?

      Пекло — рай, яка різниця?
      Сни, які сняться на цій землі.
      Тож просто за душу свою помолися,
      щоб не розламалась свідомість твоя
      на шматки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. ДИВНЕ ПОЧУТТЯ
      Якось треба змерзнути,
      щоб нарешті щось відчути.
      Простудитись десь під дощем,
      а потім захворіти.

      І, прокинувшись ранком,
      побачити схід сонця,
      що так лагідно буде тебе гріти.
      Навіть… не хочеться тепер хворіти.

      Хочеться шукати щось нове —
      щось глибоке і невідоме!
      Хочеться просто його відчути
      і більш ніколи в житті не забути.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. СИЛУЕТ МУЗИЧНОГО КАПРИЗУ
      Нота «до» — початок нічого.
      Світ здається пустим,
      б’єш його на шматки
      і жуєш сухе повітря.

      «Ре» — ох, скільки французького.
      Говориш з німим,
      ріжучи торт на шматки,
      бо його день народження.

      «Мі» — Arevuar selavi!
      Ти досі його жуєш.
      Скільки можна? Залиш,
      забудь і врешті змирись.

      «Фа» — до кінця доходить гра,
      а ти досі граєш, живеш,
      та врешті-решт змирись
      і написані ноти облиш!

      «Соль» — чому мовчиш?
      Змирився і програв?
      Який у цьому сенс?
      Вставай і догравай!

      «Ля» — чому кричиш?
      Кого ти там обрав?!
      Це вибір твій і хист,
      тож не перебивай.

      «Сі» — закінчений каприз.
      Гаразд, життя із ним.
      Це точно не сюрприз,
      ось тільки це я з ким?

      26.ІІІ.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. ВІРШ
      Пиши слова! Чого боїшся?
      Ти ж так жадав усе життя
      писати книги, вірші, відчуття.
      Зупинись, прислухайся, довірся.

      Так, важко, ну і що тепер?
      Так має бути — шлях цей є тернистий.
      Але він стане і барвистим,
      коли ти знищиш світовий бар’єр!

      Не стій! Відпочинь — і далі!
      Іди-іди-іди-іди.
      Глянь тільки, не проспи,
      коли й тобі даватимуть медалі.

      25.ІІІ.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. НАШ ТРЕТІЙ РИМ
      Ніч озоряє темне небо — воно гасне.
      А зорі кричать: «Не треба! Гарне…»
      Тихий ранок йде за ніччю кроком,
      стежкою, яка веде до суцільного нічого.

      Давай, нехай це буде наш Третій Рим!
      Ми будемо там удвох! Давай із ним!
      Я здійму тобі озоряне небо і зорі,
      тільки б ти завжди була зі мною.

      Падає… Нехай небо падає — і що?!
      Тоді земля перетвориться на ніщо.
      А тоді… ми збудуємо новий світ,
      там ти і я — будемо як магніт.

      Там Ти — як Всевишня Мадонна,
      як свята ікона; Ти — проти закона.
      А я… а що я?! Весь світ — тільки Ти,
      тож будь, благаю, будь назавжди.

      Ми притягнемо нових, коханих,
      так, нехай думають, що обра́них.
      Так, нехай думають, що любов.
      Все одно. Там гаряча-гаряча кров.

      Наш Третій Рим, де ми удвох,
      від незабутніх днів-епох.
      Ніч озоряє темне небо — воно гасне.
      Наш Третій Рим — це точно не казка.

      24.ІІІ.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. СИНОНІМИ
      Признаватись у коханні важко,
      і ділити його на двох.
      Четвертину життя прожити разом
      і тепер ділити на трьох.

      Роз’єднавши серця наші
      гарячим, палким вогнем,
      і лише твої очі карі,
      що дивляться на день під дощем.

      І якби ми були б словами —
      ти була б моїм синонімом.
      Я б називав тебе коханою,
      а я б коханим для тебе був.

      23.ІІІ.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. ЗГАСАННЯ
      І день горить, і кров кипить у жилах,
      і сонце ріже погляд золотий.
      Ми ще живі — іще не стали тінню,
      і світ навколо наче молодий.

      Гаряче небо дихає над нами,
      і вітер розгойдує гілля.
      Ми ще тримаємось за мить руками,
      немов останнє в світі немовля.

      Та вечір тихо сходить на дороги,
      і тіні виростають навкруги.
      Ще мить — і вже не видно того,
      що гріло нас у спогадах весни.

      …І день згорів, і кров у венах потемніла,
      а ніч прийшла — і все в собі змінила.

      19.ІІІ.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. СОНЕТ 78
      Я все блукаю у своїй пітьмі,
      і день, і ніч питанням задаюся:
      ах, чи кохати очі голубі,
      блакитним небом що здаються?

      Я задивляюсь в їхню глибину
      і в цьому сріблі моря потопаю.
      І на прощання усмішку твою
      навіки не забуду — пам’ятаю.

      І в сон прекрасний, знаю —
      ти прийдеш, голубоока.
      І взір сріблиться, наче у раю.

      Під золотисте сяйво мрії
      я знов побачу твої вії —
      і у красі печальній їх помру.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. ГІМН
      О щирий Бог Нещастя,
      для чого душу рвеш мені?!
      Ти краще, як Каін Авелю, —
      скоріше правду розкажи.

      Скажи, як жити, не зламавшись,
      як не осліпнути від тьми,
      як, правдою до болю ставши, —
      не втратити себе поміж людьми.

      Бо слово — ніж, і тиша — зрада,
      і кожен крок, немов по склі.
      Мені не треба раю з ладу —
      дай світло правди на землі.

      Та не мовчи. Мовчання — кара,
      гіркіша за глуху вину.
      Бо в тиші зріє зла отрута,
      і я поволі в ній тону.

      Не хочу я в кайданах бути,
      не хочу крові проливати.
      Скажи, як все забути,
      де секрети прочитати?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. УРОКИ ХІМІЇ
      Урок хімії розпочинався завжди у другому кабінеті.
      Ми одягали на себе білосніжні мантії,
      як охорона зі сніговиків
      якогось великого снігового королівства.
      Я завжди йшов останній, щоб сісти
      позаду тебе і розглядати твоє
      каштанове волосся на сніжному тлі.

      А за вікном — осінь.
      Пожовкле листя коричневого забарвлення —
      красиве. Але воно ніяк не зрівняється
      із твоїми карими очима.

      Вчителька щось пояснює про
      хімічні реакції — як Уран при взаємодії з нейронами
      розкладається на мільярди частинок.
      Ці мільярди несуть в собі крапельки
      моєї любові до тебе.

      Вона повторює:
      «За-хо-пле-ння теплового нейрона
      ядром Урану…»

      А я все глибше падаю у твою осінню оману.

      — Це екзотермічна ядерна реакція,
      яка часто набуває характеру ланцюгової.
      А я все не здогадуюсь проговорити раптової
      думки, яка закарбована у мені.

      На уроках хімії завжди цікаво,
      та я тебе просто…

      Калій. Оксиген. Гідроген. Аурум



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. ***
      Ми зустрінемось наприкінці літа,
      під обпаданням зоряного цвіту.

      Ми зустрінемось, але все буде інакше,
      не ті погляди, а голос тим паче.

      Ми зустрінемось десь у мереживі снів,
      між планетами паралельних світів.

      Ми зустрінемось — і промовчимо обоє,
      бо вже не буде нас таких, як ми були.
      Ти подивишся на мене — я на тебе,
      та промайнуть повз нас колишні кораблі.

      І, можливо, ти тихенько усміхнешся,
      ніби все це вже давно було не з нами.
      Я піду, а ти поволі повернешся
      у свій світ за незнайомими снами.

      Ми зустрінемось наприкінці літа,
      коли зорі впадуть у наші світи.
      Щоб востаннє поміж тисячі орбіт
      зрозуміти: ми були — та не назавжди.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. МЕРТВІ ПОЕТИ
      Якщо з лиця землі стерти імена усіх поетів —
      залишаться мільйони невідомих нам скелетів.
      Та разом із ними слова про нескінченне кохання
      розчиняться в сутінках німого страждання.

      А без кохання, повірте, нещастя нам, люди.
      Без кохання безжально болітимуть груди.
      Слово до слова — так ніжно пише поет,
      він уламками збирає свій автопортрет.

      І читаючи вірші вже мертвих поетів,
      ви відкриєте стільки невідомих секретів.
      Без кохання, повірте, нещастя нам, люди.
      Без кохання, повірте, нічого не буде.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. МЕЛІССА
      Поганий світ… Благаю! О Меліссо!
      Зітри усіх. Зітри усе.
      Не перегорода тобі залізна завіса —
      усе дощенту спали!

      Нехай розтануть міста, як мрійливі надії.
      Нехай замовкнуть сирени і фальшиві вуста.
      Я втомився рахувати провини живих
      і носити цей світ, як хрест без Христа.

      Спали календарі днів, закони і страх.
      Спали правду, що стала зручною брехнею.
      Хай попіл осяде на чорних снігах —
      може, з нуля ми збудуємо щось чесне.

      Якщо ж і це гріх — то візьми його від мене.
      Я давно не боюся ні пекла, ні раю.
      Поганий світ… Благаю! О Меліссо!
      Пали і ти, бо я уже палаю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. ЛЕТІВШИ У ПРІРВУ БОЛІ
      Ти не помічаєш, як втрачаєш —
      спершу цікавіть, потім і сон,
      потім себе — і вже нічого не знаєш,
      наче згубився у темнім схрон.

      Спочатку ти будеш любити
      занадто сильно,
      а потім навіть лід горітиме гарячіше,
      ніж твоє серце.

      І коли, втомившись, ти впадеш у прірву,
      летівши із самої високої скелі,
      відчуєш рани, порізавши шкіру,
      а з тим — розіб’єш своє серце.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. ВІН САМЕ ТОЙ…
      Він ішов, а я забувала, про що він говорить.
      Я дивилась закохано у його голубі очі
      і не знала, чи бачила коли-небудь
      такого прекрасного чоловіка, як він.

      Його руки тримали мене міцно,
      навіть тоді,
      коли в них уже не було сили.

      Його вуста промовляли ніжні слова,
      навіть тоді,
      коли вже не могли нічого сказати.

      Він йшов…
      І я була готова йти навмання,
      бо знала, що поруч із ним не впаду.

      Він — саме той,
      кого я так давно чекала.
      Він — саме той,
      кого шукали б всі.

      26.VII.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. ЗОРЯНЕ НЕБО
      І ти, і погляд твій — ті очі,
      холодні, сірі, буйні ночі.
      І вітер тихо листя шелестить —
      це дивовижна, ніжна мить.

      Коли над нами — сто мільйонів,
      мільярди інших дивовижних мрій.
      Кохання в груди палко вскочить —
      це твої очі, шлях моїх надій.

      І зорі дивляться на нас і мріють,
      щоб доторкнутись до тепла наших тіл.
      Вони своїми шляхами мандрують,
      проходячи мільйони кіл.

      І ми з тобою будемо літати,
      з надією в хороше кохати.
      Час приведе нас до інших зірок —
      це буде наш останній, фінальний крок.

      3.I.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. MEMORIES
      Я бачила в дитинстві гарний світ,
      де всі сміялись та раділи горю.
      Коли у садах цвів весняний цвіт,
      там ми сиділи разом під вербою.

      Там люд гуляв, та серце билось,
      ти промовляв: «Кохання — назавжди».
      Життя, як річка, тихо лилось,
      тепер я пишу ці рядки…

      Я вже давно не малюю картини,
      ти ніколи не напишеш вірша.
      Ми не хочем визнати провини,
      що кохання — річ непроста.

      23.XI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. ЯКБИ ТИ ЗНАВ…
      Якби ти знав, як я кохала…
      Як в кожнім сні я бачила тебе!
      Я б вічність тебе чекала…
      А в кінці від болю вбила б себе…

      І я б писала вірші, малювала картини,
      в яких описувала б тебе.
      Проходили вічно години,
      які серце частинами рве.

      Якби ти знав, як довго я чекала…
      Я ночами думала, не спала…
      А ти просто сказав: «Прощавай».
      Я благаю востаннє: не відпускай…

      21.XI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. У НІЧ ЛЬОДЯНУ…
      У ніч льодяну, неосяжну,
      із твоїх уст відлунням пролуна:
      «Ти не моя. Ти непокору
      залиш собі понад віка».

      А я усе тебе чекала,
      і дні, і ночі проливала.
      Можливо, так — я не любила.
      Я лиш себе від тебе віддалила…

      Я більш не стану непокору оживлять.
      Я краще впаду за тобою хоч у прірву.
      Не побоюся втратити свій дар,
      навіть якщо коханню буде гірко.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. НА ВЕСЬ СВІТ — ЛИШ ДВОЄ
      Були роки, минули їх літа,
      і зими довго йшли відлунно.
      Ти говорив, що я твоя,
      та ти брехав мені бездумно.

      У теплий серпень,
      що розвіював думки,
      своїми ніжно-білими устами
      ти говорив мені: «Люби».

      А я любила…
      За літом — осінь і зима.
      А як прокинуся весною —
      холодно…
      Скоріше б закінчилась вона.

      І знову б літо…
      Тепле літо.
      І знову усмішка твоя.
      І цілий світ буде байдужим,
      бо в цілім світі — тільки ти і я.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. ДОВГОВІЧНА ЛЮБОВ
      Устами викрикнув: «Прощай!»
      Залізний потяг рушив з місця.
      І мої сльози — холодніші за кришталь.
      Моя любов не зроблена із тіста.

      Твій лист прийшов до мене пізно,
      о третій двадцять ночі, звісно:
      «Я повернувся. Я на місці».
      Я не спала. Боялась сісти.

      І як ти там, на новім місці?
      Я не знайшла заміни, звісно.
      Я у душі тримаю лист:
      «Я повернусь. Кохаю. Ліз».

      Роки ідуть, за ними осені минають,
      а я усе тебе чекаю.
      Можливо, в серці твоїм інша завелась,
      а лист жовтіє, мов осінній пейзаж.

      …Вже років двадцять промайнуло.
      Твій силует лишився спогадом у голові.
      І рейси вже не йдуть на привокзальній,
      де ти востаннє шепотів мені: «Прости».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. ПРОЩАННЯ
      Іще в ту мить стояв ти поруч…
      Та пролунав гудок перону.
      Ти обіймаєш мене знову —
      на жаль, це був останній раз.

      Твій ніжно-теплий поцілунок
      зігрів мене глибоко у душі.
      А сльози мої — все ж холодні,
      у потязі льодя́ної імли.

      І їдуть ночі,
      минають за вікнами дні.
      Твій силует — у кожнім,
      кого я бачу у собі.

      Я так бажала: зупинись!
      Вийти з потяга пітьми.
      І бігти сотні кілометрів,
      лиш побачити очі твої.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. ПОЦІЛУНОК
      Під зорями нічними, у тиші самоти,
      немов промінь ранковий, що торкнувся мрії.
      Твій поцілунок ніжний, як вітерець весни,
      він ніжно серце гріє, він кличе.

      Легкий, немов пір’їнка, мов шепіт на губах,
      ти мовчки говорив мені про кохання.
      У кожному дотику твоїх мрій на руках,
      відчула вічність, побачила страх.

      У мить цю я забула про всі свої тривоги,
      немов ясні зірки, ми зійшли на небо разом.
      І хай триває вічність, хай спиниться доля —
      твій поцілунок ніжний залишиться назавжди.

      3.VI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. І НЕ ЗГАДАЙ, НЕ ТРЕБА…
      Твоя любов була для мене раєм,
      вона згоріла в твоїм серці назавжди.
      І я тобі про це вже говорила,
      що колись підеш від мене й ти.

      Що ти забудеш всі наші розмови,
      забудеш посмішку ясну,
      мої маленькі карі оченята,
      мої обійми і мене саму.

      Ллються сльози в мої долоні,
      холодні, кришталеві, як і ти.
      Я не побачу тебе ніколи,
      не побачиш мене і ти.

      1.VI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. НАД ПРІРВОЮ КОХАННЯ
      Він сидів та стискав кулаки,
      а вона об подушку ридала.
      За милі від любові й душі
      загубили минуле кохання.

      Усе навколо втратило сенс.
      «І що залишається? Як бути далі?»
      Вихід найшли обоє — на крик.

      На високій поверхівці стояв він.
      Над обривом дороги дивився:
      «Якщо не любила, знай, що любив…» —
      викрикував він у простір і мріяв.

      За сотні миль від нього стояла вона.
      Над обривом дороги дивилась:
      «Якщо не любив, знай, що любила…» —
      все тихіше вона промовляла.

      Останнє зоряне небо, якого я не можу тобі показати.
      Останні сльози, які падали у безодню…
      Останні обійми, яких не вернути…
      Останні подихи, яких не відчути…

      Годинник б’є північ. Остання зоря.
      Останнє зоряне небо на двох.
      Обоє стоять над обривом душі:
      «Тільки знай, що любив тебе…»
      «Тільки знай, що любила тебе…»

      Останнє зоряне небо світило обом.
      Падіння у вічність було нечутним.
      А стук сердець, яке билось у двох,
      злетів на небо, у зоряне небо…
      де кохання пурхало, як влітку метелики,
      як квіти цвітуть восени на полях.
      І нехай це останнє зоряне небо,
      яке я тобі не показав.

      2.IX.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. ЯК ВАЖКО…
      Як важко забути про минуле,
      як важко забути рідний силует,
      слова, що колись були сказані щиро,
      залишили слід, мов у серці кришталь.

      Як важко стерти з пам'яті дні,
      що разом пройшли ми, тримаючись міцно.
      Спогади ті, мов зорі нічні,
      сяють у темряві, вказуючи шлях вічно.

      Як важко відпустити ті миті,
      що в серці закарбувалися назавжди.
      Твої очі, усмішка, голос рідний
      у снах повертаються, мов навіки.

      Як важко забути про минуле,
      як важко забути рідний силует…
      Та час лікує, хоча й повільно,
      і серце знов знайде новий сюжет.

      6.VI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. ТРИМАЙ МОЮ РУКУ
      Візьми мою руку,
      тримай її міцніше,
      у світлі й у пітьмі
      крокуй зі мною тихіше.

      Хай зникнуть всі тривоги,
      хай вітер замовкає,
      разом ми здолаємо
      будь-які дороги.

      У цьому танці долі
      не втратьмо ми надії,
      тримай мою руку
      і в радості, й у болі.

      6.VI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. МОНОЛОГ
      Я стримував ці сльози кришталю,
      які летіли у безодню.
      Та плакати хотілось не тому,
      що втратив я любов брехливу,
      захлинуту десь там, глибоко у пітьмі.
      А тому, що більше ні́кому сказати:
      «пробач», «люблю» та «залишись».

      Знову ці безсонні ночі,
      знову плачу, та збрешу́ —
      «мов щось потрапило у очі».
      Бажання забути про ці кошмарні сни,
      які приходили до мене уночі.

      Знову я плачу, укотре за день.
      Життя моє мов —
      найскладніший ізомер .
      Що?! Ви любите мене?
      Не вірю…
      Брехню я слухаю весь час.
      Не хочу я так більш страждати.
      Я так терпів увесь цей жах.
      . . .
      Та день за днем…
      надія та бажання ще існує.
      І ось мій страх — побачать всі.
      І що, які наступні ваші дії?
      Що ви хотіли мені довести?
      Який цей світ прекрасний та щирий,
      яка у вас любов у серці,
      яке кохання у житті…
      В один прекрасний день
      усі проблеми наче змито
      кров’ю на підлозі, море сліз…


      Сказати «люблю» — буває важко.
      Сказати «пробач» — це ще складніш.
      Сказати «прощай» — завжди можливо.
      Сказати «ну йди!» — хоч кожну мить.
      Сказати «вернись» — не кожен зможе.
      Сказати «помру» — та тільки сказати.
      Сказати «люблю» — ну звісно можна,
      та дуже важко доказати…

      Травень 2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. ЗАЗДРІСТЬ
      Завидую тим людям, що радіють,
      що посміхаються, та не жаліють,
      та не бояться геть нічого,
      собою можуть бути у житті.

      Прив’язатись до людини —
      та вмить покинути її.
      Робити все, що заманеться.
      В одному слові просто: жити.

      Завидую я їхнім радісним серцям.
      Як можна так весело жити?..
      Радіти, посміхатись, не жаліти,
      робити все, що хочеш ти.

      Завидую… я у пітьмі…

      Травень 2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. СКІНЧЕННІСТЬ
      Все пройде і в цьому світі:
      забудуться всі тихі вечори,
      забудуться твої щасливі дні,
      і спогади десь у пітьмі.
      Закінчиться й твоя печаль,
      твій смуток у пітьмі й нестямі,
      твій тихий страх у глибині,
      твої думки у голові.

      Усе пройде, ти лиш повір.
      Колись це точно все скінчиться.
      Ти лиш дочекайся, прошу, дочекайся —
      я повернусь.
      А ти не зникнеш?..

      Я говорив це крізь всі сни,
      не обіцяв, що точно все здійсниться.
      Та лиш скінченність в глибині душі
      надію милосердну розпалила.

      Колись закінчиться життя.
      Коли? — Ніхто в житті не знає.
      Та кожен жде і лиш чекає,
      коли настане ця межа.

      Коли настане тихий час,
      коли прийдуть — тебе не буде.
      І лиш тоді твоє ім’я
      згадають всюди.

      15.III.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. ГОРЕ МОГО СЕРЦЯ
      Серце моє, лишенько з тобою.
      Чом мені здається, що горе над тобою?

      Прийди, подивись на мене у вічі,
      скажи, покажи — та дивом залишися.

      Серце моє, сонечко яскраве,
      не слухай ти чужих думок.
      Створи ти світ, живи у ньому,
      роби, що хочеш. Я даю
      можливість покохати знову.

      Ні. Не дам я знов тобі страждати,
      без тебе світ вже не такий.

      Серце моє, що ж за сила
      так скувала у кайдани,
      що й вікам не розкувати…

      Серденько моє… вгомонися.
      Яке ж там горе над тобою,
      що навіть розмовляти ти не годен?

      Рідненьке, маленьке,
      ти витримаєш, знаю.
      Настане знову світлий час!
      Та, певне, вже не в цьому світі.
      Бо ж тут тебе уже нема…

      Не відчинити скуті ті ворота,
      які вели у каяття.

      18.XII.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. БІЛЕ ЛІТО
      Білим снігом все покрито —
      наступило біле літо.
      Літо — сніг? Це неможливо!
      В житті такого не було.

      Повірте в чудо — «чудо-юдо»,
      бо у житті буває все.
      Буває — стухне сонце, що на небі.
      Буває — закінчиться похмурий дощ.

      Хотілось, щоб веселка знов сіяла…
      Щоб не приходили ці грози у житті.
      Хотілось посміхатись щиро…
      Та у житті це все дарма.

      Настане літо, біле літо,
      яке зітре людей у пил,
      і вітром грізним звіє сильно.
      Світ на мить весь стане білим.

      Не буде сірих кольорів.
      Та зацвіте, немов агава.
      Повірять люди у любов!
      Життю радіти будуть.

      У біле літо

      це любов…

      5.XII.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. МІСЯЧНА ЛЮБОВ
      Сьогодні дуже красивий місяць,
      на небі сяє угорі — криштально чистий.
      Чи згідні Ви зо мною, пані?

      Одна зоря, яка вночі
      сріблястим, білим своїм сяйвом
      освітлює все навкруги.

      Зимовий місяць — наче казка,
      зігріє десь там, у душі.
      Не здогадається ніхто,
      що там, на небі,
      сріблястим сяйвом все сія.

      Для когось місяць —
      а це любов моя…

      Але, на жаль, любов холодна,
      не здатна більше до життя.
      Любити когось, як той місяць,
      що сяє в небі звіддаля…

      29.XI.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. ЇЇ ЛЮБОВ
      Вона сиділа, склавши руки,
      одна на лавці під дощем.
      У сірий літній дощ розлуки
      відчутний у повітрі тихий щем.

      «Чи то любов була? Чи то здалося?..
      А знаєш, байдуже уже!
      Пройшли часи, та все забуто.
      Ти з другою сидиш на тому ж місці,
      де ми з тобою… де ми колись…»

      Ах, моменти ці — мов хмари швидкісні.

      «Але ти знаєш… Я кохала.
      Кохала так, немов земля моя палала!..
      А ти… а ти начхав на мене гірко.

      Сказав, що: “Більше не люблю.
      Я знайшов собі інакшу, кращу, та її люблю”.

      Ну і нехай… Нехай здалося,
      немов ти знов прийшов у сон
      та знов сказав…
      Слова ці… сильно роздирають серце…

      Але ти знай! Я знову тут —
      на тому ж місці ясної любові.
      Буду чекати, коли прийдеш
      і скажеш, що знову любиш…»

      1.VIII.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. ЛЮДИ
      Люди — це створіння дивні.
      Я розчарований у них.
      Вони злобливі, злі, недобрі,
      вбивають, сваряться, кидають…
      А потім зрозуміють як… —
      одразу плачуть та ридають.
      Прощення просять, та дарма!
      Дарма любити ту людину —
      Яка «любила» навпаки,
      яка щоразу говорила:
      «Люблю, люблю та не піду!»
      . . .
      Любов — це річ вам не проста,
      її здобути може кожен!
      Але чи варто, чи дарма
      любити ту, яка любила,
      яка кричала та сварила,
      та не любила — думав я.
      . . .
      Не вір… терпи, живи весе́ло
      та зрозумій ти суть одну.
      Та покохай ти ту,
      що любить щиро,
      тебе навік, до смерть життя.

      Та знай! Люби усе, що є на світі.
      Любити — діло не складне.
      А покохати — от це діло:
      знайти потрібно лиш одну!
      З якою ти до самої смерті!
      Хоч в воду, хоч в вогонь й біду…
      Люби — страждай, кохай — та мучься…

      Липень 2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Я НЕ ТИ І ТИ НЕ Я
      Я не ти, і ти не я.
      Навколо інша нас земля.
      Навколо люди нас не ті —
      від цього болісно мені…

      Бо я не ти, і ти не я.
      Я один, і ти одна.
      Не бути разом — доля розвела
      і коси твої вітром розплела.

      І я не ти, і ти не я.
      Та не забуду я твого́ ім'я.
      Ми різні. Ну і що? Нехай!
      А ти люби. А ти кохай.

      Чому ти не я, а я не ти?
      Бо нас не ті звели боги.
      Такою стала доля ця:
      я — не ти, і ти — не я…

      25.VII.2026
      00:20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. МОРЕ ІТАЛІЇ
      Ах, ви, хвилі прибою
      холодного моря
      і шуму вітрів.

      О, сонце жагуче
      і чайки, що небом
      літають кругом кораблів.

      А ви, кораблі,
      із парусом білим,
      пливете у сині моря.

      Amore — а море
      про спокій прибою
      нічого-нічого не зна.

      9.ІІІ.2026



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. ПОЛІТ ЗІЗНАННЯ
      Задивляюсь у простір твоїх зіниць —
      бачу в них зграєю райських птиць —
      летять мої мрії.

      Ті птиці навколо тебе літають,
      наче любов одвічну шукають
      десь на кінчику вії.

      Ти дивишся в них закохано,
      в очах твоїх щось заховано —
      так надіюсь, що це кохання.

      Хвилину мовчиш, та врешті
      ти вже мені признаєшся —
      це твоє любовне зізнання.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. LOVE IN THE SUBWAY
      У метро палкі поцілунки з тобою,
      ти стоїш, притуляючись до мене,
      світло ліхтарів обсипалось дугою
      золотистим сяйвом навколо тебе.

      Я поринаю у твоє волосся,
      ніч нас ховає у власні секрети,
      так, наче обіймом з просоння.
      Ми — мов комети в космічнім тенеті.

      Шум поїздів, що ніяк не вмовкає,
      у просторі доторків наших губ.
      І вітер вечірній ніжністю нас єднає
      переплетенням наших рук.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. AUGUST
      В алеґрії холодного літа —
      ніжний серпень на хвилях гойдав
      волосся твоє, Афродіто,
      дощем на долоні обпав
      ніжно-ніжно любов’ю,
      під луною нічною.

      Вітер тихо нам думи співав,
      ми, обійнявшись, дивились на зорі,
      я від тебе свої почуття все ховав —
      всі коханням до тебе прозорі.
      І я знаю: ти бачила наскрізь мене,
      як я сильно кохаю тебе.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. СУЗІР’Я ЛЕВА
      Під ніжний спів віолончелі
      так трепетно тремтить Регулум,
      як у Саванні, де пустелі,
      під океанним міражем і муром.

      При темній ночі в місяць май
      яскрава зірка Данебола
      переливається у барвах сяйв,
      вогнистою дугою доокола.

      Разо́м із Дівою, як в сон,
      на срібнім небі, як в постелі,
      співають разом в унісон
      під ніжний спів віолончелі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. БЕЗ ЛЮБОВІ — НІЯК
      Не так вже й багато в житті треба —
      лиш любов, любов і любов…
      Моєму тілу в ній велика потреба,
      без неї не може у венах кров.

      Без неї, як у морі — дихати не вмію,
      без неї, як у горах — летіти — не лечу.
      Та завжди про одне я мрію —
      щоб між нами забрати прозору межу.

      І навчитись дихати разом з тобою
      одним подихом на ціле життя.
      Стати для тебе ось тією горою
      і захищати твоє серцебиття.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. ТРИВОЖНЕ ЗАСТІЛЛЯ
      Знову нав’язлива тривога…
      Я ж сказав: нікого немає вдома!
      Навіщо ти знову душу раниш,
      можливо, сьогодні розкажеш?

      Присідай, зараз чайник поставлю.
      Що? Вино? Ну, по твоє́му бажанню.
      Я відкрию дверцята старого серванту,
      як солдати відтягують чеку від гранати.

      Що ж, по-повній! Давай! За Любов!
      Серце зжалось, наче хтось уколов.
      А я посміхаюсь у очі Тривозі,
      зціпивши зуби, як на морозі.

      Вже відходиш — і знову без слів…
      Скільки пройдено сотень днів!..
      Чекатиму в гості і завтра тебе.
      Ти приходь, не бійся за мене.

      Я буду готовий, ну, клятва тобі —
      руку на серце приго́рну собі.
      Ось, я поклявся, клянися і ти,
      що завтра розкриєш усі ці секрети.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. ПАДІННЯ КОЛОНАДИ
      Коли уся колонада розвалиться,
      і інтерколумній заповниться масою,
      можливо, тоді я зізнаюся,
      як важко ридав над втратою.

      Як іонічний орден верховний
      падатиме, як імперії у дев’яності.
      А з ним — і весь Архітектурний
      Стиль, той, що у Давньому Римі.

      Тоді-то, у нових руїнах,
      ридатиму не тільки я, а й світ,
      який стоятиме перед суддею на колінах.
      Це правда, а не міт.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. СВІТЛОФОР ЛЮБОВІ
      Зелене світло — просто йди,
      не бійся, це життя.
      Та вчи правила «почуття»
      цієї дивної палкої гри.

      Жовте світло — почекай.
      Приготуйся до нового удару.
      Як від сонячного загару —
      скоріше ліки відшукай.

      Червоне світло — зупинись.
      І знову біль пронзила серце.
      Ці уламки точно недаремно
      говорили кров’ю: «Бережись».

      Тепер шукай інакший світлофор —
      та той, який при жовтім світлі
      не одійде, а обійме до божевілля.
      І починай свій новий марафон.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. ПОЕТ?
      Я — поет темних зрад.
      Я — чорний поет.
      Я — поет, і чи справді це так?
      Хто намалює портрет?

      Чорний, зрадливою плоттю
      і фарбами чорними замальований.
      Там я стою — вінчаюсь із Пітьмою,
      й у пітьмі її захований.

      Ні, я зовсім не «поет».
      Давайте зведемо́ на «ти»:
      я — мертвий скелет.
      Так, поет я тепер чи ні?..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. РОМАНС
      Тиха ніч, без зірок,
      над водою луна,
      в сяйві срібнім її
      танцювала вона.

      Почуттям я палкий
      і красою полів,
      як би я не хотів —
      я її полюбив.

      Над водою ніч
      шепче тихо мені,
      щоби разом навік
      заручитись у ній.

      Я б не думав тоді,
      як красива вона.
      Тих рікою пливе —
      сріблом срібна луна.

      Жайвір в тиші нічній
      шепче думи свої.
      І так добре мені
      у ці дні пресвяті.

      Признаю: я любив
      твої очі сумні.
      Та не знала луна,
      як забути їх мені.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. ФЛЮОРИТОВИЙ ЛИСТ
      Це трапилось — ми стали незнайомі.
      Вже забули погляди і рідний сміх.
      Спогади палять голову від болю,
      і проклинати не можна, бо — гріх.

      Флюоритовий лист лежить на полиці,
      запакований й спить тихим сном.
      Навіщо читати? Все одно без різниці:
      нам ніколи не разом, нам ніяк не двом.

      Нехай лежить і забуває ті печалі,
      нехай забуде, що існує взагалі.
      Най постирає ці слова зухвалі —
      вони, як серце, просто кам’яні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. ТРИПТИХ
      1
      Про що думаю, як їду в купе?
      Точно не скажу, бо інколи жар
      забирає слова, наче стирає
      з пам’яті давно забутий жах,
      як кошмар.

      У вікні силует — не чиїсь, а мій,
      а за ним темно, немов закрив очі.
      Та зрештою, може, за згодою в тім,
      я ніколи не бачив проблеми у но́чі.

      Невгамовно пливеш по чорному мороці,
      ледь де бачиш світло ліхтарів,
      щоб побачити вже знайомі околиці,
      щоб нарешті побачити рідний дім.

      2
      А вже коли час, і тобі вже пора,
      ти затягуєш блискавку під горло,
      говориш своєму місцю «па-па»,
      виходиш, а надворі хлюп-мокро.

      Бо коли ти ще їхав,
      то дощ накрапав,
      а можливо, і з глузду з’їхав —
      силует на вікні вщент пропав.

      Ти виходиш — вдихаєш повітря,
      і солодко на вуста накрапає дощ.
      Ти давно не курив — закури,
      не куріння вбиває тебе,
      аж до стуку у серці — дрож.

      3
      Ти поволі йдеш із закритими очима,
      це місто — виїло пам’ять всю.
      Йдеш, а втім, не здогадуєшся, що за плечима,
      хтось із тобою готовий розпочати війну.

      Про що думаю, коли іду по місту?
      Точно не скажу, бо холод годин
      забирає весь простір — і стає тісно,
      наче на годиннику немає стрілки хвилин.

      Я точно не скажу, що я відчуваю,
      це лиш мить омайнула мене.
      Зате точно скажу — я жар забуваю
      і не думаю про вже забуте купе.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. СОНЕТ IX
      Мої очі в тебе закохані,
      я полонений ними назавжди.
      В ті очі твої намальовані,
      закохані кольору троянди,

      я готовий, помираючи, дивитись,
      перевернути світ, змінити ніч на день.
      І я не зможу вже спинитись —
      тонути у очах твоїх, під спів твоїх пісень.

      Бо я ж готовий все віддати за ті очі,
      готовий воскреситись-потонути в них ще раз.
      Готовий буду віддати всі безсонні ночі,
      сприймаючи слова твої за потребуючий наказ.

      В житті своєму одному я радий,
      що очі твої — це дар мені даний.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. СОНЕТ VIII
      А що… якщо я душу демону продам?
      Чи звільниться душа моя від тя́жкого гріха?
      Чи… може, я її тобі віддам,
      щоб розрослась вона, як дерево життя?

      Чи збережеш на вік мою любов?
      Бо демон точно буде плакати в розраді
      і счепить душу мою дику ланцюгом,
      ридаючи від болю в темній зраді.

      Не ламай, молю, на мить,
      поглядом віч-на-віч розламай важкі кайдани.
      Бо ти ж чуєш — так щемить,
      а чути — наче коляться вулкани.

      Любов — не просто почуття —
      це шлях до вічного життя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. СОНЕТ VII
      Ах, якщо так — то і нехай!
      Не буду я молити про спасіння Бога!
      Якщо надумав — що ж — вмирай,
      яка б ти, доля, не була убога.

      Ах, якщо так — то і забудь!
      Я віддавав усе наперекір любові!
      Нехай все буде як-небудь,
      нехай застигнуть вени крові!

      Ах, якщо так — то і про час,
      нема чого гадати, що забуте.
      Якщо кохане слово існувало «нас», —
      то більше нам його ніколи не відчути.

      Бо вже давно кохання долю віднайшло.
      І я забув, і ти забула, і все пройшло.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. СОНЕТ V
      Любов — це поєднання двох сердець,
      не філософія, і точно не вечірні крики.
      Колись сказав один мудрець:
      «Любов не зроблена із криги».

      Вам варт горіти, наче граб,
      щоб навіть попіл горів вічно.
      Сказати важко, бо горло́вих жаб
      спіймати неможливо — або пізно.

      Любов передається вщент у діях,
      не у словах — палких й красивих.
      І хоч ми робим це не дуже сміло,
      та саме тут життя і є красивим.

      Як це брехня — я віршів не писав,
      і ще ніхто на світі не кохав.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. НІХТО
      Ти — привид, не ім’я.
      Ти — просто чорна маса.
      Ти — кат, і правда ця гірка,
      що ти — просто привид без волі.

      Ти — прозоре скло, яке від звуку
      може дрібно розламатись.
      Коли долонями схопиш чужу руку,
      зовидиться — хрестись! Бо не існує долі.

      Ти — привид, не ім’я!
      Тож нагло не дивись в кохані очі.
      Ти — просто маса, не ім’я,
      тож не корчи своє життя з неволі.

      25.XII.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. СОНЕТ IV
      Ви знали смерть? Її красу?
      Призна́ю чесно — я вже бачив:
      її металом зроблену косу,
      що навіть я дар мови втратив.

      Не побоявшись, підійшов
      і простягнув до неї свої руки.
      Вона також не побоялась,
      коли почула живі стуки.

      Лиш наші погляди у тьмі
      й смертельна навколо тиша.
      Ми наче «Перші», лиш одні,
      та суть у цьому зовсім глибша.

      Не бійтесь життю віддатися вщерть,
      бо за всіма прийде з косою смерть.

      22.XI.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. MOMENT
      Не буває перемоги без поразки,
      бо навіть рай потребує смерті.
      Нам життя підкидує підказки,
      та вони уже давно нами стерті.

      Ми ідемо крізь біль, крізь втрати,
      вчимося падати, щоб знову вставати.
      Кожна рана — це спроба стати
      тим, хто не боїться далі страждати.

      Не буває поразки без відчаю,
      і навіть коли хочеться плакати,
      пригорнись до плеча — і піснею
      заспівай про життя без втрати.

      І мине срібна ніч, сльози зникнуть,
      світанок зустріне — душа защемить.
      Слова до нового життя швидко звикнуть —
      це всього лише ніч — сумна мить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ПУБЛІЧНЕ
      Яким палким життям вони живуть!
      Як легко оголяються на показ.
      І швидко ніким для коханих стають,
      на лезі прощання невинного ока.

      Де пісня, щоб заспівати її хотілося?
      Слова де, щоб навіки не забути?
      Ну що горланити про шматочок тіла,
      який із кимось дуже хоче бути?

      З телеекрана, як із ресторану,
      для більшої важливості додавши хрипоти,
      вони пудами сиплють сіль на рани,
      як на капусту або огірки.

      Як болісно лиш погляд в сторону подати,
      побачити прощання без прощань…
      Завмерти можна й болісно ковтати,
      неначе камінь став і перекрив гортань.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ТРОЯНДА
      І потонувши в хвилях океану,
      захлинаючись, думав про тебе —
      про милу, жадану, кохану;
      що смерть не завадить мені.

      Що навіть святі морські храми,
      покриті коралами, — сяють.
      Для тебе, Моя Королево,
      для тебе весь світ цей співає!

      Про небесну красу неземну твою,
      що в ударі серця завмирає.
      Дух мій, в пеклі розорившись,
      летить під саме дно,

      щоб побачити тебе. О небо! —
      збери все світло, щоб вона,
      лише її краса так сяяла,
      щоб навіки завмерла душа.

      9.XII.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. АНТИКОХАННЯ
      Не дай мені загинути від твого кохання —
      воно пече сильніше, ніж жорстокі крики.
      Усюди біль тече, немов страждання,
      і його не можливо всередині скрити.

      Я не хочу вмирати в тінях свого падіння,
      не хочу прокляття твоєї любові носити.
      Хочу лиш тиші — без болю й горіння,
      щоб просто жити, а не втратою тремтіти.

      Дозволь мені забути шрами від прощання,
      сховати ніч у ранку чистому й прозорім.
      Нехай покине груди це гучне мовчання —
      і я воскресну хвилями у синім морі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. НЕВИДИМЕ СКАЗАННЯ
      Навіщо ж я вам брехав?
      Тепер і сам не знаю.
      Можливо, я втомився
      і в це життя лиш граю?

      Навіщо ж, коли ви
      мені тихо зізнавались,
      у відповідь я вам, на жаль,
      нічого не зміг відповісти.

      Пробачте, що я знову втратив
      не лише сенс життя, а й вас.
      Можливо, варто вже признати,
      що ніколи не було і «нас».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ЗАКОХАНИЙ СИЛУЕТ
      Щораз запитував себе:
      за що її любив?
      і навіть не доводилось гадати —
      я бачив усе, як вчорашню мить:
      ті очі закохано-шалені...
      у дзеркалі моїм.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. ПТАХИ НАД МІСТОМ
      Ви коли-небудь бачили,
      як зграєю птахи танцюють,
      коли над містом сірими хмарами дощ обпада?
      Вони над мокрими дахами
      небом узори малюють,
      і ніби дихання легше стає від того,
      як злива стиха.

      Коли вони зникають за горизонтом —
      місто здається більшим,
      ніби відтоді в ньому залишився
      слід їхнього танцю.
      Вони танцювали все гучніше й гучніше,
      і разом з ними
      серце спокійно б’ється у ритмі міського вальсу.
      Бродівський вокзал

      7.XII.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ТЕМНІШЕ ТЕМНОГО
      Темніше темного, або ж просто чорне.
      Темне місто, чорні хмари і моя душа,
      яка, як камінь узимку, поволі холоне,
      як у землі сира, дерев’яна труна.

      Просто чорне, або ж темніше темного.
      Темне місто, наче в густому тумані,
      тримає душу, напевне, вже мертвого,
      якого колись показували на екрані.

      Темного темніше, або ж чорне просто.
      Чорно-темне шосе, як чорна діра,
      за яке нам доведеться здати conto,
      щоб далі чорною смугою пролягла вона.

      Хто ж вона? Невже дівчина життя?
      Чому тоді в чорному місті душа її стогне?
      А на темно-чорному тлі її лиця —
      темніше темного, або ж просто чорне.

      7.XII.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. КОЛИСКОВА
      Спи, дитино, засинай.
      Спить Дніпро і спить Дунай.
      І ти, дитино, швидше спи,
      щоб побачити солодкі сни.

      Нехай насняться тобі мавки
      і сині, вкриті сонцем, ґанки.
      Спи, дитинко, засинай —
      вже спить величний наш Дунай.

      Вже місяць спить на синім небі,
      й тобі, дитинко, спати треба.
      Давно вже сонечко сховалось,
      сміхливо з зорями награлось.

      Й тобі, дитинко, вже час спати,
      лягай на сніг м’якої вати,
      і спи, дитинко, засинай,
      бо спить Дніпро і спить Дунай.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ГОВОРІННЯ БОГА
      Ці двоє, напевне, якісь ненормальні —
      на колінах стоять і моляться в спальні.
      Хочуть, щоб Я їхні серця навік побрав;
      просили гріхи прощати — прощав.

      Вони такі самобутні, такі різні —
      ну вони взагалі ніяк не сумісні!
      Та їхнє кохання не має жодних меж,
      хоч познайомились вони з соцмереж.

      Я ще не бачив настільки величних людей,
      таких, якщо знайти — одразу в музей.
      Вони й без Мене збережуть цю любов.
      Але нехай ще прийдуть до Мене знов.

      27.XI.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. TRANSLUCENS
      Мов тиха хвиля, подих вечорів
      лягає ніжно на долини сірі.
      І світ стає прозорішим у вирі
      нерозгаданих для серця див.

      Тремтить зірниця в плесах світлих снів,
      неначе спомин радості у мирі,
      і лине шепіт вітру по трактиру
      доріг, де час залишив кроки днів.

      Та все минає — тільки крила мрії
      над світом вічно вільні та живі,
      вони ведуть крізь тіні і надії.

      І я іду, немов по тонкій межі,
      щоб знов знайти у сяйві голубім
      свій шлях, загублений колись у нім.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. СОНЕТ III
      Віра в любов — буде завжди нещасна,
      і навіть коли на небі прозора луна.
      Вона завжди буде така невчасна
      і лізти до шкіри під тонни сукна.

      Вона буде дерти м’язи і вени
      до крові, до нестямних ночей.
      Виставляючи знову ці сцени,
      буде брехати сотням очей.

      Що вона — мов небесна богиня,
      і без неї ми — просто ніхто.
      Буде вести себе, як гординя,
      поїдаючи власне нутро.

      Та щоб всі в цьому світі не знали,
      як цю віру у пеклі безнадійно карали.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. АНД-МІСТО ТЕМНОЇ ДВО-ТОННИ ІІ
      Вони знову п’ють!
      Ось воно — життя!
      Хтось із вас взагалі
      відчуває у серці провину?

      Запалюється запальничка
      й торкається цигарки.
      Разом із поганими словами
      у чисте повітря
      вилітає цигарковий дим.

      Неподалік, за барною стійкою,
      хлопчина років п’ятнадцяти
      замовляє ще один «Єгермейстер».
      У його віці я навіть не
      зміг би поглянути на барну стійку.

      Знову алкоголіки у темних провулках
      голосно співають про «жизнь».
      Під реповий біт б’ються скляні бутилки,
      щоб, напевно, краще її відчути.

      Кришталево-холодний місяць лиш
      споглядає на місто без ліхтарів,
      даючи нам надію, що світанок
      колись настане.

      Та цигарка може потухнути,
      випалитись, або
      її залиють бурдою з-під віскі.
      В цей момент усе може зникнути.
      (Її більше не запалити.)

      18.XI.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. МОЛЬБА
      Деякі люди — це відрізки життя.
      Прошу, пройди зі мною до фіналу.
      Це вже моє останнє почуття
      після чергового життєвого провалу.

      Залишся — та не спогадом у сні,
      а світлим силуетом наяву.
      У цьому світі тільки ми одні —
      я покажу тобі красу усю.

      Одні залишаються спогадами,
      а другі — одвічною долею.
      Знайди мене поміж світами,
      закарбувавши лінію своєю долонею.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. ЧОРНИЙ МЕТЕЛИК
      Болить живіт.. напевно, із-за шрамів,
      і в голові — глибокий пам’ятний поріз.
      Душа перетворилася на камінь,
      який втопився в морі моїх сліз.

      Повилітали б ви — і все забули,
      усе, чого уже давно нема.
      Своїми чорними крильми змахнули —
      за вами б залишилася пітьма.

      Та краще б попіл із вогню кохання
      ви залишили в слід палкому почуттю.
      Я ж мав лише одне скляне бажання
      й не думав, що його я розіб’ю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. СОНЕТ II
      Я у душі печальний біль тримаю,
      він так і рветься із моїх грудей.
      На милість Бога я усе чекаю,
      а Він вогонь здіймає для людей.

      Як скрити у собі пекучий біль,
      чи, може, вирвати його із себе?
      Вночі вона із сотні божевіль
      приходить, посміхаючись, до мене.

      Вона уся вогнем палким спокута,
      і всередині ріже живі ниті мені.
      Вона — найсильніша в житті отрута,
      яка проливається у серцевій зоні.

      Сріблястим лезом б’є мене твоя любов,
      почувши ще одну — і не останню — із відмов.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. СОНЕТ I
      Якщо я все-таки тебе забуду
      і не згадаю більше у житті —
      плакати й ридати я не буду,
      і справа тут не в почутті.

      Забути — це серцева травма.
      І тут, здавалося б, усе як в сні.
      Ти наче темно-сіра гамма
      на кольоровому моєму тлі.

      Залиш мене в забутих снах,
      забудь мене, як мою травму,
      зруйнуй — тут справа не в мостах,
      лиши в собі лиш чорну пляму.

      Бо я забув — і ти мене забудеш.
      Усі ці сни ти просто зафарбуєш.

      14.XI.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. ВІДДАНИЙ НЕБУ
      Думаю, я буду скучати по тобі вічність,
      як зорі сумують за сонцем в ранковому небі.
      Це не просто була моя до тебе ніжність —
      я так зізнавався словами тобі у поемі.

      Я навіть не знаю, чи тепер тебе побачу.
      А якщо і так — не знаю, чи посмію торкнутись.
      Я знаю: ти не думаєш, але тобі усе пробачу.
      І чекаю, щоб крізь ро́ки до тебе вернутись.

      А покличеш — так одразу з’явлюся.
      Захочеш весь світ — я знову підкорю й віддам.
      Хочеш — я тобі усім поклянуся,
      що нікому, крім тебе, себе не продам.

      До вуст твоїх дотягнуся,
      віддаючи своє серце зіркам.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. ІНСТРУКЦІЯ ВИЖИВАННЯ
      Це просто треба.. пережити.
      О так, це просто мить життя.
      Та краще вже нікого не любити
      й забути про страждання й почуття!

      Не підставляти душу під гостре лезо,
      стікаючи багряною кров’ю.
      Це неможливо зрозуміти тверезо —
      спочатку треба привчитись до болю.

      Потрібно навчитись говорити неправду,
      щоб тебе хоч хтось зумів зупинити.
      А потім зрозуміти, що усе це позаду,
      це просто мить, яку потрібно пережити.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. ПРОСТО НЕБА
      Ми лежали навпроти неба
      та дивились на білі зорі.
      В цьому була якась потреба —
      не потрібно було більше нічого.

      Ми дивилися на Купідона,
      а за ним — на Венеру й Юпітер.
      Ти — моя велична Мадонна,
      лагідна, як сонячний вітер.

      Ми занурились руками у воду
      дотягнувшись до срібних перлин,
      проламавши кордони простору,
      ми втрачали секунди хвилин.

      Щоб дивитись разом на зорі,
      віддаючи тепло наших сердець
      тихому й ніжно-синьому морю,
      з надією, що це не кінець.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. ЗАКІНЧЕННЯ II
      Я був готовий здатись —
      та боліло недостатньо сильно.
      Переживши усі ці відрази,
      я готовий здатись наївно.

      Я готовий забути спогади,
      навіть готовий забути слова.
      Під душу, мов дощові опади,
      залізла раптова гроза.

      Я залишаю… Вже сильно болить…
      Спалена душа вже не хоче страждати.
      Вона не говорить — вона просто мовчить,
      бо більше не вміє писати (кохати).



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. ТЕ, ЩО НЕ ПОВТОРИТЬСЯ
      Нічого не говори…
      Це вбиває вогонь всередині.
      В очі мої не дивись…
      Мовчи…
      Мені більше нічого не треба.

      Я не потребую твого погляду,
      твоєї усмішки і твоїх рук.
      Я не хочу тебе бачити,
      ні…
      Навіть чути твого голосу.
      Забудь…

      Години минають —
      їх нам не вернути.
      Ти більше не будеш тримати
      мою руку,
      а я не говоритиму тобі про любов.
      Я краще забуду..

      що це колись може повторитися знов.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. БІЛЬ
      Мені нічого більше не треба.
      Проснись!
      Наповнене краєм неба,
      у тобі існує моя потреба.
      Озвись!
      Я готовий розпочати все знову!
      Пропонуй мені вже свою умову!
      Я навіть на смерть готовий піти.

      Не люби ті безсонні ночі.
      Не кажи, бо не знаєш сама
      чого душа хоче.
      Боже… У голові чорна діра.
      Як вона душу топче…

      Не дави.. це вразливе місце.
      Це моє серце — воно одне.
      Ламай краще голову. Хочеш душу?
      Зачекай… Нехай підросте.

      Я ще в мріях дитячих літаю,
      сам не знаю, чого ще бажаю!
      Дай хвилину — цього́ буде вдосталь,
      щоб загасити ту свічку..

      Дай хоч спогад… За що я страждав?!
      За що маю в муках горіти?!
      За що моє серце крихке і шалене?
      За що я душу віддав?..

      Я любив?.. Чи справді це було…
      Розкажи… Я так хочу, щоб все….
      Серце… б’є так шалено…
      …Ай… Як воно тіло рве….

      Вже не тихо… О Біль — королево!
      Відкрий очі мені із пітьми!
      Покажи… Забирай все, що треба,
      лиш мене із собою візьми!

      Не лякай, що гримлять там гармати!
      Не кажи, наче в пеклі живеш!
      Ти не знаєш, що таке потреба!
      Ти не знаєш, як серце кричить

      від любові, відрази і муки.
      Ти не знаєш, як плаче душа!
      Забери… Забери всі ці шрами..
      Згорівши — душа вже пуста…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Я НЕ П’ЯНИЙ
      Я не п'яний — я просто кохаю,
      хоч північ надворі вже спить.
      Зізнаюсь, навіть імені не знаю —
      і серце моє тихо мовчить.

      Я не п'яний, хоч ведуся у болі,
      не брешу́, коли хочу кричати.
      Слова мої чисті й прозорі —
      я готовий війну розпочати.

      Я не п'яний, я тобі не говорю,
      другу пляшку вина не беру.
      Лиш вийду й цигарку закурю —
      разом з димом любов заберу.

      Я не п'яний — я просто не хочу,
      щоб ти знала, що досі люблю…

      В руках келих… Мені не вдалося..
      пройти рівні і кляту цю гру.
      Пускаю руки у тво́є волосся..
      Ганьба!.. Бо я навіть не п'ю…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. ЛЮБОВ ПІД НОГАМИ
      Я ніс тобі букет троянд —
      а ти його ногами розтоптала.
      Так гірко плакала й кричала,
      бо пережила уже стільки зрад.

      Дай хоч мені останній шанс —
      я покажу, як можна покохати.
      Чому тримаєш руку не мою?
      Я ж був готовий все віддати…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. ПОЧУТТЯ ЛЮБОВІ
      Немає конкурентів нам на цій планеті,
      великої любові в наших лагідних серцях.
      Ми летимо на вічно зламаній ракеті,
      щоб потонути в небі, як у глибоких морях.

      Наш градус підіймається, коли смієшся,
      ми наче падаємо, але підіймаємося вверх.
      Устами своїми до уст моїх торкнешся…
      ми вже не на землі… а ви́соко у горах десь.

      І кров гаряча ллється нам по венах,
      долає поверхи, як ми — високих веж.
      Ми із тобою наче виступаємо на сценах,
      де вічний час повторює себе без меж.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. ПОЛЮБИ ТА ЗРАДЬ
      Полюби — та зрадь
      через хвилину.
      Та хоч на хвилину
      полюби.

      Я готовий бути
      обманутий,
      тільки б відчути
      тепло
      твоєї руки.

      Погуби…
      наші із тобою
      вічні погляди,
      та хоч скажи,
      а краще…
      погуби…

      А краще зрадь
      через хвилину,
      та хоч на хвилину
      полюби…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. НЕ МОЛИТВА
      Я не благаю, не молю, не треба.
      До тебе в сни я не прийду.
      Коли зійде яскраве сонце
      у цю нещасну темну тьму?!

      Тоді, можливо, і побачу —
      твій погляд, оповитий світлом;
      тоді, можливо, і заплачу,
      і поглядом твоїм загину.

      Але не пожалію,
      бо твій погляд —
      це те буття,
      яке бажав.

      Якби мені зітерли пам’ять —
      я б у житті його не забував.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. FAREWELL
      Сльози на твоїх очах,
      таких глибоких, злотооких.
      Кажу, прощаючись: «Прощай» —
      лети у світ, у небокрай!

      Щоб у душі твоїй наївній —
      співали голосно пісні.
      У тихому дощі і мерехтінні —
      палатимуть закохані огні.

      І зорі падатимуть з неба,
      і з ними падатиму я.
      На світі лиш тебе кохати
      на віки буду тільки я…

      23.X.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. ФОТОГРАФІЇ
      Наші фотографії досі
      зберігаються у мене в голові,
      і лютим вогнем пробиває скроні.

      Я згадую, як щиро кохав,
      як тобі дарував
      квіти, які сам малював.

      Повернути б тебе
      і не мучити ночі.
      Віддати знову всього себе
      і дивитися в твої очі…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. ***
      І в цілім світі на тебе
      не тільки я дивлюсь
      закохано,
      не тільки я пишу вірші,
      поеми, присвячені тобі.

      Таких, як я, є безліч —
      і це без обміру.
      Та все ж бажаю,
      щоб ти слухала
      лише мої.

      8.IX.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. МІЙ КІТ
      Мій кіт за тобою скучив.
      Тебе уже немає четвертий день.
      Я до болю себе мучив,
      не відчуваючи вже подиху легень.

      Мені б побачити тебе,
      хоча б на мить, але відчути.
      Аби не мучити себе,
      твій голос спокою почути.

      3.IX.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. ЖОРСТОКА ЛЮБОВ
      Ви кричіть, проклинайте цю вашу «любов»,
      говоріть усім, ладним її розуміти,
      що вона не завдає болю від відмов,
      і як просто в цьому житті полюбити,
      а потім усе безжально розбити
      і розлюбити від нещирих розмов.

      Як можна, тримаючись, втратити,
      а потім плакати втрачаючи ночі.
      Як словом можна глибоко ранити,
      дивлячись дзеркально в очі,
      наче ті слова колись були пророчі,
      щоб просто-напросто звабити.

      А потім просто — кошмарно — забути,
      наче тінь, простий людський силует.
      Відпустити гарячі від любові руки,
      замінивши їх залежністю сигарет.
      І піднести до скроні пістолет,
      та вже ніколи назад не вернути.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. БЕЗ ІМЕНІ
      Я хочу тебе не забути —
      заховавшись, залізти тобі під шкіру.
      А ти хочеш мене відпустити…
      Я змирився. Дозволю здійснити цю мрію.

      Я забуду слова і твоє обличчя.
      Я забуду усе, що так довго будував.
      Ти це все, наче сон, зламаєш,
      так, ніби я нічого ніколи не знав.

      Я знищу усі наші «найдорожчі» речі,
      я спалю усі зроблені нами фото.
      Так, я знаю — вони були зроблені «на пам'ять»,
      але мені вже не хочеться цього.

      Я навіть забуду твоє ім’я. Хто ти?
      Ким ти для мене взагалі була?
      Стривай… Я взагалі про кого?
      Це ж усе була просто гра.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. ЗАВТРА
      Завтра…
      знову настане.
      І це «завтра» —
      щоб намагатись забути тебе.

      Моє серце розтане
      і стане кригою,
      яка залишиться —
      не піде.

      Як камінь захолоне
      мій світ,
      загубившись у болі.

      І той світ
      буде тримати мою любов
      у своїх долонях.

      Буде берегти
      і пам’ятати —
      не так, як ти.

      Розбивши усе на уламки,
      ти пішла,
      залишивши
      лиш спогад.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. ОМАНЛИВІ СЛОВА
      Що би я зараз тобі говорив?
      Щось, мабуть, про кохання.
      Невпинно в часі загубив
      усі свої нездійсненні бажання.

      І потонувши у очах твоїх,
      таких прозорих глибиною,
      радів я кожній з твоїх втіх,
      що були подаровані тобою.

      Говори, рибонько, говори.
      Тобою весь мій світ горить.
      Говори, рибонько, не мовчи —
      час почекає, він не спішить.

      Десь вдалині почувся голос,
      він вдарив, мов великий дзвін.
      Із неба, наче сам бог Волос,
      зіслав свій невблаганний гнів.

      І в грудях стане важко —
      нестерпно, боляче, неначе…
      Співай, співай, старенька пташко,
      бо ще не раз у грудях загримить.

      Що би я зараз тобі говорив?
      Щось, мабуть, про кохання.
      Це так мене байдужий вітер обдурив,
      що замість твоїх слів я слухаю мовчання…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Я ПРОГРАВ
      Я програв.
      О так… Як важко це признати.
      Віддавши всю любов,
      я не зберіг себе;
      і наш вогонь, який горів
      і мав горіти вічно…

      Та крига…
      твоя бездонна крига
      огорнула все:
      наш гарячий світ,
      який палав любов’ю
      сотні тисяч літ,
      коли ми були удвох…

      Він замкнений
      і вже ніколи не живе;
      не оживе, бо вже давно забутий.

      Душа кричить, так ріже і реве,
      неначе світ, прикутий
      до землі, яка так гаряче палає,
      наче в пеклі.

      Там спочиває моє серце,
      де вічним вогнем колись,
      оберігаючи, палала наша
      незабутня спогадом любов.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. ЗВЕДЕНІ КРАПЕЛЬКОЮ КОХАННЯ, ЩОБ РОЗІЙТИСЬ
      Навіщо доля нас звела,
      якщо вона все добре знала?
      Не бути разом нам усе життя —
      навіщо душу сильно розбивала?

      Навіщо ти, коли я вірив, —
      безжально в вічі брехала?
      Навіщо, як життя довірив, —
      ти його розбила і зламала?..

      Скажи… хоч краплю ти кохала?
      Якщо хочеш обійняти — не йди!
      Я знаю, як ти усе життя страждала…
      Але навіщо було будувати ці казки?..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. ГРІМ ХВИЛЬ ПРИБОЮ
      Твої слова — це моя омана,
      вона тобою і мною карана.
      Розбивши на дні океану любов,
      розлилася гаряче по венах кров.

      Ти пливеш — я пливу за тобою,
      зорі сяють, за ними — луна.
      Жаль… що більше ти не зі мною,
      і тихо шепоче морська вода.

      Мов вона…
      омивши весь берег,
      і спалахом холодної ночі
      бачила тінь, наче біль,
      спогадом бачучи сині очі.

      А очі — мов море:
      глибоке й прозоре.
      Тонути хотів би,
      та ніяк не зумів би
      забути осяяння твоїх слів…
      Я б ніяк не спиняв,
      я б мріяв,
      я б жив.

      Та тону у бездонних ночах,
      у ласкавих твоїх очах.
      Подих грудей — не втримую подих…
      Тону… Я тону у тобі —
      ти не зарадиш цій біді…

      Ти лиш тінь, згасла тінь,
      що мене омайнула,
      що усе це забула.
      «Прощай!» — луна кричить.
      І ти ідеш, і я стою, а потім за тобою —
      «Прощай» — кажу і я тобі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. РОЗЛАМАНЕ МІСТО-СПОГАДІВ
      Дощ все сильнішає — я чую
      цей шум доріг, що кличе почуття.
      І холод старості відчую
      в ту мить, що обрізає нам життя.

      Секунда за секундою — і прірва.
      Палкий вогонь у серці вже погас.
      Ти вся брехнею оповита,
      забувши всі ті спогади про нас.

      Ну і нехай. За сьомим небом
      зловити неможливо буде зорі,
      які скляні, які прозорі,
      кричали про любов пекельним ревом.

      4.XI.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. БЕЗСОННЯ
      Твої дзвінки вже більше мене не будять.
      Я не чую твого голосу — він давно забутий в мені.
      Блукаючи в твоїх тенетах, як в павутинні,
      ти стерла пам'ять — як і їм, і мені.

      Ти ламаєш бар'єри в моїй голові,
      ти нищиш усе: почуття й відрази.
      Я не прощаю усе тобі,
      бо кожне слово твоє — для мене образа.

      Ти дзвониш? Та ні… Це лиш сон.
      Холодна ніч прокидає з просоння.
      Заплющую очі — й видніється знов…
      Та ні… Знову прокляте безсоння.

      3.XI.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. ВИДІННЯ МИНУЛОГО
      Видіння минулого породжує нас,
      і ми стаємо, мов ядучий газ.
      Тебе кохати — моя отрута,
      уся тобою й спокута.

      Ти неймовірно прекрасна,
      мов зорі — ясна.
      І також щоночі падаєш з неба.
      Коли після зими приходить весна —
      признайся, що ти ніколи мене не любила.

      Та ні… ти ніколи не скажеш,
      бо признатися важко.
      Ніч… Надходить сірий туман.
      Ти блукаєш у сні, ти приходиш до мене
      і забираєш мене у вічний дурман.

      Я б заснув, бо навік закохався
      у твої карі очі, осінніх дерев.
      Та, мабуть, ніколи б тобі не зізнався,
      що всі ці роки я чекав лиш тебе.

      1.XI.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. МАДАМ НІЧ
      Таємна ніч блукає вулиця́ми
      у чорному пальті, у темноті.
      Вже роси спали між садами
      й здіймались високо вгорі.

      Bonjour! Вельмишановна мадам!
      Ви сьогодні виглядаєте прекрасно!
      Над місто тихо плив туман —
      він вам вклонявся так галантно.

      І місяць світить в небі тім,
      і світять яскравіше ліхтарі.
      Та жаль, що зовсім річ не в тім —
      усе, що є, — це просто міражі.

      29.X.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. ПАМ’ЯТАЄШ ВЕЧОРИ?
      А пам’ятаєш вечір?
      Пам’ятаєш вечори?
      Ну звісно, пам’ятаєш —
      там були разом ми.

      Я був закоханий у твої очі,
      і ти зі мною — щаслива, мов у небесах.
      Збираючи разом холодні зорі,
      ми так раділи теплим словам.

      Де ти тепер? — а море сумно плаче…
      Де берег щастя і одвічного вогню?
      «Не стій, чекаючи її, юначе», —
      шепоче тихо небо голосом дощу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. ШАХОВА ГРА
      Я падаю, як шаховий король,
      який востаннє грає партію.
      Утратив всю свою величну роль,
      а з нею — й свою армію.

      Фігури розійшлися в небуття,
      поля порожні: чорне, біле.
      Я мав лише одне-однісіньке життя,
      зате я воював так сміло.

      Хоч впав, та знає серце вмить:
      у грі немає смерті пішакові,
      бо кожен падший ще горить,
      а ходи — як кроки випадкові.

      А я стою, хоч вже не граю,
      тепер, як кінь, іду на шість сторін.
      Бо до кінця дійду — і це я знаю:
      що шахи підіймаються з колін.

      І буде виграна ця партія проклята
      під назвою красивою — «моє життя».
      Вона в душі вся мною так кохана,
      то чорна, чи то біла полоса.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. ПРОЩАННЯ ХОЛОДНОГО ЖОВТНЯ
      Береза вже пустила свою жовту ко́су
      із свіжим запахом холодної роси.
      І більше в світі, о́крім люті і хао́су,
      не залишилося на лезі нашої коси́.

      Нас вчили жити. Як любити — нащо?!
      Щоб потім проливати ночі сліз?
      Скажи, ледащо! Навіщо? Нізащо!
      У мене на грудях — глибокий розріз…

      Я любив… Я кохав! Ну пробачте,
      що ніяк не зберіг ту любов назавжди.
      Ви б ніколи не сказали: «Прощайте»,
      якби справді хотіли мене зберегти…

      27.X.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. ЗНИКЛА
      Іще сильніший біль пронизав серце —
      мечем холодним випалив чуття.
      Моя душа кайданами розтерта,
      і лавою киплять мої уста.

      Гарячі руки обіймають кисті,
      внуряються у мій печальний світ,
      тягнуть мене за металевий дріт —
      ми з тобою несумісно різні.

      Ти розчиняєшся в тумані ночі
      і більше зорів з неба не здіймеш.
      Я більше не побачу твої очі,
      бо ти в моєму світі більше не живеш.

      26.X.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. БІЛА ТРОЯНДА
      Біла троянда цвіла у саду́,
      одна, єдина із цілого са́ду.
      Я їй говорив все, що я не скажу́,
      хоч у прірву за нею впа́ду.

      Я сумую… Ти чуєш?!
      Та ні — це лиш сон.
      Ти так мовчки ґвалтуєш —
      мій падає трон.

      На колінах стою
      і молю: «Залишись».
      Ти нічого не скажеш —
      «Вставай! Підіймись!»

      І руки мої зав’яжеш
      і шепнеш: «Загубись».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. ЕПОХА «НЕ ДЛЯ НАС»
      Ще не бувало так, щоб ніяк не було.
      І кожна написана нами з епох,
      як хвиля, що кудись нас вело
      у подиху шторму обіймів обох.

      Останні проміння заходу ще горять,
      і, можливо, наші з тобою серця
      ще тримають наше наївне тепло,
      яке ми колись закарбували словами.

      Ще не настав той час — «для нас».
      Тож давай ми забудемо, що існуєм.
      На різних, розірваних нами світах —
      розірвані нашими почуттями.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. СТОЛІТНЯ ВІЙНА
      Війна між тобою і мною,
      ми все знали — і тепер палає світ.
      Стріли змінюють свою траєкторію,
      спалахують — і все знову горить.

      Потім підпалюються смолоскипи.
      Дракони, варвари — горіть!
      І сухо в’януть ніжні гіпсофіли…
      ще б цвіли кілька століть.

      Ти все одно помреш,
      безсмертна королево!
      І з рук моїх ти не втечеш —
      уб’ю тебе миттєво.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. ЗОРІ БІЛЬШЕ НЕ ЗАСВІТЯТЬ
      Приснився сон — помри.
      Дивись, зоря упала — воскресись!
      Цей клятий світ неначе в сні…
      Прокинься й знову загорись!

      Болюча ніч все не дає спокою,
      вона забрала сон і світло білої луни.
      Не видно навіть жовтої зорі.
      І знову сон — помри.

      Я втомився ходити по лезу ножа,
      у цих лабіринтах тернистих блукати.
      Краще захлинутись у горі безсоння,
      і більше ніколи тебе не шукати!

      Забирай все, що хочеш, чорна пітьма!
      Навіть вогні в моїм серці погасли.
      Ні… Зорі більше не засвітять і не впадуть.
      Отже, якщо не померти зараз,
      доведеться тут вічно страждати…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. ПОЕТ (НЕ) БРЕШЕ
      Не я брешу вам,
      а слова,
      які лежать у цих рядках.

      Про ці наївні
      почуття,
      які ви також хтіли відчувати.

      Комусь признатись
      у коханні…
      Чи я вам щось забороняв?

      Якби хотіли —
      не боялись,
      у вічі пошепки сказали б.

      А ви плюєте
      на поета.
      Що ж, нехай.

      Коли настане час,
      коли так треба,
      я вам промовлю тихо:
      «Прощавай».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. НОВИЙ ДЕНЬ
      Настав наш новий день,
      і почуття сумління затаїлось.
      Тримати вщент твою гарячу руку —
      почуття кохання розчинилось
      у ніч, коли, відчувши цю святу спокуту,
      мій вічний вогонь всередині погас.

      Прощай… Прощай, любов. Кохання вічне!
      Я уві сні не бачитиму снів про тебе
      і не помру, хоч знаю, що ніколи не знайду
      тебе одну, тебе єдину — нелюбов мою.

      24.X.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. ШУКАЮ
      Там, де я, — там тебе не існує.
      Там світ, як пітьма, і моя
      душа так тихо вмирає,
      неначе вона й сама не своя…

      Де шукати твій ніжний погляд?
      Я готовий піднятись у вир,
      щоб, як птахи, завжди бути поряд,
      бути тобі, як святий орієнтир.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. СОН–РЕАЛЬНІСТЬ
      Коли я сплю — я бачу сон.
      Там ти — поперед мене.
      Де ті слова, яких я не знайшов,
      щоб зберегти усе для тебе?!

      Не забувай, коли встаєш.
      Не забувай, коли звикаєш.
      Коли лягаєш — теж не забувай,
      ім’я моє щораз промовляй.

      Проміння сонячного ранку…
      «Хто ти?» — питає сон мене.
      Я охопив рукою білу склянку:
      «А чи питав він теж тебе?..»

      Так, ти звикла… Який жаль,
      що руки не мо́ї сміють обійняти.
      А що лишається? — дивитись в даль
      й поволі смутком ночі помирати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. У МЕРЕХТІННІ ЗІРОК
      У мерехтінні зірок на синьому небі,
      у тиші прозорої, тихої мли
      стою на краю великої щелини.
      Я тебе відпустив, бо не зміг зберегти.

      Світ великий. Може, так і судилось —
      загубитись в словах і спалити мости.
      Неможливо звикнути, що усе скінчилось.
      Забери усе, бодай хоч погляд залиши.

      24.X.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. P.S.
      І біль у грудях громом б’є,
      і сон пропав, і жити вже не захотілось…
      Ці сльози, наче грози-зливи, ллє;
      погасло — потім знову загорілось…

      Та краще б я у прірву впав глибоку,
      там би забув усі мої тобі слова
      про ту любов до мене одиноку
      і про клятви, що давала ти сама.

      Та краще б я у буйнім синім морі
      втопив свою печаль й зафарбував
      це небо у червоні й жовті зорі —
      і лиш тоді своє життя урятував.

      Не знаю, може, так мені велося —
      тебе зустріти й загубити назавжди.
      А може, не було любові, і мені здалося,
      що це підступний крок твоєї зради.

      Тепер — моєї самоти…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. ІНШІ
      Десь, мабуть, хтось комусь сміється
      і в денний холод випускає теплий дим.
      Хтось загубив слова й не признається,
      що вже давно надів одвічний грим.

      А хтось не любить голосно співати,
      хоч колись кричав на світ ще голосніш.
      А хтось, у болі боячись когось спитати,
      питає сам себе: «Ти не спішиш?»

      Мовчання любить голосно страждати,
      коли в душі бракує сотень тисяч слів.
      А коли ти готовий, і так хочеться сказати —
      усе, що було, не стало і затаїлось в тиші
      сивих снів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. ПРОБАЧ МОЄ КОХАННЯ
      Пробач… моє кохання.
      Пробач, що так і не зберіг
      ті усмішки щасливі,
      ті обіцянки у словах моїх…

      Пробач мені, моє кохання,
      що навіть у нещасній самоті
      я не побачив світ відрази,
      віддаючи усе життя тобі.

      Пробач мені… моє кохання.
      Навіки буду берегти
      усі мої до тебе страждання
      й слова, які нічого не дали.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Я ВИЙШОВ КУРИТИ УЧОРА ВНОЧІ…
      Я вийшов курити учора вночі —
      вимкнув світло, забрав ключі.
      Напівтемрява. Напівморок.
      Оглядаючись на сотні зірок,
      я почув, відтягнутий курок.

      Світло зафарбувалося пітьмою.
      Між двома світами — тобою і мною.
      Упавши в калюжу ще гарячої крові,
      а ти переді мною на великому троні,
      наче ти із демоном у чорній змові.

      Не стріляй… Дай хоч останнє сказати,
      щоб у темряві тобою не страждати.
      Я клянусь, що ніколи тебе не забуду.
      І навіть у пеклі великого суду
      я в серці завжди поруч з тобою буду.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. ТВОЇ ОЧІ МОВЧАТЬ
      Твої очі, як леза —
      ріжуть плоть, обливаючи її кров’ю.
      Твої слова — як каміння, що падає з неба,
      пробиваючи землю наскрізь.
      І… ти так тихо говориш
      про любов,
      якої в тобі навіть не існує.
      Твоя бездарність і муки
      самі ці стіни малюють.

      А ти мовчиш…
      так голосно, що разом з тим
      я не чую, як б’ється моє серце,
      як б’ється твоє серце.
      Щоб хоч один удар
      пробив у двоетапний такт
      і разом з тим навіки розчинився,
      як скований у ґратах мій тягар.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. ПОТЯГ ЛЬВІВ — РІВНЕ
      У потязі «Львів — Рівне».
      На годиннику — шоста тридцять.
      Я вдихаю повітря рівно,
      наче надворі уже північ;
      і воно пробиває груди.
      На мене дивляться люди.
      На мене дивляться очі.
      Увімкнув плейлист — нічого не чути.
      «Дякую, боже».

      Пишу вірш — ручка з’їжджає,
      я пишу не рівно.
      «Чорт з ним. Нехай буде».

      Друга станція. Я сиджу.
      «Не вилазь. Вийдеш не там, де треба,
      і заблукаєш».

      «Чорт… А я їй написав?»
      Увімкнув телефон. Вісімнадцята сорок п’ять.
      Заходжу в Telegram. Свічусь «в мережі».
      Її — в мережі немає…

      Ми зрушили з місця.
      У голові знову порожньо.
      Я дивлюсь у вікно. Небо
      починає заповнюватись темно-синім.
      Воно схоже на твої очі…
      Ні. Я довго думаю і знову
      заходжу в мережу.
      На що надіявся? Тебе немає…

      5.X.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. АНД-МІСТО ТЕМНОЇ ДВО-ТОННИ І
      Під шафе — п’яні дурні.
      Келихи падають, розбиваючись
      об холодний бетон.
      Вони п’ють ці будівлі структурні,
      намагаються розуміти:
      перед ними — стіна, як канон.

      Блясками води, шум, балаган.
      За хвилину падає ще один келих.
      За ним — постріл.
      Місто тиші, ночі і вбивств,
      оповите обіймів теплих.

      22.IX.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. ПРО КОХАННЯ
      Я ніколи ще так не відчував кохання,
      як тоді, коли тримав твої тендітні руки
      і дивився, поринаючи у глибину твоїх очей.
      Я вдихав цей запах, запахом тобою,
      і був готовий збирати зорі усіх ночей.

      19.IX.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. ТЯГАР СВІТУ — ТВОЇ СЛЬОЗИ
      Твій сміх, коли ти щиро говориш неправду,
      дивлячись мені в очі.
      Слова твої спотикаються об мій погляд,
      і він ріже.
      На твоїх очах видніється сльоза.
      Ні… Ти знову плачеш.
      На душі так холодно стає,
      неначе крига обвалилась й впала мені на душу,
      мов камінь світів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. ХОЛОДНО
      Холодно… Зима у серці.
      Моя долоня на грудях висить.
      Звук машин остерігає куля,
      навлена, спокута.
      І сонце, духом сильне,
      палить небеса й
      показує нам, як не треба жити
      і що тягати, крім тонкого валуна.

      19.IX.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. КОХАНЕЦЬ
      У тебе на долоні — вм’ятина
      від чужої руки.
      Його відбитки відбиваються
      на твоїх долонях.

      У твоїх очах палає терпкий
      вогонь,
      який при погляді на мене
      поволі згасає.

      «Хто він?..» —
      все роздумую я собі.
      Серце рвучко вигорає,
      б’ючись об стінки
      цього тіла-куба.

      Іди…
      Зникай у темноту.
      Біжи! Тікай в його обійми —
      крихкі, холодні, кров’ю оповиті.

      Дні… летять у спогадах щасливих,
      коли годинами лежали у теплі
      обох.

      А що тепер?..

      Я підіймаю руки —
      кров’ю очі залились…
      Пробач. Іди. Забудучи
      мене, ти щастя віднайдеш.

      17.IX.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. НОВЕ МІСТО
      Поволі йду — ступня не зволікає
      на мороз
      і підвертається.
      Хтось позаду йде
      і дивиться на мене, спотикаючись.

      Серце б’ється так,
      неначе метеорити падають.
      Люди вогнем всередині спалахують.

      Відблиски світла,
      відбитого металом від ліхтаря.
      А може, це все ж та красива зоря?

      Ні…
      Це відблиск твоїх ніжних очей.
      Як жаль,
      що світанок забирає їх
      після разом пробутих ночей…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. ТЕМНА НІЧ
      Буває… темними ночами,
      коли усе тихіше шелестить трава,
      твоя любов ще голосніше заспіває
      про те, чого ти не знайшла.

      І у блакитній повісті прадавній
      ти будеш мріяти про щось.
      І будеш тихо нервувати,
      неначе заважає хтось.

      Тоді подивишся на небо,
      побачиш тисячі зірок,
      згадаєш… що уже не треба
      ні слів, ні губ, ані розмов…

      2.IX.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. НЕ БОЯТИСЯ НЕБА
      Для тебе весь світ впаде під мої ноги,
      і всі сміятимуться лиш тобі.
      І буде все так, як пророкували колись боги,
      але це буде не на цій землі…

      Ти будеш гордо дивитися у вічі
      і говорити наребні слова.
      Ти зможеш увесь світ спалити,
      тобі все можна — наче ти одна.

      І навіть коли небо зламає крила
      і впаде на холодний пил,
      я стоятиму, доки є сила,
      бо світ цей — ти створила.

      18.VII.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Я З ТОБОЮ
      — Ти любиш мене?
      — Ні.
      — Чому?
      — Тому що сонце зустрічає місяць.
      — Я заховаю місяць. Я заховаю сонце.
      — А зорі?
      — А зорі що?
      — Вони все бачать.
      — І їх забрати?
      — Ні. Залиш… А що, якщо…
      — Ніяк! Ніколи!
      — Колись піду.
      — Я за тобою.
      — А помру…
      — Також з тобою…
      — Життя віддай?
      — Тобі — весь світ.
      — А якщо зраджу?
      — Я пробачу.
      — І ніколи не побачиш.
      — Я знайду.
      — Хоч в грім?
      — І в грози.
      — А там — вогонь.
      — Заллю водою.
      — Ти зі мною?
      — Я з тобою.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. ***
      Нас не буде, як тих, хто був.
      Та щось залишиться в пилу епох.
      Любов, що крізь світ прогоріла дотла,
      оживе в останній подих обох.

      І вже неважливо, хто ми,
      чи були ми коли-небудь, чи ні.
      Можливо, через тисячу років
      ми просто засвітимось в одній зорі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. ПОГЛЯД
      Я не знаю останнього дня,
      але знаю останні хвилини.
      Коли ти алеєю йшла,
      я дивився — пролітали години.

      І колись.. настане кінець,
      коли пропливе останній човен.
      Тоді.. ти підеш, пролетить вітерець,
      а я коханням до тебе повен.

      9.VI.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. ЗАЛИШЕНИЙ
      Ти рвучко виринаєш із його обіймів
      і не розумієш — хто він для тебе тепер.
      А ким він був, коли цілував твої руки,
      коли безжально годинами стояв під дощем?

      Скажи, а ти його любила?
      Чи марно час свій витрачала?
      Скажи, не бійся помилитись,
      ти ще можеш спробувати все змінити.

      Він востаннє подивиться на тебе закохано
      і проріже губами останнє: «Прощай».
      Ти.. не забудеш його, він тобі буде снитись,
      хоч там ти його міцно тримай.

      8.VI.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. ЕСТРАДА
      …принц на білому коні,
      сповідаюся тобі.

      О Маріє! О Маріє!
      Ти виткана із ночі!
      І на березі вогню,
      на тому боці, де
      човник тихо вдаль пливе.

      О Маріє!.. О Маріє…
      Сповідаюся тобі…

      Там ти, там ти,
      на човні
      вдаль пливеш!..

      Маріє.. горе світанкове,
      хоч глянь, хоч глянь —
      благаю я тебе…

      А ти пливеш…

      О Маріє…
      Я вісник твій,
      твій вічний лицар.

      О Маріє…
      Прошу тебе — пробач…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. ***
      …Вже пройшла година,
      хвилина відтоді, як ти пішла.
      Ти більше в усьому цьому
      ні суті, ні надії не віднайшла.

      Ти пішла… Ти просто пішла,
      не вдивляючись в очі.

      Ти навіть не уявляєш,
      якими були ті холодні ночі…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. ЗАГУБЛЕНИЙ В КОХАННІ
      Вона — мов ранок над водою.
      Вона — мов шепіт тихих хвиль.
      І я, захоплений журбою,
      до неї плив через безкриль.

      Вона сиділа в човнику маленькім,
      і пальці у воді лишали слід.
      У погляді її — яснім, легенькім —
      цвіли всі зорі сотні тисяч літ.

      Вона сміялась — і ставало світло,
      і навіть море трепетно мовчало.
      Я лиш хотів, щоб вічно мить ця жила,
      щоб серце з серцем разом догорало.

      Вона — моя весна на світанні.
      Вона — мій берег і мій штиль.
      Я загубив себе в коханні,
      як човен в мріях синіх хвиль.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. ЛЮБОВ СЕРЕД IN LOVE
      Вона сиділа у човні,
      така легка, мов подих літа.
      Її волосся у вогні
      палахкотіло серед світу.

      Вона сміялась — і вода
      плела навколо срібні квіти,
      а я губив усі слова,
      лиш міг її одну любити.

      І море слухало її,
      і човен ніжно нас гойдав.
      Вона була усім моїм,
      вона — любов серед in love.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. ТИ КЛИКАЛА ТИХО…
      Ти кликала тихо крізь сни і печалі,
      ти вітром торкалася трепетних мрій.
      І я, розбиваючи відстань і далі,
      летів за тобою на поклик надій.

      Між нами — всесвіти, зорі, століття.
      Між нами — вічність, що в’яне в імлі.
      Але серця наші палають, мов світло,
      нескорені болем, мов кораблі.

      Я знайду тебе серед часу і мрій,
      серед світів, де не згасне любов.
      Бо ти — моя пристань, мій спокій, мій спів.
      Ти — мій вічний політ, який не пройшов.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. У СРІБНІМ ЧОВНІ
      У срібнім човні крізь зоряний пил
      я плив до тебе крізь мрії та сни.
      Світів далеких шепочуть вітри:
      «Вона чекає на тебе — лети!»

      Ти — мов планета у темних світах,
      сяєш теплом у безмежних шляхах.
      Я — твій мандрівник, твій вічний герой,
      несу для тебе свій світ золотий.

      Місяць сплітає нам крила з роси,
      щоб ми злетіли у простори й сни.
      Ти — моя зірка, мій небесний край.
      Ти — моя вічність у сяйві безкрай.

      27.IV.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. ДО ЗУСТРІЧІ З ТОБОЮ…
      Білий пісок коло моря
      омивали холодні хвилі.
      У його руках була зброя,
      непокірна могутній силі.

      Холодна вода здіймала сильний бриз,
      було так холодно до кісті.
      Броня упала, покотилась вниз.
      «Ми з тобою зовсім різні».

      Він знову один коло моря,
      говорив сам із собою.
      Можливо, зведе знову нас доля.

      До зустрічі з тобою.

      24.IV.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. КРИЛА
      А що, якби люди мали крила?
      Кров розливалась би по венах.
      Тернисте коріння прорила
      на кістлявих схилах.

      Вони б летіли у шепіт і млу,
      спалахами світла вибухали.
      Шукали б надію у темнім жалю
      і знову падали, топившись в океани.

      Крила — не тільки для польоту вгору,
      це й тягар, що палає у снах.
      Від болю й жаги, від любові й простору
      людські серця розбивалися б у небесах.

      20.IV.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. ПОЕМА СТАРОГО ПОЕТА
      Вона топилась п’янко у його очах.
      Палала гірко, та кричала без останку.
      Вона любила просто так гуляти в тих днях,
      коли сонце ще світило дуже жарко.

      Він все писав: вона була красиво-неземна.
      Вона любила тихі вечори-прогулки.
      Вона ходила будь-де, де б вона не була,
      по всіх вулицях і всіх провулках.

      Яскраве сонце забагрянило дурман.
      Він відклав перо, чорнильну ручку,
      старий папір, пожовклий від років…
      Він не зміг дописати.

      Так хотілось дуже, щоб вона жила́,
      так хотілось просто жити.
      Він продовжив писати: «Так.
      Вона буде йти, вона буде красу носити».

      Старий поет не знав усіх пригод.
      Колись морями плавав без останку.
      Як просто хтілось забагрянити дурман
      і йти поперед сонця — просто й гірко.

      Він забував усі свої знання.
      Він так хотів кричати всьому світу,
      що не було й не буде в цих світах
      ні любові, ні краси, ні віри, ні сили.

      Він все ж сидів у своєму кріслі.
      Стіни розфарбовувалися кольорами,
      то сірими, то зеленими шляхами,
      що йшли собі, не бачачи всіх снів.

      Вона топилася у морі п’янко,
      не бачивши нічого, думавши про лад.
      «Ось він… ось він…
      переді мною, просто клятим стовпом!»
      Немає…
      Кліп — і забулось. Гірке.

      Він все ж не знав, про що була їхня розмова.
      Останньою з усіх пригод була вона.
      Була вона.
      І чи знала це, чи ні,
      чи жила просто так у снах…

      Вона топилася у морі п’янко…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. ДОРОСЛІСТЬ
      І все. Життя вже промайнуло.
      Перони на вокзалах вже пройшли.
      І так, неначе іскра, спалахнуло
      забуте, те, що ми вже виросли.

      Що дарували нам з небес боги
      яскраві дні із теплими дощами.
      Ми все, і все, що було — ми могли;
      не передати іншими словами.

      Ще б крапельку життя прожити,
      відчути смак сирої пахлави.
      Дитинство знову відтворити…
      Як хочеться вернутися туди…

      15.IV.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. НЕБЕСНІ КИТИ
      На небі плавають кити…
      Вони не знають, куди плисти.
      Один у хмару залетів,
      щось знайти хотів.

      Який блакитний колір неба!
      — Нам нічого не треба! —
      проспівав один із них,
      небокраями доріг морських.

      На заході другий майорів,
      про щось тихенько гомонів.
      У неземній святій блакиті,
      хмарами туги покритій.
      Розгольтав стальним хвостам,
      своїм впевненим чуттям.

      О, край прозорий,
      і промінь сонця світанковий
      майорів з китами
      між рожевими лугами.

      22.III.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. ДВЕРІ
      Двері…
      Старі, пошарпані двері.
      Як вас відчинити,
      щоб ніяк не зачинити?
      Кляті двері!

      Що ховаєте?
      Страшні секрети?
      Чи, можливо,
      стежку в майбуття?

      Кляті…
      Ці кляті старі двері!
      Віддам усе,
      щоб відчинити вас,
      навіть якщо доведеться
      віддати життя!

      Не відчиняєтесь ви досі…
      Нічого.
      Прийде ваш шуканий час.
      І я стоятиму на сірому порозі,
      щоб знову спробувати відчинити вас.

      22.III.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. ОСТАТОЧНІСТЬ
      Хочеш? — Іди.
      Я зла не тримаю.

      Хочеш — біжи,
      не вертайся назад.

      Повернешся —
      дороги не знайдеш
      і згубишся
      в тихих полях.

      Перлини святі
      не відкриєш
      у синіх,
      безкраїх морях…

      15.III.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. ОДНА ІСТОРІЯ
      Ти сидиш за сусіднім столиком, я — на барі,
      замовив кон’як, а ти — біле сухе вино.
      Ти пошепки називаєш мене «алкоголіком»,
      і я відчуваю, як тане воно.
      Такої вроди я не бачив іще ніде,
      окрім давньогрецької богині Аврори.
      Я оплатив рахунок, вийшов, на жаль,
      у цьому великому місті знову затори.

      Якби я не побоявся підійти і взяти твій номер
      телефону, я, мабуть, був би щасливим.
      Але мені здається, що такою дівчиною, як ти,
      захоплююсь не тільки я, думками сміливий.
      Інший провулок. Як хочеться знову побачити
      твій наповнений спокоєм погляд,
      він тихий та ніжний, він давно забутий
      приємний дитинством спогад.

      Зайшов у кав’ярню, замовив еспресо,
      привітався з котом на моєму стільці.
      Взяв у руки стару пожовклу газету,
      краєм ока побачив знову її…
      Який пекучий біль оповитий тілом,
      наче кару наслала крилата Фурія.
      Я вийшов із кав’ярні, оглянувся на небо,
      як жаль.. що ти просто — ілюзія…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. РАЗОМ У МАЙБУТНЄ
      Не хочу любити інші очі.
      Не хочу любити інші руки.
      І тільки вдалині озвуться кручі,
      яких нікому не чути.

      Не хочу бачити інші погляди.
      Не хочу тримати руку не її…
      І тільки вона під холодною ковдрою,
      я бачу її у своєму дикому сні.

      Я бачу її ніжний і теплий погляд,
      я бачу усмішку — красиво неземну…
      І.. я хочу бачити нас разом
      у земному майбутньому,

      сплетеними і окованими,
      зв’язаними назавжди…

      І річ у тім:
      що перешкоди нам не заперечать,
      чи бути нам на цій землі.
      Ми обиратимемо разом
      і разом здійснимо все,
      що планувала ти.

      Не заперечую,
      нам буде важко.
      Але я буду
      вічно йти.

      12.III.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. ПРО НЕЇ
      Вона прокидалась ранками
      і дивилась на стелю,
      бачивши у сірій пітьмі його силует.
      Готова була від ревності звалити цілу скелю,
      аби лише бути поряд із ним.

      Вона була готова віддати своє життя,
      заради того, щоб він жив вічно.
      Навіть була готова побороти свої почуття,
      щоб відпустити —
      та водночас тримати міцно.

      Вона — сутність пекла та раю.
      Архангели тримають її під своїм крилом.
      Я, напевне, вже нічого в цьому світі не знаю…
      Я пліч-о-пліч із ними,
      із кровавим чолом.

      Зазнала болю… так сильно
      у грудях пече гаряча кров.
      Вона може в будь-який момент хвилин
      просто піти.

      Її кличе порожнеча.
      Її губить любов.
      Її більше в цьому світі
      не знайти.

      19.II.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. ТВОЇ ОЧІ
      Твої очі — це причина жити,
      вони яскравим полум'ям горять.
      Любов — це те, щоб не тужити,
      щоб погасити в серці темряви печаль.

      Триматись за руки й сміятись —
      як мало треба для краси.
      З тобою тихо розмовляти
      і відчувати це завжди.

      Як просто й легко тебе мати,
      і цілувати руки лиш твої.
      Тебе холодними ночами ждати
      і промовляти: «кохаю» лиш тобі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. ЛЮБОВ СТВОРЕНА БОГАМИ
      Любов створена богами.

      Створена для того, щоб кохати,
      щоб дарувати,
      щоб оберігати.

      Створена для того, щоб у темний час
      він підійшов
      і пригорнув до свого плеча —
      ніжно.

      Створена для того, щоб розмова двох людей
      була наївно щирою.
      Для того,
      щоб ми закохались лиш раз.

      Любов створена богами,
      щоб усі розуміли:
      хто ти,
      і хто вона.
      Хто вона для тебе!

      Хто може цілувати її ніжні руки,
      хто може бачити її закоханий погляд,
      хто може чути її ніжний голос,
      а хто може
      його просто забути…
      (коли не поряд)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. БЕЗМЕЖНА ЛЮБОВ
      Сказати «кохаю» — цього буде замало,
      щоб передати мою безмежну любов.
      Моє серце, як вперше, так палало,
      коли у цьому світі тебе я знайшов.

      Як хочеться усьому світу показати,
      як можна зберегти квітковий світ.
      Що можна всі образи пробачати
      і бути разом сотні тисяч літ.

      Як хочеться в моменти обійняти
      і зрозуміти, що у цьому хаосі доріг
      холодне серце можна зігрівати
      і забувати те, чо́го не вберіг.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. ДНІ
      І кожен день — це фініш і початок.
      І кожен день — це смуток і печаль.
      Та в кожнім дні є тисячі здогадок,
      які кудись у далечінь летять.

      У кожнім дні є тиха мить прощання,
      є крок вперед і спогад про назад.
      І в кожнім дні є крапелька чекання,
      що світло знайде в темряві свій лад.

      У кожнім дні є промінь сподівання,
      є віра в те, що зміниться усе.
      І навіть крізь туманне розставання
      душа шукає те, що понесе.

      Бо кожен день — це подих і тривога,
      це глибина і дивний лет буття.
      У кожнім дні — і пошук, і дорога,
      що тягне нас до нового життя.

      24.I.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. ПРІРВА
      Твоє оголене тіло бачу не я, а хтось інший.
      Ти куриш цигарку і запиваєш її кавою.
      Здогадуєшся, що ніхто в житті не вічний.
      Ти, здається, гарячіша за згусток із лавою.
      Ти, здається, поводиш себе вже не такою жвавою.

      Прокидаєшся ранками, відчиняючи вікно,
      щоб у кімнату увійшло свіже повітря.
      І цілий день безперестанку згадуєш його,
      ти, здається, досі бачиш його видіння.
      Ти, здається, скоро помреш від куріння.

      Коли сонце ховається поза хмарами,
      і ти знову одна лягаєш у холодне ліжко.
      Уся в крові поволі стікаєш ранами,
      твій подих відчувається дуже чітко.
      Ти, здається, тримаєшся дуже кріпко.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. ЗОРІ МОВЧАТЬ
      Тривожний світанок торкається вікон,
      вітер холодний гуляє між хмар.
      Я залишаюсь один на пероні,
      де ти зникла у вихорі пар.

      Дорога далека — мов сніг, непомітна,
      зникає у сутінках, манить вперед.
      Твої очі — мов зорі, лиш світла крупинка,
      що гріє у серці й стирає мій слід.

      Зорі мовчать. Їм байдужі молитви,
      мої листи, що згоріли дотла.
      І, можливо, ми просто обличчя забули,
      але пам'ять про нас залишається жива.

      Колись, за роками, в обіймах туману,
      між тисяч доріг і забутих стежин,
      ми знайдемо те, що здавалось обманом,
      і знову торкнемось коханням хвилин.

      …Коли зірки втомляться падати з неба,
      і світло погасне на ліхтарях,
      знай: я не чекаю, бо знати не треба,
      чи ти повернешся, чи мариш у інших світах.

      22.I.2025



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. ЗАКІНЧЕННЯ
      Він написав усі листи коло кав’ярні,
      де пахли квіти і прозоро-білий сніг.
      Зробив ковток — і пар рікою
      пролетів над снігом закидах віт.

      Він закінчив писати. Філіжанка пуста.
      Він не буде більше питати:
      «Чому доля завжди лиха?..»
      Тихо встане. Ось і кінець цього вірша.

      Прийде додому, сяде у крісло,
      у чорнило вмочить ручку стару.
      Простелить папір… Та писати
      не буде. Бо більше немає кому…

      кінець 2024 року



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. СЕРПЕНЬ
      У місяць серпень — відчутний тихий щем,
      птахи летять у небі золотим ключем.
      Трава омріяна сухим життям,
      і тепле літо огортає нас коханням.

      Ах, місяць серпень, я б повернув тебе назад,
      коли одів ти пишний свій наряд.
      І гомонять метелики в траві,
      коли твій голос знову в мене в голові.

      У місяць серпень, де зоряна блакить,
      ще пахне медом день, що відлетить.
      І листя тихо шепче нам прощання,
      та в серці лишиться твоє зізнання.

      У сутінках гублюся поміж снів,
      де кожен крок — відлуння наших днів.
      Я б повернув той час, де ми удвох,
      від незабутніх мрій епох.

      28.XII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. САМОТНІСТЬ
      Не сумуй і не плач,
      хоч зараз не поруч.
      Години пролетять,
      як секундна мить.

      Ти краще благай долю,
      щоб відвернула горе.
      І на самоті чекай,
      коли кохання прилетить.

      24.XII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. МОГИЛА
      Нехай могила мене покарає
      за те, що я тебе люблю.
      Та я могили не боюся —
      кого люблю я, з тим помру.

      І жити вічно — та не в цьому світі,
      а там, за небесами хмарних схил.
      І буду мріями здійснювати мрії,
      хоч скільки знадобиться мені сил.

      24.XII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. ЗАРАДИ ТЕБЕ
      Я залишу тебе на березі без слів,
      щоб не тягнути на дно за собою.
      Розтанув у сльозах коханий слід,
      що був оманливий лише тобою.

      Я залишу тебе — ти тільки не плач.
      Час пролетить, роки згорять.
      Життя — це короткі дні невдач,
      які страшенно голосно мовчать.

      Я залишу тебе в саду між троянд,
      ти, можливо, ще будеш пам’ятати
      цей берег садів усіх зрад,
      де я буду тебе таємно кохати.

      22.XII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. ЗГАДАЮ ЛІТО
      Згадаю літо,
      тобі п’ятнадцять —
      і шелестить в садах трава.

      Згадаю літо,
      тобі п’ятнадцять —
      і знову усмішка твоя.

      Згадаю літо,
      тобі п’ятнадцять —
      твій перший погляд, здається, палкий.

      Згадаю літо,
      тобі п’ятнадцять —
      і мій — пекучо-вогняний.

      Згадаю літо,
      тобі п’ятнадцять —
      уяв майбутнє, як ранкова роса.

      Згадаю літо,
      тобі п’ятнадцять —
      ти поруч, за руку… Яка це краса.

      Згадаю літо,
      тобі п’ятнадцять —
      і доля знову нас звела.

      Згадаю літо,
      тобі п’ятнадцять —
      твоє волосся вітер розвіва.

      Згадаю літо,
      тобі п’ятнадцять —
      я знаю: буде важко… Не збулось.

      Згадаю літо,
      тобі п’ятнадцять —
      і, може, життя мені лиш сном здалось.

      Пам’ятаю літо.
      Тобі п’ятнадцять —
      це літо в серці назавжди.
      І запишу́ собі на пам'ять
      ті дні, секунди мільярдні.

      22.XII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. ПІД НЕБОМ ЕЛЛАДИ
      А серце тихо промовляє:
      «Відпусти…»
      Як страшно пам’ятати кошмари.
      Ти падаєш у прірву темноти,
      і душі наші палають.

      Палають блискавками Зевса
      чи кохаючим вогнем.
      Я б подолав усі дороги Геркулеса
      і все одно тебе зустрів.

      Зустрів.. однаково чи ні —
      ти б не пішла тоді зі мною.
      Бо, дивлячись в очі твої,
      я відчував у собі потвору.

      І, як у давній притчі,
      мене б до скелі прикували.
      Та я б тримав вогонь не для людей,
      а лиш у серці, що живе для тебе.

      20.XII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. ДЕВ’ЯТЕ ЧУДО СВІТУ
      Ти знаєш, що таке любов?
      Це сенс життя, це сенс, щоб жити.
      Якщо знайдеш — не відпускай,
      бо потім, як захочеш пити, —
      не знайдеш…

      Кохай! Кохай, бо час не вічно жде.
      Він віддаляє вас від поцілунку.
      А мить коротка — швидко промайне,
      не бачачи у цьому порятунку.

      Настане мить — вона прийде
      і пригорнеться ласкаво до тебе.
      І вже причини не знайде,
      щоб руку твою відпустити.
      . . .
      А ти благай, благай небес,
      щоб на землі зустрілися ви знову.
      І буде дев’ять із восьми чудес!
      Відчуй любов — приємну, загадкову.

      19.XII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. КОЛИ ТИ ПОРУЧ
      Ми обоє покриті прозорими хмарами,
      що у небі пурхають, мов пух.
      Розгублені любовними шрамами,
      що у серці перехоплюють дух.

      Так, ми — зірки, які світять на небі ясно,
      розфарбовуємо світ в кольори.
      І як же усе це прекрасно,
      коли поруч зі мною ти.

      Забуваю думки, забуваю про інше,
      і світ — наче казка, розкрита пером.
      Так, щастя можна знайти деінде,
      та не тоді, коли ти під іншим крилом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. МОРЕ
      О море — нескінченний край,
      я стільки радості в тобі вбачаю.
      Ти — наче дивовижний рай,
      і тільки я тебе кохаю.

      І вся краса живе лиш у тобі,
      і від ріки, струмка пливе у океани.
      Я хочу трішки хоч собі,
      коли проміння падає в тумани…

      І в цей момент палає світ,
      у ньому — все живе: і люди.
      Це надприродний, темний міт,
      в якому граються прелюди.

      3.XII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. У НЕБА ОЧІ ТВОЇ
      У неба очі твої — поміркові,
      що світять, мов зорі ясні.
      Вони — прекрасно-волошкові,
      дивляться на мене вдень і вночі.

      І, мов криваві рози,
      закохують у себе.
      Розцвіли мімози
      у дворі у тебе.

      Вони, мов келихи, наповнені коханням,
      яке лише у мріях відтворюю в собі.
      І задаю собі питання: (зупиняюсь)
      які ж вони безмежно голубі…

      27.XI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. ПОЗА МЕЖАМИ ВІДЧУТТЯ ЛЮБОВІ
      Опади дощів не вщухають, як думки,
      і, можливо, ми ще не побачимось завтра.
      Так, я буду боятися кожної туги,
      тільки б в кишені залишилась цигарка.

      В голові лиш одне — це твоє ім’я.
      Я пам’ятаю нашу «любовну дату».
      Воно болюче для мене, як отруйна змія:
      тридцять перше — одинадцяте…
      відчуваючи втрату.

      Немає тебе — це найгірша поразка.
      Я краще відпустив би тебе ще тоді.
      Моя любов — це хороша ознака,
      яку віддавав би лише тобі.

      І якщо згадаєш через декілька років,
      пам’ятай, наша лавка під схилом доріг,
      яка б’ється у води-ріки потоків,
      яку лише у пам’яті зберіг.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. ФІЛОСОФІЯ
      Залізна колія тривожить зір,
      і я один в холодному купе.
      За вікном — краєвиди гір;
      холоне моє тепле лате.

      Рух веде, забираючи час.
      За вікном — десятки різних вокзалів.
      І скільки у житті планетних мас,
      із яких світів? Із яких порталів?

      Коли дорога веде у невідомість,
      ми боїмося втратити минуле.
      Немає дороги назад — це нерухомість,
      що веде дорогою в майбутнє.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. МРІЯ
      Я просто хочу, хочу мріям
      віддати все, що є в душі.
      Вигадати назви іншим квітам
      і ходити поряд по землі.

      Я просто хочу тебе кохати,
      тримати міцно і не відпускати.
      Твої долоні ніжно обіймати
      і час від часу цілувати.

      Заглянути в твої блакитно-теплі очі,
      у них заблукати вдається завжди.
      З тобою проводити разом усі ночі
      і на зорепади дивитись крізь сни.

      25.XI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. ЗВ’ЯЗАНІ
      Переплетені руки у теплі,
      дотик пальців до твого обличчя.
      Любов передається у красі.
      Я благаю: ти мені наснися.

      І поцілуй наостанок вуста,
      що колись промовляли: «Кохаю».
      Не читай більше мого листа —
      я істину тихо у ньому ховаю.

      25.XI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. ГЕРОЙ
      Вона любила героя із книги,
      секрет цей тримала в цвітучих садах.
      Його почуття були зроблені з криги,
      по якій відлунював біль у слідах.

      Він для неї — герой, що боронить замок,
      краплі сліз — наче хмара густа.
      І, можливо, колись настане світанок,
      книга закриється — сторінка пуста.

      Вона візьме іншу книгу у руки
      та уперше почне нападати.
      Не важливо, що подумають люди,
      вона буде його пам’ятати.

      24.XI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. ***
      Скажи, як перестати тебе любити?
      Ти в кожнім сні, ти в кожнім дні.
      Так, я був готовий тебе відпустити,
      та всюди — очі твої вогняні…

      Скажи, як перестати тебе любити,
      коли думки заповнені лише тобою?
      «Відпусти…» — я буду тебе просити
      знову і знову, щоб не вбити тебе собою.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. ЖИТТЯ НЕ МАЄ КІНЦЯ
      Пробач за все, що трапилось зі мною —
      я лиш кохати тебе жадав.
      Та не лишилось більш нічого, окрім болю,
      який в собі закарбував, затамував.

      Тепер стараюсь відвернутись,
      забути чи покинути тебе.
      Та ти приходиш знову пригорнутись.
      В обіймах убиваю я себе.

      Я б міг ходити з тобою в парки
      чи під балконами співати пісні.
      Ти думаєш, усе це — жарти,
      та я насправді все присвячую тобі.

      Куди втекти? В які місця,
      де всі забудуть, що існую я на світі?
      Немає сумніву — в життя нема кінця.
      Любов існує тільки в сухоцвіті.

      9.XI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. ПРЕКРАСНИЙ СВІТ
      Який же він, прекрасний світ,
      де всі кохають без образи?
      Коли холонуть весни віт,
      вони кохають раз урази.

      Вони живуть, і так, вони страждають,
      та все одно вони усіх-усіх кохають.
      Із посмішками всіх нас зустрічають
      ті віти, що не розмовляють.

      І в кожнім серці є любов.
      Від неї в животі метелики пурхають.
      Коли її немає — і без всіх розмов
      у ці моменти душі помирають.

      9.XI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. ОСІНЬ
      Оголені дерева стали в ряд,
      розкидані практично по всьому місту.
      Осипався блиск-золотом сад.
      І не має вірш цей змісту.

      З’явилась Осінь, забагрянила
      й прийшла в зимовім.
      Крокуючи проспектом дотиків до золота,
      вона гортала й блукала в прозорім альбомі.
      І враз із страхом кинулась колона.

      Пожовкло листя, вітер дме,
      він задурманює ласкавий дотик
      і ніжно хвилі осокори гне —
      ці звуки, як легкий наркотик.

      Зима непрохано прийшла
      і буревіями розбила
      усі осінні ніжності слова,
      окам’яніли, як могила.

      І, може, знов вона прийде,
      і, може, знову листя зажовтіє.
      Та ні… це й так потроху дивним все стає.
      Зима усім мене омріє…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. У МОРЯ ВЕРБИ ШЕЛЕСТЯТЬ…
      У моря верби шелестять,
      небесні береги кохання.
      Вони про щось тихенько шепотять
      і задають тобі питання:

      «А чи подобається вам життя?» —
      вони відверто б’ють поклони.
      І чути стук серцебиття,
      неначе падають колони.

      А він мовчав, дививсь у ніч,
      де хвиля місяць колихала.
      І тінь упала йому в віч,
      неначе відповідь сказала.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. ХТО ТИ?
      Хто ти? Людина чи птах?
      За спиною — крила, а ходиш ногами.
      Із неба на землю глядиш і думаєш: «Жах».
      Ти людина, хоч спроможний літати.

      Чому не літаєш? Ти ж можеш! Пізнай
      дивну силу, що крутить світами.
      І тоді зрозумієш, кажу тобі, знай:
      ти — є свій, ти — є птах між птахами.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. ШЛЯХ
      Куди ведеш, дорого дальня?
      В які далекії світи?
      Моя нещасна думка крайня
      веде мене не до мети.

      Її збивають дивні люди.
      Її вбиває власний гніт.
      Куди ж ведеш, дорого дальня?
      В який далекий темний світ?

      22.X.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. ТАЄМНА МРІЯ
      Любити тебе — це моя таємна мрія,
      яку загублю у маренні світів.
      Обіймати тебе — приємна дія,
      яка здійснюється лише у світі снів.

      Торкатися серцем до ніжного дотику,
      відчувати тепло крізь мовчання ночей.
      Твій образ живе в кожнім гарячім вогнику,
      немов зорепад у безмежності твоїх очей.

      Та час пролетить, і розтануть ілюзії,
      але в глибині ця любов проросте.
      Вона стане світлом, мов промінь світанку,
      що навіть крізь темряву шлях віднайде.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. ***
      Не відводь від мене своїх очей —
      вони будуть різати плоть, як зграя мечей.
      Я згоден терпіти пекучий той біль,
      навіть якщо від тіла залишиться лише тінь.
      Я здолаю себе, розчинюсь у пітьмі,
      якщо в світі не буде тебе при мені.
      І тоді я небу викрикну, що люблю,
      у світі сонця — лише тебе одну.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. В ОСІННІМ САДІ
      В осіннім саді листя пролягло тернистими стежками,
      і відвінчались лебеді кохання на березі життя.
      Шторми зустрічають море із штормами,
      які б'ють бризами в береги каяття.

      Світанок збудить роси у всіх садах,
      і сонце проведе у сон нічний каприз.
      О пані Осінь! Ти така красива на устах,
      ти для мене — найвеличніший сюрприз.

      Ти всім своїм теплом людських відносин огорнула.
      Я лиш шепчу тобі: «Любов віддай...»
      На жаль, ця мить із сумом промайнула,
      і ти навік ідеш, і промовляєш: «Прощавай».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. ЗА ХВИЛИНУ ПРОВАЛИТЬСЯ ЗЕМЛЯ
      У світі одному — ти в мене одна.
      На небі нам обом світить одна зоря.
      Я знаю: у світі тебе уже нема.
      За хвилину провалиться земля.

      І зникне світ, згасне світанок,
      зникне зоря, а за нею — усмішка твоя.
      Я знову прокинусь у ранок,
      я дізнаюсь, що більше ти не моя.

      Я думав піти за тобою,
      у пекло, у муки, лиш би там була ти…
      Я знову мучусь, засинаю —
      ти у снах говориш мені: «Не йди».

      Твоя душа викрикує: «Пробач!..»
      Я сам собі кричу: «Не плач!»
      Я змирився… Ні, це брехня.
      За хвилину провалиться земля.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. ПІД НІЧНИМ МИГАННЯМ ЛІХТАРЯ
      Під нічним миганням ліхтаря
      холодний вітер заморожує твої тендітні руки.
      У небі — місяць і одна зоря,
      ти закарбовуєш в собі ці темні муки.

      Нам місяць осяює дорогу,
      неначе мрію дивну, загадкову,
      що в світі прокладає лиш одну.
      Ти від свідомості вбиваєш себе саму.

      «Чи зміниться погода в завтрашньому дні?» —
      спитала ти сама себе у сні.
      А сон не знає дня, він знає ночі,
      відповідає спокійно: «Спокійної ночі».

      І ти засинаєш — нікого нема.
      У світі неначе завелася чума.
      Ти цілуєш наостанок уста…
      Так тихо прийшла зима…

      17.X.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. ХМАРИ-ХМАРИ
      Хмари-хмари,
      заберіть мої печалі
      у майбутні темні далі,
      сині хмари.

      Що шепочете ви, хмари?
      Чом далеко в небі ви?
      Я не знаю, що сказати…
      Я не знаю, як кохати!..

      Сині хмари…
      що наводять лиш грозу.
      Зупиніться! Чуєте, хмари?!
      Я мріяти хочу наживо!

      Гей, ви, хмари!
      Я викрикую — чує весь світ,
      що у світі, в грозу, за синіми хмарами
      є небесний та світлий політ.

      Після грози вийде сонце!
      Чуєте, хмари?!
      Пливіть геть, на інші світи!
      І покажіть нам, сині хмари,
      блакитне небо, що осяює дорогу,
      щоб піти…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. ***
      А клени в полі тихо нам шепочуть: «Обійми».
      Берези вільно розпускають свої коси.
      Душа шепоче гірко: «Обмани».
      На травах срібно переплутуються роси.

      Кохання з вітром тихо в вітті шелестить,
      вода в озерах б’ється — чути ехо.
      Кохання просто так до тебе не летить,
      його, як мрію, треба відпустити в небо.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. МІШЕНЬ
      Вона виткана із ночі,
      із надії та моїх мрій.
      Палають вогнем її очі,
      наче вона збирається в бій.

      Де обороняє свій замок кам’яний,
      який ледь тримається на цеглі.
      Він потроху перетворюється на скляний,
      уламками розкидані всі меблі.

      Вона бореться з драконом — із думками,
      які вбивають її кожен день.
      Вона викрикує світу своїми вустами,
      що вона у ньому — мішень.

      4.X.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. ЗАГУБЛЕНИЙ МАЯК
      Колись, коли землю окриє небо,
      коли світ без сонця, коли світ без неї…
      Пітьма.
      Тьмяним подихом вітру закриє вона:
      одна,
      сумна.
      Темнота.

      Шелест листя пролунає крізь місто без світла,
      і забудеш тоді ти моє ім’я.
      А я… Без сну… Я буду мріять!

      Я буду жити! Я буду плинуть!..
      Я буду плинуть до тебе…
      Моя — не моя.
      Я не зна…

      Та у світі хтось є, так?
      Чи..
      не так?..

      Я загубився… Я — дивний маяк,
      який світить, як.. сонце!
      О так!

      І навіть без світла,
      і навіть без неба,
      без сонця,
      без тебе..
      без тебе…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. СВІТАНОК
      Світанок світить синім сном,
      сплять сонні світанкові сновидіння.
      Світанок сипле сотні сторінок,
      самі себе спускаєм на спасіння.

      Сліди старі стираються словами,
      сміливість сяє срібними світами.
      Стікає сум, спадає сивий смуток
      у сто сторін, які стискають стугу.

      Спокій співочий сходить серед саду,
      соковиті сни сповнені наснаги.
      Сонце сипле світлом, сяє світанково,
      складає світло зірками веселково.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. ХАОС
      Я у нічнім тумані ночі буду задихатись.
      Торкнусь твоїх долонь зла..
      У твої зіниці щастя задивлятись,
      де мене нема…

      І хаос знищить всі мої думки,
      усі твої і наші — спільні.
      Ти краще просто так люби,
      щоб відчувати, що ми вільні.

      27.IX.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. ШЕПІТ НОЧІ
      А ти скажи мені казково,
      на крилях ночі заспівай.
      Та якось тихо, загадково
      ти знов шепочеш: «Прощавай».

      І зникне мить, мов сон ранковий,
      згорить вогонь у тихій млі.
      Та шепіт твій, такий шовковий,
      назавжди лишиться в мені.

      Чи то був сон, чи правда тиха?
      Чи грала тінь на самоті?
      А може, доля — це утіха,
      що тане з нами у житті.

      27.IX.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. НІЧНА ВАТРА
      Червоний місяць плине з горизонту.
      Нічний туман вкриває землю.
      Там в полі горить нічна ватра,
      і звуки стріляють од неї.

      Там зорі горять одноколі,
      між ними палає Венера.
      Там тиша, там гори, там небо.
      Упасти б у ватру і тліти із нею…

      Гаї-Смоленські
      20.IX.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. СЕЛО
      Ось вони — прекрасні ранки,
      красою вкриті сині ґанки.
      Душа закрита оксамитом,
      духмя́ніє липневим цвітом.

      Співає вітер в буйних травах,
      тремтить росою день ласкавий.
      І сонце лагідно спадає,
      теплом навколо огортає.

      Тримає світ той літній спокій,
      де подих — ніжний і глибокий.
      Де час зупиниться в промінні,
      щоб залишитись у цвітінні.

      Гаї-Смоленські
      20.IX.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. БЕЗКРАЄ МОРЕ
      Безкрає море дивиться у даль —
      чогось не бачить.
      Не бачить радості,
      лише печаль, та щось усе це значить.

      Можливо, значить,
      що проходить час, потрібно йти.
      Потрібно йти, але куди,
      якщо дороги у безкрає море не знайти…

      Ну що за сила у пітьмі,
      що нездоланна і несамовита?..
      Ну як забути ті печальні дні,
      в яких була ти майорита…

      Болить… болить серденько, градом сльози.
      Гаряча сталь у саме серце б’є,
      і душу, душу незбагненну
      опалює всього мене.

      Але заради тебе жити мушу.

      30.VIII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. МІСТО ЗИМИ
      Холодні обеліски осяює проміння,
      холодне сонце льодяніє від пітьми.
      У світі, де нема надії на спасіння
      від атомної дії, від війни.

      Лиш вітер стогне, кличучи до тиші,
      зруйнованих будинків тінь сумна.
      І плач землі, що вже нікого не колише,
      розносить крик: «Коли настане ця весна?!»

      І тліє ніч над спаленим корінням,
      де сни лежать, засипані піском.
      Кричить земля обвугленим камінням,
      а небо висне чорним полотном.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    139. ПРО ЛЮБОВ
      Сьогодні хочу теплої погоди,
      де плинуть хвилі вітрові.
      Твої яскраві, ніжні очі,
      я знов побачить захотів.

      Холодним поглядом наївно обійняти,
      навіть коли забудеш ти ім’я.
      Мені тоді вже буде нічого сказати,
      і знову вітер тихо пролуна.

      І стане темно й холодно надворі.
      — Чому гаряче охололо? — допитувався я.
      Бо «гаряче» не було гарячим —
      це лиш ілюзія холодного тепла.

      Львів
      7.VIII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. ДУМКИ У ПОТЯЗІ
      А що життя? — Перони і вокзали.
      Одвічний рух іде у небуття.
      Де Львів панує, там полине
      безвісне й тихе почуття.

      У нього закохатися можливо,
      водночас і відчути біль.
      Коли у потязі поривом
      промінчик сонця защемить.

      І одпаде німа недуга,
      і знов захочеться тепла.
      У вічнім потязі безмежнім
      я знов полину в почуття.

      І знов пітьма…
      Тінь закриває спектр вікон.
      І навіть вже про почуття
      буде байдуже говорити.

      Львів
      7.VIII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. У ШТОРМІ ДУМОК
      Думки пекучим болем б’ють у скроні,
      і кип’ятиться кров в моїх устах.
      Я б цілував тебе палкуче на морозі,
      коли гаряча кров морозиться в снігах.

      За горизонтом корабель у штормі тоне,
      і серце б’ється струменем палким.
      В той день, коли погляди наші звелися,
      я помер, мов феніксом жарким.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. ЛИШ ПАМ’ЯТАЙ, Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ
      Я хочу захлинатися тобою,
      з твоїм запахом бути поруч.
      Відчувати кожну дрібничку твоїх мрій
      і у реальній безмежності здійснювати їх.

      Я хочу бачити твої бездонні очі,
      коли б і де б ти не була.
      Я хочу чути ніжний голос,
      голос із темряви і небуття.

      Я хочу вбиватись з твоїх поцілунків,
      ці моменти повторювати ще і ще.
      І навіть коли уста роз’єднаються,
      ще сильніш обійняти тебе.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. КОХАННЯ — У ТОБІ
      Я б бажав цілуватись на морозі,
      щоб губи наші прилипли.
      Я б тримав тебе за твої руки
      і зігрівав себе поривами.

      І у нічній тривозі сумно захлинатись
      буду неповторно.
      І у обіймах доторкнусь устами,
      зрозумію, що кохаю знову.

      Кохаю знову, і уже не вперше,
      тримаю ніжні руки не востаннє.
      І у спектр своїх думок порину хвилями,
      і штормом в морі уб’юсь, захлинаючись тобою.

      22.VII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. ЄСТВО
      Я відчуваю біль та страх, водночас,
      любов твою і поцілунок ніжних уст.
      Твоя рука, що переплетена з моєю,
      і доля нас веде у пуст.

      У сірий день, з дощем небесним,
      ти — як богиня, що зійшла із неба.
      Ти — як рожева літня королева,
      як сонце, що усім нам треба.

      Єство… А що воно таке? Це поцілунок?
      Коли зійшлись наші уста, і я…
      Я — як гаряча сталь, як поміркове сонце,
      і дощ скінчив цей день, що я…

      Забув усе.. забув ім’я і що роблю на світі.
      Чи я любив?.. Чи сам коханим був?..
      Що роблю ввечері під ліхтарем, і квіти
      в’януть десь під лавкою розлук.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. ГІМН СВОБОДІ
      Мов птах небесний, сокіл ясний,
      гарячий жар, мов фенікс крил.
      «Свобода» — слово це неясне.
      Свобода в небі. Птах живий.

      Це воля, сила, непокірність.
      Свобода — мрія.
      Свобода — страх…

      Ще раз ударить барабан,
      і люди викрикнуть: «Свобода!»
      А потім по їхніх руках
      тектиме їхня червона утома.

      І знову будуть линути звуки гармат.
      І знову залізні кайдани проснуться.
      І слово «Свобода» зникне у такт
      маршу військових по долях.

      Втомлені очі, закуті в пітьмі,
      дивитимуться у могилу.
      Надії про волю і силу в душі
      не знатимуть милостиві.

      Зійде зі світанком помаранчеве сонце,
      гаряче, червоне, як людська кров.
      Тектиме по морю прозорими силуетами,
      зафарбовуючи море тернистим щитом.

      19.VII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. КАЗКОВА НІЧ
      Світла ніч, бо б’ють яскраві блискавиці,
      і гомонять пустельники зірок.
      Яскраво й гучно вдарять громовиці,
      як у історіях бабусиних казок.

      І за хвилину розвидніється нам обрій,
      а за ним — галактики планет.
      «Можливо, знову я почую цих історій», —
      від втоми промовляв старий поет.

      Ніч 14–15.VII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. ***
      Чи існує сенс в краплині моря? —
      колись спитав я сам себе.
      Вона одна зі ста мільйонів.
      Її ніхто ніколи не знайде.

      4.VII.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Я ВАС ЛЮБИВ
      Я Вас любив таємно й ніжно,
      як квітку ранкову у світлі дня,
      без слова й жесту, поглядом ніжним,
      з надією в серці, що Ви — моя.

      Я Вас любив, як сонце вранці,
      що прокидає світ від сну,
      як вітер, що гойдає мрії,
      я Вас любив безмежно, до краю.

      Я Вас любив, і тиша ночі
      мені шептала про мрію свою.
      У кожному подиху, в кожному кроці
      я Вам віддавав свою душу й любов мою.

      Я Вас любив, хоч Ви не знали,
      як сильно серце б'ється в такт.
      Моя любов — це мрія далека,
      що зникла в часі, мов забутий акт.

      3.VI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. І ЯК ТЕПЕР ТЕБЕ ЗАБУТИ…
      І як тепер тебе забути,
      коли ти снишся в кожнім сні?
      І вдень, і в ніч, грозу і повінь
      твій силует являється мені.

      Ти розчиняєшся у морі,
      ти опадаєш листям ще живим.
      І, як завжди, ти в моєму зорі,
      у найхолодніших, пекучих зим.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. БЛАГОСЛОВЕННЯ КОХАНІЙ
      Нехай все буде так, як хочеш цього ти,
      нехай прийде весна, бо ти цього хотіла.
      Нехай розквітнуть квіти в серці самоти,
      нехай розвіються всі тіні на могилах.

      Нехай прийде світанок і розбудить сни,
      і на світанку знов ми будемо разом.
      Нехай у наших душах сяють всі вогні,
      нехай любов, мов зорі, стане нам наказом.

      Нехай все буде так, як хочеш цього ти,
      бо в кожній миті нашій є твої тони.
      І в холоді ранкової роси,
      ти прокинешся — і розвіються сни.

      3.VI.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Я ДИВЛЮСЬ В ТВОЇ ЯСКРАВІ-ЯР ЗІНИЦІ
      Я дивлюсь в твої яскраві-яр зіниці,
      не бачу там ні смутку, ні краси.
      Я бачу безтурботні квіти,
      яскраві квіти у журбі.

      І в світлі сонця, що спада на лиця,
      розквітли мрії, наче ясени.
      Я бачу щастя в кожній миті,
      що мені даруєш навесні.

      І в кожнім подиху весняної роси
      лунає музика, що зве мене до тебе.
      У зорях нічних, у ранковій красі
      я бачу світло в нічній темноті.

      Тож хай проміння радості з тобою
      розфарбує день і сни наші ясні.
      Бо разом ми, мов ті квіти у полі,
      що завжди розцвітають в журбі.

      30.V.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. МЕРТВІ СЕРЦЯ
      У мене мертве серце.
      У тебе воно ще живе.
      Я лежу у твоїх долонях,
      а ти плачеш усе.

      Твої сльози ллються
      на моє криваве чоло.
      Мої сльози ллються
      на сіру, промоклу траву.

      Ти стискаєш мою руку міцніше.
      Ти не можеш відвести очей.
      Мій останній погляд — надійний.
      Моя усмішка — в тоні речей.

      І вдалині почуються гармати.
      І постріл, мов блискавка, згорить.
      І ось ми разом будемо лежати.
      І нас уже не зупинить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. ОДА КОХАННЮ
      О моя мріє!
      О мій всесвітній страх!

      Її Величності — Коханню,
      яке веде у каяття,
      яке вбиває без отрути.
      І земля її виспівує сама.

      О ти, мій скарбе, якого мені ніколи не здобути.
      Перлино моря, яку у морі не знайти.
      Ким же має бути Доля,
      коли її не бачать в морі моряки?

      Швидка, палаюча вогнем,
      вона вливала зіркі муки,
      а потім спалювала вщент,
      що й попелу в долонях не відчути.

      О Королево Крижана!
      Холодна за холодні стіни Антарктиди.
      Яка ж Ти, все-таки, сумна,
      коли сама й одна у цьому світі.

      Хрипка й скажена, без утями,
      безглуздими словами пробиває
      крізь бетонні та залізні ґрати
      у саме серце, без усіляких слів.

      Незалежна і гідна.
      Тепер — сама по собі.
      Одна сидить на своєму троні
      і гірко плаче в самоті.

      27.V.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. ГОЛУБІ ОЧІ
      Чому у тебе очі голубі?
      Чому не кольору троянди?
      Чому вони такі сумні,
      одні блукають в темноті?

      Красиві очі — океан,
      такий самотній та прозорий.
      Глибокий, темний, мов вулкан,
      вогнем яскравим там палав.

      А може, смуток твій — то хвилі,
      що серце вічно розбивають.
      Вони в очах твоїх застигли,
      про щось глибоке промовляють.

      Душа твоя — мов небокрай,
      там хмари білі мріють легко.
      І погляд твій, мов місячний гай,
      осяює нічну стежину непомітно, тихо.

      І в тій блакиті є надія,
      що в темряві з’являється світання,
      що серце знову заспіває: «Мріє!»
      розвіє всі тривоги і чекання.

      27.IV.2024



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. ДОЩ
      Як можна не любити дощ?
      Прозорі крапельки небесні,
      які летять із неба до землі,
      в калюжі нічні, чудесні.

      Тихий шелест пелюстків
      і звук падіння в сіру землю,
      у тихий вечір тих бажань,
      які з дощем впадуть і зникнуть.

      Як можна не любити дощ?
      Коли цей сірий колір неба
      розвіє вітром почуття
      і згасне, як у небі світло,
      та пропаде те почуття,
      яке бажав ти відчувати,
      як ти кохав та все віддав
      і як з дощем навік пропав.

      25.XII.2023



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    156. ОПІВНОЧІ
      Опівночі всесвіт пахне тобою,
      так, наче після опадів дощу.
      Неначе буря перед грозою,
      я згадую тебе, сам не знаю чому.

      Твій образ складається зорями,
      неначе це вони створили тебе.
      Понад холодними рано росами
      непокірне небо малює тебе.

      І ти поміж цілого світу
      стоїш струнка, мовчазна.
      Наче між весною і літом,
      ти життя мені принесла.

      Грудень 2024 року
      Прс. К…а



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. ЄДИНА
      Я любив її до нестями.
      Я любив її очі сумні.
      Її очі — немов океани,
      я хотів ту любов зберегти.

      Розпалити вогонь самотужки
      та підняти її до зірок.
      Я хотів світле щастя відчути,
      що так билося в хвилях річок.

      Я бажав не відпускати її ніжних рук,
      не відводити від неї погляду своїх очей,
      не втратити її голосу в пам’яті,
      не забути її подиху грудей.

      15.XII.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. ПРИВИД
      «Я поруч», — казала вона в самоті,
      хотіла любити його до нестями.
      А він лиш казав: «Так, я знаю» тоді,
      коли іншу кохав так само.

      «Я любила тебе… Я б убила себе.
      Погубила мене ця пітьма.
      І любов… та не моя…»

      Вона уявляла його коло себе,
      наче сидів він у кріслі в кімнаті її.
      Наче привид — його силует
      у кімнаті на сірій стіні.

      «Я любила твої карі очі,
      розглядала твою посмішку кожної ночі.
      На жаль, твоє серце крижане.
      Можливо, ти й справді ніколи не любив мене?..»

      13.XII.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. ПОМИЛКА
      Вона любила його до нестями,
      та зрадила вмить уночі.
      Благала, просила залишитись,
      наче щось зміниться у житті.

      Нічого так і не змінила.
      Повторила свої ж помилки.
      Безжально брехала у вічі,
      і відтоді їй снились жахи.

      «Це помилка…» — зрозуміла вона.
      Не хотіла прощатися знову.
      Загубилась у снах та пітьмі,
      та кохала вона лиш одного.

      13.XII.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --