Мов птах небесний, сокіл ясний.
Гарячий жар, мов фенікс крил.
«Свобода» – слово це неясне.
Свобода в небі. Птах живий.

Це воля, сила, непокірність.
Свобода – мрія.
Свобода – страх…

Ще раз ударить барабан,
і люди викрикнуть: «Свобода!»
А потім по їхнім рукам,
тектиме їхня червона утома.

І знову будуть линути звуки гармат.
І знову залізні кайдани проснуться.
І слово «свобода» зникне у такт,
маршу військових по долях.

Втомлені очі, закуті в пітьмі,
дивитимуться у могилу.
Надії про волю і сили в душі,
не знатимуть, милостиві.

Зійде із світанку помаранчеве сонце,
гаряче, червоне, як людська кров.
Тектиме по морю прозорими силуетами,
зафарбовуючи море тернистим щитом.