про що думаєш, як їдеш в купе?

1
Про що думаю як їду в купе?!
Точно не скажу, бо інколи жар
забирає слова, наче стирає
з пам'яті давно забутий жах,
як кошмар.

У вікні силует, не чиїсь, а мій,
а за ним темно, немов закрив очі.
Та зрештою, може, а згодою, в тім,
я ніколи не бачив проблеми у но́чі.

Невгамовно пливеш по чорному мороці,
ледь де бачиш світло ліхтарів,
щоб побачити вже знайомі околиці,
щоб нарешті побачити рідний дім.

2
А вже коли час, і тобі вже пора,
ти затягуєш блискавку під горло,
говориш своєму місцю «папа»,
виходиш, а на дворі вже мокро.

Бо, коли ти ще їхав,
то дощ накрапав,
а можливо і з глузду з'їхав;
силует на вікні вже пропав.

Ти виходиш, вдихаєш повітря,
і солодко на вуста накрапає дощ,
ти давно не курив, закури, не куріння,
вбиває тебе до стуку у серці дрож.

3
Ти поволі йдеш, із закритими очима,
це місто – виїло пам'ять всю.
Йдеш, а втім, не здогадуєшся що за плечима,
хтось з тобою готовий розпочати війну.

Про що думаю, коли іду по місту?
Точно не скажу, бо холод годин,
забирає весь простір – і стає тісно,
наче на годиннику немає стрілки хвилин.

Я точно не скажу, що я відчуваю,
це лиш мить омайнула мене.
Зате точно скажу – я жар забуваю,
і не думаю про уже забуте купе.