про що думаєш, як їдеш в купе?

1
Про що думаю, як їду в купе?
Точно не скажу, бо інколи жар
забирає слова, наче стирає
з пам’яті давно забутий жах,
як кошмар.

У вікні силует — не чиїсь, а мій,
а за ним темно, немов закрив очі.
Та зрештою, може, за згодою в тім,
я ніколи не бачив проблеми у но́чі.

Невгамовно пливеш по чорному мороці,
ледь де бачиш світло ліхтарів,
щоб побачити вже знайомі околиці,
щоб нарешті побачити рідний дім.

2
А вже коли час, і тобі вже пора,
ти затягуєш блискавку під горло,
говориш своєму місцю «па-па»,
виходиш, а надворі хлюп-мокро.

Бо коли ти ще їхав,
то дощ накрапав,
а можливо, і з глузду з’їхав —
силует на вікні вщент пропав.

Ти виходиш — вдихаєш повітря,
і солодко на вуста накрапає дощ.
Ти давно не курив — закури,
не куріння вбиває тебе,
аж до стуку у серці — дрож.

3
Ти поволі йдеш із закритими очима,
це місто — виїло пам’ять всю.
Йдеш, а втім, не здогадуєшся, що за плечима,
хтось із тобою готовий розпочати війну.

Про що думаю, коли іду по місту?
Точно не скажу, бо холод годин
забирає весь простір — і стає тісно,
наче на годиннику немає стрілки хвилин.

Я точно не скажу, що я відчуваю,
це лиш мить омайнула мене.
Зате точно скажу — я жар забуваю
і не думаю про вже забуте купе.