1

… І кожен вірус набутий
Має власну роль відбути
І функцію виконати…
В свідомість віруси потрапляють
В різні моменти
Експерименти,
Сни,
Реальність
Духовенство
Та християнська адаптація…
Сни…
- Спустись до темної води…
Мороз по шкірі,
Передчуття убивства.
Він спустився.
- Ось дивись…
То шкірянка одного товариша
Пробита зі спини
Два рази
З якоїсь зброї вогнепальної.
Мороз по шкірі.
- А де ж ти тіло заховав?
- Його водичка темна поглинула,
Очерет і таке інше…
Новий слайд:
- Щось хлопців мало… Навіщо ти NN убив?
- Він був за Ющенка!
Ви уявляєте? Він був за Ющенка!
- А це хіба причина?
За Ющенка була вся Україна,
Піди ж їх завали!
- Та не пизди… Так легше дихати…

Де антивірус взяти???

Темна вода відкрила своє лоно
Усі бажаючі і небажаючі, я прошу,
Спустіться донизу,
До темної води,
Вам Сатана пробачить всі гріхи
Зітре всі кроки, що були назад,
Замаскує всі сліди…

2

На щастя,
На твоє бісове щастя,
У більшості випадків
Гнів – річ скороминуча.
Персональний ісус пробачив твого янгола
І реабілітував,
Але хід подій це особливо не змінило.

1+1-1

Коли ні в кого сумнівів не було,
Що вони загубилися,
Що всі загубилися,
Це почало їм подобатися.
Почало подобатися бути загубленим,
Як іграшка,
Як непотріб.
Більшість людей
Сучасного суспільства –
То непотріб,
Не більше.
Закамуфлювалися,
Сховалися в траві
Соняшнику та канабісу
Для смаку взяли з собою
Кілограми кокосів
І два банани
І почали вичікувати.
Ще вкрилися тоненьким шаром
Дивної плівочки
Через яку я просто не міг їх зідентифікувати…
І жоден персональний ісус не пояснить,
Чого чекали їхні підопічні.

2

Персональний ісус доволі витривалий
І терплячий,
Немов ісус вигаданий.
Він майже не лишав приміщення гуртожитку
І ти не знав, що тобі робити.
Осінь роздягнулася і зникла,
Прийшла зима, щоб одягнути осінь
І з’їсти нас.
На вулицях ходити страшно –
Ти все одно у полі її зору.
Але доводилося,
Доводилося блукати центральною частиною
Догниваючого індастріалу,
Чекаючи, доки персональний ісус
Звільнить місце для тебе,
Поступиться своїм розпачем…
Він вже давно завів на тебе справу…
Стрьом суцільний,
Курва-радіо!

1

Трошки проблем,
Трошки депресії
Порушень сну
Чорних думок…
Трошки антидепресантів,
Трошки алкоголю –
Мій звичний ритм життя…
Трохи відчуттів, що не встигаю,
Трохи передчуттів армагеддону,
Трохи якихось переживань…
Стала Планка.
Трошки кошмарів,
Недоспаних ночей,
Неголеного обличчя,
Немитого волосся,
Мішків під очима,
Трохи рок-музики…
Трохи кохання,
Трохи розлуки,
Трохи дивних друзів,
Трохи ізольованого світу,
Трохи суцільної замкненості…
Трохи листів, які потребують відповіді,
Трохи ліні,
Трохи недовершених речей…

Все частіше зависаю…

Цікаво, чи коли-небудь цьому буде покладено край?
Я стану коли-небудь іншим?
Так це межа… але я певен,
Що мені варто хоч сто меж перетнути –
Я не змінюся…

А може все так і має бути?
А може все не так вже й погано?
А може життя все ще триває?
Можливо, справді, все буде добре,
Бо так і має бути…
Можливо, справді, твій випадок –
То не найгірше з того, що могло трапитись…
Придивися ближче до себе
І ти побачиш…
Світло…

Ти перетнув цю межу,
Цей кордон… і перетнув цілком легально…
Покарань не буде…
Йди далі,
Доки світло горить
І, можливо, тобі,
Так, саме тобі,
Відкриється істина…
Тільки не зупиняйся,
Чуєш, чуваче,
НЕ ЗУПИНЯЙСЯ!..

(/)

Суцільний індастріал
Догниваючої економіки
Сірими районами
І напівпорожніми кварталами
Індустріального центру
Влився в твою кров.
Волосся,
Яке росте з твоєї шкіри
Колосся
Оспіване недобитими класиками
Росте з твого чорнозему
Який не встигли вивезти,
Але який встигли отруїти…
Авта радянського виробництва
І пам’ятники радянського виробництва
Свідчать про героїчне
(для когось)
Червоне минуле…
Це всього лише маржіналізм,
Це межа,
Це вихід за рамки,
Але там настільки темно…
Потрібну стежку доведеться шукати навпомацки
І кожний невпевнений крок коштуватиме тобі життя
І жодна хиба не буде пробаченою…
Це межа…

-

Незнання закону граничної корисності
Не позбавить тебе відповідальності.
Коли ти остаточно зруйнуєшся
На землі місця не буде.

1+1

Дроби – це не вища математика,
А вища математика – це не сенс життя.
Хоча хтось і заклав фундамент математичної школи.
Австрійські економісти
За кухлем пива
Вирішували справи своєї країни.
Все кудись йшло.
Хмарою насувався прогрес.
Мов сонце згасала цікавість…

5

Коли-небудь агресори з’їдять все.
Я агресор.
Але я не такий, як інші агресори.
Я розумний
Але я не Ейнштейн
Я скритний
Але я не ядерна міна,
А тим паче не хімічна атака.
Я можу легко образити людину,
Але я не президент Білорусі,
Я самозакоханий
А могло би бути інакше?
Я чорно-білий,
А міг би бути жовто-блакитним.
Я не дуже приємний,
Але ж я не Садам Хусейн…
………………………………
Я просто є.
Жахіття тривають.

1

Головний недолік пасивного відпочинку –
Думки.
Від людей ліпше не відпочивати,
Оскільки думки,
Що приходитимуть до тебе,
Коли ти наодинці,
Будуть тиснути на тебе більше,
Ніж люди.
Люди – усього лише квіточки
На могилі бога.
Бог справді помер.

(/)

Напівзруйнований індастріал,
Що став твоїм життям,
Так просто тебе не залишить…
Нерідко він стає причиною війни,
Щоб додати сенсу твоєму існуванню,
Війни жорстокої і затяжної,
А найголовніше
Внутрішньої.
Поляки б заздрили.
Це їм не польсько-кацапська
Під прапором біло-червоним,
Це щось більше
Це громадянська…
І ти, стомлений, виснажений
І вичавлений
До останнього відсотка,
Ковтаєш декілька пігулок екстазі
І заходиш в нічний клуб,
Щоб дещо розвіятися…
Але війна всюди…
Тому ти і тут зустрічаєш
Декількох хлопців
В адідасах за сорок гривень
І з сталевим кастетом в кишені –
Представники найвіддаленішого району,
Але вони не хочуть в це вірити,
Постійний аутотренінг говорить їм,
Що вони the best вони –майбутнє нації.
Вони виводять тебе,
Вичавленого мов лимон,
Надвір
І розривають твою шкіру…
Декілька місяців на адаптацію
В реанімації
Гарні медсестрички,
Капельниці,
Щеплення
Бридкі пігулки (це тобі не екстазі)
І ти знову в формі,
Ти повертаєшся до життя,
Проблем
І нудоти.
Постає питання:
Що далі?
Шчо далі?!
Шо далі?!!
Далі?
Далі?
Далі?
??????
(нічого).

3

І коли випадково ми зустрічаємося
на гучних перехрестях,
То проходимо повз, навіть не привітавшись
Це зрада? Це забуття? Чи це
просто дешеві понти?
Пристосування до нового?

+

Невимушено з’являється якась мужність,
Самовпевненість, ні?
Шкіра твердішає, чоло кам’яніє, очі холонуть
Крім жорстокості, ти в них більше
нічого не побачиш.
Може це передчасна смерть?

+

Дівчинко моя, мабуть ти просто дуже змінилася
Мабуть я дуже змінився…
Ми не бачились усього якихось півроку,
Але з цим шаленим швидкоплином цей
проміжок часу
Може скинутися на добряче десятиліття…
Нам ліпше не бачитись більше, пробач…

+

Порозуміння – річ неясна. Воно як райдуга.
Щоб воно виникло необхідно поєднати те,
що поєднати, в принципі, неможливо,
Необхідно змішати сонце, небо і воду,
після чого з’їсти цю суміш…
Ми ніколи не досягнемо порозуміння…
Це нірвана. Для обраних.

2

Це жахливо
жити
в одній кімнаті
одного гуртожитку
з персональним ісусом
і персональним ангелом.
Харчуватися з одного столу.
Ходити в один туалет.
Але ще жахливіше, коли
ісус ампутовує твоєму ангелу
крила за п’янку і відправляє його,
скаліченого,
у заслання –
таке важке, далеке і настільки страшне,
що Стус міг бачити таке тільки в одному
з найдовших своїх кошмарів.

Від персонального ісуса не приховаєш
свої вади.
Особливо вночі,
Коли чіткіше відчуваються вібрації,
А звук дверей,
Що зачиняються,
Проходить оголеним лезом по корі
Твого мозку.
Це жахливо.

Якщо персональний ісус відчує
хоч найменші коливання –
тобі капець,
чувак,
тобі капець!
Ці відчуття не можна порівняти
Ні з якими іншими.
Хіба що з тими,
Які відчуваєш
За три хвилини
До страти.
До власної страти.

0, -1

«Іспит на життя. Вервичка днів
під моїм під’їздом ворог прихований.
Останній день щастя швидко згорів,
Я ховаюсь у шафі. Ізольований.
Деградація повна. Іскристе вино
Давно випите і склянка розбита.
Насувається свято. Неприємне воно
Життя моє – берег, водою розмитий.»

1+1-1

Потроху всі почали губитися,
Самі того не усвідомлюючи.
Життя тиснуло на мізки,
Зима нас берегла,
Щоб з’їсти.
Навіть не було змоги чітко зрозуміти,
Чи дні тягнуться,
Чи летять,
Чи все у стані
Вічного
Спокою.
Вічної
Тиші

1

Мої фотографії,
Маленькі-маленькі такі,
Прикрашають собою кожну стіну
Напівтемної кімнати.
Від того стає трохи моторошно,
Але мене це влаштовує.
Мене влаштовує все.
Я змирився з усім,
Людина – надто слабка істота для
Того аби чинити опір
Світові.

2

Вночі, як правило,
Чіткіше відчуваються вібрації

1+1

Дні летять…
Це відчуття з’явилося нещодавно.
Порівняно нещодавно. Залежно з якого кута подивитись.
Дні летять,
Лишаючи мене позаду
І навряд чи у мене стане часу,
Щоб щось наздогнати –
Забагато втрачено…

1

Суцільна стіна.
Суцільна меланхолія…
Це зима.

Цікаво, а що я робив рік тому у цей час?
У цей самий блядський час?
Певно, ні про що не думав.
Рік тому ще не було про що думати…

1+1+1+…+1(н)

Безтурботність десь загубилася,
Або просто померла.

Рятуючи себе,
Розуміючи, що іншого виходу просто немає,
Ми розбіглися хто куди,
У пошуках, можливо, пригод,
А, можливо, утраченого часу.

1

Свідомість – то система, що постійно зависає,
Її руйнують віруси.
Відновленню вона не підлягає,
Тому я поступово загортаю
Все у папіруси
І кудись зникаю.

Із кожним днем мені частіше закидають
Суцільну невдоволеність, жорстокість і депресію,
А люди, як прищі: то всі зникають,
То раптово з’являються
І псують процесію.

А філософія – то стан душі такий,
Під коньячок, під каву, під цигарку,
Поміркувати, не змінивши хід подій…
Піти до когось, спричинити сварку…

Так поступово, мило, органічно
Дійшли ми до межі
І істерично
Як на лезі гострого ножа,
Або птахи у заґратованій клітці,
Або як зеки в ізольованій в’язниці
Жили свої дні,
Мов здобич для убивці,
Десь на узбіччі…

Маржіналізм (з французької - межа)
Епоха наша.
Славний ретро-стиль.
Щоб йти вперед, ми йдемо назад,
Пройшли уже добрячу сотню миль.
Це демоверсія…
Чи, може, самознищення,
Чи усамітнення
Свідомості під прахом
Згорілих днів
Рвемося на свободу,
У країну мрій…

Хай несе мене ріка…

0

Літо радувало насиченістю барв,
Зростанням криміналу і смертей.
Художник змішує всі залишки всіх фарб
І творить щось подалі від людей
Вже насувається потроху апогей…

-1

Ще була весна –
Відродження і ренесанс,
Темний кінозал, нічний сеанс,
Якесь кохання,
Якісь пригоди,
Підготовка до нової стадії життя,
Яке обіцяло змінити форму.
Наче змінило,
Все дуже мило,
Точніше не все…

-1

«Для тебе я буду приємним спогадом,
Для мене ти – найнеприємніша історія.
Вужі, як нитки, життя мого
Розповзаються. Готель „Асторія”.
Твоя прив’язаність доволі недоречна
І твоє самогубство також
Розмова наша вийшла дуже ґречна
Залишив я полон. Ти у весняних шатах,
Хоча навряд чи це тебе прикрасить...»