3

І коли випадково ми зустрічаємося
на гучних перехрестях,
То проходимо повз, навіть не привітавшись
Це зрада? Це забуття? Чи це
просто дешеві понти?
Пристосування до нового?

+

Невимушено з’являється якась мужність,
Самовпевненість, ні?
Шкіра твердішає, чоло кам’яніє, очі холонуть
Крім жорстокості, ти в них більше
нічого не побачиш.
Може це передчасна смерть?

+

Дівчинко моя, мабуть ти просто дуже змінилася
Мабуть я дуже змінився…
Ми не бачились усього якихось півроку,
Але з цим шаленим швидкоплином цей
проміжок часу
Може скинутися на добряче десятиліття…
Нам ліпше не бачитись більше, пробач…

+

Порозуміння – річ неясна. Воно як райдуга.
Щоб воно виникло необхідно поєднати те,
що поєднати, в принципі, неможливо,
Необхідно змішати сонце, небо і воду,
після чого з’їсти цю суміш…
Ми ніколи не досягнемо порозуміння…
Це нірвана. Для обраних.

2

Це жахливо
жити
в одній кімнаті
одного гуртожитку
з персональним ісусом
і персональним ангелом.
Харчуватися з одного столу.
Ходити в один туалет.
Але ще жахливіше, коли
ісус ампутовує твоєму ангелу
крила за п’янку і відправляє його,
скаліченого,
у заслання –
таке важке, далеке і настільки страшне,
що Стус міг бачити таке тільки в одному
з найдовших своїх кошмарів.

Від персонального ісуса не приховаєш
свої вади.
Особливо вночі,
Коли чіткіше відчуваються вібрації,
А звук дверей,
Що зачиняються,
Проходить оголеним лезом по корі
Твого мозку.
Це жахливо.

Якщо персональний ісус відчує
хоч найменші коливання –
тобі капець,
чувак,
тобі капець!
Ці відчуття не можна порівняти
Ні з якими іншими.
Хіба що з тими,
Які відчуваєш
За три хвилини
До страти.
До власної страти.