0, -1

«Іспит на життя. Вервичка днів
під моїм під’їздом ворог прихований.
Останній день щастя швидко згорів,
Я ховаюсь у шафі. Ізольований.
Деградація повна. Іскристе вино
Давно випите і склянка розбита.
Насувається свято. Неприємне воно
Життя моє – берег, водою розмитий.»

1+1-1

Потроху всі почали губитися,
Самі того не усвідомлюючи.
Життя тиснуло на мізки,
Зима нас берегла,
Щоб з’їсти.
Навіть не було змоги чітко зрозуміти,
Чи дні тягнуться,
Чи летять,
Чи все у стані
Вічного
Спокою.
Вічної
Тиші

1

Мої фотографії,
Маленькі-маленькі такі,
Прикрашають собою кожну стіну
Напівтемної кімнати.
Від того стає трохи моторошно,
Але мене це влаштовує.
Мене влаштовує все.
Я змирився з усім,
Людина – надто слабка істота для
Того аби чинити опір
Світові.

2

Вночі, як правило,
Чіткіше відчуваються вібрації

1+1

Дні летять…
Це відчуття з’явилося нещодавно.
Порівняно нещодавно. Залежно з якого кута подивитись.
Дні летять,
Лишаючи мене позаду
І навряд чи у мене стане часу,
Щоб щось наздогнати –
Забагато втрачено…

1

Суцільна стіна.
Суцільна меланхолія…
Це зима.

Цікаво, а що я робив рік тому у цей час?
У цей самий блядський час?
Певно, ні про що не думав.
Рік тому ще не було про що думати…

1+1+1+…+1(н)

Безтурботність десь загубилася,
Або просто померла.

Рятуючи себе,
Розуміючи, що іншого виходу просто немає,
Ми розбіглися хто куди,
У пошуках, можливо, пригод,
А, можливо, утраченого часу.