Відповідь на це запитання.

Намагаюся наблизитися в центр несправедливості

Мене вражає мова, звичаї і обряди

Я неначе інопланетний гість, що попав кудись в безодню. Культура незнайомих людей мені незрозуміла. Закони влади панують. Люди в чорних костюмах ходять біля деяких людей. Люди , чи то тільки тіні, мертві та живі не знаходять місця.

Великий мегаполіс вражає своїми обсягами і біднотою населення. Дівчата й жінки одягнуті скупо. За одягом ховається червона кров на білих кістках. Обідрана, згвалтована душа теліпається на вітрі і не вимовивши речі, тут же негайно ховається в безодню.

Вчені без кісток ходять туди-сюди.

Темна культура вибухає. А любов. Мертва.

Немає хвилинки на відпочинок. Час проходить а спочинок стоїть. Ти можеш старатися відтягнути мить відчаю, але руки поранені і слабі.

Білий дим що виходить не має місця в хаті , і, стараючись вилетіти на волю, залізає в кожну шпаринку.

І ось нарешті той хто сидить десь під землею вилізає на волю і входить у незахищені, не прикриті душі, і той час що цокає там в годиннику,зупиняючись, засинає.

Світ опинився на межі зламу. А вітер що гуляє завжди по полях та лісах, присів на стільчику щоб відпочити. Морок...

А з ним і Світло п’ють разом водку. І той хто осмислює все вищенаписане неначе падає зі скелі і розбивається об скелі, що чекають на кожного.





Автор замовкає. Але замість бурхливих оплесків стоїть напружлива тиша........





end

Густий туман прийшов із нізвідки
Так і зявилось почуття
Моя любов швидка і дуже непомітна
Тепер Уляну обплела
Вона торкається устами її сутності
І їй приємно, може від поглядів моїх
Від моїх дій, але неначе камінь в воду
Або в криницю, обірвалось
Неначе сум у моїм голосі звучить зараз
То це напевно є життя, котре мене
Уже вже в сотий раз кидає в день кохання
У непотрібне місце, чи то в транс – не знаю.
Мої і її помисли лукаві – вони всі зникли
І я почав прицінюватись до неї
Дивитись як Уляна одягається, на її ноги
Звички, тобто ну ви зрозуміли про що я
Але ми тільки так дружили
Ми як одногрупники жили
Уже не разом а на самоті
Я згадую той час коли проводжав її додому
Проводив, і не чув що можу зараз їй признатись
А тоді треба було, проте не знав я цього
Все закинув, почав дивитися на інших
Прицінюватись до воровки, дружить з Мартою
А також з дівчатами того потоку
На парах спільних я писав записки
Говорив що всіх – усіх кохаю
Вони не знали що на думці маю лиш Уляну
Так пройшов перший курс, на другому я зараз
Намеками продовжував їй признаватись
Все ж не доходячи до суті
Моя любов, моє бажання
Усе зів’яло як осінні квіти.
Пройшло усе тоді, як захопившись спогляданням
На сутність дівчини моєї, мене помітили
Помітив погляд конкурент мій.
Він точно на Уляну не дивився
Постійно він до інших залицявся
Ну, там а потім і їбався – він шустрий був студент.
Він же зі мною заїдався, принижував в очах дівчат
Та я терпів бо вже привик терпіти,
Терпів щоразу я його образу,
Та не про те базар.

Так значить, подивився, як я дивлюсь на Уляну
Він вирішив мої порвати плани
Ходити з нею всім на злість
А особливо мені – як ворогу його.
Йому подобалось моральненько мене вбивати
Але коли він зачепив мої сімейні-особисті почуття
Мене прорвало
Я у цю мить, рішив признатися Уляні в почуттях своїх.
В записці, я на парі написав моїй Уляні
Щось про любов, про почуття
Про особистість, про життя
Моє без неї.
Вона, втопила у мені свій яскравий зір
Чи погляд і сказала, що мол пізніше це
Обсудимо, поговоримо, бо...бо зараз пара
Вже після пари, конкурент, він підійшов до Уляни
І щось сказав.
Не чув я що, але як по чаклунству, моя Уляна, вона згодилась
Хоча усім із пацанів вона перечила, і може одмовляла
Ну так, і почали вони ходити,
А я терпів, бо мусів я терпіти
Я не показував Уляні й конкуренту нічого,
Що могло би стати зачіпкою у ділі мому
Але сьогодні я не стримався, і вірячи що
Вона його не любить, а одже щось до мене почуває
Та це, мабуть обманливою була річ.
Я дочекався тої миті, коли вона була одна
Я написавши їй записку почав чекати
А вона чомусь не писала
Вона читала і зітхала, а відповісти не могла.
Я згадую, вона спитала чи це бува часом не гра.
Я дуже знітився, і написав їй що люблю її
І хай вона це вибирає, хто буде з нею а хто ні.
На слідующій парі, вона-Уляна золота
Зустрілась із подружками своїми, показала їм записку
Тоді я ще раз написав їй, бодай вирішує вона одна
Але подруга на імя Альона, забрала цю записку і
Вголос групі прочитала.

Моє серце було розбите
В моїй душі була велика дірка
Яка посилилась лише тоді
Коли Улана взявши попід руку конкурента
Пішла собі.
Скільки часу я потратив на кохання
Мені шкідливо думати про це
Це перший випадок, коли я не в зізнанні
Все ясно зрозумів, що не кохає Уляна мене.

Скільки часу потратив на думки про Уляну
Скільки душевної волі і почуття
Я, чи ще когось покохаю
Не знаю, і не відчуваю.


Так, напевно хочеться мені напитись
Забути все це на коротку мить
Проснутись у важкім похміллі
І вже ніколи так нікого не любить.

Воля... Чи важко її здобути в небутті.
Ми живемо у світі мрій і думок про щасливе майбутнє.
Нас оточує неспокій стосовно звільнення свого розуму від хтивих бажань
Так, родина, щасливі брати і сестри
Так це безумовно є важливим процентом за.
Але чи варто взагалі над цим задумуватися.

Вода що падає з високої скелі завжди розбивається
Об гостре каміння. Завжди.
Нема чого говорити про любов, якщо ця тема пуста
Звичайно поет може написати вірш
Письменник – роман
Художник – пейзаж
Але чи варто.
Хто вірить що він у центрі всесвіту.
Хто прагне підкорити своїй волі інших той безумовно
Проживе довше.

Доля – це крик душі.
Для віри в майбутнє, доля відіграє важлике значення
Звичайно час і тут пхає свого носа
І втручається в чужі справи.
Не в свої
Бо той хто має формулу і щасливу долю
Той не має проблем ніде.

Це життя вставляє свої корективи
Навіщо комусь мріяти про любов
Якщо все одно її не здобуде.
Він буде намагатися змінити себе
Але в результаті нічого не досягне.
Він залишеться таким як є, а любов
Пташкою випурхне з його рук і полетить
На пошуки іншої зріднено подібної душі...
Тяжко без волі...
Волі осягнути Хто Ти є
Що необхідно здобути в цьому житті.
Хто дасть пораду як поступити в конкретній ситуації
Ніхто...

Жити – значить боротися
Боротьба дійсно йде
Почуття людини змагаються безперервно
Тисячі питань за день людина задає собі
Тисячу.
Закінчити життя самогубством
Означає припинити боротьбу
Через лінощі, ломку чи нещасливе кохання
Втекти !
Але чи варто. Варто ?
Чи може краще віддати тіло в Божі руки
І йти до загибелі
Загибелі душевної
Багато випадків таких стається із людьми
Нещастя приходить як завжди несподівано
Було все добре і раптом...
Філософи мислять, теоретики думають
Розробляють теореми, плани
Вчені використовують нові технології
У фізико – хімічному прогресі...

Фігура Бога уявляється мені
Можливо ти скажеш ні
Але чи правда це скажи
Я вірю в Господа і молюся йому
Але чи варто

Ти скажи про що думаєш ти
Коли твою сестру гвалтують тварюки
Коли матір роздирають хижі пси
Коли ти вже один з сім’ї
Коли ти є – живий
Скажи !
Мені цікаво про це знати бо я Нечистий, бавлюсь кожною душею.
Я п’ю твою кров, я випиваю мозок
Я мучу душі і з живими розправляюсь
Я є безсмертний і я не вмираю
І я на тебе чекаю...

У сатанинські сіті я не клюну
Я йду у бій деколи без зброї
Тримаю волю у своїй долоні
Чекаю я спокус як мрій
Чекаю раю і не знаю
Коли мені годиться туди йти
Я переможу смерть і зраду і кохання
Я не піддамся...
Ти думаєш що можеш вже зламати
Мене – людину як патик
Непрада я тримаюсь і буду тримати
Свій гнів, свій час , свої думки.


Гнів... це прояв
Коли люди обмежують себе в чомусь
Це відбувається тоді, коли розпука
Вже є непідвладна
Коли твій розум прорвало
І ти вже не належиш собі
Хто тоді відповідає за тебе
Хто керує твоїми діями
Бог , Чорт чи Ангел-Хоронитель
Ти знаєш. Ні.
Ти ведеш війну проти всього що тебе оточує
Ти повинен тримати себе в руках
Навіть ні не в руках а в лещатах
І навіть тоді коли близьких тобі людей
При тобі мучать і роздирають на шматки
Ти повинен зберегти холод у собі
Згаряча діло чи проблему не рішиш – ти знаєш
І це тобі не в перший раз.
Тож нехай беззвучним прокляттям все і обмежиться.
Дай спокій собі. Порахуй до ста.
Заспокіся !!!

Вікна налились тугою
І знову я їх протираю
Мокрою ганчіркою.
Так, я не терплю коли
Світить сонце, але й
Не люблю коли світло
Проникає в квартиру
Через не прозорі від пари
Вікна...

Зелені дерева і сірий ранок
Слабо контрастні
Вони один одному не підходять.
У вікно б’ється метелик
Але мені не до нього
Я сиджу у напів освітленій келії
За столом.
Я слухаю радіо, чи краще, я слухав радіо
Доки воно було
Або жило чи існувало у своєму електронному
Невидимому просторі.

Думки про цвинтар
Часто приходять до мене
Так, я не відкидаю їх, адже,
Цвинтар – спокійне місце
Там мало хто підкоряється часу.
Сторож, пташки на деревах, миші,
Люди, але вночі – тихо.
Ідеальне місце для прогулянок
Ідеальних пар.

Я знову повертаюсь до себе
Я люблю ніч.
Вона огортає землю, ніжно
Темним покривалом
Що завжди пахне однаково
І зимою і літом.
На вулицях мало прохожих
Ніхто не дивиться на мене
Чи я бухий чи обкурений
Мало кого це цікавить
Хіба що лінивих патрулів Феміди.

Моя келія необжита жінкою
Та й навіщо вона тут
Вільний , бурлацький порядок
Тішить душу.
Багато сміття, але нема тараканів
То, добре.
Я рідко прибираю. Штори бувають
Закриті і в день.
Світло є, але вночі я рідко його включаю.
Отак і сиджу при свічках, або у темряві.

Мої друзі непостійні.
Точніше їх майже немає.
І я не дуже потребую їх.
Я втратив найцінніше, і тепер
Не вірю в дружбу
Чи в кохання
Та чи варто знову згадувати про це.

Я живу один. Я жив один.
Навіть коли були батьки
Я люблю палити, чи пак курити
Але не дома.
Деколи до мене заходить приятель
ГУМАН – можна сказати що єдиний
Ми з ним може куримо чи вживаємо алкоголь
Але деколи.

Я – флегматик – романтик
Про те , хто я
Не скажу.
Я втрачений
Спокушений славою
Вбитий для живих
І хворий для мертвих.
Усмішка на моєму лиці буває не часто
А як буває, то коротка, нецікава,
Сумна.

Мене назвали шаманом за те,
Що я вмів розмовляти з вітром
Що я розумів символи
Чи то знаки.

Спокушений життям я женився
Зі ... Смертю


Я – в чорних тонах життя
Знайшов місце.
Я не люблю рекламувати себе.
Я і моя сутність є незрозумілі
Мені самому.

Спокуса – чорна ненависниця
Вона літає наче птиця
Вона плює на віру, й думку
Вона зображена на візерунку
Що вишитий із шовку
І висить у мене на стіні.

О, Господи, я чую гріх
Але, але, я сам ...
Я знову сам.
Ув’язнений.
Похований.
У власних спогадах, які тиснуть
І не дають забути
Її.
Ту дівчину.
З якою в мене
Було – Почуття.

Той кинджал був загнаний по вінця. І я не в силі витягнуть його...

1.05.2002р.
м. Львів