Вікна налились тугою
І знову я їх протираю
Мокрою ганчіркою.
Так, я не терплю коли
Світить сонце, але й
Не люблю коли світло
Проникає в квартиру
Через не прозорі від пари
Вікна...

Зелені дерева і сірий ранок
Слабо контрастні
Вони один одному не підходять.
У вікно б’ється метелик
Але мені не до нього
Я сиджу у напів освітленій келії
За столом.
Я слухаю радіо, чи краще, я слухав радіо
Доки воно було
Або жило чи існувало у своєму електронному
Невидимому просторі.

Думки про цвинтар
Часто приходять до мене
Так, я не відкидаю їх, адже,
Цвинтар – спокійне місце
Там мало хто підкоряється часу.
Сторож, пташки на деревах, миші,
Люди, але вночі – тихо.
Ідеальне місце для прогулянок
Ідеальних пар.

Я знову повертаюсь до себе
Я люблю ніч.
Вона огортає землю, ніжно
Темним покривалом
Що завжди пахне однаково
І зимою і літом.
На вулицях мало прохожих
Ніхто не дивиться на мене
Чи я бухий чи обкурений
Мало кого це цікавить
Хіба що лінивих патрулів Феміди.

Моя келія необжита жінкою
Та й навіщо вона тут
Вільний , бурлацький порядок
Тішить душу.
Багато сміття, але нема тараканів
То, добре.
Я рідко прибираю. Штори бувають
Закриті і в день.
Світло є, але вночі я рідко його включаю.
Отак і сиджу при свічках, або у темряві.

Мої друзі непостійні.
Точніше їх майже немає.
І я не дуже потребую їх.
Я втратив найцінніше, і тепер
Не вірю в дружбу
Чи в кохання
Та чи варто знову згадувати про це.

Я живу один. Я жив один.
Навіть коли були батьки
Я люблю палити, чи пак курити
Але не дома.
Деколи до мене заходить приятель
ГУМАН – можна сказати що єдиний
Ми з ним може куримо чи вживаємо алкоголь
Але деколи.

Я – флегматик – романтик
Про те , хто я
Не скажу.
Я втрачений
Спокушений славою
Вбитий для живих
І хворий для мертвих.
Усмішка на моєму лиці буває не часто
А як буває, то коротка, нецікава,
Сумна.

Мене назвали шаманом за те,
Що я вмів розмовляти з вітром
Що я розумів символи
Чи то знаки.

Спокушений життям я женився
Зі ... Смертю


Я – в чорних тонах життя
Знайшов місце.
Я не люблю рекламувати себе.
Я і моя сутність є незрозумілі
Мені самому.

Спокуса – чорна ненависниця
Вона літає наче птиця
Вона плює на віру, й думку
Вона зображена на візерунку
Що вишитий із шовку
І висить у мене на стіні.

О, Господи, я чую гріх
Але, але, я сам ...
Я знову сам.
Ув’язнений.
Похований.
У власних спогадах, які тиснуть
І не дають забути
Її.
Ту дівчину.
З якою в мене
Було – Почуття.

Той кинджал був загнаний по вінця. І я не в силі витягнуть його...

1.05.2002р.
м. Львів