Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Володимир Півторак (1982)

Рубрики / Колишнє

Опис: Вірші, написані до 2006-го.
Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   * * *
    Крихітка сонця у попелі Сходу,
    крапелька віри в напої богів
  •   * * *
    Замріяно дивився в очі цієї жінки –
    шукав спокою і вдоволення.
  •   * * *
    Виведіть мене з соціуму,
    життя розмалюйте фарбами.
  •   * * *
    Заспокоїтися і віддати вітрам
    свою тиху і добру, збезчещену душу.
  •   * * *
    Не воруши. Що було, те було.
    Не ворожи на гущі і по зорях,
  •   * * *
    Спочатку було слово, потім – справа,
    спочатку було добре, далі – зле.
  •   * * *
    Перехрестя доріг,
    і хрести навкруги.
  •   * * *
    …і щастя – це хвилини півтори.
    Мойсей Фішбейн
  •   * * *
    Він цілував отруєні уста,
    хоча й не знав, що то таке – отрута.
  •   Триптих
    1.
    Не ждіть мене, мамо.
  •   * * *
    Зимно-зимно, маленька. Зігрій.
    Я так хочу відлиги у серці.
  •   * * *
    Перевірте на СНІД мої спраглі уста,
    розчиніть мою душу крізь очі –
  •   * * *
    Там, де Лета, витікає з Полтви,
    де бруківкою прогулюються сни,
  •   * * *
    Свіжо-осінній Lemberg
    освячує літня спека.
  •   * * *
    Анатолієві Миколайовичу Добрянському
    Як приходить на землю вечір,
  •   * * *
    Прагнучи жити цікаво,
    радіти буттю,
  •   * * *
    Я Вас любив. На білих простирадлах
    залишивши від любощів сліди.
  •   * * *
    Вбивай у трунву цвяхи.
    Вбивай себе в собі:
  •   * * *
    Завтра буде полин обростати могили поетів,
    і останні слова пам’ятатимуть зорі одні —
  •   * * *
    Все починається, як завжди, з-поміж терня.
    Між слів і фраз прояснюється суть.
  •   * * *
    Було спочатку:
    і сонця, і ночі,
  •   * * *
    Прибульці й аборигени ніколи не розуміли одне одного
  •   * * *
    Якби собаки вміли говорити,
    поети стали б зайві
  •   Про каву
    Ніколи раніше не пив кави,
    ненавидів її смак,
  •   * * *
    М.О.
    Твої повіки на моїх устах,
  •   * * *
    Стомлено дивишся в вічі вечірньому небу,
    Лічиш до ста, після чого вмикається сон.
  •   * * *
    Надворі – сутінь, у кімнаті – тиша.
    Нас тільки двоє: я і скромна тінь.
  • Переглянути всі твори з цієї сторінки