ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Півторак (1982) /
Вірші
/
Колишнє
Триптих
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Триптих
Мамі
1.
Не ждіть мене, мамо.
Я пішов шукати сонце
за далекі діброви,
за гаї вечорові,
до святої води,
до своєї біди…
Знайте, мамо,
і не журіться:
я повернуся,
але тоді,
коли на ваших вікнах
зійде роса,
коли зросте у волі
моя душа,
а барвінком
встеляться роки,
споришем
завесніють зірки,
тоді, мамо,
коли знайду свою Пречисту,
свою любов,
своє сонце.
Знайте, мамо,
якщо мене довго не буде,
значить, я усе ще в дорозі.
2.
Шукав я довго, всюди обійшов,
стер три десятка добрих підошов,
скошлатив душу, сплюндрував роки,
забув, що знав. І віднайшов таки:
Вона була прекрасна, наче сонце!
Я думав: “Ось вона, її шукав.”
Я ладен був у жар ступити босим,
життя пройти із нею на руках.
Та раптом на устах її огнистих
відчув ганьбу, чи насміх, чи то гріх.
І важко зупинитись. Але зміг.
Пливи, таврована горгоною, Пречиста.
Я був несамовитий, як гроза –
і з ока покотилася сльоза.
3.
Здрастуйте, мамо.
Я знову тут –
Ваш блудний син.
Мамо, я довго шукав,
і від того багато страждав.
На колінах у Бога благав
віднайти, що так щиро чекав.
Мамо, якби Ви знали
скільки горя у світі!
Але ж Ви знаєте.
Мамо, якби ж то Ви відчули
все те, що і я!
Але, напевне,
Ви відчули не менше.
Мамо, пробачте мені
все, що зможете.
Я обіцяв повернутися тоді,
як знайду своє сонце.
Мамо, я знайшов його,
але для цього, як виявилося,
не варто було покидати
рідної домівки –
Ви завжди були поруч.
Мамо, то Ви,
Ви зігрівали мене
своєю ласкою-щедротою,
Ви рятували мене
від смутку і горя.
Але вибачте мені, мамо,
ще раз –
я люблю Вас,
але несу свій хрест,
зі мною вірний друг – пес,
і сам я, мов пес,
принаймні, теж без
долі…
березень 2000 р.
1.
Не ждіть мене, мамо.
Я пішов шукати сонце
за далекі діброви,
за гаї вечорові,
до святої води,
до своєї біди…
Знайте, мамо,
і не журіться:
я повернуся,
але тоді,
коли на ваших вікнах
зійде роса,
коли зросте у волі
моя душа,
а барвінком
встеляться роки,
споришем
завесніють зірки,
тоді, мамо,
коли знайду свою Пречисту,
свою любов,
своє сонце.
Знайте, мамо,
якщо мене довго не буде,
значить, я усе ще в дорозі.
2.
Шукав я довго, всюди обійшов,
стер три десятка добрих підошов,
скошлатив душу, сплюндрував роки,
забув, що знав. І віднайшов таки:
Вона була прекрасна, наче сонце!
Я думав: “Ось вона, її шукав.”
Я ладен був у жар ступити босим,
життя пройти із нею на руках.
Та раптом на устах її огнистих
відчув ганьбу, чи насміх, чи то гріх.
І важко зупинитись. Але зміг.
Пливи, таврована горгоною, Пречиста.
Я був несамовитий, як гроза –
і з ока покотилася сльоза.
3.
Здрастуйте, мамо.
Я знову тут –
Ваш блудний син.
Мамо, я довго шукав,
і від того багато страждав.
На колінах у Бога благав
віднайти, що так щиро чекав.
Мамо, якби Ви знали
скільки горя у світі!
Але ж Ви знаєте.
Мамо, якби ж то Ви відчули
все те, що і я!
Але, напевне,
Ви відчули не менше.
Мамо, пробачте мені
все, що зможете.
Я обіцяв повернутися тоді,
як знайду своє сонце.
Мамо, я знайшов його,
але для цього, як виявилося,
не варто було покидати
рідної домівки –
Ви завжди були поруч.
Мамо, то Ви,
Ви зігрівали мене
своєю ласкою-щедротою,
Ви рятували мене
від смутку і горя.
Але вибачте мені, мамо,
ще раз –
я люблю Вас,
але несу свій хрест,
зі мною вірний друг – пес,
і сам я, мов пес,
принаймні, теж без
долі…
березень 2000 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію