•  ***

Незведені кінці — не вірити й прощати…
Обірваний мій сніг над сміхом потерчати.

•  ***

Подаруєш обіцяне — більше нічого не маєш,
майже ртутне повітря повільно вертаєш назад.

•  ***

Не намагайтеся лишатись,
коли лишатись — очевидно.

•  ***

Трава й отрута.
Втрачене отут,

•  ***

Тримаєш відчай і не віриться —
минає манія імен.

•  ***

Пробачити зуроч, пірнати світанням
в забілений ранок знеболеним «ти».

•  ***

Повії не бавляться в бабине літо,
і вулиці голос — згасаючий спокій.

•  ***

Будинки роз’їдає до кісток
корозія січневих резервацій.

•  ***

Як надивився на ці пустелі
в очах порожніх,

•  ***

Не варто питати засніженим пізнім зітханням –
зіткали таке полотно і не плач, а плати,

•  ***

І це звершилось – видали патент
злітати вниз і падати угору,

•  ***

У твоїй поблажливості повільно пливуть срібні Євангелія.
Страшно не від забуття свого народження чи ненародження.

•  ***

Дивна земля , що пройшла моє серце навиліт,
кулею літа, так швидко, як тільки змогла.

•  ***

Напередодні впасти у крамолу,
серед речей, що дихають, як хворі,

•  ***

Знати і кількість і якість
у нерозумних речах.

•  ***

Третє зречення котиться: «Ні, я не з Ним».
День, як інша зупинка, ідеш помирати.

•  ***

Так далеко, що аж
чути дихання в спину.

•  ***

Відчуваю: вросла у роль
п’яна осінь.

•  ***

Ти повертаєшся, оберти робить земля — осягай.
Бачиш сузір’я дозріли чужі та вітчизни.

•  ***

Без тіла, як без простору – на цвях
почеплять душу, і дощити в борг

•  ***

А я досі живу, хоч життя розсмішило до смерті.
Постирало сліди, і дивуєшся часом собі –

•  ***

Сприймай це тікання, як хвилю, як простір, як щось.
Не матимеш сили — не знати напевно і довго.

•  ***

Згадалося-забулося.
Бува...

•  ***

Пробач.
Зима друкує снігом

•  ***

Вповзаємо у час, як у нору, —
нерадісні, недобрі і німі.

•  ***

Раптом скажу: буває,
потім додам: бувай.

•  ***

Сніг зникає. Шлях звикає. Все невічне.
Дні полічать. Неохоче. Не повірять.

•  ***

Коли ти вдягнешся, як місто,
неначе вивірений постріл,

•  ***

Пливе нелітня повінь, і плоти
похлюпують долонями шорсткими,

•  ***

У чарці, де стільки втоплено,
а вени пульсують втраченим,

•  ***

За перехрестям, за хрестом вікна ще мить,
ще ми такі теперішньо незрілі

•  ***

Повертають дарунки ніким недаровані навіть
І гортають альбоми нежитих без пам’яті літ.

•  ***

Мляво ступати, пірнати в глибини калюж,
лежачи в них, мудрувати й нічого не їсти.

•  ***

Моря в’їдалися у плоть,
коли їх гладив.

•  ***

Танцюєш день і ніч – і не змовкає ритм,
порепалась земля, і ноги – міра болю.

•  ***

Спочити спочатку.
А вчити латину – рутина,

•  * * *

Рифи і Рільке...
Рибалити більше не можу...