Третє зречення котиться: «Ні, я не з Ним».
День, як інша зупинка, ідеш помирати.
Невідчутно старіший, П’єро, білий мім,
в іншій зоні погодній чужої розради.
Аби довше спинятись, спиватись на зло,
учепившись за яблуко пізнього літа
трохи довше за вітер, щоб далі неслось
дратівливе повернення ніби у квітень.
Крок зробити, де пам’ять — прим’ята трава.
Крім цитати, ні слова — хай тиша звикає.
Втратиш речення, решту...
Та врешті — стривай...
Це є пастка твоя, це є доля, це — камінь...