Розбиті ущент дороги,
В оселях живе остуда,
Стежиною однорога
Зникає бюджет внікуди.
З білбордів хриплять химери,
Обшарпані вкрай під’їзди,
Щось на посаду мера
влізло.

2010

Навколо ті ж офісні стіни,
І вирвусь я звідси нескоро,
А мрію, як ранок зустріну
На острові Бора-Бора.

Подібно прекрасним фрегатам,
Розкинувши руки я стану,
І зіркою буду стояти
Під сплески долонь океану.

В лагуні – прозоро і мілко,
Пірнатиму світом забутий,
Зі мною в компанії – тільки
Акули і баракуди.

Коли ж килим ночі простелять
Й ліхтарики неба запалять,
Дивитимусь мрійно на стелю
Казкової хатки на палях.

У сні збільшу сили удвоє,
Й на гору Пахі, як по сходах,
З вершини якої бог воєн
По райдузі ще не сходив.

25 квiтня 2011

За темінню втекла гроза,
Пташки повторювали ноти,
Звичайно, був я тільки «за»,
І ти, мабуть, була не «проти».

На небі плавилась зоря,
В руці тремтіли орхідеї…
Між нами промайнув заряд,
Ще невідомий Фарадею.

День починав своє есе,
Бо для роману дня замало…
І я готовий був на все…
Надворі зрадницьки світало…

2009

Звернутись хочу до митця,
Я ж по своїй природі,
Також митець й порада ця
Ще стане у нагоді.

Йти на ганебний компроміс
Із владою - огидно,
Ти маєш, друже, як на біс,
Життя прожити в злиднях.

Стій на своєму до кінця
І як митцю годиться,
Гартуй сталевий дух борця
У затишній в’язниці.

Скажу тобі насамкінець:
Як проби не пройшов ці –
Тоді ти зовсім не митець,
А зірка, та, що в шоці.

І хай життя летить в дуду,
Зусиль митця не стерти,
Тобі ще й премію дадуть,
Посмертно.

27.03.2011 р. 1:10

Коли мені не вистачає слів
Й думки зібрати разом я не можу,
Чекаю на прозріння, наче Ошо,
(Чи є таке, від чого б я прозрів?)

Коли душа пала від почуттів -
Ці почуття не висловиш словами,
Лишаться сон, і спокій Далай-лами,
І лава слів, що кратер причаїв.

Коли усе набридло вкрай мені,
Сідаю на підлогу в позі Будди,
До біса все, хай буде те, що буде,
Думки, слова, події… Геть, дурні!!!

28.03.2011
2:20

Засяявши ледве, упала з небес юна зірка,
А їй би над світом людським ще віками горіти,
На небі таких ще мільйони, так все ж таки гірко,
Коли зірочки так раптово тікають з орбіти.

А зірка не встигла добра, як хотіла, принести,
Лиш встигла вона на прощання коханим сказати:
«Прощайте назавжди мої зіроньки, любі сестри,
Прощай ти, навіки, улюблений місяцю-брате».

«Я зранку для тебе зійду!», - чуйно мовило сонце,
«Поплачемо…», - сумно захлипали жалісні хмари,
«От знову…», - зітхнув астроном, зачинивши віконце,
«Красиво», - промовила тихо закохана пара.

Про зірку співатимуть твори, картини і сцени,
Безумців на подвиг вона надихатиме часто…
Лишився вгорі слід яскравий: «Згадайте про мене,
Я ж з рідного неба упала усім вам на щастя…»

Не спиться… Завтра на роботу
Мені не треба.
Ніч сховала Феба…
П’ю каву, прагну побороти
Спокуси сивого Харона.
Іду до ванної –
До раю з кранами,
Агов! Та де ти, Посейдоне?
Дивлюсь у дзеркало… Стоп! Десь
Гуде. – Кран крякнув.
Привіт, Геракле!
… І бачу знов Нарциса топлес.

День скінчився і думка: «Усе в нас не так!»
Знов щипає за душу, як клешнями рак,
З телебачення ллються брехні справжні зливи,
Навкруги непорушний гранітний застій
Вже набрид і набряк: я сідаю за стіл,
Наступає на горло ця несправедливість.

Десь у темряві муза шепоче: «Не спи!»
Ударяє у мозок думок моїх спирт,
І натхненно струмує у жилах самбука.
Посилаючи музу, цю дівчину-вамп,
Політати під світлом неонових ламп,
Піднімаю я кришку свого ноутбука.

Я пишу, я творю, і з легкої руки,
Наче Хронос крилатий, лечу крізь віки,
Воскрешаю із попелу втрачену Трою.
Під ударами гунів не падає Рим,
І сторінка палає пожежами рим,
А спартанці тримають прохід під горою.

Відбираю у Брута занесений ніж,
Кожне слово гостріше й спекотніше, ніж
Уявити могла б на язик гостра дама.
Не змінити планеті своєї тропи,
А я вперто і жваво стираю на пил
Те, що нам напророчив давно Нострадамус.

День скінчився і думка: «Усе в нас не так»
Відступає назад, мов сполоханий рак,
Не пронизують душу брехні справжні зливи,
І, здавалось, назавжди гранітний застій
Розколовся, розпався… Рядками на стіл
Білий янгол на Землю несе справедливість.



О. Юрін 8.09.2010

Люди у масках,
Зорі у касках,
Небо у марлевих хмарних пов’язках.
За ними ховається сонця обличчя,
Вітаємо вас у новому сторіччі!
Якби-то знаття нам, то ми не несли б
Разом зі свинством – свинячий грип…

Пишу тобі, моє останнє кохання,
якщо пишу – то є сенс,
За все, що між нами було, хочу подякувати:
сенкс.

Ми були зовсім різні, тому й тягнулися одне до одного,
Як до сонця рослинки, пробиваючись крізь грунт,
сплюндрований ордами.

Я летів до тебе на крилах, і на наступного дня на них же тікав якомога швидше,
Що зі мною тоді коїлось, не пояснив би мені ані Фрейд, ані, тим більше, Ніцше.

Ти не сприймала мого стилю життя,
і тобі було б зі мною, як їжачку у коморі вужевій,
Я не розумів твого світогляду, який за моєї відсутності все більше звужується.

Тепер ти шукаєш мені заміну,
і, як одного разу обмовилась у розмові між нами,
Читаєш на сайті знайомств пусті обіцянки, лестощі і повідомлення з помилками.

Ти хочеш знайти того, хто вирішить твої проблеми
і шукаєш в іржавій бляшанці джина,
А їм усім байдуже, їх цікавить лише той факт,
що тебе збуджують запахи і джинси.

Ми намагаємось одне одного забути,
чудово розуміючи безперспективність такого союзу,
та нам обом надзвичайно бракує,
Тобі – високого, мені – тебе,
як українським неграм не вистачає фрешу з маракуйї.

Літо, сквер…
Музичний фонтан нашіптує класику,
Дівчатка на лавочці сьорбають Burn-
замінник гри в класики.
Не зважаючи на пропаганду примітивізму, гортаю французьку,
Таки тягне до знань,
Іделогам – дзуськи!
Смакуючи мовою Верлена та Бодлера, для розрядження мозоку,
У перервах між l'amour de trois, шукаю натхнення,
читаючи Бродського Джозефа.
Поруч стало авто, перервавши моє непорочне спілкування з Музами,
З нього бухкає електронно-барабанний маразм, який варвари називають музикою.
Культура готів і гунів робить свою справу,
і зовсім невинний
Цей пацанчік, що безтактно хитає головою, розпрямляючи єдину звивину.

Поет, би, напевне, від напівсухого вина віршів поперхнувся,
Дізнавшись, що його читають у супроводі сухого «унса-унса»…
Може, знайдеться естетичний геній, який знайде, хтозна,
Гармонійне поєднання високого з масовопсихозним.
Ну, а поки: або віримо новинам, упиваємось сурогатними соками,
Ходимо на політичні попсові концерти або ж…
До високого!

Перегортаючи сторінки долі,
не забувайте лишати закладки,
Тільки перечитавши книгу власного життя,
можна прожити його спочатку.
Навіть коли кожна фраза є напам’ять вивченою
і до болю знайомою,
Дуже часто сторінка має примху закінчуватися
три крапкою або комою.
Трапляються глави – хоч жар-птицями ілюструй,
а є такі – хоч на розтерзання вóронам.
Та без вирваних з болем листків
наша повість буде спотвореною.
Чим би вона не наповнювалась:
сумними подіями чи веселими,
Ще не раз перегорнуться сторінки
найбільш захоплюючого бестселера.

Повз мене, як вихор лихий прокотилася Мазда.
Не встиг і помітити, може то був БМВ.
Уверх підстрибнув, як від пострілу зебра смугаста,
І ледве не вцілив я лобом у скло лобове.

Одвічні проблеми: поети, дороги і дурні.
О, як дивовижно сьогодні зустрілись вони.
Я чув, на дорозі трапляються мавпи із джунглів.
А мавпи на трасі страшні, як скажені слони.

Замріявся трохи, і мавпу в салоні не бачив.
(А вдома на мене чекає з галушками борщ)
До того ж у змові із ним були сили чортячі,
Вони за годину до цього накликали дощ.

Усім вам відома чудова дренажна система
Та інші принади усі вітчизняних доріг.
Нагода яка – за кермом почуватися Немо,
Вести на колесах морями залізний свій бриг!

Розплескавши воду, промчався цей Немо, як вершник,
Швидкий, безголовий, на дикім булатнім коні.
І вираз народний про курку змокрілу я вперше
Відчув на собі, витираючи краплі брудні.

І зразу згадав я романи письменника Верна.
Такої пригоди не вигадав навіть сам Жуль.
Заради такого чорти-гумористи, напевне,
Вручили примату посвідчення, мозок і руль.

Багато ще буде в житті непроторенних вражень
Випадків, визнань, невизнань і життєвих тенет…
А поки стою на узбіччі облитий, ображений,
Та кимсь вже помічений, визнаний кимось поет.

2009

Бетонний світ, як не горни.
Кімната, стеля, край балкону,
І за вікном усе з бетону:
Суцільний простір кам’яний.
Якраз навпроти, тет-а-тет,
Стоять у вазі мертві квіти.
Немає виходу до світу,
Єдиний вихід – інтернет.
Вже майже темрява, хоча
На стелі висить штучне сонце,
І день звеличує, мов стронцій,
Похмура лампа Ілліча,
Помітна ледве, видно – звик
До світла кольору сапфіру…
З’явившись ніби з потоймиру,
Тупоче тихо домовик.
А він – самотності косар,
Косою звуку тишу косить
Під корінь, створюючи досить
Вагомий доказ – ти не сам.

Для мене світ став затісний,
Малий та дріб’язковий,
Пожовкли дні, не ваблять сни
У мареві обнови.
Панує мізер над усім,
Нікчемні забаганки
Танок виводять на красі,
Під зарево світанку.
Байстрята чорта в казино
Святі жбурляють кості,
Жахливий принцип доміно
Запрошує у гості.
Ані зими, ані весни,
Ані війни, ні миру,
Для мене світ став затісним
І я його розширив.

Не варто говорити про високе
З людиною, що дума долілиць,
Хто не злітав у небо синьооке,
Той не побачить слова блискавиць.

Твої розмови про кохання муки
Той слухатиме смирно, як удав,
Хто не шалів від болю та розпуки,
Хто зроду не любив і не страждав.

Не слід топити час в балаканині
З бездушником про вічне і святе,
Із зайдами – про вірність Батьківщині,
З пихатими – про скромне та просте.

Не перетворюй мудрість на дурницю,
Не виливай щедроти слів дарма,
І не копай живильної криниці
Там, де води джерельної нема.

Чи є безсмертя на Землі?
На перший погляд ні, немає,
Як умирали королі,
Так і диктатори вмирають.

Давно поснули диваки,
Що потонули у любові,
Та не відійдуть у віки
Палкі історії казкові.

Нехай же кров у жилах б’є
Від стріл Амурових влучання,
Безсмертя все ж на світі є,
Як на Землі живе кохання!



31.03.2008

Сонет

Наш світ – сплетіння все нових й нових вистав,
Маленьких драм, антрактів та гірких уроків,
Я подорослішав на безліч сивих років,
З тієї миті, коли думати почав.

Наш рід не терпить тих, кому помислить дАно,
Тож він вбиває носіїв нових ідей,
Від повсякденності змиршавів Галілей,
І у вогонь забрав нові думки Джордано.

Звичайно легше просто існувати
Сидіти мовчки чи байдикувати,
І тихо жити серед бовдурів своїм.

Не хочу впасти за буденність нижче,
Нехай цей світ мене нещадно знищить
Але не прийме онімілим та сліпим!


24.03.2008