Засяявши ледве, упала з небес юна зірка,
А їй би над світом людським ще віками горіти,
На небі таких ще мільйони, так все ж таки гірко,
Коли зірочки так раптово тікають з орбіти.

А зірка не встигла добра, як хотіла, принести,
Лиш встигла вона на прощання коханим сказати:
«Прощайте назавжди мої зіроньки, любі сестри,
Прощай ти, навіки, улюблений місяцю-брате».

«Я зранку для тебе зійду!», - чуйно мовило сонце,
«Поплачемо…», - сумно захлипали жалісні хмари,
«От знову…», - зітхнув астроном, зачинивши віконце,
«Красиво», - промовила тихо закохана пара.

Про зірку співатимуть твори, картини і сцени,
Безумців на подвиг вона надихатиме часто…
Лишився вгорі слід яскравий: «Згадайте про мене,
Я ж з рідного неба упала усім вам на щастя…»