День скінчився і думка: «Усе в нас не так!»
Знов щипає за душу, як клешнями рак,
З телебачення ллються брехні справжні зливи,
Навкруги непорушний гранітний застій
Вже набрид і набряк: я сідаю за стіл,
Наступає на горло ця несправедливість.

Десь у темряві муза шепоче: «Не спи!»
Ударяє у мозок думок моїх спирт,
І натхненно струмує у жилах самбука.
Посилаючи музу, цю дівчину-вамп,
Політати під світлом неонових ламп,
Піднімаю я кришку свого ноутбука.

Я пишу, я творю, і з легкої руки,
Наче Хронос крилатий, лечу крізь віки,
Воскрешаю із попелу втрачену Трою.
Під ударами гунів не падає Рим,
І сторінка палає пожежами рим,
А спартанці тримають прохід під горою.

Відбираю у Брута занесений ніж,
Кожне слово гостріше й спекотніше, ніж
Уявити могла б на язик гостра дама.
Не змінити планеті своєї тропи,
А я вперто і жваво стираю на пил
Те, що нам напророчив давно Нострадамус.

День скінчився і думка: «Усе в нас не так»
Відступає назад, мов сполоханий рак,
Не пронизують душу брехні справжні зливи,
І, здавалось, назавжди гранітний застій
Розколовся, розпався… Рядками на стіл
Білий янгол на Землю несе справедливість.



О. Юрін 8.09.2010