Дитино моя мила,
Роки біжать, як бистрая ріка,
Тобі сьогодні - тридцять,
А моїй радості меж нема.

Я ніжно до серця Тебе пригортаю
Бажаю радості, щастя і веселого життя,
Щоб доля завжди усміхалась
І дорога життєва світлою була.

Нехай синочки здоровими зростають
На славу людям і потіху Тобі,
Бо в дітях ми свою любов залишаємо,
А в внуках бачимо що це є ми.

Поцілуй і пригорни ніжно до серця
Людину найдорожчу у світі Тобі -
Кохану свою дружину,
Яка так щиро вірна Тобі.

В радості і в злагоді живіть
Ще сто з лишнім літ
Божа Ласка нехай вас всіх освітляє,
А ангельський хор многих літ співає.

13.02.2007
м. Рим

Сплять діточки малі
Закохані посміхаються у сні
Тільки Мати-Земля не спить,
Бо щось її дуже болить.

Від болю здригнулася вона
Сколихнулися села і міста
І там, де рана пекуча булà
Міста практично бже нема.

Яка жахлива картина:
Мати обняла дочку і сина,
Але спастися вони не змогли
І вічним сном спати пішли.

Хто родився навесні
Для Вас фіалки лісові,
А також черешневий цвіт,
Щоб прожили Ви сто літ.

Хто обрав літній час
Море квітів для Вас,
І сонячне тепло,
Щоб у житті Вам везло.

Хто родився в осінній час
Вязанка троянд для Вас,
І грона червоної калини,
Щоб були Ви щасливі.

Гвоздики червоні для Вас
Хто родився у зимовий час,
І різдвяні пампушки,
Щоб грошей мали мішки.

Світить ясне сонечко
Настала весна
Солов'ї в садах співають,
А в хаті я одна.

Приспів:
Солов'ї-солов'ї...
Брати рідні ви мої
Співайте веселі пісні,
Розвеселіть серце мені.

Ой весно, весно!
Яка чарівна ти,
Почаруй моє серце
І зі сну розбуди.

I tuoi occhi così belli
brillano come stelle,
amore mio dolcissimo
abbracciami fortissimo.

Il cuore mio è come il fuoco,
il fuoco dell'amore,
abbracciami fortissimo
sposo mio carissimo.

Dolce mio tesoro,
abbracciami fortissimo
e baciami mille volte,
i tuoi baci sono dolcissimi.

Abbracciami fortissimo
marito mio amatissimo,
mai ti stanchi di dir le parole
“ti amo... mio amore...”

Українська жінко!
Яка ж ти красива,
Красою своєю
Весь світ полонила.

Працюєш, як пташка,
Зранку до ночі
Допомогти рідним
Ти дуже хочеш.

Мандруєш світами
Далеко від дітей і мами.
В найми ти пішла,
Щоби родині допомогла.

Допомагаєш родині
І всій нашій Україні.
Не жалієшся на своє життя,
А віриш в краще майбуття.

Українська жінко!
Велика тобі хвала,
Ти підставила своє плече
І несеш тягар життя.

Коли наші прабатьки –
Адам і Єва в раю жили,
У вірності Господу Богу
Не витримали вони.

Сплямовані всі людські душі
Первородним гріхом були,
І замкнули вступ до неба
Всьому людському роду вони.

Бог у превеликій любові до людей
Пообіцяв Спасителя післати,
Щоб людський рід
Від вічної погибелі врятувати.

Велика та сердечна туга
За обіцяним Месією була,
Тому що ніхто не був у силі
Заслужити собі вічне життя.

Дочка ізраїльського народу,
Що походила з роду Давида царя,
На Матір обіцяного Спасителя
Богом вибрина була.

Марія, на ім’я Вона, –
Дочка праведних Якима та Ганни,
Що від третього року свого життя
При єрусалимській святині жила.

Віддалена від людей Марія
Своєю безгрішністю була
Й надзвичайною святістю
До Бога все більше наближалася Вона.

Всім своїм непорочним серцем
Бога любила Вона.
Богу була віддана з душею й тілом
У кожній хвилині свого життя.

Благала зіслання Спасителя,
Щоб знівечив діло сатани,
І щоб люди до Бога
Навернені були.

“Радуйся, благодатна, Господь з тобою”, –
Ангел сказав їй такі слова,
Бо Ласку в Бога
Вона знайшла.

Сина-Бога породити
Дала згоду Вона,
Щоб людство відкупити
Від первородного гріха.

Все життя й усю вічність
Ми дякуємо Богові й Маріє Тобі.
То сталося для нашого вічного щастя,
Ти наступила на голову змії.

“Пресвята Діво Маріє, –
Просимо ми, –
Ти нашу Україну-неньку
Під свій Покров візьми.”

На Україні, біля Львова,
Така навкруги природа чудова.
А особливо в одному селі,
Що називається Мервичі.

В цьому селі, як мені казали,
Пани з Німеччини проживали.
Село це Візінбергом називали
І гарну церкву там збудували.

Була Друга світова війна,
Жорстока була же вона.
І бомби падали сюди,
Що дах із церкви вони знесли.

А потім після війни
Прийшли інші “пани”.
Церкву взяли та й закрили. –
З неї комору зробили.

Ера нова наша прийшла.
Влада дозвіл нам дала,
Що можна церкви будувати,
А також зруйновані відновляти.

Зібрались люди із села
Біля церковці-мати.
Давайте будемо і ми
Цю церкву відновляти.

Знайшли вони людей,
Що колись тут жили.
І дозволу на відбудову
У них попросили.

І день, і ніч тут люди працювали,
Рук не покладали.
Якщо б ми трудились так завжди,
Ми б у світі першими були.

До року часу
Всередині, майже, як нова.
Церква до відкриття
Була готова.

Церкву відкрили
На Зелені свята.
Була Літургія торжественна
І людей багато.

Дні за днями проходили.
В селі сталась новина,
Що Пречиста Діва-Мати
На церкві з’явилась.

З усіх кутків України
Люди туди поспішали,
Щоб Мати Божу
Вони привітали.

Одного недільного дня
У Мервичі завітала і я,
Бо хотіла знати,
Як з’являється Божа Мати.

На дворі темніє,
З неба зірка ясно сіяє –
Це вона дорогу
Для Матері Божої простеляє.

Немов на півдороги
Мати Божа появилась.
Вона склала Руки
І до Бога молилась.

А потім Мати Божа
Таку появу мала:
Маленького Ісуса
За Руку тримала.

Остання поява
Була же така,
Що Мати Божа
Руки до нас простягла.

А з Рук проміння сіяло
У всі кутки,
Немов же закликала:
“Приходьте діточки!”

До церкви зайшла я,
І здивована була,
Що вся вишивка зеленим
Кольором була.

Цілу ніч відправлялась
Літургія свята,
І велика радість
На серці була.

Радість розділити
Мервичі хотять.
Лист писати до Німеччини
Вони спішать.

Ми не знаємо пани
Яка є причина,
Що Пречиста Діва-Мати
У нас з’явилась.

Відповідь прийшла,
Що причина є така:
Ікона Божої Матері
Під стіною церкви є закопана.

Відкопайте же її,
Вона в зеленому вбранні.
Ось чому у церкві уся
Вишивка зеленим кольором була.

Над Вифлеємом-містом
Ясна зоря сіяє,
І своє проміння
На Україну посилає.

У карпатському місті
Сталася новина:
Пречиста Діва Мати
Дітям об’явилась.

В білосніжний одяг вбрана,
На хмаринці плила,
І блакитним поясом
Підперезана була.

З дітьми розмовляла,
І просила Вона,
Щоб на цьому місці
Церква збудована була.

З усіх кутків України
Люди у Джублик ідуть,
І свої молитви щирі
Пресвятій Діві несуть.

Мати всіх християн, –
Так вона себе назвала
І бажає, щоби всі об’єднались,
А ненависть навіки пропала.

Дівчина Оленка
Божою Ласкою обдарована була,
Розмовляла з Пречистою
І бачила чудні Діла.

Цариця Небесна
Так Україну полюбила,
Що на Літургію Божу
Всю Святу Родину запросила.

З неба світло ясно сіяє,
Свята Родина на землю йде,
Ісус Христос Літургію відправляє.
Україно! Це великий Дар для Тебе є.

Мати наша Єдина
Щиро в Бога просила,
Щоби Ласка Божа
Україну оповила.

Наш Український край
Ти процвітатимеш як рай,
Бо на твоїй землі
Літургію служать святі.

Il mio cuore è come fuoco,
vieni amore da me.
Ti abbraccio forte forte
perché amo solo te.

Com’è bello il cielo blu,
felicità nel mio cuore,
ringraziamo Dio, noi,
perché ci ha dato un grande amore.

Dolce mio amore,
rose rosse nel mio cuore,
tanti baci dolcissimi
solo, tesoro, per te.

Io prendo la tua mano
e andiamo insieme
lungo la mia strada,
solo amore con te.

Uccelli cantano canzoni,
alberi vestiti di fiori,
verde la terra è tornata.
Quale stagione è arrivata?

Il mare ha preso il colore blu,
il sole ride come un bambino
e il caldo a noi ha regalato.
Quale tempo è arrivato?

Il sole tanto ha lavorato
e ora si è un po’ stancato,
gli uccelli il viaggio han preparato.
Quale tempo è arrivato?

Un vestito caldo prendiamo,
Babbo Natale aspettiamo,
la montagna è innevata.
Quale stagione è arrivata?

Є у Римі церква,
Називається “Santa Scala”,
Я до неї завітала.

Глянувши вгору, вмить,
Бачу Мати Божа під хрестом стоїть.
Така сумна, що її болям меж нема.

По східцях святих
На колінах я йду,
Прощення за гріхи прошу.

Піднімаюсь по східцях вгору
І на другій сходинці, під склом,
Бачу я Святую Кров.

Мати Божа!
Яка подія в ту мить сталась,
Що Святая Кров пролилась?

Мати Божа відповідає:
“Ой, дитино моя,
Це – Перша світова війна.”

Була війна
І був роздор,
А потім ще й голодомор.

Піднімаюсь по східцях вгору
І на одинадцятій сходинці, під склом,
Бачу я Святую Кров.

Мати Божа!
Яка подія в ту мить сталась,
Що Святая Кров пролилась?

Мати Божа відповідає:
“Ой, дитино моя,
Це – Друга світова війна.”

Лилася кров
Гармати рвали
І вороги у нас стріляли.

Тюрми наші не пустували,
Народ ворогом прозвали,
І на Сибір відправляли.

Піднімаюсь по східцях вгору
І на останній сходинці, під склом,
Бачу я Святую Кров.

Мати Божа плачучи,
Промовила такі слова:
“Дитино – це чорний біль твого життя.”

Є у Римі історичний шедевр –
Собор Святого апостола Петра,
На купол якого
Я з Наталею і Анночкою йшла.

Йшли ми сходами крутими,
Дорога нелегка була,
Але душа бажала,
Щоб добратись до купола.

Коли вийшли на купол,
То зраділа душа,
Бо такої краси
Ще не бачила я.

Ой, який же гарний,
Цей Ватикан.
Я думаю, що шматочок землі
Бог з раю йому дав.

Дерева зелені, красиві такі,
Неначе художник
Вийнятковими фарбами намалював
Їх у картині своїй.

А травичка зелена,
Немов шовкова вона,
І квіточки білі
Вимальовують ключі Святого Петра.

Недалеко фонтан,
З якого тече жива вода,
Щоб ніколи не зазнала спраги
Людська душа.

Стою на куполі
Собору Святого я,
І згадалася мені
Істина така.

Колись Син Божий
Сказав до апостола Петра:
“Ти є скеля,
на якій стоятиме Церква Моя.

А ворота до Церкви
Охоронятимуть ангели святі
І ніколи їх не знищать
Пекельні вороги.”

За заслуги земні,
Які апостол Петро мав,
Ключі від Неба
Син Божий йому дав.

А я стою,
Як те мале дитя,
І до Неба хочу
Також я.

Всемилостивий Вічний Боже,
Думкою лину аж під Небеса,
Прости нас, Господи, грішних,
З яких перша я.

Прости нашу Україну,
Як розбійника колись простив,
Помилуй український народ,
Незалежно, де б він жив.

Андрій, молодий хлопець,
Що на варті стояв,
Він сам з Америки,
Але по-українськи розмовляв.

Ми дякуємо Господу Богу
І Андрію тобі,
Що допоміг сягнути
До омріяної висоти.

Проходять наші дні на чужині
Бувають вони веселі і сумні,
Але радіє моя душа,
Що хороших товаришок маю я.

Сьогодні в цей святковий день
Я хочу вам щось сказати
Про товаришку мою дорогу,
Яка уміє життя цінувати.

Вона бачить красу сонця і зірок
І місяця, що посміхається вечорами,
Чаруючу красу троянд
І всього, що є поруч з нами.

Прекрасна і чарівна душа її,
Вона завжди вірна і чесна з товаришами.
Анночко! Дорога ти моя!
Я щаслива, що ти є з нами.

Нехай Бог вислухає молитви твої,
Поблагословить тебе щедрими дарами,
Подарує здоров’я, многих і благих літ
Твоїй дорогій і любій мамі.

А ми всі любимо тебе,
Від щирого серця вітаємо,
Великих Небесних і земних благ
Ми тобі бажаємо.

Вічнозелений Риме,
Чудова твоя краса
Зустріла я тут горянку,
Що з Закарпаття вона.

Висока, струнка і красива
Завжди з посмішкою вона
Називається Таня
І добра в неї душа.

Тетяна друзям допомагає
Поради мудрі дає
Впевнено йде вперед,
Бо оптимізм в неї великий є.

Але я бажаю, Таня,
Щоб зустрілись ми
В місті омріяному нами,
Де немає болю, ні журби.

Це – місто з чистого золота,
Неначе прозоре скло,
І коштовними каменями
Оздоблене воно.

Ночей в місті не буває
І потреби в сонці нема,
Бо Слава Божа його освітила
І надзвичайна там краса.

Від престолу Бога й Агнця
Тече річка води життя,
А на престолі –
Розкрита Книга життя.

Благаймо щиро Бога ми,
Щоб у Книзі життя записані були,
А одяг душі своєї прали
І на дерево життя право мали.

Щоб брамою у місто увійшли,
Бо назовні – пси, розпусники й чарівники
Просимо Мати Агнця,
Щоб захоронила нас від зла.

В сонце одягнена Вона,
А місяць під Її стопами
На голові в Неї вінець
Прикрашений дванадцятьма зірками.

О, Мати Божа!
Мати Єдина!
Випроси нам Ласку спасіння
У Бога-Сина.

Стоїть високая гора,
По ній біжить бистра вода
І називається ця ріка –
Латориця.

Тече бистра ріка,
Несе запах гірських лісів
Для міста, що називається –
Мукачів.

Тут є прекрасні гори,
Яких нема з чим порівняти,
І називаються вони –
Карпати.

Є в Карпатах дерева,
Що видніються здалека,
І називають ті дерева –
Смереки.

Струнка як смерека,
Бистра як гірська ріка,
Дівчина-горянка, по імені
Анночка.

Типова для неї
Риса характеру така,
Що називається
Доброта.

Колись легенду
Чула я таку
Чому Бог Україні
Подарував таку красоту.

Наші пра… прабатьки
До Бога прийшли
І землі для свого народу
Просили вони.

Де ж до цього часу
Були ви?
Що так пізно за землею
До Мене прийшли.

Господи пробач,
Справимося ми
І хоч будь-який
Шматочок землі знайди.

Бог Милосердя,
Завжди велике мав
І шматочок землі з раю
Для України Він дав.

Наші прабатьки
Землю щиро любили вони
І хороші господарі
З них були.

Сіяти і орати
Вміли вони
І своєчасно зібрати
Пам’ятали завжди.

Своєчасно зібрати,
А також гарно зберегти,
Щоб y світі знали,
Що господарі вони були.

А де ці господарі,
Що колись були?
І господарювати гарно
Уміли вони.

На полі бою
Загинули наші козаки,
Бо Україну рідну
В неволю не віддавали вони.

За свою красоту Україна
Гірко платила вона,
І багато років
Поневолена була.

Пора омріяна прийшла
Україна волю здобула
І в помаранчевий колір
Одягнулася вона.

Перемогу ми здобули
А чи головне не забули,
Що Україні потрібно допомагати
І здобуте – оберігати.

Так будьмо господарі,
Для України-неньки ми,
Все що є здобуто,
Щоб зуміли зберегти.

У морі синім плавають кораблі
І десь далеко в море попливли.

Приспів:
А море синє таке красиве є
І чарує своєю красою мене.

На тому кораблі ходжу я
І шукаю де русалочка моя.

Приспів:

А чайки над морем кружляють,
Русалочку знайти допомагають.

Приспів:

Сказали мені чайки таке:
”Твоя русалочка на березі моря є”.

Приспів:

На березі дівчина сидить,
На море синє глядить.

Приспів:

Дівчина сказала мені такі слова:
“А море синє, то є наше життя”.

Приспів:

Щаслива в житті дівчина та,
Яка знайшла свого моряка.

Україночки мої чарівні,
Україночки мої дорогі
В далекій Австралії
Проживаєте Ви.

До вічнозеленого Риму
Завітали одного разу вони
І співали для нас
Чарівні українські пісні.

Душа у них щира
Жалем переповнена така,
Що вона україночка,
А на Україні ще не була.

І навіть пісню
Співали вони таку:
„Повези мене батько на Україну
І покажи мені її красу.

Повези мене батько в Карпати,
Бо я там ще не була,
Покажи мені дорогенький,
Де є хата моя.

Поїдемо до Чорного моря,
Бо красивішого у світі нема,
І для мене єдина Батьківщина
Тільки Україна моя”.

А потім пролунали слова:
„Чужина – чужина.
Ти для мене ніколи не будеш
Батьківщина моя”.

Яку велику любов
Ці україночки мають,
Що своїм щирим співом
Так душевно Україну прославляють.

Солов’їним голосом співала
Дуже гарно диригувала.
Оксана Рогатин-Василик,
Що душа під Небеса взлітала.

Наші українці
Незалежно де б жили
Завжди Україну-неньку
В серці мають вони.

Всемилостивий Вічний Боже!
Ласки своєї нам подай,
Щоб Україна розквітала
І була, немов Рай.

Зірка з неба ясно сіяє,
Прихід Спасителя сповіщає,
Радіє Небо і Земля,
Бо народилось Боже Дитя.

Бог залишив царські палати,
Людську природу взяв.
В бідності і в переслідуваннях
Божий Син зростав.

Творив добро для людей,
Навіть мертвих до життя повертав,
Так щиро полюбив людей,
Що гірку чашу взяв.

І випив її до дна,
Щоб людей відкупити від гріха,
Муки страшні прийняв,
І Царство Боже людям приготував.

Але люди невдячні
За Божі ласки були,
І готували страшну смерть
Для Божого Сина вони.

Ісус Христос апостолам
Ноги водою і слізьми умивав,
Бо хотів для них Раю,
Але диявол тоді не спав.

Ісус наближається до Юди
Його серце плаче і ридає,
Він вмиває йому ноги,
Цілує і до свого Серця притискає.

Мовою сліз благає:
„ До пекла, мій сину, не йди,
Скажи, чого хочеш?
Дам я все тобі”.

Але закам’яніла душа Юди
Дияволом опанована була
Він поцілунком видав катам Ісуса
І Кров Свята по землі текла.

Як над останнім злочинцем
Знущались над Ісусом вороги
І терновий вінок на Голову
Вони йому одягли.

Мотузками і ланцюгами закували
Його Тіло Пресвяте,
По Голові палицями били,
І рвали волосся золоте.

Незрівнянно красиве Боже Обличчя
В синцях і в ранах все було,
Серце розривалося від болю
І нікого з друзів поруч не було.

Привели Ісуса до Пилата,
А він вмиває руки у воді,
І видає Сина Божого на муки,
Щоб помер Він на хресті.

Тяжкий був хрест Ісуса,
На якому були людські гріхи
Від початку і до кінця світу,
І немилосердно тиснули на хрест вони.

Б’ють кати Ісуса
З сил Він опадає
І на хресній дорозі
Свою мати зустрічає.

Яка болюча сцена,
Мама обнімає Сина:
„Дитино, що поганого Ти зробив?
Яка Твоя провина?”

Розіп’яли Ісуса на хресті,
Святі Руки цвяхами прибили,
Тіло корчиться від ран:
О, люди! Що ви наробили?

Вже зірки ясно не сіяють
Лиш деколи мерехтять,
А ангели над Ісусом кружляють,
Неначе плакати хотять.

А під хрестом Марія-Мати
І улюблений учень Іван,
Той, що ніколи не покидав Ісуса
І в опіку Бог Свою Мати йому дав.

І два розбійники з Ісусом
Розіп’яті також були,
Один кричав і богохулив,
А другий просив: „Господи мене прости”.

Чорна хмара надійшла,
На землю впала Божа Сльоза
Ісус Отцеві Духа свого віддав
І людей страх обійняв.

Земля затремтіла і заридала
В людей гордість відразу пропала
І страх їх огорнув несамовито,
Бо Богочоловіка на Землі було вбито.

Захитались Божі храми
Там, де на Ісуса неправду казали,
І Пилата страх обійняв,
Бо він Бога на муки віддав.

Тіло Ісуса з хреста зняли,
Його Любій Матусі на руки поклали,
А вона гірко плаче і ридає,
Бо її Сина в живих вже немає.

Не плач, Божа Мати!
Прийде така година
І будеш Ти Цариця
В Царстві Бога і Твого Сина.

Твій Син Воскресне на третій день,
Знівечить діло Сатани,
Зрадіють Небесні Сили,
А також люди на Землі.

О, Мати Божа! О, Мати Єдина!
Випроси нам Ласку в Бога – Сина,
Щоб Він нас помилував і простив,
Цвяхами Любові до Себе прибив.

Нехай його гаряча Любов
Нас завжди зігріває
І ланцюгами Любові Своєї
Він нас до Себе поприкуває.

А Стріли Любові Ісуса,
Щоб нам в серце влучали,
Любов Його чисту й гарячу
В нашому серці залишали.

А Твої, Ісусе, чудотворні руки
Нехай нас завжди благословляють,
Провадять світлою дорогою
І темряву від нас відганяють.

А Божественної краси очі,
Щоб на нас завжди споглядали,
Провадили дорогою земного життя
І на Страшному Суді нас впізнали.

Сіяюче Боже Обличчя!
Для нас завжди світи,
Щоб ми мали Світло життя
І до вічності впевнено йшли.

Вічний і милостивий Боже!
Наш Відкупитель і Життя,
Ти переміг смерть,
Зраділо Небо і Земля.

Зірки ясно засіяли,
Ангельські хори заспівали.
І лине радість з Небес:
Христос Воскрес!

Співає мати колискову
Над синочком своїм,
А місяць світить ясно
Своїм світлом прямо в дім.

Ой, синочку, мій маленький
Ти скоріше підростай,
А ти місяце ясний
Йому дорогу освітляй.

Пригортає ніжно мати
До серця своє дитя,
А ти зірко ясна
Шукай де невісточка моя.

Пройшли роки...
Діти наші вже батьки,
А ми онуків до серця пригортаєм
І десь-колись про молодість згадаєм.

Ой, який великий біль,
Діти на серці мають,
Коли при живих батьках,
Сиротами їх називають.

Приспів:

Мене батько залишив,
Не хоче визнавати,
Тому мусить сама
Мене мама годувати.

Приспів:

Захвилювались Небеса
І Світ сколихнув.
Чому такий великий біль
У малої дитини був?

Приспів:

Пам’ятай же, батьку мій,
Прийде така година,
Коли підеш ти на суд
До Божого Сина.

Приспів:

Чи простить тебе Бог,
Я того не знаю,
Але рану на серці
Все ж таки маю.

Приспів:

Колись, в далеку давнину,
Ви залишили Україну,
Щоб заробити на хліб собі
Подались на чужину.

Нелегко було Вам
У чужій країні перебувати,
Ростити дітей своїх
І рідної мови навчати.

На коліна перед Вами я встаю –
Хто проживає за океаном,
Що культуру рідну зберегли
І не забули Україну-маму.

А Ти сину України,
Повідчиняй брами,
Нехай діти з усіх країн
Їдуть до Мами.

У славному місті
Семінаристи жили
Вивчали Богословську науку
І вперед до мрії йшли.

Одного разу трапилась
Історія така,
Що пропав торт з кухні
І сліду нема.

Всі заметушились,
І стурбовані були,
Бо такої ганьби
Не сподівались вони.

Почули ту новину
Маленькі мурашки,
І знайшли в бібліотеці
На кінець його вони.

Чорна хмара мурашок
До торта йшла,
Навіть армія в Наполеона
Така велика не була.

Так святкували мурашки
Свято Андрія,
А в семінаристів залишилась
Лише солодка мрія.

А мурашки семінаристу
Подяку складають
Здоров’я і многих літ
Вони йому бажають.

Тепер науку семінаристи
Добру мають
По декілька разів
Паки з книжками провіряють.

Speranza mia,
dolcissima Vergine Maria,
noi siamo figli tuoi,
prega sempre per noi.

Carissima Madre
Regina del Cielo,
io bacio i piedi tuoi,
prega sempre per noi.

Unica Madre nostra,
Madre di Dio,
io bacio le mani tue,
prega sempre per noi.

Madre santissima,
di sole sei vestita,
la luna sotto i piedi tuoi,
prega sempre per noi.

La tua corona illuminata
con dodici stelle decorata,
abbraccia i figli tuoi,
prega sempre per noi.

Божа Любов, Божа Ласка
Кожному щедро дарована була,
Хто просив Царицю світу
У проханні нікому не відмовляла Вона.

На вежі замку Di leva
Зображення Богородиці є таке,
Що сидить Вона у троні
І тримає на руках Дитя своє.

Над Нею голуб
З небес світлом сяє.
Це – символ Святого Духа,
Що Божу Любов нам посилає.

З подорожуючим,
Що до Риму йшов,
Одного весняного дня
Ледь не сталася біда.

Перестріла його
Зграя диких і голодних псів,
Яка готова була
Відібрати в нього життя.

Він прощався із життям своїм,
І очі підносив догори,
Щоб останній раз Божий світ
Побачили вони.

І раптом погляд його
На замок упав.
Він Пресвяту Діву
Щиро благав.

Пресвята Діво! Допоможи!
Врятуй моє життя
І від мене віджени
Ті злі пси.

І сталось диво...
Зненацька розбіглись пси,
Назавжди позникали,
І людей тут більше не турбували.

Люди це місце
Divino Amore назвали,
І на цьому місці
Церкву збудували.

Під час жорстокої
Другої світової війни
Образ Непорочної Діви
До Риму привезли.

Божа Ласка,
Через Богородицю дарована була,
І столиця Італії
Від знищення врятована була.

Святіший Отець – Іван Павло ІІ
Часто в тій церкві бував.
“Санктуарієм Марії в Римі”
Divino Amore він назвав.

Пречиста Діво Маріє!
Благаємо ми,
Ти нас під свою опіку
Дорогенька візьми.

Віджени від нас
Лютих ворогів,
Як колись ти відігнала
Тих злих псів.

Царице світу,
Рятувальнице моя,
Порятуй нам Україну
Наші села і міста.

Святий Отче Миколаю,
Щиро я тебе благаю
Допоможи нам нині,
Бо нелегко жити в Україні.

Україна волю здобула,
Але вперед помалу йде,
Бо ворог її не пускає,
На перешкоді завжди встає.

Чудотворний Отче Миколаю,
Змилосердися над нами ти
І для нашої України-неньки
В бога Ласки попроси.

Щоб Україна розквітала,
А в Уряді злагода була,
І щоб більше її не ділили,
А завжди єдиною вона була.

Могутньою, щоб стала
І не турбували її більше вороги.
Просимо Тебе, Отче Миколаю,
Ти їх до стіп Ісуса відішли.

Великий день – Великдень є сьогодні,
І ми знаходимось на чужині,
Святкуємо Пасху у Римі
В далекому краї.

У Римі на Бочея
Є наша церковця свята.
До неї поспішає сьогодні
Вся українськая сім’я.

Прийшли до церкви на Бочея
Дорослі і малі,
Щоб пасху посвятити,
Як в рідному краї.

Дзвонять дзвони на церковці
І сповіщають нам,
Що сьогодні святу Літургію служитиме
Духовний батько – Любомир Гузар,
Наш Кардинал.

А був це день теплий і ясний
І на душі було прекрасно,
Що у далекій чужині
Ми є сьогодні не самі.

Приїхали нас привітати
Артисти з України.
Вони гуморески нам казали
І українськії пісні співали.

З'явився на сцені нині
Соловейко з України,
Називається Павло,
І приніс він нам тепло.

Його усмішка чарівна
Полонила нам серця,
А пісні щирі
Додали нам ще більше сили.

Коли співав про смерекову хату,
Ми згадали маму й тата.
Коли співав про черешневий гай,
Душа летіла аж у рай.

Коли співав про Україну,
Тоді аж серце затремтіло,
Що у далекій чужині
Ми чуємо рідні пісні.

Твоїй матусі дякуємо ми
За те, що з материнським молоком
Дала тобі таку любов
До Батьківщини, до рідної України.

Одного вечора
По небу зірка йшла
І до місяця вона
Гарно посміхнулася.

Приспів:

Ой, зіронько моя,
Ти моя єдина,
А здається мені
Будеш моя дружина.

Приспів:

Ой, коханий мій,
Все життя чекала,
Щоб дружиною твоєю
Я все ж таки стала.

Приспів:

А ви дівчата чарівні
Часу не гайте
І хлопцям молодим
Частіше посміхайтесь.

Приспів:

Українські дівчата
Ключ до серця мають
І до хлопців молодих
Частенько моргають.

Приспів:

Соловей співає,
Зозуля кує,
А молодий хлопець
Думає про своє.

День і ніч у лісі
Хлопець цей стояв
І партизаном
Народ його прозвав.

Думкою він линув
Аж під небеса,
Щоб скоріше закінчилась
Та жорстока війна.

Вдома залишилася
Дівчина молода,
А коли вона буде
Дружина моя?

А у партизана
Серце гаряче було,
Що навіть запалити море
Воно могло.

Та тільки злий ворог
Тоді не спав
І життя в партизана
Він забрав.

Молодий партизан
Глянув на Небеса
І сльоза гаряча
З очей потекла.

А з сльози гарячої,
Що на землю впала,
Квітка білим цвітом
Ніжно розцвітала.

Ось чому конвалія
Такий цвіт має,
Це сльози партизана
Вона пам’ятає.

Все навкруги радіє
І соловей співає,
Тільки партизана
В живих немає.

Що у світі наймиліше?
Це – твоє життя.
Хто у світі найдорожчий?
Це – мати твоя.

Все життя іде поруч
Рідна мати твоя.
Щоби не спіткнулося
Її дитя.

Проходять дні, роки минають,
Діти помалу виростають.
І мріють наші батьки,
Щоб ми щасливими були.

Пройшли роки…
Настала та година,
Що мати назавжди
Дитину залишила.

Ой мамо, матінко моя,
Більшого жалю в житті нема,
Ніж жаль, який Ви зробили нині,
Своїй дитині.

Приходжу на могилу мамину я.
Плачуся на своє життя.
Ой мамо, мамочко моя,
Заберіть мене – своє дитя.

І чую десь далеко я
Голос своєї мами:
“Ой, які нечемні ви.
Ще зветеся батьками.

Ти, дитино моя,
Тільки за себе пам’ятаєш,
А чи правильно ти
Своїх дітей навчаєш?

Чи посилаєш ти їх
Науку вивчати.
А може ходять вони
У карти грати?

Готова сьогодні ти
І чи готові твої діти,
Щоб, навіть, на смерть іти,
А Україну захистити?

Пам’ятайте, батьки,
Що будете кару мати,
Якщо своїх дітей
Неправильно будете навчати”.

Піднімаю голову я уверх
А мами немає.
Лиш соловейко на кущику сидить
І пісню співає.

Коли маленьким я був,
На Сибір нас відправляли.
Забрали все, що могли,
Лиш ковдрочку теплу дали.

Несла мати мене на руках
Томськими снігами.
Замучилася вона так,
Що безсили впала.

Залишу я тебе тут,
Синочку мій маленький,
Й буде тобі сибірський ліс
Братиком рідненьким.

Дитина в ту же мить
Оченятка відкрила.
О, Боже мій Святий,
Щоб я наробила!

День за днем роки минали,
На Сибіру діти виростали.
І мріяли вони
Побачити українські сади.

На Україні сади цвітуть,
Солов’ї співають.
Де може бути краще,
Хіба лиш у раю.

Та не довелось мені
Так довго панувати,
Бо через хворобу злу
Мушу помирати.

А в років своїх п’ятдесять
Йду я у могилу.
Залишаю трьох дітей
І молоду дружину.

Роки минали,
Діти мої повиростали.
Син одружився
І онук народився.

Час іде, і все минає
І онук мій підростає.
Вставай, – каже, – годі спати,
Бо я маю щось сказати.

Дідусю, вчора тато мій
Поїхав на Майдан.
Вони нашу владу там не віддали
І я також не віддам.

Sempre verde, Roma,
come sei bella!
Quando io vedo te
penso di veder la stella.

Quanti anni passati
nella tua vita, Roma,
belli come il cielo blu,
allegri come il sole.

Una mamma italiana
ha sempre guardato il cielo,
lei ha chiesto a Dio:
«Dài occhi blu al bambino mio».

«Come sei buono, Dio,
hai dato occhi blu al mio bambino».
Mamma supplica Dio:
«Io desidero sia bravo il bambino mio».

Passano gli anni...
mamma prega Dio:
«Mille grazie!
Com’è bello, buono, intelligente il bambino mio».

Бог ангела
На землю зіслав,
Щоб квіти чарівні
Він порозкидав.

Пролітав ангел над Україною,
Де я живу,
Сказав, що не бачив
Ще таку красу.

Вийшла жіночка
Красива й молода.
Сяючі блакитні очі,
Довга русая коса.

А діточки малі,
Що поруч з нею йшли,
Радісно сміялись,
І збирали квіточки.

Ангел вибирав
Найкращі квіточки
І кидав їх на Україну,
Щоб раділи діточки.

Розквітай же, Україно!
Красива й молода.
Нехай на полях твоїх
Колоситься пшениця золота.

Хай буде над тобою, Україно,
Завжди небо голубе
І ніколи не турбує
Ніяке зло тебе.

Твої діти, Україно,
Щоб щасливі були,
Та красиві такі,
Як цвітучі сади навесні.

Маленький хлопчик,
Кароль називався
Доля його не балувала,
Бо сиротою зостався.

Мати його померла,
Коли мав дев’ять років.
І на серці залишився
В нього сум глибокий.

Нелегко дітям жити,
Коли мами немає.
Хто їх приголубить,
Хто їх приласкає?

Але Мати Божа
Теж сиротою була,
І за цього хлопчика
Вона не забула.

Мати Божа
Йому допомагала
Та історію життя його
На своїй короні написала.

Ой, набідувався він
У своєму життю.
Добре пам’ятав
Другу світову війну.

Був він артистом,
Але іншу мрію мав –
На службу Богові
Присягу він склав.

Прийшов такий час,
Бог покликав його у Ватикан,
Щоб Папою у Римі
Всесвітньої Церкви він став.

А хто мав більшу любов,
Ніж він мав,
Що так щиро до церкви
Молодь закликав.

По всьому світу їздив,
Людські біди вивчав,
І, як батько добрий,
Всім допомагав.

На Україну нашу
Він також завітав,
Бо добре пам’ятав,
Що з України маму мав.

У Києві і Львові
Люди з радістю чекали,
Щоб Папу Івана Павла ІІ
Вони привітали.

У Львові йшов тоді дощ
І не переставав.
Іван Павло ІІ
Пісеньку про дощ співав.

А потім жестом
Своєї святої руки
Наказав дощу:
“Перестань, ти, вже йти!”

І через годину
Сонечко засвітило
І цілий місяць сонячна така
Погода у Львові потім була.

Український народ
Велику радість мав,
Що Іван Павло ІІ
Благословення йому дав.

Він розумів бідних,
Бо й того сам зазнав,
А в роки Другої світової
Важко працював.

Людей він всіх поважав.
Ніколи на колір шкіри
І національність
Уваги не звертав.

Він зі всіма завжди
Щиро говорив,
Бідних і багатих
Одноково любив.

Любов його щира
Великою була
І тому молодь
Завжди за ним йшла.

Ключ любові до сердець
Він постійно шукав,
І серця людські для Бога
Завжди відкривав.

Відкривайте двері осель своїх,
Нехай у них Бог увійде,
Промінь світла і любові,
Нехай з вами поруч йде.

Говорив завжди,
Що потрібно сім’ю зберігати,
Бо дітям потрібні
І батько, і мати.

Пам’ятав він про хворих,
Бо сам від хвороби страждав.
Своїм оптимізмом
Біль подолати іншим допомагав.

Він нас вчив прощати
Тих, хто нам зло зробив,
Бо того, що стріляв у нього
Він також простив.

Не забув він про тих,
Що були у тюрмі
І відбували покарання
За злочини свої.

Був він оптимістом
У своєму житті –
Бачив він світло,
Навіть у темряві.

І в один прекрасний день
Світ наче сколихнув,
Бо недобру новину
Він тоді почув.

Іван Павло ІІ
Погано себе почував.
В дорогу до вічності
Він себе готував.

Біля собору Святого Петра
Зібралась молодь світова.
Та, яку він шукав все життя,
А сьогодні вона прийшла сама.

Цілий світ молився
І Бога просив,
Щоб Іван Павло ІІ
Ще трохи прожив.

Але Воля Божа
Була не така.
Місія земна його
Закінчена була.

З усіх куточків світу
Люди у Ватикан приїжджали,
Щоб поклін і шану
Вони йому віддали.

А особливо молодь,
Яку він так любив,
Все життя шукав за нею,
А сьогодні залишив.

Стоїть молодь на площі
І біль у серці має.
Дивиться у папське вікно
І благословення чекає.

Ти був Великий,
Весь світ підкоряв.
Навіть президент Буш
На коліна встав.

Ти вмів примирити
Народи-вороги.
Вони поруч стояли
І подали руки собі.

Народ, який стояв на площі,
Таке вимагав,
Щоб Святим
Ти відразу став.

Але для мене
Істина є така –
Я вважала Святим
Тебе ще за життя.

А тепер на коліна
Перед тобою, Святий, я стаю.
Помолись до Бога, прошу,
За Україну мою.

Колись, в далеку давнину,
Ви залишили Україну,
Подались в далеку чужину –
В незнайому країну.

Ой, важко було Вам
Чужу мову вивчати,
Бути далеко від рідні,
Без батька і матері.

Все Ви зуміли
В житті подолати,
Тільки більше не побачили
Ні батька, ні матері.

Матеріальні блага
Ви там мали,
Але чужоземцями
Там Вас називали.

Самі ви добре пам’ятали
І дітей своїх навчали,
Щоб про Батьківщину
Вони не забували.

Можна все на світі
Забувати сину,
Тільки не можна забути
Україну-Батьківщину.

Настала така пора,
Що емігранткою стала і я.
До стародавнього Риму
Доля мене занесла.

От тепер я зрозуміла,
Що таке чужина.
Хоч країна ця багата,
Але для нас вона скупа.

Своїм вони платять
Більше в два – три рази,
А нам- що дали,
І тому раді ми.

Але вони кажуть
Істину таку:
“Якщо ти нас залишиш,
Де знайдемо ще таку?”

Тому, що українки
Наші дорогі
До роботи ніколи
Ліниві не були.

Дякуємо Богу
Ми за все.
І що така Італія
На світі є.

Хоч не багато,
А все ж таки платять
І наші сім’ї в Україні
Без хліба не сидять.

І дітям вчитися
Допомагаємо ми,
Бо вже трохи євро
Зароблені є.

Весілля святкуємо
Також гучні,
Коли побачили італійці,
То здивовані були.

А ми народ такий,
Хоч куди.
Танцюємо, веселимося
І сміємося з біди.

По-всякому буває
У нашому життю,
Деколи забуваємо заповідь
“Про шлюб і сім’ю.”

Ой, ностальгія,
Яка велика тут є.
Деколи хмільного
Перебір іде.

Але була подія
В Києві така,
Що Помаранчевою революцією
Називалася вона.

Українці-емігранти
Стурбовані були
І вийшли на мітинги
По всьому світу вони.

У всіх емігрантів
Була одна мета,
Щоб Мати-Україна
Врятована була.

А у Римі є
Священики такі,
Що четвертого чи п’ятого покоління
З України Вони.

Але як щиро,
У Бога просили Вони,
Щоб Україна
Не зазнала біди.

“Боже, допоможи, –
Руки до Бога зносили Вони. –
І мудрості подай,
Щоб був врятований наш край.”

Нехай будуть
Блаженні матері ті,
Які щиро прививають дітям любов
До свого, до рідного, до святого.

Коли маленькою була,
То пам’ятаю, що бабуся моя
Так мене навчала,
Щоб без молитви спати не лягала.

Ти, дитинко, проснись
І відразу помолись,
Щоб не сталась із тобою біда
І день щасливо провела.

А в неділю до церкви йди,
Святу Літургію послухай ти,
Бо там кажуть про заповіді святі,
Як ми маємо жити на землі.

Незабаром до школи пішла,
А там науку іншу я знайшла,
Що людина не від Бога,
А від мавпи прийшла.

Але бабуся на мене
Вплив завжди мала,
І релігійні книжечки,
По можливості, мені читала.

Дитино, істина є така,
Що людина Богом створена
І повинна за Його заповідями жити,
Всім серцем і душею Його любити.

Бог є Велика Любов,
Якої на нас всіх вистачає,
Він є Велика Мудрість,
Яка Всесвітом управляє.

Бог є Велика Сила
В світі більшої нема.
По його Святій Волі
Зупиняються ріки і моря.

Бог є Велика Доброта
Послав свого Єдинородного сина,
Щоб терпінням Його
Відкупити людину від гріха.

Бог є наша Надія
В майбутньому житті,
Бо ми є тільки гості
Тут на землі.

Царству Божому
Не буде кінця.
Хто прожив з Божою Любов’ю,
Душа його піде на Небеса.

Хто не вмів відрізнити
Любові від Зла,
Того душа ніколи
Не піде на Небеса.

Так що добре подумай,
Внучко моя!
Щоб ти вміла відрізнити
Любов від Зла.

Пам’тай заповіді Божі
В неділю до церкви йди,
За піст пам’ятай
І звичок поганих не май.

Одного прекраснрого дня
Запитала бабусю я,
Чого хоче вона у своєму житті,
Що так постить у піст усі дні.

Мета мого життя така,
Щоб дорогу до Неба я знайшла
І щоби ходила ногами своїми
До останньої моєї години земного життя.

Щоби зі мною ніхто ніколи
Клопоту не мав,
Щоби моїх ніг на ліжко
Ніхто не закидав.

Був Великдень в 1972 році
Ми всі веселились,
А в четвер після Великодня
Ми всі засмутились.

Бабуся в четвер зранку
Ще нам допомагала,
Картоплю на посадку
Вона перебирала.

А в обід пішла помилась
Вона сама
І в коси чепець вишитий
Вона заплела.

Потім пішла до комори,
Там скриня з одягом її була,
І одяг, що був приготовлений на смерть,
До хати принесла.

Покликала дітей своїх
І сказала їм новину:
“Діти мої дорогенькі,
Я вже від вас йду.”

Ще годину зі всіма говорила,
Жартувала вона,
Потім повернулась до стіни
Та й померла.

Я не знаю чи моя бабуся
Дорогу до неба знайшла,
Але дещо з того, що просила,
Дістала від Бога вона ще за життя.

Зимують білі лебеді
В далекій чужині,
Але навесні прилітають
У ріднії краї.

Приспів:

Лебеді-лебеді,
Птиці чарівні.
Розкажіть мені лебеді
Секрети вірності.

Прилітають на ставочок,
Де чиста вода.
Лебідь дивиться на кохану,
Як на Небеса.

Приспів:

А лебідка розпустила
Крилонька свої.
Подивися, мій коханий,
Які гарні ми.

Приспів:

Моя любов гаряча,
Як сонце яснè.
Пам’ятай, моя кохана,
Воно лиш одне.

Приспів:

Я тобі, мій коханий,
Правдоньку скажу,
Що твою любов гарячу
З дітьми розділю.

Приспів:

Після літа настають
Золотії дні.
Білі лебеді відлітають
В теплії краї.

Приспів:

Якщо ви так любили,
Як білі лебеді,
То вам вже відомі
Секрети вірності.

Приспів:

Лебеді-лебеді,
Птиці чарівні.
Розказали мені лебеді
Секрети вірності.

Dove sei, mio amore?
Vieni presto qui da me,
entra nel mio cuore,
c’è posto solo per te.

Cuore mio pieno di fuoco,
vieni amore da me,
ti abbraccio forte forte
perché amo solo te.

I tuoi occhi belli belli
brillano come stelle,
quando guardo il tuo viso
penso di vedere il Paradiso.

Dolce mio amore,
ci sono rose rosse nel mio cuore
e tanti baci dolcissimi,
solo amore per te.

Холодний вітер повиває,
Листя легенько шелестить,
Земля немов би завмирає,
Щось трапилося в ту же мить.

Радіють на Небі Святі
І Ангели весело співають,
Зірки світлом мерехтять
Радість велику сповіщають.

А одна зірка яскраво світила,
Проміння падало аж до землі,
У Вифлеємі Син Божий народився,
Радіймо сьогодні усі.

Небесне сяйво засіяло
І місяць не жалів світла тоді,
Моря тихі-тихі стали
З'явилося Світло світу на Землі.

Бог залишив Небесний Рай,
Як Дитятко на Землю йде,
Простягає Рученятка до Своєї Мами:
Прийми на цьому світі Мене.

А Мати Марія на коліна припала,
Сина Божого витала,
В пелени біленькі повила,
На сіно в яслах Його положила.

Лиш пастухи в цю ніч не спали,
Вони отару пильнували,
І Ангел їм об’явився:
Бог предвічний народився!

Поспішають вони нині,
Щоб віддати поклін Божій Дитині,
І на коліна припадають,
Святу Родину вітають.

І ми прийшли Ісуса привітати
Та що можемо йому дати.
Лиш нашу молитву щиру
І любов серця на офіру.

Нехай, Ісусе, вогонь,
Який у Твоїх грудях горить
Увійде у наші серця
І їх любов’ю запалить.

А Твої чудотворні Руки,
Щоб нас завжди міцно тримали
І ми йшли Твоєю дорогою життя,
А іншої дороги не знали.

І божественної краси Очі
Нехай на нас споглядають,
Мудрість, любов і чесність
В нас завжди залишають.

Ланцюгами Любові Своєї
До невтомних Ніг нас прив’яжи,
Щоб ми йшли, Ісусе, з Тобою
І до призначеного Міста прийшли.

Це – Місто з чистого золота,
Неначе прозоре скло,
І коштовними каменями
Оздоблене воно.

Ночей в Місті не буває
І потреби в сонці нема,
Бо Слава Божа його освітила
І надзвичайна там краса.

Від престолу Бога й Агнця
Тече річка води життя,
А на престолі –
Розкрита Книга життя.

Благаймо щиро Бога ми,
Щоб у книзі життя записані були,
А одяг душі своєї прали
І на дерево життя право мали.

Щоб брамою у Місто увійшли,
Бо назовні – пси, розпусники й чарівники...
Просимо Мати Агнця,
Щоб захоронила нас від зла.

В сонце одягнена Вона,
А місяць над Її стопами,
На голові в Неї вінець
Прикрашений дванадцятьма зірками.

Після Бога в Небі перша Вона –
Цариця над Небесними Святими,
Благає Спасителя завжди Вона,
Щоб з Його Ласки вічно були ми щасливі.

Пресвята Діво Маріє!
Мата наша єдина,
Пригорни нас до Свого Серця,
Як колись пригортала Божого Сина.

Заступнице і Мати наша перед Богом!
Наймилосердніша рятувальнице моя,
Покрий нас Своїм Святим Омофором,
Щоб Україна рідна моя розцвіла.

Веселіться сьогодні всі,
Радість лине з Небес нині.
Христос родився!
І слава Україні!

Сідає до Вечері
Мати з діточками,
І згадали в молитвах про тих,
Що до вечері не сідали.

Не забули про тих,
Які Україну захищали,
І в боротьбі з ворогом
Життя своє віддали.

За вчителя також згадали,
Який грамоти навчав
І в цей Святий Вечір
На Сибірі перебував.

За священником сумували,
Що мудрість проповідував
І в Сибірських тюрмах
За те він страждав.

А маленький хлопчик
Рученьки склав,
Ісуса-Дитятка
Щиро він благав.

Ісусе, Сину Божий!
Я до Тебе рученьки підношу
Для українського народу
Кращої долі прошу.

Допоможи нам Боже,
Щоб ми зростали,
І вільну Україну
Ми все ж таки мали.

Ісусе-Дитятко!
Благаю Тебе нині,
Вислухай і допоможи мені,
Маленькій дитині.

Дякуємо Тобі, Боже,
Щиро за все нині.
Христос родився!
І слава Україні!

Святий Вечір настав,
А ми на чужині,
Згадуємо про Україну-неньку
І традиції її.

Мати смачні страви приготувала
Батько до хати дідуха несе,
А діти сіном стіл вистеляють –
Свято велике у хаті є.

Всі разом до молитви клякають,
Руки до Бога зносять батьки,
Щоб діти в житті були щасливі
І не зазнали ніколи біди.

Пройшли роки...
У вічність пішли мої батьки,
І сталась ще одна біда, –
Залишилась я вдова.

Діти мої вже дорослі
До Святої Вечері сідають самі,
Моляться за батька, якого вже немає,
І за маму, – що на чужині.

Святий Вечір настав,
Радість велика прийшла,
Ісус Христос народився
І радіє людська душа.

Колядки в церкві колядують
На серці радість і смутку вже нема.
При церкві Святу Вечерю нам готують,
Неначе в Україні, а не в Римі я.

В церкві всі разом помолились,
До залу приготовленого прийшли,
Столи для нас вже накрили,
І сердечко з паперу на тарілку поклали.

За столом всі ще раз помолились,
Подякували Богу за прожиті дні,
Священники благословення нам дали,
Як колись благословили нас батьки.

Дякуємо Богу ми за те,
Що наша церква на чужині є,
До якої прийшли ми нині,
І святкували, як на Україні.

За отців Василіан
Молитви наші до Бога приносимо,
Здоров’я, многих літ і Царства Божого
Ми для них просимо.

Дякуємо всім,
Що Святу Вечерю готували,
Бо було смачно так,
Як в нашої мами.

А молодих людей,
Що гарно нас розвеселяли,
Нехай Бог благословить
Щедрими дарами.

На сердечках з паперу
Свої прохання ми написали.
Ісусе! Сину Божий!
Ми їх перед Тобою поклали.

Сніжок легенький притрусив,
Ялиночки в кожушок вбрав.
На Україні велике свято, –
Святий Вечір настав.

Всі поспішають до родин –
До свого рідного гнізда,
Туди, де щиро прославляють
Народження Ісуса Христа.

Ісус Христос народився
Ворота до Раю відчинив
І Новий Єрусалим
Він для нас сотворив.

На небі зірка з'явилась,
Ясно сіяє вона,
Неначе всіх закликає –
Вечеряти вже пора.

Господині стіл накривають,
Страви приготовили смачні,
Всі разом до молитви клякають,
Дякують Богу за прожиті дні.

Стіл сіном притрусили
В скатертину білу одягли,
Щоб на нашій Україні
Люди весело жили.

Свічку на столі запалили,
І яскраво світить вона.
Щоб наша славна Україна
В мирі завжди жила.

Хліб духмяний на столі,
І про часник теж не забули,
Щоб на моїй Україні
Люди здорові завжди були.

Смачні страви споживали,
А особливо вареники з картоплі,
Щоб на Україні зростали
Здорові і гарні хлопці.

А яка смачна кутя!
Меду й маку досить дали,
Щоб українські дівчата
Гарні і здорові зростали.

Ялиночку гарно вбрали,
І сніп до хати принесли,
Щоб в нашій країні
Люди багатими були.

Щоб мудрими були,
І Бога прославляли,
На Святий Вечір завжди
Українські колядки колядували.

У вічнозеленому місті
Блукаю тут я одна
Туга у мене на серці,
Бо коханого мого нема.

Приспів:
Серце моє від любові палає
Душа горить, немов у вогні
Де ж ви мої рідненькі?
Українські королі.

Сонце світить ясно
Надворі весняна пора
Де ж ти, омріяний, мій коханий?
Щоб теплом серця зігріла тебе я.

Приспів:

Душею є ми багаті
Веселі і щирі такі
Хлопці наші найкращі у світі,
Тому що вони королі.

Приспів:

Світить ясне сонечко,
Настала весна.
Красу і радість
Вона принесла.

Приспів:

Ой, весно-весно,
Яка чарівна ти,
Але дуже скоро
Пролітають дні.

Першими у лісі
Фіалочки цвітуть
І своїм ніжним цвітом
Всіх приваблюють.

Приспів:

А ти, козаче, не барись,
Піди та й в ліс подивись.
Може фіалочка твоя
Вже ніжно розцвіла.

Приспів:

А фіалочки сині
Цвітуть лиш на Україні
І потрібно поспішити,
Щоб цвіт той не загубити.

Приспів:

Бог молитви Якима і Анни прийняв,
Донечкою їх обдарував,
Міріам-Марія ім’я їй дали
І ангельські хори свою Царицю вітали.

З царського і архієрейського родів
Походила Вона
І на Матір Спасителя світу
Богом вибрана була.

З перших хвилин свого життя
Повнотою святості обдарована була
Щиро любила Бога
І Господня Рука з Нею завжди була.

Бога-Сина породити
Дала згоду Вона,
Щоб відкупив Він людей
Від первородного гріха.

Боже Дитятко породила
На сіно в яслах положила,
А Він рученятка до Неї простягає,
І Вона на коліна перед Ним припадає.

Одного з Трійці породила,
На руках своїх носила,
Щиро до Серця пригортала,
Грудьми своїми годувала.

Найдорожчою Матір’ю для Сина Вона є,
Для Бога-Отця наймилішою Дочкою стала,
Найсвятіша з усіх людей Вона
І в Небі світлом ясним засіяла.

В сонце одягнена Вона,
А місяць під Її стопами,
На голові в Неї вінець
Прикрашений дванадцятьма зірками.

Після Бога в Небі перша Вона
Цариця над Небесними Святими
Благає Спасителя завжди Вона,
Щоб з Його Ласки вічно були ми щасливі.

Пресвята Діво Маріє!
Мата наша єдина
Пригорни нас до Свого Серця,
Як колись пригортала Божого Сина.

Заступнице і Мати наша перед Богом!
Наймилосердніша рятувальнице моя,
Покрий нас Своїм Святим Омофором,
Щоб Україна рідна моя розцвітала.

Dolce mia mamma

come sei bella.

Tu sei come il sole,

come la primavera.



L'amore di mamma
per me forte è stato

come il bel sole

nei mesi d'estate.



Carissima mamma,

quante cose hai fatto.

Angelo custode

nella mia vita sei stata.


Rose bianche per te,
cara mia mamma,
baci dolci per te

perché tanto ti amo.

La nostra bella stella
Luce manda alla Terra.
Cosa al mondo è successo?
Per chi la strada è preparata?

Dio ha lasciato il Paradiso,
Scende come un bambino,
Trovato in terra freddo e povertà
Ha cuore suo pieno d’amore e bontà.

Una bellissima donna,
Si chiama Maria,
Benedetta da Dio è stata,
Gesù Bambino è nato.

La Madre Santissima
Supplica davanti a suo figlio:
“Come Tu sei Grande,
Tu sei mio Dio”.

Amore da Dio
Forte come il sole
Grande come il cielo,
Troppo bello bello bello.

Gesù Bambino
Nostro Salvatore,
Dài per noi il Tuo amore
E riscalda il nostro cuore.

Tu sei Luce per il mondo
Signore mio Gesù,
Illumina la nostra strada di vita
Affinché paura non abbiamo più.

Dolcissimo Gesù Bambino
Noi siamo figli Tuoi,
C’è sempre posto nel nostro cuore,
Vieni presto qui da noi.

Одного разу
Питаю журавля:
“Скажи, дорогенький,
Де найкраща земля?”

Журавель відповідає
Мені такі слова:
“Найкраща Україна,
І кращої нема.”

На Україні дівчата
Красиві такі,
Наче, троянди,
Що щойно розцвіли.


А хлопці-українці,
Коли дружно йдуть,
Немов, каштани,
Що в Києві цвітуть.

На полях України
Пшениця золота,
Щоб щасливо жила
Україна молода.

Якщо на чужині
Колись проживали ви,
То біль за рідним краєм
Мали ви завжди.

А сни солодкі снились
І троянди в серці цвіли
Лиш від однієї думки,
Що повернетесь в Україну ви.

До рідної домівки,
До рідної землі,
Де не будуть казати,
Що чужоземці ви.

Їду по Європі,
Красива вона,
Але для мене найдорожча
Лиш Україна моя.

Карпатські наші гори,
Гори молоді
І смереки високі
На крутій горі.

Вдихаєте свіже повітря
На повні груди ви
І слухаєте пісню солов’я.
Яка ж ти красива, Україно моя!

Будьте добрі,
Скажіть ви мені,
Хто був ідеалом
У вашому житті?

Бо любов щира –
Ідеал людського життя,
А вона лиш є
В Ісуса Христа.

Ісус Христос –
Ідеал людського життя,
Бо Він є наймудріший
І подібного не було і нема.

Любов до людей
В Христа надзвичайно щира була
Він взяв людську природу,
Щоб відкупити людину від гріха.

У своєму земному житті
Ісус людей оздоровляв
І мертвих до життя
Він знову повертав.

Оздоровляв хворих
І бісів з людей виганяв
Повчальну науку
Всюди проповідував.

Цар Неба і Землі
Людей так полюбив,
Щоб людей відкупити
Гірко Він терпів.

Добровільно віддався катам,
Нестерпні муки терпів,
І за своїх розпинателів
Прощення в Отця Небесного просив.

Ой народе!
Що ж ти зробив?
Ти Богочоловіка
На Землі убив.

Забув народ про чуда,
Які Ісус творив,
І престрашні знущання
Він Йому робив.

Любов Ісуса –
Світло нашого майбуття,
Бо Він є Воскресіння
І вічне життя.

Він переміг смерть,
Пролив Кров за людські гріхи,
І відчинив Ворота до раю,
Щоб люди могли туди увійти.

Ісус – Світло для світу!
І хто за ним йде,
Не ходитиме в темряві,
А світло життя осягне.

Ісусе, Сину Божий!
Нас грішних прости,
Це ми кричали несамовито:
“Розіпни Його, розіпни!”

Ми, Ісусе, грішні,
І важкі наші гріхи,
До землі хрест схиляли,
І впав Ти три рази.

Наша зарозуміла гордість
І закам’яніла душа
Дала Тобі 5480 ударів
І Кров Свята по землі текла.

Ісусе, ми Тебе били
Ламали кості Тобі
І вінок терновий
На голову одягли.

Царю Небесний!
Щиро просимо ми,
Прости нас, як розбійника,
Коли прийдемо на суд Божий ми.

Любов – це ніжна квітка,
Що щойно розцвіла
Чарує вона красою
І радіє душа.

Приспів:

Так любіть гаряче-гаряче,
Щоб розвіяти темряву Землі,
А сонце нехай світить яскраво
І панує блаженство у душі.

Любов – це рання пташка,
Що співає весело у саду,
А де ж ти, моя пташко?
На край світу за тобою піду.

Приспів:

Любов – це полум’я у серці,
Яке горить вдень і вночі,
А де ж ти, моє кохання?
Жар серця мого візьми.

Приспів:

Любов – солодша від меду
І чистіша від джерельної води
Так не шукайте доріг з полином
І брудної води.

Приспів:

Засвітив місяць ясний
І світить яскраво зоря
Серце моє від любови згоряє
Закохалась в жонатого я.

Признатись в коханні не можу,
Бо для мене святе є сім’я,
А тільки почую його голос
І неначе на крилах взлітаю я.

Чому пташечкою я не вродилась?
І не літаю попід небеса
Можливо я б не знала, що таке кохання
І від любови не згоряла б моя душа.

Ночами спати я не можу
Подушку обнімаю від душі,
Чому в житті таке буває?
Що в жонатих закохуємось ми.

Минає ніч і день настає
І сонце ясно засвітило
Нехай, коханий, буде добре тобі
І життя твоє, щоб щасливо плило.

Коли малою була,
З бабусею разом йшла,
І історію однієї людини
Розказала мені вона.

Дивись, внучко моя,
Там видніється край села,
Колись там людина
Велика та Свята жила.

Це село всюди знають,
Прилбичами його називають,
І наша яворівська земля
Велику людину світові дала.

У цьому галицькому селі,
В шляхетній, багатій сім’ї
Народився син Роман
І прізвище Шептицький мав.

Він був красивий на вигляд
І розумом всіх дивував,
А головне – до Бога
Любов велику проявляв.

Дні за днями проходили
І мріяли Романові батьки,
Щоб великої кар’єри
Зумів він досягти.

Роман підростав,
Він іншу думку мав
І історію свого походження
В домашніх архівах вивчав.

Хто ж ті славетні люди,
Що колись тут жили?
І золотими буквами вписані
На сторінках церковної історії вони.

Ще в XIII столітті
Шептицькі князями були,
Захищали права свого народу
І вірність Українській Церкві зберегли.

Роман був добрий душею,
Людей усіх поважав,
І присягу на Службу Богові
В молодому віці він склав.

Залишив батьківські маєтки
Слави земної не бажав
Взяв собі нове ім’я – Андрей,
І тернистим шляхом прямував.

Митрополит Андрей
Прагнув все своє життя,
Щоб Церква православна
З’єдинена з Вселенською була.

Аби „всі були одно”, –
Така мрія в нього була,
І щоб Божа Любов розквітала
І не було між людьми ненависті і зла.

Як батько добрий
За всіх він пам’ятав
По всьому світу їздив
І християнам допомагав.

Пережив він важкі роки –
Першої та Другої світової війни –
І тюремні ув’язнення
Не минули його вони.

Але любов до Бога,
Найвища понад все була,
І з’єднати всіх християн воєдино, –
Така була його мета.

Колись для Ізраїльського народу
Бог Мойсея послав,
А Митрополит Андрей, –
Українським Мойсеєм став.

І що Українська держава,
Самостійність здобула
В цьому велика заслуга
Слуги Божого Андрея була.

Він українцям освіту
Здобувати допомагав
І Богословські академії
Він також відкривав.

Він був патріотом України,
Завжди на своєму стояв,
І своїми діями
Національну гордість пробуджував.

І те добре зерно,
Що його працею створене було,
Через кілька десятків років
Воно проросло.

Щоб те зерно виросло,
І дало свої плоди,
Всемилостивий Вічний Боже,
Нам допоможи.

Маю я надію в Бога
Збудуться бабусині слова,
Що на моїй рідній Яворівщині
Велика та Свята Людина жила.

На площі Галицькій у Львові
Король Данило стоїть.
І на своїх львів’яночок
З усмішкою глядить.

Приспів:

Львів’яночко ти моя,
Львів’яночко чарівна,
Твоя краса дівоча
Полонила нам серця.

У центрі міста Львова
Шевченко наш стоїть,
І пише він поему
“Краса, що полонила світ.”

Приспів:

А ти, козаче, не барись
Та й скоріше одружись.
Візьми за дружину собі ту
Львів’яночку чарівну.

Приспів:

Любов – це таке почуття,
Якому меж нема.
За яке ти готовий
Віддати своє життя.

Материнським молоком,
Коли нас годували,
Тоді свою першу любов
Ми бачили в очах мами.

Материнська любов
Нас завжди зігрівала,
Бо мати дитині
Щасливої долі бажала.

Ми повиростали,
Стали вже батьки.
А якої долі для дітей і внуків
Хочемо ми?

А може такої,
Яку ми мали,
Що прислугами у панів
По всьму світу стали.

Ні! Хочемо щасливої долі
Для дітей і внуків.
Щоб ніколи вони не зазнали
Ні горя, ні розлуки.

Щоб краще вони жили,
Ніж жили колись ми.
Щоб у світі їх всі знали
І панами називали.

І не так, як нас тут знають,
Третім світом називають,
Бо забули вони,
Що княжого роду ми.

А тепер запитаємо себе,
Що таке любов є?
Чи вміли ми любити,
Найдорожче у житті захистити?

Волю і свободу –
Мрію українського народу.
Ми захищали?
Можливо в той момент спали?

А в Україні живе
Наша молодь дорога.
Вийшла в Києві на Майдан,
Щоб захистити свої права.

Культуру і вихованість
Всьому світу показала вона,
І як потрібно боротися
За свої права.

Вони стояли на морозі
І співали пісні.
Веселі такі були. –
Господи їх благослови!

Якщо ти не захищаєш
Україну Свою,
Значить, ти не любиш
І маму свою.

Наша рідна мати
На світ нас народила.
Україна – мати,
Єдина для нас Батьківщина.

У Твоїх ранах
Були листки калини.
Ми пам’ятаємо, Володю,
Що Ти у нас єдиний.

Єдиний і неповторний,
Як твої пісні,
Що їх гарно так співають
Українські солов’ї.

А твою пісню
“Червона рута”
Ми не забули,
І не можемо забути.

На небі зіронька
Яскраво так світила
І в один момент
Темрява її закрила.

Будуть пам’ятати
Наші діти й внуки,
Які тяжкі терпів,
Володю, Ти муки.

А Твої неповторні
І чарівні пісні
В Україні вільній
Співатимуть завжди.

Чому натовп людей стоїть?
Чого він чекає?
Це Україна сьогодні
Президента обирає.

З півдня і центру Італії
Українці сюди поприїзджали.
Що свій голос в Римі
За президента віддали.

Йдуть, веселі такі,
Співають українські пісні.
Одягнули оранжеві шарфи,
А в руках жовто-блакитні прапори.

Йде дощ, гримить, гуде
Людей все більше йде і йде.
Потрібно декілька годин чекати,
Щоб голос свій віддати.

Терпіння виборці тут мали,
Бо вони добре пам’ятали,
Що в Києві на Майдані
День і ніч на морозі люди стояли.

Хто вже проголосував,
Той на серці радість мав,
А хто проголосувати не дочекався –
Той дуже засмутився.

От такі нам в Римі
Вибори організували,
Що люди приїхали із далека,
Тай не проголосували.

Друга світова війна,
Жахливою була вона.
І хлопці наші молоді
В концтаборах вже гинули тоді.

Один хлопець молодий,
Добрий, розумний такий
Також лиха зазнав,
В Освенцімі побував.

Лиха багато зазнав,
Сім разів з концтабору втікав.
Мрія в нього була одна:
Швидше б до рідного села.

Коли в Німеччині ще був,
Віщий сон йому наснився,
Що серед хоружівських дівчат
Він там появився.

А одна із тих дівчат
Зорю в руках тримала,
Що після закінчення війни
Дружиною його стала.

Все життя вони разом
В школі працювали.
Мудрості дітей
Чужих і своїх навчали.

Андрій Андрійович був строгий,
Порядок всюди тримав.
І ніхто із хлопців
В класі не бешкетував.

Варвара Тимофіївна
В школі теж працювала.
Математику та фізику
Вона викладала.

Своїм дітям до роботи
Любов батьки прививали.
Хоч малі ще були,
А вже допомагали.

“Потрібно землю любити,
Працювати – рук не покладати”, –
Таку настанову
Давала синам мати.

Все, що робите
У своєму житті,
Постарайтесь якнайкраще,
Щоб зробили ви.

Сини її повиростали,
Вже свої сім’ї мають.
Та за маму вони
Ніколи не забувають.

А син її наймолодший,
Що Віктором зветься.
На президента України
Він балатується.

Але ворог не спав,
Той, що думку злу мав,
І діоксини до їжі
Він йому дав.

Чого боїтеся,
Злї вороги?
Ніколи любові до України
В нього не зламаєте ви.

А мати як почула
Таку гірку новину
Щиро молилася до Пречистої:
“Допоможи моєму сину”.

Мати Божа з образа
Сказала їй:
“Мій син теж за любов
Терпів на хресті”.

Коли його розіп’яли
Знущалися з Нього вороги
Потім оцет з жовчю
Пити давали вони.

Добре що на той час
Не був відомий діоксин,
Бо тоді би його також
Пив мій Син.

А зараз, моя дитино,
До Бога-Сина я йду.
І за долю України
В нього попрошу.

Блаженна та мати
Над якою зоря світила.
А тепер душа її
На Небесах спочила.

Якщо я тут написала
Щось не таке,
То дуже прошу
Вибачте мене.

Ісус апостолів добре знав,
Що “цей народ” слабку віру мав.
Таму каже: “Ідіть та й моліться,
Силою Святого Духа підкріпіться”.

Ісус Христос молився,
А диявол не спав.
Він одному з апостолів
Гроші дати обіцяв.

Видай нам Ісуса
Поцілунком своїм,
Ми тобі заплатимo
Тридцять срібняків.

Христос пішов на муки,
Тяжко Він терпів,
За своїх розпинателів
У Бога прощення просив.

Тяжкий був хрест Ісуса,
І з сил він опадав.
І нести хрест йому
Киринейський помагав.

Ісусе, де є апостоли,
Де друзі твої?
Чому залишили
Вони Тебе в біді?

Лиш один молодий і красивий
Апостол Іван
Йшов завжди з Тобою, Ісусе,
І ніколи не покидав.

Коли розіп’яли Ісуса,
Над ним знущались вороги.
Оцет з жовчю
Пити давали Йому вони.

А хто той молодий і красивий
Апостол Іван?
Це молодь українська,
Яка вийшла на Майдан.

Чого хоче та молодь,
Що на морозі стоїть?
Це за долю України
В неї серце болить.

Хто цей Киринейський,
Що хрест Ісусові нести допомагає?
Це український народ
Який за кордоном проживає.

Допоможіть Президенту,
Бо він вже багато терпів.
Ісус пив оцет з жовчю,
А він пив діоксин.

Давайте глянемо,
Хто були ми?
Чи за зраду Батьківщини
Ми не брали срібняки?

Була подія
В Києві така,
Що називалася
Помаранчева революція.

Київська молодь
Вийшла на Майдан
І сказала своє слово:
“Влади не віддам”.

Допоможіть нам,
Сестри та брати,
Якщо до долі України
Не байдужі ви.

Цей заклик лунав
До всіх кутків...
І першим відізвалось
Княже місто Львів.

Не хвилюйтеся кияни
Підмога буде.
З усіх кутків України
Народ в столицю йде.

Перепони на дорогах
Повсюду стоять,
А вони з країн сусідніх
Літаком летять.

Заклики лунали
Навкруги такі:
“Якщо ви українці”,
Будьте мужніми.

“Розумні й терпеливі”, –
Лунали такі слова,
Щоб не почалась
Громадянська війна.

А стояли на Майдані
Наші діти, сестри і брати.
Хоч було люто-холодно,
Але не відступали вони.

Кияни, кияни!
Велика вам хвала.
Історія запам’ятає
Ваші славні імена.

Допомагали Майдану
Чим могли.
Навіть, картоплю гарячу
Приносили Ви.

Українська молодь
Інтелегентна така.
Показала всьому світу
Яка згуртована вона.

Одного разу італійці
Запитали мене:
“Хто керує “помаранчевими”,
Що така дисципліна є?”

Той, кого хочуть за Президента
Українці молоді
І тільки його накази
Виконують вони.

Дякуємо Богу
Щиро завжди,
Що без пролиття крові
До перемоги прийшли.

Просимо мудрості
У Бога ми,
Щоб правильно керували
Державні керманичі.

Всемилостивий Боже,
Своєї ласки нам подай.
Щоб економічно розквітав
Наш український край.

Люблю я місто те,
Де цвітуть каштани.
Ой, який же гарний ти,
Києве коханий.

Приспів:

Україно ти моя,
Україно чарівна,
Україно, ти моя,
Немов, зіронька ясна.

На Україні живуть
Найдобріші мами,
І називають синів своїх
Вони соколами.

Приспів:

Красу українських дівчат
По всьому світу знають.
І писанками їх
Всюди називають.

Приспів:

На Україні сади цвітуть
І солов 'ї співають.
Де є ще такий край,
Хіба лиш у раю.

Небо синє-синє
Хмаринки ніде не має
Вітерець легенький повіває
Пшениці коси заплітає.

Сади вродили рясно.
І на душі прекрасно.
Лише пташка жалібно співає.
Великий смуток вона має.

Пташко! Пташечко моя!
Чому болить твоя душа?
Яке горе сталося в житті,
Що забути важко тобі.

– “Іди за мною,
Куди я лечу,
Я тобі щось розкажу
Людей вбитих голодом покажу.”

Йшла я темними лісами
Високими горами
На велике поле прийшла
Відпочити присіла я.

До мене жінка підійшла
Красива й молода,
Взявши за руку,
Тунелем темним повелà.

Довго ми йшли
У місто велике прийшли
Ясність надзвичайна там була,
Але сонця не бачила я.

Що це за місто?
Хто тут живе?
Чому плачуть люди,
Що аж земля гуде?!

Наш український народ
Місто це заснував,
Який в 1932-33 рр.,
З голоду повмирав.

Бачила маленькі діти
Руки простягнули догори
Просили шматочок хліба,
Щоби вижити змогли.

Скількі молодих хлопців
І вродливих українських дівчат?
Мечем голоду вбиті були
Чути завжди їхній плач.

Також люди там були
Які книжки в руках тримали
Підходжу ближче і дивлюсь,
Сторінки порожні переготали.

Що то за новина?
Що трапилось таке?
Багато книжок не дописаних
Чия вина у цьому є?

Це-поети і письменники
Геноцидом вбиті були,
Щоби правду не писали
В сиру землю спати пішли.

Наша інтелегенція передова
Також місце там знайшла,
Щоби не змогла процвітати –
Україну хотіли колонізувати.

Це – місто таке велике,
Якому не має кінця...
Голодом мільйони людей були вбиті,
Як лезом гострого меча.

Плачуть усі тут і ридають
Бога щиро благаютъ,
Щоби покарані винуватці були,
Які до голодомору довели.

Встань, Україно-мати!
І до народу йди.
Розкажи про свій біль і рани
Нехай визнають і вони.