Маленький хлопчик,
Кароль називався
Доля його не балувала,
Бо сиротою зостався.

Мати його померла,
Коли мав дев’ять років.
І на серці залишився
В нього сум глибокий.

Нелегко дітям жити,
Коли мами немає.
Хто їх приголубить,
Хто їх приласкає?

Але Мати Божа
Теж сиротою була,
І за цього хлопчика
Вона не забула.

Мати Божа
Йому допомагала
Та історію життя його
На своїй короні написала.

Ой, набідувався він
У своєму життю.
Добре пам’ятав
Другу світову війну.

Був він артистом,
Але іншу мрію мав –
На службу Богові
Присягу він склав.

Прийшов такий час,
Бог покликав його у Ватикан,
Щоб Папою у Римі
Всесвітньої Церкви він став.

А хто мав більшу любов,
Ніж він мав,
Що так щиро до церкви
Молодь закликав.

По всьому світу їздив,
Людські біди вивчав,
І, як батько добрий,
Всім допомагав.

На Україну нашу
Він також завітав,
Бо добре пам’ятав,
Що з України маму мав.

У Києві і Львові
Люди з радістю чекали,
Щоб Папу Івана Павла ІІ
Вони привітали.

У Львові йшов тоді дощ
І не переставав.
Іван Павло ІІ
Пісеньку про дощ співав.

А потім жестом
Своєї святої руки
Наказав дощу:
“Перестань, ти, вже йти!”

І через годину
Сонечко засвітило
І цілий місяць сонячна така
Погода у Львові потім була.

Український народ
Велику радість мав,
Що Іван Павло ІІ
Благословення йому дав.

Він розумів бідних,
Бо й того сам зазнав,
А в роки Другої світової
Важко працював.

Людей він всіх поважав.
Ніколи на колір шкіри
І національність
Уваги не звертав.

Він зі всіма завжди
Щиро говорив,
Бідних і багатих
Одноково любив.

Любов його щира
Великою була
І тому молодь
Завжди за ним йшла.

Ключ любові до сердець
Він постійно шукав,
І серця людські для Бога
Завжди відкривав.

Відкривайте двері осель своїх,
Нехай у них Бог увійде,
Промінь світла і любові,
Нехай з вами поруч йде.

Говорив завжди,
Що потрібно сім’ю зберігати,
Бо дітям потрібні
І батько, і мати.

Пам’ятав він про хворих,
Бо сам від хвороби страждав.
Своїм оптимізмом
Біль подолати іншим допомагав.

Він нас вчив прощати
Тих, хто нам зло зробив,
Бо того, що стріляв у нього
Він також простив.

Не забув він про тих,
Що були у тюрмі
І відбували покарання
За злочини свої.

Був він оптимістом
У своєму житті –
Бачив він світло,
Навіть у темряві.

І в один прекрасний день
Світ наче сколихнув,
Бо недобру новину
Він тоді почув.

Іван Павло ІІ
Погано себе почував.
В дорогу до вічності
Він себе готував.

Біля собору Святого Петра
Зібралась молодь світова.
Та, яку він шукав все життя,
А сьогодні вона прийшла сама.

Цілий світ молився
І Бога просив,
Щоб Іван Павло ІІ
Ще трохи прожив.

Але Воля Божа
Була не така.
Місія земна його
Закінчена була.

З усіх куточків світу
Люди у Ватикан приїжджали,
Щоб поклін і шану
Вони йому віддали.

А особливо молодь,
Яку він так любив,
Все життя шукав за нею,
А сьогодні залишив.

Стоїть молодь на площі
І біль у серці має.
Дивиться у папське вікно
І благословення чекає.

Ти був Великий,
Весь світ підкоряв.
Навіть президент Буш
На коліна встав.

Ти вмів примирити
Народи-вороги.
Вони поруч стояли
І подали руки собі.

Народ, який стояв на площі,
Таке вимагав,
Щоб Святим
Ти відразу став.

Але для мене
Істина є така –
Я вважала Святим
Тебе ще за життя.

А тепер на коліна
Перед тобою, Святий, я стаю.
Помолись до Бога, прошу,
За Україну мою.