Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анастасія Лаган (1954) /
Вірші
Емігранти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Емігранти
Колись, в далеку давнину,
Ви залишили Україну,
Подались в далеку чужину –
В незнайому країну.
Ой, важко було Вам
Чужу мову вивчати,
Бути далеко від рідні,
Без батька і матері.
Все Ви зуміли
В житті подолати,
Тільки більше не побачили
Ні батька, ні матері.
Матеріальні блага
Ви там мали,
Але чужоземцями
Там Вас називали.
Самі ви добре пам’ятали
І дітей своїх навчали,
Щоб про Батьківщину
Вони не забували.
Можна все на світі
Забувати сину,
Тільки не можна забути
Україну-Батьківщину.
Настала така пора,
Що емігранткою стала і я.
До стародавнього Риму
Доля мене занесла.
От тепер я зрозуміла,
Що таке чужина.
Хоч країна ця багата,
Але для нас вона скупа.
Своїм вони платять
Більше в два – три рази,
А нам- що дали,
І тому раді ми.
Але вони кажуть
Істину таку:
“Якщо ти нас залишиш,
Де знайдемо ще таку?”
Тому, що українки
Наші дорогі
До роботи ніколи
Ліниві не були.
Дякуємо Богу
Ми за все.
І що така Італія
На світі є.
Хоч не багато,
А все ж таки платять
І наші сім’ї в Україні
Без хліба не сидять.
І дітям вчитися
Допомагаємо ми,
Бо вже трохи євро
Зароблені є.
Весілля святкуємо
Також гучні,
Коли побачили італійці,
То здивовані були.
А ми народ такий,
Хоч куди.
Танцюємо, веселимося
І сміємося з біди.
По-всякому буває
У нашому життю,
Деколи забуваємо заповідь
“Про шлюб і сім’ю.”
Ой, ностальгія,
Яка велика тут є.
Деколи хмільного
Перебір іде.
Але була подія
В Києві така,
Що Помаранчевою революцією
Називалася вона.
Українці-емігранти
Стурбовані були
І вийшли на мітинги
По всьому світу вони.
У всіх емігрантів
Була одна мета,
Щоб Мати-Україна
Врятована була.
А у Римі є
Священики такі,
Що четвертого чи п’ятого покоління
З України Вони.
Але як щиро,
У Бога просили Вони,
Щоб Україна
Не зазнала біди.
“Боже, допоможи, –
Руки до Бога зносили Вони. –
І мудрості подай,
Щоб був врятований наш край.”
Нехай будуть
Блаженні матері ті,
Які щиро прививають дітям любов
До свого, до рідного, до святого.
Ви залишили Україну,
Подались в далеку чужину –
В незнайому країну.
Ой, важко було Вам
Чужу мову вивчати,
Бути далеко від рідні,
Без батька і матері.
Все Ви зуміли
В житті подолати,
Тільки більше не побачили
Ні батька, ні матері.
Матеріальні блага
Ви там мали,
Але чужоземцями
Там Вас називали.
Самі ви добре пам’ятали
І дітей своїх навчали,
Щоб про Батьківщину
Вони не забували.
Можна все на світі
Забувати сину,
Тільки не можна забути
Україну-Батьківщину.
Настала така пора,
Що емігранткою стала і я.
До стародавнього Риму
Доля мене занесла.
От тепер я зрозуміла,
Що таке чужина.
Хоч країна ця багата,
Але для нас вона скупа.
Своїм вони платять
Більше в два – три рази,
А нам- що дали,
І тому раді ми.
Але вони кажуть
Істину таку:
“Якщо ти нас залишиш,
Де знайдемо ще таку?”
Тому, що українки
Наші дорогі
До роботи ніколи
Ліниві не були.
Дякуємо Богу
Ми за все.
І що така Італія
На світі є.
Хоч не багато,
А все ж таки платять
І наші сім’ї в Україні
Без хліба не сидять.
І дітям вчитися
Допомагаємо ми,
Бо вже трохи євро
Зароблені є.
Весілля святкуємо
Також гучні,
Коли побачили італійці,
То здивовані були.
А ми народ такий,
Хоч куди.
Танцюємо, веселимося
І сміємося з біди.
По-всякому буває
У нашому життю,
Деколи забуваємо заповідь
“Про шлюб і сім’ю.”
Ой, ностальгія,
Яка велика тут є.
Деколи хмільного
Перебір іде.
Але була подія
В Києві така,
Що Помаранчевою революцією
Називалася вона.
Українці-емігранти
Стурбовані були
І вийшли на мітинги
По всьому світу вони.
У всіх емігрантів
Була одна мета,
Щоб Мати-Україна
Врятована була.
А у Римі є
Священики такі,
Що четвертого чи п’ятого покоління
З України Вони.
Але як щиро,
У Бога просили Вони,
Щоб Україна
Не зазнала біди.
“Боже, допоможи, –
Руки до Бога зносили Вони. –
І мудрості подай,
Щоб був врятований наш край.”
Нехай будуть
Блаженні матері ті,
Які щиро прививають дітям любов
До свого, до рідного, до святого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
