Немає друзів… всі якось зникли… Немає коханого… сильно посварились…
Немає нікого поруч, щоб підтримати неважливим, але так потрібним словом. Здається весь всесвіт проти мене. За спиною відчуваю теплий рідний погляд. Це мій янгол-охоронець. Це – моя мама.
У кожного є на небі свій янгол-охоронець, а у мене він є на землі. Мама завжди охороняє мене від негод, небезпеки й зайвих проблем, скидаючи на свої ніжні й тендітні плечі важкий тягар сучасного буття. Вона ніколи в житті не залишить мене. Вона підтримає, допоможе, врятує. Життя своє віддасть за своє єдине дитя.
Коли важко на душі, коли серце крається і розум тьмяніє від смутку тільки мама може зрозуміти, приголубить, приласкає і пораду слушну дасть. І все стає світліше, наче світ змінився на краще.
У мами темне коротке волосся, карі очі, сповнені переживань і гордості за рідну дитину, чорні брови, які підкреслюють сяйво рідних очей, теплі й ніжні руки, які не одну ніч колисали мене на руках.
Всі кажуть, що ми схожі як дві краплі води, просто вона трошки нижча за мене. Та все одно ми різні і наші смаки, розуміння, погляди на життя… мама моя наче вогонь: гаряча, запальна, яскрава, а іноді буває небезпечною (коли свариться зі мною). Інколи мені здається, що мама, у віці вже не характерному для такої риси, сповнена юнацького максималізму й романтики, вона й досі вірить у казки та чудеса.
І все одно я люблю її.
Мамо, я стаю перед тобою на коліна.
Мамо, я дякую тобі за все!
Дякую за те, що ти моя єдина
Що виховала мене, такою як я є

Пробач мені усі образи
Пробач що я не слухала тебе
Пробач що я тебе не розуміла часом
Люба матусю, пробач мені усе!!!

Я люблю тебе дуже сильно!!!
Я люблю тебе більше за всіх !!!
Ти завжди зі мною у скрутну хвилину
Тому зараз я біля твоїх ніг!!!

Хоч ми і сваримось не рідко
Все одно, ти найкраща на землі!!!
Ти найсвятіша, мамо моя рідна!!!
Ти найдорожча у моїм житті!!!

Все в нашей жизни происходит все так странно…. мы любим, но бросаем, а потом в мыслях разговариваем с ними…. Мы проклинаем тот день, который лишил нас счастья…. Мы так счастливы, когда обретаем ИХ снова…..

ОН: “Сегодня я уже без тебя. После тебя осталась лишь песня и несколько ярких и счастливых дней… мы больше не вместе. И в мою память въедаются ноты и слова той песни, которая осталась после тебя. Мне так хотелось любить тебя! А ты… убила все, что жило во мне…. Ты убила меня, разрушив мой мир, разбив на сотни мелких кусочков мое сердце, безжалостно растоптав мою жизнь. А что сейчас с тобой ?...”

ОНА: “ я лежу на полу, смотрю в белоснежный потолок… сквозь мои мысли, доносятся из колонок ноты нашей песни… мне жутко, душа кричит, надрывая свой голос. Мы больше не вместе. Теперь я не живу. Ты был единственным и ним же останешься навсегда. Ты слышишь, Я ТЕБЯ ЛЮБЛЮ!!!!! Если бы ты только слышал…. Между нами теперь вечность горести и слез… где ты?”

ОН: “ как ты там? Мне очень плохо без тебя! Может, ты тоже грустишь и хочешь все вернуть? Я ни на минуту не забываю о тебе. Все в моей жизни напоминает о прошлом…. О счастливом прошлом... каждую ночь я говорю с луной, надеясь на то, что ты тоже не спишь и слышишь меня. Мне так хочется вернуть наши счастливые дни. А после тебя у меня осталась лишь наша песня…”

ОНА: “ интересно, а мы сможем снова быть вместе? Ночью мне не спится, светит луна в окно. Я смотрю на нее и вижу тебя. Твои глаза… Я люблю твои глаза…. Я помню все, каждую черточку на твоем лице. Ты смотришь на меня и улыбаешься…. Я улыбаюсь в ответ. Может, ты не спишь? И мы снова вместе? Но словно лезвием по сердцу звучит из колонок наша песня….”

ОН: “прошел ровно месяц после нашего разрыва. На душе все также скребут кошки. Меня ничего не может отвлечь от мыслей о тебе. Ты все время на первом плане. Я ищу тебя в толпе, надеясь встретить тебя там, где ты никогда не появишься. Хожу под твоими окнами, надеясь, что ты почувствуешь меня и выглянешь. Наверное, тебя я никогда не забуду…”

ОНА: “Весна… все радуются ей, все счастливы. А на моей душе скребутся кошки, тебя нет рядом. Я часто гуляю сама в надежде встретить тебя и посмотреть на тебя хотя б украдкой. Мне много не надо, мне хотя бы малость… посмотреть в твои глаза и прошептать прости. Я хожу теперь одна по тем местам, где совсем недавно мы бродили вместе. Мне так плохо без тебя…”

ОН: “ прохожу мимо твоего дома. Из твоего подъезда выходит девушка. Это ты…. Ты идешь ко мне… родная, я тебя люблю!!! Несусь к тебе на встречу.… А ты – иллюзия… безумные мои мечты.…И в наушниках разрывает душу наша песня. В моем сердце перегорают пробки…”

ОНА: “смотрю фото… друзья, родные, ты… твоя лучезарная улыбка… счастье в моих глазах… мой день рожденья… уже прошло полгода. А ты все также нужен мне, как и тогда. Как ты там любимый? Знай, я все так же твоя, как и тогда…”

ОН: “ты так далека от меня, но сны не перестают тревожить мое сердце. В памяти перебираю те дни, когда мы были вместе. Когда ты меня любила… так странно, я люблю тебя и сейчас так как любил тогда… ты единственная, кого я любил и люблю… ты – моя жизнь, ты мой смысл жизни, ты – вечность горестей романтизма, который течет по моим венам…. Я все так же тебя люблю!”

ОНА: “ прошел год. Я встретила другого. Мне с ним хорошо. Но я с ним не счастлива… до сих пор думаю о тебе. Все так же говорю с луной и вижу в ней твое отражение. В город пришла осень. Я все так же посвящаю тебе стихи. И не могу понять, почему мне так плохо без тебя? А сердце кричит: Ты любишь его! Но больше я так не могу. Я забываю о тебе”.

ОН: “ тебе нет замены. Только ты в моем сердце. Другие тебя никогда не затмят. Все так же луна и сигарета мои лучшие подруги. Луна все так же напоминает о тебе. Сигарета все так же отравляет мне жизнь, как и ты.… Прошел год, но я по-прежнему ищу встречи с тобой. Я так же по-прежнему люблю тебя… Наверное я сошел с ума…”

ОНА: “ вот и все… завтра я выхожу замуж… я не люблю его, но так надо. Мне жизнь безразлична… я не твоя. Ты властелин моего сердца, моей души, моего тела. Ты владеешь мной, не знаю я этого. Наверное, я сошла с ума, но больше не будет тебя в моей жизни никогда. Прощай…”

ОН: “вот и все… мы теперь врозь, но это не останавливает меня. Сегодня последний мой шанс быть с тобой. Я знаю, ты откажешь мне, но я хочу, чтобы ты знала все! Я хочу, чтобы ты знала: Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ!!!!”

- Вы согласны взять ее в жены?
- Да.
- Вы согласны взять его в мужья?
Дикое молчание в ответ…
- Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ!!!!! – он кричит из толпы приглашенных .
- НЕТ – срывая фату, она бежит к нему – Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ!
11.07.08

П'яте квітня на календарі. Третя ранку на годиннику. Поруч кава, телевізор, пачка конспектів і телефон.
Компютер набрид через інтернет. Тебе там все одно не має. Мою постіль не має з ким розділити. Може, саме тому я не сплю? Можливо, мені не має кого любити… Хоча, стривай, тебе я люблю!
Я згадую твої очі. По телеку йде якась маячня. Намагаюся посміхнутися твоїй фотокартці, але щось не виходить, ти там несправжній.
Мене охопив модерн. Раніше вважала, що я єдина така. Кафе «Агата» поставило все на свої місця. Хтось каже талановито, а про себе думає «що за нездарність». Цікаво, а що думаєш ти? Я пишу тобі листи, вкладаючи весь зміст свого серця в електронну пошту, а ти, мабуть, їх і не читаєш. На мої докучливі прохання відповісти хоча б на один лист, кажеш «Мала, я не романтик, щоб таке робити.» Тобі, мабуть, начхати на ті листи. Доречі, а ти їх хоч в очі бачив?! Сподіваюсь, що ні. Бо це легше пережити моєму маленькому безвтішному серцю.
Як завжди, ніч за вікном. Відчиняю вікна. На вулиці весна. Чуєш, справжня ВЕСНА!!! Ми так давно чекали на неї, памятаєш? Ось вона в моєму і твоєму місті, але ми не поруч. Серце зжимається до болю. Воно кричить з сльозами на моїх очах. Мої сльози всюди.Вони дістали навіть до зірок. «Хлопче, ти мене кохаєш?», дивлячись на повний місяць, питаю я. Місяць посміхається мені у відповідь багатозначно. Кидаюся до телефону. Пишу тобі безглузду sms. Я знаю, ти не відповіси, бо ти спиш своїм солодким сном, який колись забрав у мене. Тепер я шалена, безглузда, безсонна, нездарна дівчина-студентка, яка вбачає зміст свого життя в тобі.
Чуєш, Я ТЕБЕ КОХАЮ!!!! Чуєш, тебе…Чуєш?...
5.04.09

Таким сірим непривітним днем вона блукала вулицями міста, роздивлялася перехожих, що йшли їй назустріч, не помічаючи її. І ось, він, пройшов повз неї. І вона зрозуміла, що потрібна йому не менше аніж він їй.
Вона почала свій шлях новою стежкою. Слідуючи за ним, вона вивчала хлопця і його життя. Тоді він ще не знав, ані її, ані того, що вона стане його янголом-охоронцем.
Хлопець звично робив свої справи, до обід сидів у нудному, душному офісі, після чого швидко збирався й тікав у кавярню напроти і рівно годину сидів, спостерігаючи за за весною, яку нарешті дочекалися у місті. По закінченні години спостережень, він писав щось на серветці та йшов до свого душного й нудного офісу. Приблизно о шостій вечора він вимикав світло, опускав жалюзі, зачиняв свій офіс і так само швидко, як в обідню перерву, тікав звідти.
Виходячи на вулицю, як правило, не встигав на свій тролейбус, йшов пішки, бо не любив чекати. Гуляючи одними самими вулицями, він роздивлявся старовинні споруди і про щось розмірковував. Вона завжди була поруч, спостерігала за ним. Прийшовши додому, заварював міцну каву й сідав біля відкритого вікна. Дивлячись в далечінь, він на зірках писав вірші і клеяв їх на стіну.
Це були справжні зірки, які навіть світилися в темряві. (листочки, у виді зірочок, невеликі за розміром, висіли на стіні, їх було безліч, вони всі були одного кольору. )
Десь о другій ночі, мимовільно розстелював свою постіль і поринав в інший безтурботний світ сну.
Вранці, хлопець прокинувся раніше будильника, поглянувши у вікно, встав з постілі й пішов до ванної. Прийнявши душ, направився на автопілоті на кухню, ставити чайник. В його голові крутилася одна думка, що то за дівчина, яка наснилася йому сьогодні і що означають її слова. Вона сказала йому: «Якщо не хочеш втратити гроші, не йди своїм звичним шляхом додому». Сказвши ці слова, вона зникла, залишивши хлопця сам на сам з роздумами, що то за дурня.
Звично зібравшись, хлопець вийшов з дому і направився на тролейбусну зупинку. Весь день прийшов звично, за сценарієм. Ввечері направляючись додому, він все ж таки пішов іншою стежкою, аніж ходив завжди. Чомусь зовнішні та внутрішні відчуття переконали зробити так, як казала та дівчина. Вона була поруч і спостерігала за ним.
Зранку, від бабусь, які завжди в курсі всіх справ, він дізнався про вечірній напад на вулиці Єменка, якою зазвичай ходив він. Не видаючи своїх емоцій, чемно привітався та пішов далі. Дивуючись такій новині, про себе подякував Богу.
Приблизно через тиждень він знов зустрів у своєму сні її. У цей раз вона допомогла вирішити професійну проблему з бізнес-планом. Ще раз подякував Богу.
Наступного разу вона застерегла його від смерті, попередивши про автобус № 213, який потрапив в аварію зранку, після тієї ночі, коли вона наснилася йому. І знову він подякував Богу.
Таких разів було вже безліч, він збився навіть з рахунку. Коли вона прийшла до нього внаступне, він одразу ж запитав, хто вона та як можна побачити її в реальному світі. На що дівчина відповіла «ми зустрінемось там, де ти мене менше всього сподіваєшся побачить» і знов зникла.
Останнім часом він не міг ні про що думати окрім бажаної зустрічі зі свої янголом-охоронцем. Потроху він почав закохуватися у той світлий образ, що приходив до нього обраними ночами. Йому хотілося частіше бачити у своїх снах, доторкнутися до неї, відчути той потяг щастя, який йому так потрібен.
Ось і наблизився тиждень великодня. Як заведено, саме в день воскресіння христа він пішов на кладовище до своїх рідних, як то кажуть, пом'янути душі померлих.
Проходячи повз свіжих могил, він звернув увагу на гранітний пам'ятник, обсаджений квітами, з портретом молодої дівчни. Красива, ніжна, тендітна, щаслива, й зовсім юна постать дивилася в глиб його душі. Він підійшов ближче до могили, і одразу впізнав її. Це був його янгол-охоронець, в якого він безмежно закоханий. Вона була права, він навіть у самих страшних своїх думках не міг подумати, що саме тут зустріне її. Вдивився в дату смерті. Це був той самий день, коли вперше вона йому наснилась.
Кожної неділі, він приходив до неї з білими трояндами, як символом вірності й подяки своєму янголові-охоронцю.
18.04.2009

Чомусь у світлі сонця я вбачаю твоє обличчя.
У небі бачу синь твоїх очей. У серці своєму бачу нашу любов.
Від полум’я відчуваю твої обійми і поцілунки.
Без тебе тлію наче вугілля від вогнища. Тебе я жадаю, без тебе не можу, як без неба не може жити земля.
Дивлюсь я в чисте небо і жодної хмаринки в ньому немає. Я знаю, що ти десь поруч, а ти знаєш, що я тебе кохаю.
Коли ти далеко, місяць мій кращий друг. Я дивлюся на нього і знаю, що ти дивишся і вбачаєш в ньому мене. Зірки стають у коло і починають свій танок. А на моїх очах сльози, бо ти далеко.
Я сумую. Без тебе я сама не своя. А ти дивишся свій футбол, п’єш пиво зі своїми друзями і не згадуєш про мене ані дня. Кожна хвилина мого життя присвячена тобі, моє серце палає тобою.
Кожний подих заради тебе. Навіть всі мої сни присвячені тобі. А ти твердо проходиш повз мене. Нічого мені від тебе не потрібно, хоча б спостерігати за тобою все життя. Я не знаю, чи можна це назвати любов’ю, але я кохаю, мабуть дурна.
Давала собі обіцянки, що ніколи в житті не буду кохати, та ти став на моєму шляху. Перекреслив усе життя моє безжально. Жодного разу ти не дивився мені в очі,хоча ми разом. Не вже ти мене не любиш? Невже ти до мене не нічого не відчуваєш? Навіщо мене так сильно мучиш?! Навіщо ти любов вбиваєш?
Ти – є серце моє. Пульсуєш, даєш мені життя. І ти ніколи за мене не думаєш, як тебе люблю я!
Можливо зникнути з твого поля зору і дати жити тобі спокійно. Не звинувачувати тебе за те, що ти обожнюєш футбол, а не мене.
За те, що друзі для тебе дорожчі. За те, що весь вільний час вбиваєш за компом, а не проводиш зі мною.
Можливо я без тебе жити не зможу, але це потрібно.
Знаю, що більше не побачу неба в твоїх очах і в сонці твого обличчя.
Але зірки на небі будуть нагадувати про мене,






9.09.08