П'яте квітня на календарі. Третя ранку на годиннику. Поруч кава, телевізор, пачка конспектів і телефон.
Компютер набрид через інтернет. Тебе там все одно не має. Мою постіль не має з ким розділити. Може, саме тому я не сплю? Можливо, мені не має кого любити… Хоча, стривай, тебе я люблю!
Я згадую твої очі. По телеку йде якась маячня. Намагаюся посміхнутися твоїй фотокартці, але щось не виходить, ти там несправжній.
Мене охопив модерн. Раніше вважала, що я єдина така. Кафе «Агата» поставило все на свої місця. Хтось каже талановито, а про себе думає «що за нездарність». Цікаво, а що думаєш ти? Я пишу тобі листи, вкладаючи весь зміст свого серця в електронну пошту, а ти, мабуть, їх і не читаєш. На мої докучливі прохання відповісти хоча б на один лист, кажеш «Мала, я не романтик, щоб таке робити.» Тобі, мабуть, начхати на ті листи. Доречі, а ти їх хоч в очі бачив?! Сподіваюсь, що ні. Бо це легше пережити моєму маленькому безвтішному серцю.
Як завжди, ніч за вікном. Відчиняю вікна. На вулиці весна. Чуєш, справжня ВЕСНА!!! Ми так давно чекали на неї, памятаєш? Ось вона в моєму і твоєму місті, але ми не поруч. Серце зжимається до болю. Воно кричить з сльозами на моїх очах. Мої сльози всюди.Вони дістали навіть до зірок. «Хлопче, ти мене кохаєш?», дивлячись на повний місяць, питаю я. Місяць посміхається мені у відповідь багатозначно. Кидаюся до телефону. Пишу тобі безглузду sms. Я знаю, ти не відповіси, бо ти спиш своїм солодким сном, який колись забрав у мене. Тепер я шалена, безглузда, безсонна, нездарна дівчина-студентка, яка вбачає зміст свого життя в тобі.
Чуєш, Я ТЕБЕ КОХАЮ!!!! Чуєш, тебе…Чуєш?...
5.04.09