Туфельки на високих підборах
Проходила повз нього – беззвучна і безсила. Не могла опустити вії – погляд рвався до нього. Близько, зовсім близько – тільки руку простягни. Але він не для тебе. Він не за тебе. Не до тебе, не той, не твій… Перед великим монітором спинилася. Голос з динаміків кликав тебе. Ти обернулася і зустріла його очі, які кричали, вабили, пускали бісики, манили до себе. Пробувала пручатися, вагалася, намагалася завмерти, здерев’яніти, не рухатися, не чути, не бачити цього погляду. Але туфельки на високих підборах зацокотіли в тому напрямку, де стояв він. І беззвучно та безсило ти піддалася йому, віддалася йому, скинула туфельки, одяг, всю себе…
Знала, що буде так, що він такий, що ти така. Зробила цей крок сама, сама тікала від нього, обіцяючи не повертатись, не піддаватись, не віддаватись більше ніколи.
Але кожного разу, проходячи повз нього, беззвучно і безсило падала йому в обійми – повторювала все знову, наливала повні келихи пристрасті, потопала в них сама і не бачила спасіння від цієї хвороби. Просто любила його.
Одного разу він подзвонив і повідомив байдуже:
-Я одружуюсь…
“Звичайно, це нічого не змінює, - казав він далі. – Я хочу тебе, як і раніше. Приходь на наше місце, як завжди. Маленька, не сумуй! Я тебе хочу. Бувай!”
Не плакала, не думала, не сумувала. Знала, що буде так. Звикла чути ці банальні три слова замість завітних “Я тебе люблю”. Але інша почула їх, забрала його – мрію, нірвану, марево, любов.
Рішуче і гучно викинула свої туфельки на високих підборах у смітник. Тепер витримає, не зламається, зможе.
17.10.08
Коментарі (1)
Народний рейтинг
5.5 | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-