Вирушаючи в путь, згадуй про мене. Сподівайся, чекай і вір. Я неодмінно буду поряд – навіть якщо ти далеко, навіть якщо ти не мій…
Серед осені раптово прийшла пора бабиного літа. І ти раптово зник. Подихом вітру, грайливим сонячним зайчиком - залишив слід, розтанув на моїх долонях. Я не шукала тебе. Тільки тихенько постукала в двері рідної душі. І коли ти не відчинив – зрозуміла…
Світ, в якому багато світла. На кожному кроці, в кожному обличчі, в найтонших ниточках долі. А коли сутеніє – стає зимно і самотньо. “Ти – світло”.
Вирушаючи в путь, згадуй мене. Завжди і всюди. Інші люди, чужі погляди, холодні руки – повертають до реальності. Робота, обов’язки, друзі – час витікає крізь шпарки життя. Вже важко зрозуміти, де ти і з ким, щасливий чи нещасний. Ти стаєш маревом, фантомом, спогадом, тінню. Пливеш на паперовому кораблику річкою моїх найяскравіших снів.
А вранці біжиш у нескінченних справах. Робиш те, що іншим не під силу. Розганяєш хмари, поєднуєш серця, розливаєш добро. А коли бракне сил – одягаєш панцир рівноваги і чекаєш. Ти завжди чатуєш на диво. Ти так рідко бачиш світло.
Вирушаючи в путь, згадуй про мене. Я осяю твій шлях сонячним промінчиком, вогником свічки, кишеньковим ліхтариком, сірником, запальничкою – будь-чим. Тільки б ти не збився з дороги, знайшов свою мрію, досягнув мети. Адже недаремно казав мені: “Ти – світло”.
24.09.2009